Остап Сливинський – черговий гість серії інтерв'ю з перекладачами художньої літератури.
*
Як Ви стали перекладачем?
Не знаю. Можу лише розповісти, як я почав перекладати. Якщо не враховувати якихось завдань під час навчання в університеті (на зразок: потрібно гарно перекласти вірш такого-то поета, щоб потім гарно прочитати його на ювілейному вечорі в актовій залі), то першим моїм перекладом, здається, була стаття відомої болгарської феміністки (sic! :-) ) Міґлени Ніколчиної для журналу «Ї». Моя викладачка болгарської літератури і прекрасна перекладачка, Алла Татаренко, була у редакційній раді того числа журналу і запропонувала мені взятися за переклад. Я навіть не встиг здивуватися, як погодився.
З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?
Лише на українську з польської, болгарської, македонської, білоруської і дуже рідко – з англійської. З болгарською зрозуміло, бо я закінчив болгарську філологію. Польську весь час чув з дитинства і ще підлітком читав польські книжки, яких у нас вдома завжди було багато, хоча граматику мови вивчив уже на останніх курсах університету. У дитинстві батько навіть купив мені польський буквар – elementarz – очевидно, з тією думкою, що коли політична ситуація в Совєцькому Союзі не зміниться, а на початку 80-х ніхто ще не міг на таке сподіватися, то й мені, як і йому, доведеться всі найвартісніші книжки читати в польському перекладі. Тепер я мало що зі світової літератури читаю в польському перекладі, зате багато перекладаю самих поляків. От як усе обернулося. До перекладів із білоруської я дійшов через якісь приятельські стосунки з тамтешніми письменниками, ніколи спеціально не вивчав цієї мови, але для українця перекладати з білоруської – невелика проблема. Так само ніколи спеціально не вивчав македонської, але вона, по-перше дуже близька до болгарської, а по-друге, є велика потреба, бо у нас із цієї мови практично ніхто не перекладає.
Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?
З великою прозою буває так, що я вже наперед, ще навіть до читання знаю, що ось цей твір я, напевно, хотів би перекласти. Тому мені переважно шкода часу – якщо я з перших сторінок бачу, що не помилився, то беруся перекладати. І я ще жодного разу не розчарувався. Може, мені просто щастить. Щодо поезії, то я сам компоную добірки віршів для публікації, мені це цікаво. Бувають, звісно, збірки віршів настільки цілісні і добре скомпоновані, що їх треба перекладати повністю, але за такі я ще не брався.
Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?
За все життя я здається, тричі отримував замовлення від видавництв (не враховуючи замовлень від журналів чи інтернет-сайтів на якісь невеликі тексти). Один раз відмовився і не шкодую. Я належу до такого собі перекладацького андеґраунду – бо, по-перше, не заробляю собі перекладами на хліб. По-друге – перекладаю з екзотичних мов, як-от болгарська чи македонська, і не перекладаю з англійської, німецької і французької. Те, що в «моїх» мовах майже немає конкуренції, зовсім не є ніяким привілеєм для мене, бо видавці не дуже-то й хочуть чути про ці літератури. У художньому перекладі працює такий самий принцип, як і будь-де: ти або «бізнесмен», і пропонуєш «перевірений» товар, або «просвітник» і намагаєшся представити людям те, про що вони часто не мають ніякого уявлення. Перший за принципом більше отримує, ніж вкладає, другий – навпаки.
Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?
Для мене переклад – це таке скажене об’їжджування мови, нерозсудлива відвага, коли ти скеровуєш свою мову на смугу таких перешкод, яких вона, здавалося би, ніколи не подолає. Але ні, виявляється, долає. :-) І це величезне випробування й для мене самого, бо то я сиджу в сідлі, і можу будь-якої миті випасти, втратити керування, занапастити спробу. Це можливість такого поводження з мовою, на яке я ніколи не відважився б у своєму власному творі. Такий азарт і подив: «Ось як, виявляється, ти ще вмієш сказати! От як умієш ти і твоя мова!». І якраз тому я беруся перекладати дуже різних авторів, з різною стилістикою і інтонацією.
Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?
Є. І це велике щастя, якщо автор ще живий, і ти маєш із ним контакт, і він охоче відповідає на твої питання. Я, певно, дуже щасливий перекладач, бо ще жоден автор, до якого я звертався з питаннями, не відмовив мені у допомозі чи не відповідав якось формально-сухо. Мабуть, автори здебільшого просто люблять своїх перекладачів. :-) Щоправда, буває так, що автори з добрих намірів вдаються до надмірної автоінтерпретації і це вже може трохи зашкодити: відомо, що авторська інтерпретація тексту – це не священна корова, а до того ж, знаючи її, можна несвідомо дещо «закрити» текст для уяви читача. Пригадався мені випадок, коли один польський поет-інтелектуал навіть трохи образився на мене, що я питав його про якісь, на його думку, надто формальні речі у текстах, на зразок того, що означає те чи се, звідки це слово чи ім’я, і не поцікавився загальним «філософським змістом».
Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?
Уважність, прискіпливість і досконале володіння мовами, між якими перекладаєш. Але разом з тим якась зухвалість у поводженні з мовою, щось як у танці, де мусиш уміти бути легким і невимушеним, але разом з тим чітко триматися якихось формальних речей – ритму, кроку. У танцювальній парі переважно один партнер мусить слухати іншого і йти за його кроком, і, можливо, так само є в парі автор-перекладач. Здається, я не сказав нічого особливо нового. Але це справді найважливіше. Мусить бути добре знання літератур і культур – тих, між якими перекладаєш. А у всьому решта – парадокс. Бо я вважаю, що перекладач – це, певно, одна з небагатьох професій, в якій кориснішою є широка і поверхова ерудиція, ніж глибокі знання в якихось конкретних галузях – крім тих, звісно, які я назвав.
Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.
Підозрюю, що вріжеться у пам’ять той, який зараз закінчую – роман «Бігуни» Ольги Токарчук. Такого багатошарового, складного тексту я ще не перекладав. Це просто якась кантата-ораторія порівняно з тим, над чим мені доводилося працювати раніше. З давніших перекладів – «Природний роман» болгарина Ґеорґі Ґосподінова, який, до речі, досі не виданий. Невеликий приголомшливий твір про втрату і бездомність, про те, що все у світі спрощується і укладається в якісь прості формули, які остаточно виявляються такими простими, що аж цілком незрозумілими. І що все у житті виринає з дитинства і в нього ж повертається.
Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?
А я вільний обирати. Тому буду перекладати, наприклад, поляка Міколая Лозінського і болгарку Теодору Дімову, македонських поетів. Тих, кого мені справді хочеться.
*
Попередні інтерв'ювовані:
Немає коментарів:
Дописати коментар