Інтерв'ю з перекладачем: 51. Остап Українець

Як Ви стали перекладачем?

Із найбанальнішого з можливих варіантів – класі в 9-10 почав перекладати улюблені пісні, тоді перейшов на поезію (дуже наївні спроби перекладу Бравнінґа та Еліота). Тоді поволеньки перейшов на прозу, на Лавкрафта, з яким донині нерозлучний. На першому курсі з подачі Дмитра Дроздовського я опублікував у «Всесвіті» свій перший переклад, уривок з Лавкрафта. Через два роки, там само – «Спустошену землю» Томаса Еліота, абсолютно відмінний від шкільного і, можна сказати, перший «дорослий» переклад. На той час у мене вже було в запасі трохи перекладів Лавкрафта, і з нього почалася моя співпраця з Олексієм Жупанським і загалом перекладацьке життя.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладаю головно на українську і з англійської. Принаймні, комерційно – на цю пару найбільше замовлень. На російську перекладати можу, але принципово не перекладаю (хоч і була нагода одного разу). З російської нещодавно також доводилося. Інші мови – польська, сербська, білоруська, англосаксонська, староверхньонімецька; вони є в активі, у мене з них є завершені чи частково завершені переклади, але я їх поки що ніде не публікував – сподіваюся, справді «поки що», бо там є дуже цікаві речі. Що ж до «чому»... Тут, насправді, все просто. Я їх обрав або тому, що знаю (як білоруську чи польську), або вивчив, тому що мене страшенно цікавили деякі неперекладені тексти (переважно стосується мертвих мов). Але тут, звісно, різниця між потенційною можливістю здійснювати переклад, і тим, чи я насправді цим займаюся на постійній основі. Бо це все ж різні речі.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я чомусь погано уявляю, що можна відповісти на це запитання. Зазвичай я отримую текст оригіналу – і сідаю за роботу. Паралельно цікавлюся біографією автора, історією написання тексту, реаліями, які потрібні для перекладу. А ще надважливо те, що я працюю не сам – всі прозові переклади я виконую разом із Катею Дудкою, моєю незмінною колегою, тому головне питання, яке зазвичай постає – хто що перекладає і хто що вичитує.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Перше замовлення я знайшов сам – писав видавцям, аж поки знайшов зацікавленого. Друге – через посередників. Там видавець шукав перекладача, і знайомі порадили мені звернутися. Далі вже видавці самі мене знаходили, і, що найприємніше – значно частіше, ніж ми думали. Тепер на одну перекладену книжку в нас припадає по дві-три відхилені пропозиції – відхилені саме через брак часу. І це надзвичайно приємно.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Єдина філософська концепція, в яку я безумовно вірю – це сродна праця. І переклад для себе вважаю такою. Мені приносить колосальне задоволення процес перекладу і, насправді, від одного перекладу часто відпочиваю за іншим, від однієї мови за іншою – раніше для мене це був спосіб відпочинку, і я дуже радий, що це стало моєю роботою. А недоліки... по-перше, жоден переклад не буває досконалим, це зрозуміло, але з нашим поточним правописом, у якому вистачає різночитань, чималі шанси наразитися на незгодних із чимось. Терміни могли б бути більші, гонорари – вищі. Але з адекватним видавництвом завжди можна домовитися про взаємовигідну співпрацю, адекватних видавництв у нас чимало, і є сенс сподіватися, що з часом все буде змінюватися на краще – воно вже змінюється.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Гадаю, так. Я знаю перекладачів, які консультуються зі «своїми» авторами з приводу перекладу, скажімо, вигаданих власних назв чи неологізмів. Це може неабияк допомогти, наблизити переклад до оригіналу, власне, до того тексту, який хотів показати світові його автор. Але сам я працюю переважно з «мертвими англо-саксами протестантського віросповідання» тому самому консультуватися подібним чином поки, на щастя, не доводилося.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Передовсім важливо, щоби перекладач був ерудитом. Переклад – це таке собі інтелектуальне змагання між автором та перекладачем. Перекладач намагається розшифрувати те, що зашифрував автор, декодувати цю інформацію, не розгубивши дорогою й того, про що автор писав відкрито. І я зараз не про блакитні завіси, а про цілком практичні речі – завжди є абревіатури, зрозумілі читачам оригіналу і цілком відсутні в нашій свідомості, є жарти, які через відсутність реалій нам незрозумілі, тощо. Я особисто полюбляю примітки у таких випадках – так, іноді це схоже на пояснення анекдота, так, завжди є ризик писати трюїзми, непотрібні більшості читачів, але добре коментоване видання полегшує читачам досвід, допомагає охопити більшу авдиторію – а від цього, зрештою, виграють усі. Як на мене, то на першому місці знаходиться знання і володіння українською мовою (загалом мовою, на яку здійснюється переклад), на другому – ерудиція, особливо в царинах, дотичних до тематики тексту, і тільки на третьому – володіння мовою, з якої виконується переклад. Це, звісно, не означає, що володіння іноземною мовою настільки неважливе. Просто без перших двох пунктів хорошого перекладача ніколи не вийде, як би він не намагався.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Можу хіба сказати, що існують переклади, які з моєї пам’яті стерлися. Надзвичайно ясно я пам’ятаю хіба свого Еліота, бо над ним я просиджував ночами просто для власного задоволення – тому я чудово пам’ятаю навіть те, як бився над окремими словами чи римами. Із комерційними перекладами я, звісно, також не халтурю і намагаюся робити все якнайкраще, проте навіть із текстами, які мені дуже подобаються (а через «не хочу» я ніколи не перекладав), такого «врізання в пам’ять» не бувало.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Відверто кажучи, я ніколи не перекладав книжки, які не хотів перекладати – просто відмовлявся від них. Переклад – то дуже інтимні стосунки з текстом, коли потрібно побачити, прочитати і засвоїти кожнісінький фрагмент, кожне слово. Текст потрібно любити. Звісно, є книжки, які хочеться перекласти – скажімо, «Золоту Гілку» Фрезера, «Шум і лють» Фолкнера. Але я вірю, що на них іще прийде свій час. Частково моя мрія збулася, коли нас із Катею запросили перекладати По. Зараз я перекладаю ще одну книжку, яку можна вважати «книжкою мрії». Тому в певному сенсі я таки вважаю себе цілком вільним, і вважаю, що коли вже мені хочеться перекласти якусь книжку – це не далека мрія, а просто питання часу.

*

Попередні інтерв'ювовані:

1. стронґовський

2. Христина Назаркевич

3. Андрій Савенець

4. Андрій Бондар

5. Остап Сливинський

6. Мар'яна Прокопович

7. Дзвінка Матіяш

8. Алла Татаренко

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко
44. Володимир Діброва
45. Павло Мигаль
46. Василь Махно
47. Юрій Тарнавський
48. Віра Вовк
49. Олена Концевич
50. Оксана Луцишина