>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

пʼятниця, 30 квітня 2010 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 25. Роман Скакун

Як Ви стали перекладачем?


Випадковість, як і більшість того, що стається в нашому житті. Тобто, англійську мову я вчив цілеспрямовано ще зі школи, але те, що довелося саме так це знання використовувати – випадково цілком вийшло. Починалося, ясно, не з художньої літератури, а з різних статей, документів тощо. Люди зверталися, я перекладав, і так пішло-поїхало.


З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?


Працюю з англійською, італійською, деколи з польською мовою. Англійську вчив ще зі школи, батьки змушували й пильнували. :) Свого часу вчився три роки у Польщі, тож і польську хоч-не-хоч вивчиш. Італійську вчив уже сам з прицілом на те, щоб перекладати, бо співпрацював з Богословською академією (тепер УКУ), а італійська – мова Ватикану.


Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?


Ну, я працюю здебільшого з нехудожньою літературою. З художніх творів довелось перекласти півзбірки оповідань, дві повісті, один роман і трохи віршів (вірші я, правда, кладу в шухляду). І мушу сказати, що ніяких особливих секретів я не маю, не здобувся. Все просто: сідаєш і починаєш перекладати. Як одразу не спадає на думку вдалий варіант, пишеш щось начорно і йдеш далі, а тоді вертаєшся – раз, другий – і поправляєш. Дехто читає текст перед тим, як братися до перекладу. Я – ні, бо інакше дуже нудно працювати.


Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?


Якщо мова про нехудожні тексти, то так, я маю своїх клієнтів. А в випадку художньої літератури до мене зверталися тільки тричі, і один раз я відмовився, бо пропонували дуже смішні гроші за серйозну книжку (йшлося про „Таємниче полум’я царівни Лоани” Еко). Все решта я перекладав з власної ініціативи в надії, що десь колись воно мені виплатиться чи, принаймні, буде якась моральна сатисфакція.


Взагалі, в нас, я вважаю, нема ринку перекладацьких послуг, коли мова про переклад літератури. Це в Польщі я бачив оголошення: видавництво шукає перекладачів для перекладу таких-то й таких книжок. А в нас, з огляду на мізерну кількість перекладних публікацій, кожному видавцю вистачає тих одного-двох перекладачів, яких він знає і з якими працює. Багатьом видавцям узагалі йдеться тільки про те, щоб освоїти ґрант на переклад „серед своїх”, а що там у підсумку вийде, їх не надто хвилює. 


Тому щоб отримати замовлення, треба мати зв’язки, треба, щоб тебе знали.


Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?


Думаю, кожна людина, присвятивши купу часу й зусиль на те, щоб добре виконувати своє ремесло, починає це ремесло любити. Так і я: спочатку йшло зі скрипом, а потім втягнувся і вже важко уявити краще заняття. :)   


Недоліком є тільки те, що бракує хороших замовлень і часто доводиться братися за що попало. Але на це вже нема ради.


Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?


Ні, нема. Не дзвонять же до автора читачі, питаючи: «А що ви хотіли тут сказати?» Так само нічого звертатися до нього й перекладачеві. Автор усе що хотів сказати, сказав у творі, усе, що хотів пояснити, пояснив. На цьому його завдання кінчається й починається завдання читачеве або перекладачеве. Тут я цілком солідарний з постмодерністським гаслом про «смерть автора». :)


Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?


Головне для перекладача художньої (та й не тільки) літератури – не так, може, знання іноземної мови, як володіння мовою рідною. Мені здається, далеко не всі це розуміють. Коли йдеться про опанування іноземної мови, ти в певний момент досягаєш рівня, коли в тебе вже немає проблем із зрозумінням тексту, коли всі темні місця ти можеш з певною затратою зусиль прояснити. На цьому, грубо кажучи, можна зупинятися. Ну а коли йдеться про рідну мову, про вміння писати українською, то я не знаю, чи реально досягти тут рівня, коли «можна зупинятися», коли перечитавши свій текст я скажу «чудово, ліпше вже не зробиш».


Над цим, над рідною мовою, якраз і повинен працювати перекладач, в цьому, думаю, його найголовніший досвід і найважливіше знання.


Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.


Художніх перекладів я робив не так і багато, тож вони всі мені запали в пам’ять. А „особливо”... Особливо, мабуть, варто відзначити „Якщо подорожній одної зимової ночі” Італо Кальвіно, просто тому, що це чудесна книжка, а чим краща книжка, тим приємніше її перекладати. 


Добра книжка завжди непроста для перекладу, але при цьому різні перекладацькі проблеми розв’язуються легше, з якимсь азартом. Я це дуже добре відчув, бо не раз доводилося мати справу з нездалими, стилістично незграбними, малозмістовними текстами – і це набагато більша мука, ніж перекладати хай який складний, але якісний, хороший твір. 


Кому цікаво, може прочитати „Подорожнього” в останньому номері „Всесвіту” або тут.


Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?


Дуже цікаво було б перекласти дещо з сучасної фантастики, а передовсім «Consider Phlebas»  Єна Бенкса. Як любитель фантастики я вважаю, що це справді шедевр. Крім того останнім часом я відкрив у собі любов до поезії, заходився перекладати італійських модерністів, Еліота (але не певен, чи багато ці мої переклади вартують).


Ну і ще, якщо чесно, мені дуже шкода, що я не знаю добре іспанської мови. Думаю це діло направити. А тоді варто було б перекласти «Я, верховний» Авґусто Роа Бастоса. В мене трохи старомодні смаки. :)


*

Попередні інтерв'ювовані:


четвер, 29 квітня 2010 р.

Перший (паперовий) "Радар"


Презентація першого (паперового) "Радару" (e-radar.pl) - уже незабаром!

Часопис шукайте тут:


середа, 28 квітня 2010 р.

Serhij Zhadan: "Die Pilze des Donbass"

Im Frühling versinkt der Donbass im Nebel, und hinter den Kuppen verbirgt sich die Sonne.
Darum muss man die Stellen kennen,
muss wissen, mit wem man sich trifft.

Er war ein Arbeiter der früheren Pumpenfabrik,
ein Kerl, vom Alkohol gebeutelt.
„Wir“, sagte er beim ersten Treffen, „die Arbeiter der Pumpenfabrik,
galten immer als die Elite des Proletariats, die Elite, ja.
Damals, als alles in den Arsch ging, haben die meisten
die Hände in den Schoß gelegt. Aber die Werktätigen
der Pumpenfabrik nicht, wir nicht.
Wir haben dann die Bergarbeitergewerkschaft zusammengetrommelt,
drei ehemalige Kombinationsgebäude besetzt
und angefangen, Pilze zu züchten.“

„Pilze?“ Ich wollte es nicht glauben.
„Ja. Pilze. Erst wollten wir es mit meskalinhaltigen Kakteen versuchen, aber bei uns,
im Donbass, wachsen keine Kakteen.

Weißt du, was das Wichtigste ist, wenn du Pilze züchtest?
Das Wichtigste ist, dass du gut drauf bist, echt, Alter, das Wichtigste ist gut drauf zu sein.
Wir waren gut drauf, glaub mir, wir sind auch jetzt gut drauf, vielleicht weil 
wir eben doch die Elite des Proletariats sind.

Wir besetzen also die drei Gebäude und säen unsere Pilze aus.
Und dann, diese Freude an der Arbeit, dieser Kollektivgeist,
kennst du ja selbst – das berauschende Gefühl der Errungenschaften der Werktätigen.
Und das Wichtigste – alle sind gut drauf! Sind sogar ohne Pilze alle gut drauf!

Die Probleme kamen gleich ein paar Monate später. Unser Viertel hier
ist nicht ohne, hast du ja gesehen, vor kurzen haben sie eine Tanke abgefackelt,
die Polizei hat alle gedeckt, nicht mal tanken
konnten die noch, so sehr hatten sie es auf das Ding abgesehen.
Jedenfalls wollte uns eine Brigade auf die Pelle rücken, 
die Pilze kassieren, wie findest du das? Ich glaube, an unserer Stelle wäre jeder
eingeknickt, so ist das System, da knicken alle ein,
jeder seinem sozialen Status entsprechend.

Da haben wir eine Versammlung gemacht und überlegt – okay, Pilze sind okay,
aber es geht ja nicht um die Pilze und auch nicht um den Kollektivgeist,
nicht mal um die Pumpenfabrik, obwohl das nicht unwichtig war.
Wir dachten einfach, jetzt geht’s an die Ernte, unsere Pilze werden 
groß, sie werden groß und schießen sozusagen ins Kraut, 
und was sagen wir unseren Kindern, wie können wir ihnen in die Augen sehen?
Es gibt einfach Dinge, für die du verantwortlich bist, die du
nicht einfach wegschieben kannst. 
Wie du verantwortlich bist für dein Penizillin,
bin ich verantwortlich für meins.

Kurz und gut, dann hat’s auf den Pilzplantagen eine riesige Schlägerei gegeben. Wir
haben sie gleich dort erledigt. Als sie auf die warmen Herzen der Pilze fielen,
dachten wir:

Alles, was du mit deinen Händen machst, arbeitet für dich.
Alles, was du in dein Gewissen hinein lässt, schlägt
im selben Takt wie dein Herzschlag.
Wir sind in dieser Gegend geblieben, damit es unsere Kinder nicht so weit 
haben zu unseren Gräbern.
Das ist unsere Insel der Freiheit,
das erweiterte Bewusstsein
der Landwirtschaft.
Penizillin und Kalaschnikow – zwei Symbole des Kampfes,
Donbass-Castro führt die Partisanen 
durch die nebligen Pilzplantagen
hin zum Asowschen Meer.“

„Weißt du“, sagte er zu mir, „nachts, wenn alle schlafen
und die dunklen Böden den Nebel verschlucken,
fühle ich sogar im Schlaf, wie sich die Erde um die Sonne dreht,
ich höre, höre zu, wie sie wachsen.“

die Pilze des Donbass, diese lautlosen Chimären der Nacht,
treten aus der Leere, wachsen aus der Steinkohle;
solange die Herzen stillstehen wie die Aufzüge in nächtlichen Häusern,
wachsen die Pilze des Donbass, wachsen und verweigern 
den Entmutigten und Verlorenen ihr Sterben aus Gram,
denn, Kumpel, solange wir zusammen sind,  
wird einer da sein, der die Erde durchwühlt,
ihre warmen Innereien,
auf der Suche nach 
dem Schwarz des Todes
dem Schwarz des Lebens.
Aus dem Ukrainischen von Claudia Dathe

*


*


вівторок, 27 квітня 2010 р.

«Наш Лукаш»

Візуальна поезія Аполінера в перекладі Лукаша


понеділок, 26 квітня 2010 р.

субота, 24 квітня 2010 р.

Little Dragon пишуть музику під вірші Йоганнеса Анюру (а Девід Вітлі — вірші під музику Джоанни Ньюсом)


На цю композицію гетеборзьку групу Little Dragon, як зізнаються самі музиканти на одному болгарському сайті, надихнула творчість поета Йоганнеса Анюру, який також мешкає в Гетеборгу. «Під його вірші пишеться музика» — кажуть у Little Dragon. Нагадаю, вірші Анюру українською можна почитати/завантажити/роздрукувати з моєї антології сучасної гетеборзької поезії «18 поетів із Гетеборга».

UPD: А ось тут Девід Вітлі пише вірш, надихаючись композицією Джоанни Ньюсом «Go Long» із її найсвіжішого альбому «Have One On Me».

четвер, 22 квітня 2010 р.

"підсудний, сядьте, ув'язнений, встаньте": нові вірші Сємьона Ханіна

Недавно на двох Інтернет-ресурсах з'явилися нові добірки віршів улюбленого латвійського поета, який пише російською, — Сємьона Ханіна: «щось із координацією рухів» на «Орбіті» та «Разводы» на TextOnly. Я спробував перекласти текст із «орбітівської» публікації (увага, в оригіналі там щось із координацією рядків):



неперевірені дані, добуті під тиском
як вони фігурували в цій справі
контролював, мовляв, торгівлю гуртом білими рабинями
великими, сказано в протоколі, білими рибинами
пересаджував на деякий час свої некеровані органи
малолітнім злочинницям


їх пов'язали першими
взяли як ціле злочинне угруповання
та органи мовчали, самі як придонні риби
прикидалися шлангом
а постраждалі, віддані крихітки
заговорювали зуби особам, що провадили дізнання


їм подали ретельно сфабриковані докази
мій здушений сміх у вакуумній упаковці
набір небезпечно особливих прикмет, палені недомилки серць
шматки шпалер з візерунком з відбитками пальців
узяте напрокат у прокурорської дочки
цероване рожеве боді


є свідчення, що й сонцю час заходити
а світить десь од сьомої до дванадцятої
підсудний, сядьте, ув'язнений, встаньте
руки
пройдіть
до одиночки, що сором'язливо чекає
Пер. Лев Грицюк

середа, 21 квітня 2010 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 24. Вікторія Наріжна



Як Ви стали перекладачем?

Несподівано :) Не стану приховувати, переклад мене цікавив завжди — особливо захоплювалася перекладами віршів, ще у школі. Втім, обирати це своєю професією ніколи не планувала. Я й навчалася не на «романо-германці», а на факультеті української мови та літератури, куди вступала ще з рожевою дитячою мрією викладати колись студентам. Втім, рожеві мрії швидко розвіялися, і вже курсі на третьому я зрозуміла, що бюрократичне болото нашої вищої освіти викликає в мене стійку відразу. А вже по закінченні навчання якось нагодився знайомий із проханням перекласти для його видавництва першу книгу з «Хронік Нарнії» Клайва Льюїса — «Лев, Біла Відьма та Шафа». Думаю, це сталося лише тому, що видавництво було недосвідчене в питаннях перекладної літератури, знайомий мій не знав, до кого ще звернутися, а в товариських колах було відомо, що я добре володію англійською. :) Про те, що цього може виявитися недостатньо для художнього перекладу, ніхто, очевидно, не подумав, але все обійшлося — робота виявилася мені і до душі, і до снаги.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Наразі я перекладаю лише з англійської і лише українською. Втім, я навряд чи перекладатиму якоюсь іншою не уявляю собі, як можна перекладати мовою, якою не думаєш. Як так сталося? Певно, така в мене доля: я вчилася в школі із поглибленим вивченням англійської, тому в мене з цією мовою були давні стосунки. :)

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Мені якось не щастило ні на які інші тексти, окрім крупної прозової форми. Все інше радше не робота, а спорадичні переклади для власного задоволення. А крок у мене завжди один, хоч у перекладі, хоч у писанні власних текстів, так склалося, що я все роблю в першу чергу як читач. Я просто перечитую текст українською. Я це роблю навіть тоді, коли не перекладаю, а просто читаю англійською: просмаковую рідною мовою особливо уподобані фрагменти. Для мене переклад це дуже творчий процес, не надто систематизований, якщо чесно, тому важко говорити про кроки.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Так, зі мною видавництва завжди виходили на контакт самі здебільшого завдяки чий-небудь рекомендації.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Особисто для мене найбільша перевага перекладацької діяльності є водночас її найбільшим недоліком: перекладаючи, ти мимоволі стаєш співавтором гарних текстів. З одного боку, це дуже приємно бути співавтором Льюїса Керролла, скажімо. Але я мрію відбутися не тільки як перекладач, але і як письменник, і отут виринає зворотний бік медалі. Писати набагато важче і головне страшніше. І в переклад дуже легко тікати від писання, адже, перекладаючи, ти теж пишеш, ті самі творчі залози подразнюються, ті самі гормони деміургійної насолоди виділяються, але все це під безпечним прикриттям чужого імені. І це, до речі, подвійна небезпека: з одного боку, перекладач із письменницькими амбіціями ризикує так ніколи і не народити нічого свого, а з іншого, він ризикує стати поганим перекладачем, якщо письменницькі амбіції візьмуть гору і адекватність перекладу стане жертвою бажання «написати краще за...»

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Якщо така можливість є це прекрасно. Є багато проблем, які простіше і надійніше з’ясувати з автором. Наприклад, перекладаючи для власної насолоди тексти з трилогії американської письменниці Лінн Флевелінг «Nightrunner», я зіткнулася з труднощами транслітерації жанр фентезі змушує суттєво сумніватися в тому, чи правильно транслітеруєш ти імена і географічні назви. Добре, що пані Лінн дуже відкрита до своїх читачів, з нею є зв’язок, і вона не полінувалася відповісти на мої запитання. При перекладі роману «Рент: усна біографія Бастера Кейсі» Чака Паланіка я зіткнулася навіть із гіршою проблемою: роман побудований у вигляді довгого інтерв’ю з різними людьми, в якому ми бачимо лише відповіді, деякі персонажі з’являються там лише для короткої репліки, і раптом виявилося, що я не завжди впевнена в їхній статі! В англійському тексті цієї проблеми просто нема, але українська граматика не настільки ґендерно толерантна. :) Мені вдалося виплутатися з цих лабетів самотужки, але цілком припускаю, що допомога автора могла б стати дуже корисною.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Знаєте, у мене все якось сходиться до одного кореня: вище я багато розпатякувала про загрозу письменницьких амбіцій, але у відповіді на це запитання мушу визнати, перекладач має бути письменником. Звісно, йому не обов’язково бути автором виданих чи бодай навіть написаних книжок, але він має бути письменником в душі. Людина, яка не знає, як твориться текст, не на аналітичному рівні не знає, а на чуттєвому, на мою думку, добре перекладати художню літературу не може. Звісно, не менш важливо перекладачеві бути професійним читачем читачем із солідним стажем та з талантом до читання. Без цих двох обдарувань, як на мене, діла не буде, бо як би добре не знав ти мову, з якої перекладаєш, це все одно чужа мова, і вона знайде, як непомітно розставити на тебе пастку. :) Від цього рятує тільки оце майже містичне чуття цілісності тексту, яке приходить від писання і читання. Завдяки йому ти, дивлячись на речення, до якого в тебе нібито немає претензій, відчуваєш непевну тривогу (ні, щось не так, якась зморшка залягає тут на полотні тексту), продовжуєш копати, вивчати, і врешті знаходиш якийсь підступ, рідковживане значення, застарілу ідіому, діалектизм, жаргонізм, і розумієш, що трохи не пошився в дурні. :)

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Власне, я не так багато переклала ще в своєму житті, щоб якісь переклади «вирізалися» з моєї молодої та чіпкої пам’яті. :) Втім, якщо говорити про найбільш знакову для мене роботу, то це, звісно, переклади книг Льюїса Керролла «Аліса в Дивокраї» та «Аліса в Задзеркаллі». Думаю, про них зайве розповідати детальніше: кожен, хто хоч трохи цікавиться перекладом, і так знає, які насолоди, випробування і розчарування готують «Аліси» своїм перекладачам. :)

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Якби я була вільна обирати, я б не покладаючи рук перекладала фантастику. :) Я ніколи так і не виросла з цього дитячого захоплення, я регулярно знаходжу час то для якоїсь новинки, то для непрочитаної досі класики, а то і для перечитування улюблених текстів, і тому мене страшенно засмучує, що ця літературна галузь є геть неукраїнізованою. Більше того, чимало гарних текстів не доходять до українського читача бодай у російському перекладі, а коли й доходять, то нерідко в такому мерзотному вигляді, що назвати це перекладом язик все одно не повертається. Тому якби моя воля, я би працювала над заповненням цієї ніші.

*


Попередні інтерв'ювовані:


вівторок, 20 квітня 2010 р.

Seamus Heaney Illustrated By Chytomo


The Ukrainian webpage Chytomo features some illustrations inspired by Seamus Heaney's poems. This, for example, is Heaney famously "digging" with his pen:

Between my finger and my thumb
The squat pen rests.
I'll dig with it.

I found a turf-spade
Hidden under bracken,
Laid flat, and overgrown
With a green fog.
(from "Kinship")

I lay waiting
Between turf-face and demesne wall,
Between Heathery levels
And glass-toothed stone.

My body was Braille
For the creeping influences:
Dawn suns groped over my head
And cooled at my feet[.]
(from "Bog Queen")

There we were in the vaulted tunnel running,
You in your going-away coat speeding ahead
And me, me then like a fleet god gaining
Upon you before you turned to a reed[.]
(from "The Underground")

*


понеділок, 19 квітня 2010 р.

Інтерв'ю з перекладачами

На початку 2009 року Salongen.De (шведський Інтернет-часопис про європейську художню літературу, що спеціалізується на неангломовних письменниках) почав серію інтерв'ю з низкою перекладачів художньої літератури. В цих інтерв'ю - кілька цілей. З одного боку - зазирнути до перекладацької майстерні та привідкрити світові, над чим б'ється перекладач під час своєї праці, з іншого боку - з допомогою відповідей на деякі із запитань укласти "банк ідей", з якого зацікавлені видавництва могли б брати твори для перекладу. А також, зрозуміло, наголосити на важливій ролі перекладача як культурного посередника та споруджувача мостів між різними мовами та країнами.


З люб'язного дозволу Salongen.De таку серію інтерв'ю з перекладачами художньої літератури в Україні веду я. Мірою надходження відповідей на запитання від запрошених перекладачів публікую інтерв'ю на блозі WhyTranslator (LevHrytsyuk.BlogSpot.Com).


Інтерв’ю вже дали:


Відсьогодні інтерв'ю публікуватиму не так регулярно, як раніше (щопонеділка), проте серія продовжується. Прошу всіх рекомендувати, кого ще можна опитати в цій серії інтерв’ю з перекладачами художньої літератури.

неділя, 18 квітня 2010 р.

Лінн Гансéн на LyrikLine.Org

Віднедавна на LyrikLine.Org з'явилася добірка віршів Лінн Гансéн, яка часто згадується на WhyTranslator (див. також Лінн Гансéн у антології сучасної гетеборзької поезії «18 поетів із Гетеборга»). Переклади Гансéн на LyrikLine.Org — англійською та словенською. (Плюс можна почути, як авторка читає свої поезії.)

субота, 17 квітня 2010 р.

Нині — 25 років Бу-Ба-Бу! | Bu-Ba-Bu's 25th Anniversary Today!

У квітні вісімдесят п'ятого, // того самого дня, коли Сашко з Віктором // вже третю годину кружляли навколо львівського Оперного // у пошуках один одного, але перш усього — мене, // котрий мав забезпечити їхнє знайомство, // звести їх докупи, зіштовхнути дружньо лобами, а сам // попередньої ночі провалився в гарячку ліжка // з вироком «тридцять вісім і вісім», // тож до ніякого Львова так і не вирушив, // хіба що потаємними стежками галюцинацій, // про що  ані Віктор, ані Сашко ще не знали, // вже третю одину кружляючи навколо львівського Оперного // з єдиним бажанням і прагненням — з'їздити поміж брів // цьому Андруховичу мудакові, щойно він з'явиться, // але той, тобто я, не з'являвся навіть з галюцинацій, // тож на четвертій годині кружлянь вони котре зіткнулися, // зіткнулися поглядами. // Так дивляться лише поети, подумав кожен з них. //«Ви — Ігор Неборак?» — запитав // Сашко. «А Ви — Андрій Ірванець?» — не втримався Віктор.
--Ю. Андрухович,
початок поемки «Двадцять років по чому?»

*

The literary performance group Bu-Ba-Bu (Yuri Andrukhovych, Oleksandr Irvanets, Viktor Neborak) celebrates its 25 anniversary today!

пʼятниця, 16 квітня 2010 р.

"18 поетів із Гетеборга": антологія сучасної гетеборзької поезії - 9. Йоганнес Анюру




Йоганнес Анюру (Johannes Anyuru) народився 1979 року, мешкає в Гетеборгу. Дебютував 2003 року збіркою поезій «Тільки боги — нові». За нею вийшли збірки поезій «Омега» (2005) та «Міста всередині в’язниці» (2009).



*

«18 поетів із Гетеборга» — антологія сучасної поезії, представлена вісімнадцятьма поетами та поетками з другого за величиною міста Швеції.

5/6/7. G=T=B=R=G
8. Кеннет Клеметс

Далі — буде...


*


Більше про антологію — тут.


*



18 Poets from Gothenburg is a contemporary poetry anthology featuring eighteen male and female poets from the second largest city in Sweden (translated by Lev Hrytsyuk).

The poet from Gothenburg in this volume is Johannes Anyuru.

Previously published poets include (to be continued):


четвер, 15 квітня 2010 р.

"Коханці на Арані" Шеймаса Гіні



ШЕЙМАС ГІНІ
КОХАНЦІ НА АРАНІ


Вічні хвилі, сліпучі, бите скло,
Спадали, мов крізь сито, на скелі,
Cяйливі, так припливши з Америк


Скорить Аран. Чи сам Аран чимдуж
Скель широкі обійми розводить
Припливові, а той відпливає?


Чи море визначає суходіл,
Чи суходіл — море? На стику хвиль
Кожен знає своє. Море — рине.
Пер. Лев Грицюк


*