>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

четвер, 28 вересня 2017 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 52. Вікторія Зенгва


Як Ви стали перекладачем?

У 2013 році в лютому захистивши кандидатську дисертацію за темою «Художня антропологія прози М. Хвильового: герой як феномен культури» і в травні народивши середульшу доньку, я опинилася без роботи, проектів й уявлення, чим професійно займатися далі, в, так би мовити, справжньому декреті. Жахливішого періоду не пригадаю за все своє життя. Я справді страждала від своєї нереалізованості, тож вирішила зайнятися «хоч чим-небудь». Спершу я писала рецензії на кандидатські дисертації, які захищалися в той час, автореферати мені підкидав колишній науковий керівник Юрій Миколайович Безхутрий. Потім стала писати рецензії на книжки на «Друзі читача». Це, звісно, давало поживу для мозку, але я мріяла про великий проект, щось на кшталт дисертації, який би дав мені змогу недосипати, недоїдати і загалом широко розвернути своє нездорове працелюбство. Як зараз пам’ятаю, я шинкувала на кухні капусту до символічного борщу, коли мені сяйнула думка підтягнути англійську (це, здається, не зайве нікому й ніколи). Як раціональна домогосподарка, я не могла підтягувати англійську просто так, без користі для родини, держави й справи престижу української мови. Оскільки ще в аспірантурі я зіткнулася з тим, що українських перекладів навіть класики світової літератури мало й дістати їх складно (або принаймні не так просто, як мало би бути в Україні), то вирішила перекладати. Але що? 2013 року Нобелівську премію з літератури отримала канадська письменниця Еліс Манро, «домогосподарка від літератури», з якою я відчувала певну спорідненість. Тож того ж вечора зателефонувала своїй подрузі по аспірантурі Юлії Кириченко, яка теж томилася (а, може, й не томилася) в декреті, й запропонувала їй разом підтягувати англійську перекладаючи просто для себе «Too much happiness» Еліс Манро. Авантюра Юлі, здається, сподобалась, і ми почали. У процесі виявилося, що мені подобається художній переклад, Юля зрозуміла, що це не для неї, але почала перекладати комерційні статті. А головне ми почувалися зайнятими, потрібними, і з перекладу Еліс Манро для себе відкрилися якісь перспективи. Тричі відредагувавши текст повісті «Забагато щастя» і зрозумівши, що мені було би за нього, раптом що, не соромно, я почала тицятися по видавництвах. 2014 рік, усім не до Еліс Манро, тож мені скрізь відмовили. На якийсь час я облишила спроби опублікувати свій переклад, але перекладання вже стало мені як наркотик, тож я і далі перекладала в стіл. 2015 року, кинувши свої переклади й куце резюме на диск, я прийшла до «Клубу Сімейного Дозвілля». Щодо Еліс Манро мені відмовили й тут, але запропонували перекласти «Сталевого Щура» Гаррі Гаррісона. І я це зробила. Так я стала перекладачкою. Важливо навіть не те, що це ідеальна для мене робота, яку я ніжно люблю, а те, що одна із моїх «кухонних» ідей спрацювала, хоч мало хто в це вірив.

Щодо Еліс Манро, то мій переклад оповідання зі збірки все-таки надрукували у «Всесвіті». А всю збірку українською нещодавно опублікувало Видавництво Старого Лева, на жаль, не в моєму перекладі. Тексти треба вміти відпустити. Але я ніколи не забуду, яку роль Еліс Манро відіграла в моєму житті. Та і її поради, як працювати з малими дітьми на руках, допомогли.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладаю з англійської на українську. Все. І це сюжет моїх нічних жахіть. Наче всі читачі вже знають англійську і я сиджу без роботи. Тож хочу оволодіти ще однією мовою. Але якою, ще не знаю, для художнього перекладу треба закохатися в культуру, а поки що для мене «всі парубки гарні, та єдиного немає». Та й часу де взяти, троє дітей і переклад – і доби як не було. Щодо української мови, то тут ясно. «Все на світі можна вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». На щастя чи на жаль, як саркастично зазначав наш викладач діалектології Анатолій Ананійович Сагаровський. А щодо англійської. Клішоване речення «Без англійської зараз ніяк» долинуло й у село Високопілля, де я народилася й виросла. І моя мама сприйняла його серйозно. Якось так.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

У книзі «Досвіди перекладу» Умберто Еко, цитуючи вже не пригадаю кого, написав: «Перекладаючи прозу, тримайтеся змісту, перекладаючи поезію, тримайтеся слів». Із цієї фрази можна зрозуміти, що перекладач прози і перекладач поезії – це дві різні професії. Є люди, які володіють ними обома. Але мені здається, що я до таких не належу. Не останню роль тут відіграє і фінансовий аспект, адже поезія – це зазвичай складна робота на малу кількість знаків, яку я, напевно, просто не можу собі дозволити. Тому поезію намагаюся не перекладати, хіба якісь уривки в прозових текстах. Можливо, колись у кабінеті з вікном, що виходить у трояндовий сад… Щодо прози. Спершу перекладаю на чернетку, паралельно вивчаючи тему. Наприклад, коли перекладала «Космічну Одіссею 2001» Артура Кларка, багато читала про еволюцію та дослідження космосу. Цю книгу колись у часи студентства я читала російською і пам’ятаю, що там Задивленого на Місяць та його плем’я називали пітекантропами. Ознайомившись із відповідною літературою, я зрозуміла, що пітекантропами вони бути ніяк не могли, бо це гілка людиноподібних, яка зайшла в глухий кут і представники якої зрештою вимерли, а до людей еволюціонували австралопітеки, як, власне, я і називаю цих персонажів у перекладі. Щодо самого Кларка, то він називає їх man-apes (людино-мавпи), а оскільки в англійській мові не надто турбуються щодо повторів, то може вживати це слово по десять разів у реченні. Другий раз перечитую текст як редактор, шліфую мову і виправляю ті місця, де могла припуститися помилок через незнання якихось фактичних деталей. Третій раз перечитую текст після редактора, намагаючись сприймати його як відсторонений читач і виправляти ті місця, які здаються такому читачеві кострубатими. Зізнаюся в найстрашнішому: я використовую ґуґл перекладач. Звісно, не перекладаю фрази чи речення. Провівши власне невеличке дослідження, можу твердити, що це безнадійна справа. Але ґуґл-перекладач зручний тим, що для окремих слів одразу ж видає синонімічний ряд, з якого можна обрати потрібне, якщо раптом слово вилетіло з голови, а ще для уточнення можна перекидати слова на польську чи російську, не порпаючись по три години в паперових словниках. Часто доводиться також використовувати англійські тлумачні словники, словники ідіом. Коли я починала перекладати, то зазирати до російських чи польських перекладів мені здавалося чимось принизливим, зараз я вже не страждаю такими комплексами, тож у складних місцях можу глянути, як впоралися колеги з тими чи іншими викликами нашої професії. Звісно, я не копіюю їхні рішення, але можу взяти їх до уваги, якщо вони здадуться мені вдалими. Коли видавництво дає мені перекладацькі примірники книги, намагаюся одразу їх не відкривати, бо тут же хочеться щось переписати. Це інстинкт. Тексти можна шліфувати вічно.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Перекладачем працюю другий рік. Досі все відбувалося так. Десь за тиждень до кінця попереднього контракту приходить замовлення на новий роман. День-два дивлюся текст, думаю, за особистими обставинами розраховую терміни, в які можу вкластися.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

З усього обширу застосування філологічної освіти я, напевно, якоюсь мірою підсвідомо обрала саме перекладацтво, бо люблю текст, але боюся чистої сторінки. Перекладач ніколи не починає з чистої сторінки, як, скажімо, автор. Для перекладача тексти ніколи не закінчуються (на відміну від замовлень). Мені подобається така опція: завжди мати під рукою текст, у який можна поринати, скільки влізе і не боятися, що завтра в тебе закінчаться ідеї і тексти відповідно. Крім того, ще з часів ранньої юності я усвідомила, що органонами (слівце Хвильового, раптом що) не переношу працювати в системі, тобто коли в тебе є начальник, підлеглі, купа різних документів і звітів, коли тебе постійно гальмують різні «неуставні» стосунки в колективі тощо. Не можу сказати, що не люблю працювати в команді. Власне, готуючи переклад книги, ми працюємо в команді, і я якось виконую свою роль, але я справді ненавиджу, коли «команда» випиває останню каву. А перекладачі, з одного боку, працюють удома, а з другого – завжди можна через інтернет сконтактуватися з колегами з приводу якихось дискусійних моментів. По-моєму, ідеально. Український перекладач також часто має справу з різними «неможливостями», які цікаво й захопливо уможливлювати. От, наприклад, ану переклади без словника буквально на око мореплавські терміни чи назви тварин і птахів, про яких в Україні й не чули. Така атмосфера бадьорить. (Але, звісно, я від словників не відмовилася б).

Щодо недоліків. Через особисті обставини робота перекладачем практично позбавляє мене часу на сон. Щоб нормально працювати, мені потрібно зосередитися, а робити це, коли тебе на шматки рве малеча, неможливо. Тому я працюю чи, правильніше сказати, працювала вночі. О 3 лягаєш, о 7 ранку найстаршому синові до школи. Як то кажуть, не повторюйте цей трюк у реальному житті. Зараз я вдосконалила свою систему, лягаємо всі разом о 9-й вечора, о 3 ранку прокидаюся, от вам до сьомої чотири прекрасні робочі години. Але все одно недосипання залишається моєю основною проблемою. Другий недолік, про який говорять всі перекладачі художки, невідповідні до праці гонорари. В принципі, я ще жодного разу у своєму житті не чула, щоб хтось сказав: «Досить із мене вже цих грошей». Однак перекладачеві принаймні має вистачати на регулярні поїздки до країн, із мов яких він перекладає. А тут нам ще є куди рости.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Поки що в мене такої потреби не виникало, але, можливо, це залежить від типу творів, які перекладаєш. Як я вже говорила, є твори, де треба триматися змісту, а є твори, де треба триматися слів. Мені поки що траплялися легші – перші. Зміст в основному зрозуміти легше, ніж стиль. Якщо стиль важливіший, консультації з автором дуже бажані.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

На мою думку, перекладачеві, окрім знання мов і загальної ерудиції, потрібно мати здоровий глузд і багатий побутовий досвід. Якщо якісь деталі із перекладеного не вкладаються в загальну логіку тексту, то, очевидно, щось пішло не так. Буває, читаєш перекладену книгу і раптом якась деталь здається дивною. Туди наче на велосипеді їхав, а назад пішки йде. Такі чудасії є справжніми перекладацькими злочинами, а не «непозбувна бентега» чи ще якісь «нелегкості» стилю. Краще визнати своє безсилля й попросити допомоги в коллег і редактора, ніж таке допускати до друку.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Був один важкий текст (його ще не опублікували, тому який саме, не скажу) – почесний автор, купа виносок, своєрідна мова, специфічні терміни, що вимагали розбиратися в деталях різних галузей. Напартачити дуже легко, і спеціалісти одразу ж помітять твою помилку. Словників практично немає. І треба ж таке, щоб цей професійний виклик прийшовся на той час, коли молодша донька почала повзати. Хто в темі, зрозуміє, про що я. Словом, здавалося, що не перекладаю, а лізу на скляну гору. Останній місяць роботи трималася лише на каві й мотиваційних цитатах.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Принципово не хочу сама обирати твори для перекладу. Звісно, це має бути книга якогось рівня. Але цікава сама пригода: куди занесе цього разу?

*

Попередні інтерв'ювовані:

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко
44. Володимир Діброва
45. Павло Мигаль
46. Василь Махно
47. Юрій Тарнавський
48. Віра Вовк
49. Олена Концевич
50. Оксана Луцишина
51. Остап Українець

пʼятниця, 9 червня 2017 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 51. Остап Українець


Як Ви стали перекладачем?

Із найбанальнішого з можливих варіантів – класі в 9-10 почав перекладати улюблені пісні, тоді перейшов на поезію (дуже наївні спроби перекладу Бравнінґа та Еліота). Тоді поволеньки перейшов на прозу, на Лавкрафта, з яким донині нерозлучний. На першому курсі з подачі Дмитра Дроздовського я опублікував у «Всесвіті» свій перший переклад, уривок з Лавкрафта. Через два роки, там само – «Спустошену землю» Томаса Еліота, абсолютно відмінний від шкільного і, можна сказати, перший «дорослий» переклад. На той час у мене вже було в запасі трохи перекладів Лавкрафта, і з нього почалася моя співпраця з Олексієм Жупанським і загалом перекладацьке життя.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладаю головно на українську і з англійської. Принаймні, комерційно – на цю пару найбільше замовлень. На російську перекладати можу, але принципово не перекладаю (хоч і була нагода одного разу). З російської нещодавно також доводилося. Інші мови – польська, сербська, білоруська, англосаксонська, староверхньонімецька; вони є в активі, у мене з них є завершені чи частково завершені переклади, але я їх поки що ніде не публікував – сподіваюся, справді «поки що», бо там є дуже цікаві речі. Що ж до «чому»... Тут, насправді, все просто. Я їх обрав або тому, що знаю (як білоруську чи польську), або вивчив, тому що мене страшенно цікавили деякі неперекладені тексти (переважно стосується мертвих мов). Але тут, звісно, різниця між потенційною можливістю здійснювати переклад, і тим, чи я насправді цим займаюся на постійній основі. Бо це все ж різні речі.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я чомусь погано уявляю, що можна відповісти на це запитання. Зазвичай я отримую текст оригіналу – і сідаю за роботу. Паралельно цікавлюся біографією автора, історією написання тексту, реаліями, які потрібні для перекладу. А ще надважливо те, що я працюю не сам – всі прозові переклади я виконую разом із Катею Дудкою, моєю незмінною колегою, тому головне питання, яке зазвичай постає – хто що перекладає і хто що вичитує.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Перше замовлення я знайшов сам – писав видавцям, аж поки знайшов зацікавленого. Друге – через посередників. Там видавець шукав перекладача, і знайомі порадили мені звернутися. Далі вже видавці самі мене знаходили, і, що найприємніше – значно частіше, ніж ми думали. Тепер на одну перекладену книжку в нас припадає по дві-три відхилені пропозиції – відхилені саме через брак часу. І це надзвичайно приємно.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Єдина філософська концепція, в яку я безумовно вірю – це сродна праця. І переклад для себе вважаю такою. Мені приносить колосальне задоволення процес перекладу і, насправді, від одного перекладу часто відпочиваю за іншим, від однієї мови за іншою – раніше для мене це був спосіб відпочинку, і я дуже радий, що це стало моєю роботою. А недоліки... по-перше, жоден переклад не буває досконалим, це зрозуміло, але з нашим поточним правописом, у якому вистачає різночитань, чималі шанси наразитися на незгодних із чимось. Терміни могли б бути більші, гонорари – вищі. Але з адекватним видавництвом завжди можна домовитися про взаємовигідну співпрацю, адекватних видавництв у нас чимало, і є сенс сподіватися, що з часом все буде змінюватися на краще – воно вже змінюється.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Гадаю, так. Я знаю перекладачів, які консультуються зі «своїми» авторами з приводу перекладу, скажімо, вигаданих власних назв чи неологізмів. Це може неабияк допомогти, наблизити переклад до оригіналу, власне, до того тексту, який хотів показати світові його автор. Але сам я працюю переважно з «мертвими англо-саксами протестантського віросповідання» тому самому консультуватися подібним чином поки, на щастя, не доводилося.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Передовсім важливо, щоби перекладач був ерудитом. Переклад – це таке собі інтелектуальне змагання між автором та перекладачем. Перекладач намагається розшифрувати те, що зашифрував автор, декодувати цю інформацію, не розгубивши дорогою й того, про що автор писав відкрито. І я зараз не про блакитні завіси, а про цілком практичні речі – завжди є абревіатури, зрозумілі читачам оригіналу і цілком відсутні в нашій свідомості, є жарти, які через відсутність реалій нам незрозумілі, тощо. Я особисто полюбляю примітки у таких випадках – так, іноді це схоже на пояснення анекдота, так, завжди є ризик писати трюїзми, непотрібні більшості читачів, але добре коментоване видання полегшує читачам досвід, допомагає охопити більшу авдиторію – а від цього, зрештою, виграють усі. Як на мене, то на першому місці знаходиться знання і володіння українською мовою (загалом мовою, на яку здійснюється переклад), на другому – ерудиція, особливо в царинах, дотичних до тематики тексту, і тільки на третьому – володіння мовою, з якої виконується переклад. Це, звісно, не означає, що володіння іноземною мовою настільки неважливе. Просто без перших двох пунктів хорошого перекладача ніколи не вийде, як би він не намагався.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Можу хіба сказати, що існують переклади, які з моєї пам’яті стерлися. Надзвичайно ясно я пам’ятаю хіба свого Еліота, бо над ним я просиджував ночами просто для власного задоволення – тому я чудово пам’ятаю навіть те, як бився над окремими словами чи римами. Із комерційними перекладами я, звісно, також не халтурю і намагаюся робити все якнайкраще, проте навіть із текстами, які мені дуже подобаються (а через «не хочу» я ніколи не перекладав), такого «врізання в пам’ять» не бувало.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Відверто кажучи, я ніколи не перекладав книжки, які не хотів перекладати – просто відмовлявся від них. Переклад – то дуже інтимні стосунки з текстом, коли потрібно побачити, прочитати і засвоїти кожнісінький фрагмент, кожне слово. Текст потрібно любити. Звісно, є книжки, які хочеться перекласти – скажімо, «Золоту Гілку» Фрезера, «Шум і лють» Фолкнера. Але я вірю, що на них іще прийде свій час. Частково моя мрія збулася, коли нас із Катею запросили перекладати По. Зараз я перекладаю ще одну книжку, яку можна вважати «книжкою мрії». Тому в певному сенсі я таки вважаю себе цілком вільним, і вважаю, що коли вже мені хочеться перекласти якусь книжку – це не далека мрія, а просто питання часу.

*

Попередні інтерв'ювовані:

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко
44. Володимир Діброва
45. Павло Мигаль
46. Василь Махно
47. Юрій Тарнавський
48. Віра Вовк
49. Олена Концевич
50. Оксана Луцишина