>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

понеділок, 30 липня 2012 р.

New Release: "Фінсько-український словник" Юрія Зуба (2012)


Фінсько-український словник – перший двомовний словник загальновживаної лексики з цією комбінацією мов. Він містить понад 23 000 слів і укладений на базі найкращих фінських та українських лексикографічних джерел. Лексика у словнику відповідає сучасній мовній ситуації й проілюстрована багатьма прикладами. Видання призначене для студентів, викладачів, перекладачів, науковців, дипломатів і взагалі для всіх, хто цікавиться фінською чи українською мовами. У словнику ви також знайдете правила транслітерації фінських та українських назв, типи відмінювання й таблиця чергування ступенів приголосних у фінських словах, понад 350 географічних назв, а також перелік українських слів з літерою ґ.

*

субота, 28 липня 2012 р.

IV частина "Шубертіани" Тумаса Транстрьомера


ТУМАС ТРАНСТРЬОМЕР
ШУБЕРТІАНА

[...]

IV

На стільки всього мусимо покладатися, аби могти прожити наш насущний день не запавши крізь
     землю!
Покладатися на сніги, що міцно тримаються за схил гори над селом.
Покладатися на обіцянки мовчати й усмішку взаєморозуміння, покладатися на те, що телеграми,
     які повідомляють про нещастя, нас не стосуються і що раптовий удар сокири зсередини нас
     не спіткає.
Покладатися на осі коліс, що несуть нас на трасі серед збільшеного в триста разів бджолиного
     рою зі сталі.
Та нічого з того, власне, не варте нашої довіри.
П’ять смичків кажуть, що можемо покладатися на щось інше.
На що? На щось інше, і вони ведуть нас якусь частинку шляху туди.
Як коли на сходах гасне світло й рука веде – довірливо – сліпим бильцем, що орієнтується в
     темряві.

[...]
Пер. Лев Грицюк

четвер, 26 липня 2012 р.

Impromptu Translation: три вірші Девіда Вітлі

ДЕВІД ВІТЛІ
***

У "Надто гучній самотності" Богуміла Грабала
один чоловік приставляє ножа до горла оповідача
і заходиться читати поезію, тоді
просить вибачення, пояснюючи, що це єдиний спосіб,
у який він може змусити людей слухати його творчість.

Слухаючи вашу творчість, натомість, маю враження,
що переді мною — сільський “зайчик”, який,
розкривши плаща, зі своїм рожевим пісюном,
наче пташеням у гнізді, береться
махати ним мені перед обличчям добрих півгодини.

Пер. Лев Грицюк


*

ДЕВІД ВІТЛІ
АДЮЛЬТЕР

               З тамазиту

Невже потай одружився втретє Махмуд?
Браття, він хоче, щоб ми в це повірили,
зводячи очі й чепурячись,
та бачу, як він уночі вислизає зі свого шатра
у пошуках не красуні вільнорукавої,
а лелек, що біля мечеті гніздяться,
співає їм, поки його дружини сплять самі,
проказуючи їхні наймення, мов закоханий юнак.
Пер. Лев Грицюк


*

ДЕВІД ВІТЛІ
***

Фен у басейні зламався знову,
він гудів сам собою, коли я заходив,
і далі гудів, коли я виходив, наштовхуючи на думку

“Збіг обставин”, але тоді чоловік у комбінезоні
почав по ньому гатити, й я зрозумів, що він зламався,
і якраз тоді згадав оте твоє читання

три роки тому, звучання якого
ще досі витрушую з вуха,
хоча твоє кайфування від нього ніяк не зменшувалося

мірою того, як жах серед твоєї аудиторії
із семи осіб зростав, сягаючи стану, який можу
описати лише як паніку, а ти, на Бога,

вів далі й далі; мене ніскілечки
не здивувало б, якби ти все ще стояв там три роки потому
і кричав на той клятий кавовий автомат.
Пер. Лев Грицюк


*

четвер, 19 липня 2012 р.

Repost: машина для тортур Франца Кафки


Арт-об'єкт за оповіданням "У виправній колонії"


*

середа, 18 липня 2012 р.

У Львові виступить легендарний "Їжак"


Цієї неділі у Львові виступить легендарний "Їжак". "Гурт творить пісні на тексти непересічних українських поетів, як: Богдан-Ігор Антонич, Віктор Неборак, Юрій Андрухович, Іван Малкович, Костянтин Москалець, та Ігор Римарук, Юрій Тарнавський, Іван Франко...". [Read More]

*

понеділок, 16 липня 2012 р.

New Release: "Echo's Bones" by Samuel Beckett (2012)


субота, 14 липня 2012 р.

ЛітФест-2012: Адам Загаєвський (Польща)

Фото: Krystyna Piotrowska

АДАМ ЗАГАЄВСЬКИЙ
АВТОПОРТРЕТ У ЛІТАКУ

                                        (В економ-класі)
Скулений, як ембріон,
увіпханий в тісне крісло,
я пробую пригадати
запах свіжоскошеного сіна,
коли дерев’яні вози з’їжджають
у серпні з гірських лук,
сковзаючи на польових дорогах,
і візник кричить голосно, так, як завжди
кричить чоловік у мить страху
— вже в “Іліаді” так верещали
і ніколи вже потім не замовкли,
ані під час хрестових походів,
ані пізніше, значно пізніше, ближче до нас,
коли їх ніхто вже не слухає.

Я втомлений, думаю про те, про що
неможливо думати — про тишу, яка панує
в лісі, коли вже поснули птахи,
про близький кінець літа.
Голову тримаю в долонях,
ніби хочу від знищення врятувати.
Побачений зназовні, мабуть, можу
видатись нерухомим, мало не мертвим,
покірним долі, співчуття вартим.
Але це неправда — я вільний,
може, навіть щасливий.
Так, тримаю в долонях
важку свою голову,
але в ній саме родиться вірш.
Пер. Віктор Дмитрук

АДАМ ЗАГАЄВСЬКИЙ
ДИВЛЮСЯ НА ФОТОГРАФІЮ

Дивлюся на фотографію міста, в якому я народився,
на буйні його сади й круті вулички, на узгір’я,
дахи католицькі й куполи православних соборів,
де в неділю співають баси, такі могутні,
що околичні дерева хитаються, наче шаліє буря;
довго дивлюся на цю фотографію, не відриваючи погляду,
і раптом собі уявляю, що всі вони ще тут живуть,
наче нічого не сталося, все ще біжать на лекції,
чекають на поїзд, їдуть блакитним трамваєм,
з неспокоєм дивляться в календар, стоять на вагівниці,
слухають арію Верді чи улюблену оперетку,
читають газети, які ще зовсім білі,
живуть у поспіху, у страху, спізнюються постійно,
вони трошки безсмертні, але про це не знають,
хтось заборгував за квартиру, хтось боїться туберкульозу,
не встигає закінчити розвідку про філософію Канта,
не може зрозуміти, чим є річ у собі,
бабуся моя знову іде в Брюховичі,
несе торт на руках простягнутих, а руки не терпнуть,
нерішучий хлопець в аптеці просить ліки від нерішучості,
дівчина в дзеркалі розглядає свої маленькі груди,
кузен мій, скупавшись, одразу виходить до парку,
не передчуваючи, що що невдовзі захворіє на пневмонію,
іноді вибухає ентузіазм, узимку жовті лампи
витворюють простір близькості; в липні мухи гучно святкують
велике світло літа й наспівують гімни похмурі,
трапляються депортації, повстання і погроми,
жорстокий вермахт у пристойних мундирах,
ось і підле НКВД, зірки червоні
обіцяють дружбу, однак із присмаком зради,
але вони цього не бачать, майже не бачать,
стільки справ мають до залагодження, треба
дістати вугілля на зиму, знайти доброго лікаря,
стільки листів для відповіді, блідне брунатне чорнило,
в кімнаті радіо грає, найновіша річ, вони, однак,
втомлені звичним життям і умиранням звичним,
ні на що часу не мають і за це пробачення просять,
пишуть довгі листи й лаконічні поштові листівки,
спізнюються постійно, безнадійно запізнюються,
так, як ми, точно так само, як ми, так, як я.
Пер. Віктор Дмитрук

Зі збірки “Невидима рука” (2009)

*

Адам Загаєвський стане гостем 7 Львівського міжнародного літературного фестивалю в рамках 19 Форуму Видавців у Львові 12-16 вересня 2012 року

*

Адам Загаєвський — один із найвідоміших сучасних польських поетів. Лауреат багатьох престижних літературних нагород. Про нього постійно говорять як про ще одного польського кандидата на Нобелівську премію. На його думку, справжній поет не може мати батьківщини — він має радше бути вічним мандрівником.

Адам Загаєвський народився 1945 року у Львові, але невдовзі був позбавлений свої батьківщини — родину репатріювали до Польщі. Закінчив філософський факультет Яґеллонського університету у Кракові. Зараз живе у Кракові, Парижі та Хьюстоні, викладає в університетах США, пише вірші, прозу та есеї. Його твори перекладені англійською, шведською, словацькою та іншими мовами.

Перше книжкове видання творів Адама Загаєвського українською мовою — збірка есеїв “У чужій красі” побачила світ 2008 року в перекладах Віктора Дмитрука. Українській книжковій поетичній прем’єрі “120 віршів” цього видатного польського поета завдячуємо тому ж перекладачеві.

“Я втратив дві вітчизни, але шукав третю — місце для уяви, територію, яка дозволила б мені дати вихід не зовсім ще ясній артистичній потребі. Я втратив реальне місто, але шукав місто уяви. Відносно пізно — пізніше, ніж у випадку інших осіб — я обрав поезію як царину моїх шукань”. (Адам Загаєвський, “У чужій красі”)

*


*


*

четвер, 12 липня 2012 р.

У Львові виступить Czesław Śpiewa


2 серпня у Львові виступить Czesław Śpiewa. Сподіваюся, виконає щось і зі свого найсвіжішого альбому "Czesław Śpiewa Miłosza" (2011), на якому Чеслав Мозіль заспівав 10 віршів польського поета. :-)

вівторок, 10 липня 2012 р.

Вийшов друком новий фінсько-український словник (понад 23 тис. слів)!



"У продаж надійде в серпні (наразі лише в Фінляндії). Це перший двомовний словник загальновживаної лексики з цією комбінацією мов. В ньому також є:

- правила транслітерації фінських та українських назв;

- типи відмінювання й таблиця чергування ступенів приголосних у фінських словах;

- понад 350 географічних назв;

- перелік українських слів з літерою ґ.

Сказати, що я страшенно радий - це нічого не сказати!"

*

неділя, 8 липня 2012 р.

Пауль Целан у перекладах Олега Короля

ПАУЛЬ ЦЕЛАН
ФУГА СМЕРТІ

Чорне молоко свiтанку п’ємо ми надвечiр
п’ємо його вранцi ополуднi опівночі
п’ємо та п’ємо
i риємо могилу в повiтрi де лежати не тiсно

В оселi живе людина i бавиться з гадюками i пише
коли стемнiє по Нiмеччинi й золотяться твої коси Маргарито
пише про це виходить iз оселi в мерехтiння зiрок i свище своїм
собацюрам
i свище жидам щоб тi рили могилу в землi
наказує нам пiд той свист танцювати

О чорне молоко свiтанку п’ємо тебе надвечiр
п’ємо тебе уранцi ополуднi вночi
п’ємо та п’ємо
в оселi живе людина i бавиться з гадюками i пише
коли стемнiє по Нiмеччинi й золотяться твої коси Маргарито
й попелiє твоє Суламiт волосся ми риємо грiб у небесах де лежати
не тiсно

Гукає вгризайтеся глибше у царство землi один з другим спiвайте
i веселiтесь погойдує пiстолетом глипає блакитними очима
ану один з другим ще глибше лопати у землю ануте до гри i до
танцю

Чорне молоко свiтанку п’ємо тебе надвечiр
п’ємо тебе уранцi ополуднi вночi
п’ємо та п’ємо
в оселi живе людина о золото кiс твоїх Маргарито
о попiл волосся твого Суламiт i бавиться з тими гадюками
кричить ану солодше грайте про смерть смерть – маестро
нiмецький
кричить ану похмурiше на скрипцi грайте i знiмайтесь у повiтря
димом
там у хмарах ваш грiб де лежати не тiсно

Чорне молоко свiтанку п’ємо тебе надвечiр
п’ємо тебе ополуднi смерть – маестро нiмецький
п’ємо тебе вранцi вночi п’ємо та п’ємо
смерть це нiмецький блакитноокий маестро
вiн вцiлив тебе оловом вiн стрiляє без промаху
живе в оселi де золото кiс твоїх Маргарито
на нас вiн нацьковує псiв i дарує нам грiб в небесах
з гадюками бавиться i мрiє той нiмецький маестро-смерть
о золото кiс Маргарити
о попiл волосся Суламiті
Пер. Олег Король

*

ПАУЛЬ ЦЕЛАН
CORONA

Приручено пожирає осiнь
своє листя з моєї руки: ми ж друзi.
Очищуємо час iз шкаралупи, вчимо його ладусi,
а час усе повертається в тiй же шкаралупi.

У дзеркалах – недiля,
намрiємось – у снах,
уста ж бо правду кажуть.

Око моє – по твоїй наготi, кохана,
ти теж мене бачиш,
наша розмова – морок,
кохаємось, як Мак i Пам’ять,
спимо, як те вино у бочках,
як море в час вiдпливу.

Бiля вiкна ми обнялись, i з вулицi нас бачать:
найвищий час, щоб знали!
Найвищий час камiнню розцвiтать,
найвищий час, щоб вдарив у серця неспокiй.
Найвищий час, щоби настав нарештi час.

Час.
Пер. Олег Король

*

ПАУЛЬ ЦЕЛАН
ЧОРНI ПЛАСТIВЦI

Пiдвечiр випав снiг. Вже мiсяць
чи два, як осiнь у монашiй рясi
принесла вiсть менi, листочок з України:
"Не забувай, що там вже втисячне надходить
зима в краю найширшої рiки на свiтi:
це Божа кров Iакова, сокирами благословенна...
Червоний, як нiщо у свiтi, лiд в промiннях
заходу сонця топче гетьман з вiйськом...
Дитино, закутайся в мою верету,
поки блищать шоломи, поки криваво
зораная цiлина трiщить
снiжно-бiлими кiстками твого батька,
а пiсню кедрiв топчуть копита...

Верету, вузесеньку верiтку бережу, поки ти
не навчишся плакать, дитино; лелiю коло себе
тiсноту свiту; не зазеленiє вiн,
дитино, твоїм потомкам!"

Скривавився я, мамо, осiнню, снiг палив мене:
шукав я серця свого, аби плакать, а знаходив
замiсть нього – подих – ой, того лiта.

Було воно, як ти.

Навернулися сльози. Я ткав верiтку.
Пер. Олег Король

*

пʼятниця, 6 липня 2012 р.

Вірш Гельмута Прайслера

ГЕЛЬМУТ ПРАЙСЛЕР
ФРІДГЕЛЬМ ҐЛЮҐЕР (1894-1940)

Не обходила мене політика.
Вранці мені смакувала кава.

Марширували солдати,
а мені все ще смакувала кава.

І в кав'ярні вони мене взяли.

Безпорадний, я покинув недопиту каву.
І пішов, куди мені звеліли.

Холодна могила під Нарвіком.
Пер. Олег Король

*

середа, 4 липня 2012 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 39. Олег Король


Як Ви стали перекладачем?

Воно якось само собою прийшло. Мені вже змалку подобалося вивчати чужоземні мови. Дід дав перші уроки німецької, якою досконало володів. І досі їх пам’ятаю. Досі можу зачитати з голови доволі великі уривки текстів із старезних підручників. Наприклад:

«Айнс, цвай, драй, фір.
Піоніре гайсен вір.
Фюнф, зекс, зібен, ахт.
Аллє штеєн ін ден вахт».

Або ж така перлина:

«Вір данкен дір, ґеносе Сталін, фюр унзере ґлюкліхе кіндгайт».

І так далі. Азів польської мови мене навчила бабуся, а далі я вже сам читав дитячі книжечки. Моя мама була вчителька французької мови, і вже у п’ятому класі я встиг проштудіювати весь курс цієї мови для восьмирічних шкіл. Пригадую, тоді навіть допомагав мамі – виправляв помилки в учнівських зошитах. Хотів і оцінки ставити, але до такого мені було зась.

Коли я навчався в червоноградському філіалі львівської політехніки, у нас, студентів, що вивчали французьку, було «вікно». Щоб не гайнувати часу, я заповняв це «вікно» – ходив на пари німецької мови, чим немало дивував однокурсників. А коли став студентом стаціонару тої ж таки політехніки, виявилося, що у «французів», «німців» та «іспанців» лекції цих мов відбуваються у четвер, вихідний для переважної більшости студентів – «англійців». Тому-то я облишив французьку й долучився до «англійців». Почав з нуля, але невдовзі цілком непогано давав собі раду.

У ті ж таки роки я взявся – просто цікаво було – до чеської, словацької та південнослов’янських мов. Ходив до Львівської обласної бібліотеки іноземних мов і брав там те, що подобалося. Пригадую, якось трапилася мені книжка, що її в перші роки після Другої світової війни надіслав як подарунок громадянам СРСР, що пережили страхітливу війну, американець Клод О’Браєн, тоді ще хлопчик. Я з ним сконтактувався, лист дійшов до нього тільки завдяки тому, що його рідний брат був шериф у Спокані.

Будучи інженером, я одного разу купив шведсько-польський розмовник. Їздити на роботу і з роботи доводилося майже півтори години, ото я й читав та перечитував оцю «тролейбусну книжечку», причому бувало, що й нервував тим читанням деяких пасажирів.

Коли я працював уже літературним редактором у газеті «Поступ», туди надійшли норвезькі газети (якраз була Зимова олімпіада в Ліллегаммері). Отож читав статті й багато чого розумів. Допомогло те, що простудіював російсько-норвезький словник крилатих висловів (автор Берков) та гарну книжку «Російські ідіоми в картинках» (відповідники – данською, норвезькою та шведською мовами).

Треба ще сказати, що я разів п’ять перечитав доволі товстенький підручник латиської мови, який написали Векслер і Юрік. До речі, хороший підручник.

А віднедавна я принаймні раз на два-три дні уриваю час, щоб подивитися квіз-програму італійського каналу «РАІ-уно» «Ередіта», яку веде Карло Конті. Дійшов (не Карло, а я, звичайно ж) до такого рівня, що дізнаюся значення незнайомого слова безпосередньо з контексту. Тут допомогло те, що свого часу я прочитав без словника кілька дитячих книжок італійською та іспанською. Йшло порівняно гладко, бо ж мало не напам’ять знав оригінали. Зокрема «Los tres gordinflones» Юрія Олеші – бестселер мого дитинства.

Шкода, часу мало, нíколи дивитися...

А перекладати взявся у свої дванадцять літ. Тоді в радіо й телебаченні часто звучала пісня Станіслава Пожлакова «Колискова про чотири дощі». Ото ж я спробував передати її українською. На мій день народження мама зробила мені подарунок – наспівала цю річ на гнучку грампластинку. Тоді у Львові була студія запису. Серйозно ж займатися перекладами я почав наприкiнцi сiмдесятих – на початку вiсiмдесятих.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Надруковано мої українські переклади з польської, чеської, словацької, болгарської, німецької, англійської та шведської. Ще є не надруковані – з французької та латиської. Набралося близько тридцяти книжок (у тому числі сімнадцять шведських). Опубліковано мало – десь, може, чверть тої писанини.

З української я переклав різними мовами вірші таких авторів.

1.      «Апокаліпсис» Василя Терещука – дев’ятьма мовами.
2.      «Я лежав при дорозі, як сніг…» Романа Скиби – сімома мовами.
3.      «Дві тіні» Володимира Павліва – одинадцятьма мовами.
4.      «Старий, як пень…» Володимира Полянчука – десятьма мовами.
5.      «Я сьогодні щасливий» Дмитра Онковича – дванадцятьма мовами.
6.      «Атараксія» Оксани Кришталевої – польською.
7.      «Облога Мальти» та інші вірші Юрія Волощака – англійською.
8.      Вибрані вірші Данила Кулиняка – польською.
9.      Збірка «Моцарт ступає по тиші» Миколи Семенюка – польською.

Ще студентом я читав Сарояна і трохи перекладав його (дуже вже мені подобалися його речі). Шкода, не збереглася ця робота. Втім, не шкода, бо то були учнівські спроби, штубацтво…

З усіх моїх робіт більш як половина – переклади з шведської. Знову ж таки, почалося все випадково. Якось я купив книжку Віллі Чюрклунда в чеському перекладі. Мене цей автор просто-таки зачарував, і я не втримався – став передавати деякі уривки українською мовою. А потім подумав собі: а чому б не спробувати це зробити з оригіналу твору? Написав до Москви, звідти прислали мікрофільм. А тоді я, не маючи словника, ходив до бібліотеки імени Стефаника й працював у читальному залі. Переклав п’ять речей Чюрклунда, вони й досі не опубліковані. З решти шведськомовних авторів можу назвати Генріка Мейнандера, Богдана Кентржинського, Марію Ланґ, Яна Мортенсона, Артура Лундквіста, Уно Мудіна, Пера Улофа Енквіста та Ейвінда Юнсона.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Все залежить від того, скільки часу виділено на роботу. Коли я нічим не обмежений, то волію спершу прочитати твір разів два-три й допіру тоді працювати. Відтак дати цій сировині відстоятися, щоб трохи її підзабути, вивести написане на папір і засісти за шліфування. Тобто виловлювати блохи – виправляти всілякі дурниці та недоречності. Непогано, коли відшліфуєш річ зо два рази. Але це ідеал. Останнім часом мені нема коли вгору глянути, й мушу обмежуватися вичитуванням по діягоналі. Гаразд, що перекладаю товстенькі книжки й поки добираюся до кінця, встигаю-таки підзабути те, про що йшлося на початку.

Це щодо прози. Підхід до поезії принципіяльно той самий. Різниця полягає в тому, що тут не вдається працювати ритмічно й послідовно. Так би мовити, «конвеєрно». Буває, мордуєшся, мордуєшся над якимсь рядком – плюєш і переходиш до наступної строфи чи до наступного вірша. Коли й далі нічого не виходить, відкладаєш це діло на потім. Не раз і не два траплялося, що зранку самі напрошувалися ті рими, і óбрази, що звечора ну ніяк не давалися.

Сама ж робота над прозою і поезією в кожному з цих двох варіянтів має свої особливості. Перекладач мусить донести до читача думку і образ. У прозі зазвичай важливіша думка. У поезії – образ. Попросту – різні пропорції першого і другого. Коли маю справу з римованим віршем, я подумки прокручую різні версії цих образів, а тоді нагромаджую можливі рими й ставлю їх у кінець ще не написаного рядка. Своєрідне буриме. У мене набагато краще зорове сприйняття, ніж слухове, тому бажано бачити все на папері. Це стосується й прозових речей. Трапляються речення, в яких годі кінці знайти. Суть ніби й розумієш, а не можеш вилити її на папір (тобто на монітор). Ось тоді набираєш речення абияк, куди руку по клавіятурі понесе, – нехай воно навіть дуже вже дурнуватим видається, – й дивишся на нього. І тут – гульк! – тебе осіняє. І кажеш сам собі: «Дурню, та воно ж на поверхні лежало!»

Це я спрощено й дуже приблизно пояснюю. Переважно й сам не можу збагнути, як і звідки береться розуміння та трактування тексту. Знаю, що мозок – це блекбокс. Користуюся ним, а принцип його дії ніколи не осягну…

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Я все своє життя писав «у шухляду» й не дуже рвався до друку. Пропонувати пропонував, здебільшого діставав відмову, але не зважав на такі дрібниці й працював далі. Всі мої давніші публікації – це наслідок щасливого випадку. А замовлення… Фактично вони почалися років п’ять тому. Бували й раніше, але – нерегулярні, доривчі. Останнім часом я мав замовлення від шести видавництв. Працював для чотирьох, із двома не сторгувався. З етичних міркувань не стану наводити назви цих установ.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Важко сказати. Мабуть, найбільше приваблює знахідка як така. Дуже добре розумію Пушкіна, який частенько, написавши щось дуже вдале і влучне, підскакував і гукав: «Ай да молодец Пушкин! Ай да сукин сын!» Ще одне. Переклад багато в чому подібний до всіляких розумових забав – кросвордів, ребусів, шарад тощо, які я завжди любив. Ба, навіть складав їх, працюючи і літредом газети «Експрес», і за сумісництвом також «забавмайстром» «Недільного «Експресу» (псевдо – Пан ОЛЕГ, якщо хтось пам’ятає мої забавульки – «забігайлівки», «мутульки», «латишівочки», «іншомовочки», «дзеркалівочки» та інші). Моральне задоволення – теж важлива річ. Не хочу розкидатися пишномовними словами про слід у житті, але той слід таки треба залишити. І втямлюєш це вже аж на схилі віку…

І, нарешті, «the last, but not least» – матеріяльний стимул. Я далеко не багатій, пенсія невеличка, тому й доводиться також на гроші зважати. Будь я товстосумом – взагалі не брав би гонорарів. Друкувався б своїм коштом та й роздаровував би примірники наліво й направо.

Найбільша вада цього фаху (як і фаху літературного редактора), на мою думку, – це те, що твої знахідки читач (а тим паче – критик) сприймає як належне й не варте згадки, а звертає увагу передусім на огріхи – чи то справжні, чи то уявні, чи то надумані. Еге ж, так воно і є. Всім не догодиш. Як казав мій щирий приятель Ігор (до слова, чудовий літред), усі дуже добре розуміються на українській мові та на футболі. Ось тільки ніхто не вміє грати в той футбол. Також ніхто не вміє ні писати, ні говорити по-українському. І на письмі, і в усному мовленні лишень бекає і мекає. Кукурікати – це вже найвищий пілотаж.

Ця вада не без користи: зважаєш на критику, робиш поправки, навчаєшся і вдосконалюєшся. Випадок негативного зворотного зв’язку…

Менша вада – перекладацьку роботу поголовно недооцінюють, вважаючи її суто механічною – якимсь суцільним порпанням у словниках. Але ця штука вже радше внутрішнього, психологічного плану – особиста справа кожного перекладача.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Завжди є сенс. У мене маса запитань до автора книжки, над якою нині працюю, але не маю з ним контактів. Одному авторові я, мабуть, смертельно набрид своїми запитаннями, уточненнями, зауваженнями, виправляннями та пропозиціями, бо на презентації книжки він сказав таке: «Ось тепер пора перекладати цю роботу мовою оригіналу». Хороший у нього гумор, добре розвинений. Надіслав цей пан мені поштою кілька своїх книжок – як подарунок за мою занудність.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Важливе геть усе. Ніщо не зайве перекладачеві, як і літредові. Ці дві професії мають чимало спільного. Викладаєш ото думку, яку зловив в оригіналі, на папір, а тоді правиш. Точнісінько так само правиш, як і текст недолугого (такі теж бувають) газетяра. Дуже бажано орієнтуватися в реаліях твору, що стосуються часу та місця дії. Звичайно, треба дуже добре знати мову оригіналу. Ну а рідну мову треба знати ще краще.

Дуже високо ставлю ерудицію. Мене самого вона часто виручала. А чи часто підводила – не знаю. Це вже читачам вирішувати. Можна й на рівному місці послизнутися, причому й не здогадатися, що ти послизнувся.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Переклади – це як рідні діти. Про всіх пам’ятаєш, усіх любиш, за всіх серце болить. Не можу виділити ні одного. З усіма пов’язані цікаві речі – з того чи іншого огляду.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Мені до душі складні, навіть дуже складні речі. Як приклад, можу навести зі свого доробку «Пісню Соломона» Тоні Моррісон (надруковано), «Світло в серпні» Вільяма Фолкнера (готується до друку), «Візит придворного лікаря» Пера Улофа Енквіста (не знати, коли надрукується) і «Дальтонію» Олексія Казберука (не надруковано, і навряд чи коли-небудь надрукується). Що важче перекладати, то більша радість від знахідки. Паралель із рідним сином чи донькою: чим більше клопоту завдасть тобі дитина, тим вона дорожча.

Отже, я радо перекладав би тонкі й гострі, психологічні речі. І, мабуть, химерні, незвичні. Щоб вийшов гарний переклад, конче треба, щоб ти пройнявся автором, думав і дивився так, як він. А головна умова – щоб сам твір тобі подобався. Коли хтось стверджує, що може геть усе перекладати («од молдаванина до фіна // друзяка все переклада»), я йому не вірю. Та й сама ця головна умова про яку я написав, – необхідна, але далеко не достатня. Скажімо, я закоханий у вірші Димчо Дебелянова. Пробував перекладати – виходить белькіт. «В оригіналі він Дебелянов, – спересердя пробурмотів я собі під ніс, – а в мене, партача, – ДЕБІЛянов». Так я й не переклав цієї чудової поезії.

*

Попередні інтерв'ювовані:


9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко

понеділок, 2 липня 2012 р.

New Release: "The Collected Poems of Samuel Beckett" (2012)


The Collected Poems is the most complete edition of Beckett's poetry and verse translations ever to be published, as well as the first critical edition. It establishes a significant new canon, and the commentary draws on a wide range of published sources, manuscripts and Beckett's extensive  correspondence.