>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

понеділок, 30 листопада 2009 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 4. Андрій Бондар


Серію інтерв'ю з перекладачами художньої літератури продовжує інтерв'ю з Андрієм Бондарем.


*

Як Ви стали перекладачем?

Історія проста й випадкова. Перекладати я почав уже в цілком зрілому віці – мені було 24 роки. В певний момент відчув фізичну потребу прочитати «Фердидурке» Вітольда Ґомбровича українською. Властиво, в моєму випадку не було якихось високих ідей і поривань, міркувань про «служіння» й «покликання» та іншого гуманістичного патосу. По-перше, фізична потреба: як не перекладу, то вмру. По-друге, переклад дає змогу проживати паралельне творче життя, на яке в разі потреби завжди можна перемкнутись. По-третє, існує фінансова складова перекладання. Певен, коли її немає, втрачається мотивація. Приблизна така ж мотивація, як у футболіста перед відповідальним матчем. Якщо всі три чинники збігаються, значить, переклад нічого, крім повної радості, у принципі принести не може.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладаю з польської, англійської та російської. Особливо близькі стосунки маю з польською. Саме у випадку з цією мовою відчуваю найглибше «включення». Тут якраз добра тема для психоаналізу, оскільки польська стихія мені не чужа, бо має родову, родинну прописку. Віднайдення польської мови в моїй ситуації відіграло роль реконструкції «втраченого континенту». Культурно-ментального, психологічного, якщо завгодно. Для мене польська мова – певне «друге я», з яким повсякчас треба знаходити порозуміння. Польська література – багатий і вдячний простір, у якому я, з одного боку, почуваюся, наче риба у воді, з другого ж, наче риба, постійно перебуваю в пошуках харчів. Несамовито цікаві тексти польська література подарувала у ХХ столітті. Вони вже стали каноном, а тому потребують інтерпретацій українською. Прикро це усвідомлювати, однак, існують тонни польської прози і поезії, в тому числі, найвищого художнього рівня, до яких не дійшли руки в українських перекладачів. Мрожек, Віткаци, Ружевич, Анджеєвський досі не перекладені по-нашому.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я не сильно люблю перекладати поезію взагалі. Якщо, звісно, не має якихось особливих причин. По-справжньому вабить і приносить задоволення переклад прози. Тут важливо перекладати приблизно в такому ж темпі, що в ньому писався текст в оригіналі. Це річ незрима, але дуже важливо вловити авторський темпоритм. У перекладі будь-якого твору, як на мене, перекладач повинен послуговуватися принципом адекватності, що народжується з розуміння тексту і контексту. Це принципово для мене. До того ж, я належу до перекладачів, які прагнуть бути точними й коректними. Я ніколи нічого не домислюю й не додаю від себе. Те, що в нас заведено називати гордим йменням «школи українського перекладу», по суті, дуже часто, м’яко кажучи, не відповідало ні букві, ні духові оригіналу. Багато гріхів робили заради гарного звучання або збагачення української мови. Тоді переклад був паралельною літературою. За відсутності власної літератури туди тікали. Сьогодні ж ситуація інша: перекладач має робити свою роботу точно, коректно, якісно і, головне, адекватно. Щоб не було, як писав Юрій Тарнавський про Лукашеві переклади Гарсія Лорки, «вареників замість гітар».

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

У 80% я пропоную переклад видавцеві. Однак, трапляється й навпаки. Далеко не завжди видавництва пропонують добрі тексти. Але я не відмовляюся від пропозицій, бо також вважаю, що перекладач мусить добре робити свою роботу завжди, навіть коли з його внутрішніми мембранами цей текст не резонує. Ясна річ, кожен гончар вам скаже, що залюбки тільки й робив би якісь мало ужиткові амфори, а не банальні горщики. Але без горщиків життя б йому не було. Переконаний, знання зайвого не буває – особливо в такій сфері, як переклад. Зазвичай тексти, які б добровільно ніколи не перекладав, наприклад, сучасний жіночий роман, на виході дають неоціненний досвід. Тоді отримуєш щемке відчуття, що наближаєшся до знання мови в її повноті. Перекладач мусить із однаковим успіхом перекласти інструкцію до бензопили й бароковий вірш.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Переваг чимало. Серед них, безперечно, постійна розумова гімнастика. :-) Якщо ж серйозно, то переклад дозволяє письменнику реалізувати себе повніше, вслухатися і зрозуміти іншого письменника, вступити з ним у діалог. До того ж, завдяки перекладові розширюєш свої навички й уміння, збагачуєш лексикон. Зрештою, вчишся в інших, проживаєш чужий досвід. Це приносить неймовірне задоволення, у принципі, в певному сенсі співмірне із написанням власного тексту. Також переклад можна вважати найповільнішим і найуважнішим способом читання з усіх можливих. Що може бути у принципі кращим за читання в цьому світі? Недоліків я не бачу. Не вважати ж недоліками позалітературні чинники – хронічну байдужість наших видавців та економічну кризу…

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Так, я переконаний. Перекладач не є всемогутнім. Це треба також прийняти за аксіому й ніколи не соромитися перепитати в автора, якщо він, звісно, живий. Коли потрапляєш у фрагменти тексту, який просто не розумієш із будь-яких причин, звернутися до автора конче потрібно. Особливо коли йдеться про специфічні реалії або мовні (мовленнєві) звороти, що їх перекладач із об’єктивних причин не може ухопити або не знаходить відповідей у словниках та інтернеті. Крім того, контакт перекладача з автором відіграє роль абсолютної співпраці. І це, як на мене, справжня розкіш.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Серед якостей перше місце я б визначив за смаком перекладача та його чуттям стилю. Без них праця не матиме особливого сенсу, бо заздалегідь приречена на поразку. Часто-густо ці якості даються як Божа іскра й не набуваються з досвідом. Втім, як і письменницький талант. Зі знаннями ще простіше: варто ставити перед собою завдання якнайширше пізнати мову, з якої перекладаєш, і – це навіть важливіше! – не зупинятись у вдосконаленні рідної мови – мови перекладу. Я не певен, чи цілком вірний неписаний принцип, мовляв, перекладач мусить знати свою мову краще, ніж мову, з якої перекладає. Однак, у цьому щось, безперечно, є. Своя мова має бути еластичною, пластичною і живою.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Ясна річ, найріднішим для мене є переклад «Фердидурке» Вітольда Ґомбровича. Це моя перша серйозна й велика за обсягом робота, яка забрала багато сил і так само багато принесла. «Фердидурке» і самим полякам іноді не надто зрозумілий твір, тому його переклад став справжньою пригодою. Ґомбрович настільки вміло змінює мовні маски й бавиться зі стилями, що впродовж роботи над перекладом я змушений був мінятися разом із текстом. Діалекти, соціолекти, жаргон, квазінауковий стиль, стилізації, алюзії – чого тільки там нема… До того ж, про цей переклад ми домовились із Соломією Павличко за кілька місяців до її смерті. Я прийшов в «Основи», ми довго розмовляли й вона висловила зацікавлення видати переклад «Фердидурке». Вже десь через тиждень після її загибелі я почав перекладати. Для мене цей переклад був своєрідною меніпеєю – діалогом зі світом мертвих, які досі іноді мені здаються живішими за живих. Такими були і Вітольд Ґомбрович, і Соломія Павличко.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Я не поділяю авторів на своїх і не своїх. Кожен «не-мій» автор може раптом перетворитися на «мого». Так само «мій» автор може виявитися раптом нудним або нестравним. Тут можливі різні сюрпризи. Але якщо йдеться про текст із творчості конкретного автора, то я б на сьогоднішній день залюбки переклав «Імператора» Ришарда Капусьцінського – репортажний текст великого польського журналіста про занепад ефіопської імперії Хайле Селасіє.


*

Попередні інтерв'ювовані:


2 коментарі:

Yuliya сказав...

У Вас дуже цікавий проект з перекладачами (та й решта блоґу теж цікава)! А Ви самі не хотіли відповісти на свої ж запитання? Було би цікаво почитати.

Лев Грицюк | Lev Hrytsyuk сказав...

Дякую за теплі слова! :-) Інтерв'ю зі мною (шведською мовою) можна знайти тут: http://salongen.de/node/384. Може, колись перекладу й опублікую тут теж... :-)