WhyTranslator: Інтерв'ю з перекладачем: 49. Олена Концевич

Як Ви стали перекладачем?

Ніколи не бачила себе перекладачем, попри те, що це – мій фах. Однокашники по Львівському університету Франка постійно щось перекладали, а мене тягло більше до різної писанини, журналістики; зрештою, з роками це нікуди не поділося, бо переклад – не єдине, чим я займаюся по життю. Потім поволеньки прийшло усвідомлення, що можу й хочу перекладати, з’явився перекладацький «свербіж». А тоді раптом отримала пропозицію взяти участь у перекладі збірки Зорана Ферича «Полапка Волта Діснея» з хорватської. Для мене тоді це був виклик, це був пан або пропав. Я обрала пана. Ну, і закрутилося.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Це не я обрала мову – вона обрала мене. Я планувала вступати на польську філологію: гарно знала цю мову з дитинства. Однак мене записали у групу сербістів. Три роки я пручалася в небажанні вивчати сербську. А тоді поїхала на мовне стажування у Белград, і це була любов з першого погляду. Любов до цієї мови, країни, до цих людей, менталітету, якась глибинна спорідненість. Виникла нагальна, невідкладна потреба поділитися всім цим із моїми земляками, і переклад став чарівною паличкою, котра дуже цьому посприяла. Відтоді з Балканами не розлучаюся. «Мої» мови – сербська, хорватська, боснійська. Останнім часом все частіше експериментую з болгарською, англійською, польською. Часто працюю з російською – перекладаю як з неї, так і нею.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я сідаю, відкриваю текст і перекладаю. Не можу попередньо перечитувати кілька разів, розбирати на фрагменти, бо починаю акцентувати увагу на нюансах, непотрібних деталях – це відволікає від сприйняття книжки як єдиного цілого, губиться азарт і концентрація. Вже потім, в процесі редагування, сто разів кручу, змінюю і правлю до бажаного результату. Коли знайомлюсь із текстом, занотовую якісь заготовки, ідеї, часто навіть на полях книги. І зазвичай на фінішній прямій переконуюсь, що найкращими були саме ті відповідники чи звороти, котрі прийшли першими, спонтанно.

Це стосується, в основному, прози, бо з поезією все інакше. Поезія примхлива, вона вимагає не стільки концентрації, як натхнення. А ще не вмію працювати за системою. Перекладаю вкрай недисципліновано, керуюся винятково настроєм і якимись метафізичними силами, котрі диктують чи не диктують мені сьогодні потрібні слова.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Щоразу по-різному. Найчастіше ідея перекласти ту чи іншу книжку виникає негайно після її прочитання. Тоді починається пошук видавництва, фінансування і паперова тяганина, без якої, на жаль, не обійтися. Буває й навпаки – телефонують з видавництва і запитують, чи не хотіла б я перекласти те і те. Зазвичай я, звісно ж, хочу.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Недоліком особисто для мене є те, що переклад вимагає терпіння і всидливості. Я ж текстом не просуваюся, а галопую, часто доводиться повертатися і перевіряти саму себе. До недоліків можна віднести грошовий бік справи, але для мене переклад уже давно є насамперед задоволенням, а не засобом заробітку, тому ставлюся до цього по-філософськи. А загалом складно уявити більший бонус, ніж той, який отримує перекладач, запускаючи зуби в текст. Для мене цей процес має певний наркотичний ефект. Почуваєшся трішки Алісою в Країні див. Навіть коли втомлюєшся і змушений зробити паузу, аби відновився ритм твого філологічного дихання, не можеш спокійно ходити повз комп’ютер та стос нотаток – тягне сісти і знову у все це залізти. Художній переклад для мене – не робота, а пристрасть. А коли це щоразу нова пристрасть, що може бути краще?

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Коли перекладала оповідання для своєї першої друкованої збірки, мала мільйон запитань і стільки ж сумнівів, чи звертатися по допомогу. Було якось соромно – що це за перекладач, коли не може дати раду тексту? Врешті все ж написала авторові і отримала вичерпну консультацію. Запитувати варто і треба, надто якщо текст складний, якщо письменник полюбляє інтертексти, гру в слова і т.д. Не бачила автора, котрий відмовив би у допомозі (може, мені з цим просто пощастило).

Стараюся впоратись із роботою сама. Але оскільки найчастіше знаю автора особисто, існує цей незримий страхувальний трос, відчуття ліктя, навіть якщо допомога не знадобиться. Це підтримує.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Дуже часто, читаючи переклади навіть знаних фахівців, не можу позбутися відчуття, що жую картон. Переклад виважений до слова, вилизаний – і при цьому безнадійно казенний, сухий. Гарного перекладача відрізняє бездоганне відчуття мови – своєї і чужої, – вміння зіставляти, експериментувати. Не боятись слів – здається, Андрій Гаврилов, на кіно-дубляжах якого виросло щонайменше моє покоління, сказав, що коли перекладач перекладає слова нью-йоркського гангстера «I must go and shit now» як «Я піду до вбиральні», – він займається не своєю справою.

Перекладач повинен гарно знати менталітет народу, з мови якого перекладає; мусить уміти знаходити компроміс, аби читач забував, що має справу з перекладом. Плюс, гарний перекладач не повинен бути книжковим хробаком і пам’ятати, що мова – це не мета, а засіб. Коли починається гонитва за дослівністю і борсання в рамках чинного правопису – перекладові можна сміло співати реквієм. Ну і потрібна певна іскра, хист, я б назвала це навіть перекладацьким шармом. І, звісно, самокритичність, постійне самовдосконалення і впевненість, що можеш краще.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Кожен новий переклад – це новий досвід. Коли перекладала для часопису «Потяг 76» оповідання Ігора Мароєвича, змушена була відкласти роботу на кілька місяців, а перечитавши готовий текст, вжахнулася – настільки мені не сподобалась власна робота. Переробляла з нуля. Страшенно люблю експериментувати із складними, «непідйомними» текстами, наприклад, Сави Дам’янова – це справжній виклик. Дуже горда своїм перекладом його сороміцької «Казки про царя» – це віршований дрімучий ліс мовних покручів, архаїзмів, оксюморонів, сленгу і найвишуканішої лайки. Але, гадаю, я впоралась.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Краще не чіпати цю тему, бо перелік вийде нескінченний. Все частіше ловлю себе на тому, що більшість того, що взагалі читаю, – власне сербська та хорватська література. Ніколи не обмежую себе у перекладі того, що подобається. Навіть якщо це робиться «у шухляду» і немає схеми, що робити з цим в подальшому – перекладаю у вільний час для себе, вправляюся. Коли перекладаєш те, що обрав сам, щось близьке тобі за духом – робота йде швидше. Але жодних планів та імен розкривати не буду – хтозна, яким з них судилося бути втіленими у життя.

Попередні інтерв'ювовані:

1. стронґовський

2. Христина Назаркевич

3. Андрій Савенець

4. Андрій Бондар

5. Остап Сливинський

6. Мар'яна Прокопович

7. Дзвінка Матіяш

8. Алла Татаренко