ШЕЙМАС ГІНІ
ПАМ'ЯТІ ФРЕНСИСА ЛЕДВИДЖА,
що поліг у Франції 31 липня 1917 року
Солдат, що з бронзи, поправляє з бронзи каптур,
Уявний вітер морщить і здима,
І байдуже, які вітри дмуть справжні,
Кран біг завмерлий вгору підійма
Й над Фландрією ставить. Каска, ранець,
Рушниця вся: багнет є і приклад.
Ймення полеглі на плиті зостались,
Ґрунт здався й на меморіальний лад.
Я був там в сорок шостім — а чи в сьомім?
За руку тітки Мері все тримавсь.
Відтак Портстюарт і Касл-Вок знайомі.
До берега. У море я вдивлявсь...
Підплив з Кольрену лоцман до порому.
Закохані вернулися з горбів,
І фермер, що брав сонечко півголий,
Підкочені штани знов опустив.
Френсисе Левидже! Колись в неділю
Ти з дівчиною за Дрогедою гуляв.
Освічений, ти не цурався й діла.
Велосипеда ти зі Слейна гнав,
Де мешкав між прекрасних і голодних,
Де в травня квітах польових вівтар,
Де й пастуха сягне кропило великоднє
І де фортець прадавніх мріє чар.
Який ти в уніформі тій англійській...
Зацьковане католика лице...
Чужий шанцям, ніби глоду квітка,
Чи суть гробниць, де близько Бойн тече.
Ось літо, в дев'ятсот п'ятнадцятім. Я бачу
Дівча-пастушку, тітоньку мою.
У битві Дардаленській вік ти тратиш
І смокчеш камінь посеред вогню.
Сімнадцятий ось. Череду пасе вона.
Та в Іпрі свічок згасли тисячі:
«Моя душа, де Бойн, вона там вселена...
Моя країна — в дівчини святечному вбранні».
«Британським звусь солдатом, а моя країна
Не має місця поміж націй...» Тижнів шість —
Й тебе шрапнель убивча зрешетила.
«Політики нас розсварила злість».
В тобі, о таємнице наша упокоєна,
Сплітаються всі болі наших ран...
І, поки вітер награє на невсипущій бронзі,
Я чую знов бадьорий барабан,
Що ти за ним подавсь від Бойну на Балкани...
Та де твоїх сопілок сутінковий тон?
Не поділяв ти лордів поривання —
Та всіх змирив вас потойбічний сон.
Пер. Олександр Мокровольський
Немає коментарів:
Дописати коментар