>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

середа, 3 вересня 2014 р.

Ульріка Шернборґ: "Сльози дерева ізапі" (уривок)


УЛЬРІКА ШЕРНБОРҐ
СЛЬОЗИ ДЕРЕВА ІЗАПІ (УРИВОК)

Тут хтось є?
     Раптово накриває відчуття, ніби за тобою спостерігають. Гедвіґ схоплюється, розгинається, стоячи на квітковій грядці. Рвучко озирається: велика вілла, місто внизу, посутеніле небо. Проте навколо все, як було.
     Кишені її спідниці повні яблук, вона починає збирати зрізані троянди – коричневі обпалені голівоньки, що кивають на своїх висушених стеблах, і кладе їх до плетеного з лози кошика. Трава набула осіннього відтінку срібла, і вона відчуває вологу під своїми голими коліньми, але сонце усе ще гріє. І вілла чекає.
     Вілла Сілберблік.
     Вона дивиться на долину – темна маса листя і відчуття глухої тривоги. Внизу, над згромадженням каркасів будинків, зависла хмара диму. Може, на зміну погоди? Вона натягує плетений светр із закороткими рукавами і квапливо проводить рукою по волоссі. Перестрибує через низький мур і, прямуючи до кам’яних сходів, відчуває, як під ногами пружинить килим трави. Тоді вона зауважує перші важкі краплі дощу, що відбиваються від тильної сторони долоні.
     Вона швидко заходить крізь прочинену хвіртку, не зупиняючись у закинутому залі з модерним мистецтвом. Минає комору і нарешті опиняється на кухні. Зачиняє за собою двері, кладе рано достигле яблуко на мармурову мийку, опускається на стілець так, ніби їй щойно вдалося уникнути когось або чогось.
     Уже три місяці вона живе у віллі, яку ділить разом із знаменитою старезною жінкою та її ветхими слугами. Криста і… Фелікс? Фелікс – один старий, який ходить, опираючись на ціпок, і всміхається найкрасивішою з усіх беззубих усмішок. Але від нього сильно тхне сечею. Цей постійний запах сечі, що шлейфом тягнеться за ним, ніби легкий туман. Ще є хлопець її віку – худий судетський німець зі скуйовдженим волоссям. Він стверджує, що його звати Томас, і що він – садівник, і ночує у старій повітці – такій розваленій будівлі у глибині саду, яка стояла на цій ділянці землі ще задовго до того, як збудували віллу. За обідом він заледве щось промовить, але кокетливо позиркує в її бік. Його карі очі жадібно виблискують, і, незважаючи на свою нікчемність, він проходжується будинком з виразом гордого правовласника. Вона вважає його привабливим, але з цієї ж причини не наважується йому довіряти. Ану ж він шпигуватиме за нею? Одного пообіддя їй удалося спіймати його у бібліотеці, де він з хитромудрим виразом на обличчі торкався пари тканинних палітурок. Коли вона необережно зачепила табурет, і той з гуркотом перевернувся, він підвів погляд. Усміхнувся, така швидка натягнута усмішка.
     Вона прямує коридором далі, до приватної частини. Жінка на ім’я Елізабет Ніцше простягнулася на дивані у своїй великій опочивальні. На її голові – пляма білої мережки, на невеликому столику лежать маленькі круглі окуляри з товстими лінзами. Кілька сивих пасем волосся повільно ворушаться від подувів вітру з відчиненого вікна. Коли вона чує наближення Гедвіґ, схоплюється і повертає голову у бік того, що її потривожило. Така тепер у Гедвіґ робота. Життя іншої людини, чи точніше – його уламки. Кожну четверту годину вона читає вголос книги і публікації, які вибирає стара. Брошури і памфлети на політичну тему або романи відомих письменників. Лише зрідка нетерпляча роботодавиця вимагає читати те, що написане у публікаціях її славетного старшого брата Фрідріха, і Гедвіґ потай за це їй вдячна.
     Вона побоюється його, незважаючи на те, що останки генія під мармуром на кладовищі у Рюкені уже давно точить хробак. Але його погруддя знаходиться на нижньому поверсі. Поруч стоїть інша, навіть страхітливіша скульптура в мініатюрі, що зображує обожнювану персону в інвалідному візку. Звісно, він не виглядає хворим. Його очі не скошені, слина не скапує на артистично переплетені пальці. Художник схопив строгий дух, звернений у далечінь погляд, захмарене від перенасичення земними справами чоло.
     Зранку вона мусить закапувати піпеткою кілька капель безбарвної рідини у нерухомі очі старої. В останні роки свого життя велика Елізабет Ніцше, яку новопризначений канцлер Адольф Гітлер назвав матір’ю Німеччини, практично осліпла; райдужна оболонка ока покрилася сіруватою плівкою, і навіть хірург у Наумбурзі не зміг її видалити. Гедвіґ допомагає їй одягати старомодні сукні з чорної тафти, які стара так любить носити. Вона дивиться на свої юні руки на фоні темної тканини і тремтить. Чіпляє маленький чепчик мережива на тім’ї старої, допомагає нанизати персні на покручені пальці. Жадібні руки, думає вона. Руки, які вже давно нічим не зайняті, але не хочуть послаблювати хватку, не хочуть випускати свою здобич.
     Вона допомагає їй з окулярами, стара у той час щось бурмоче, довгі незрозумілі тиради, ніби намагається щось розгледіти у минулому, якесь життя, що руйнується серед тіней, життя у якихось бозна-де джунглях – затонулий рай.
     – Що? – роздратовано запитує стара, устаючи на ноги. – Що таке?
     Через кілька днів над Веймаром затягується дощова погода, це змушує усіх залишатися у будинку. Гедвіґ порається на кухні, де мовчазна Криста нарізає шматочками червону капусту і готує її на вині та сиропі. Кімнатою поширюється густий дух, волохатий, ніби невипране вовняне пальто, і старий запах сигар.
     – Ти так собі це уявляла-думала?
     Голос матері з тріскучої телефонної лінії звучав суворо. Тепер цей голос став її власним, він перемелювався усередині її голови. Стрімголов покинути Швецію. Навіть не зуміти пояснити чому, та ще й до всього саме тоді, коли криза в Європі здавалася неминучою. Чи звучав голос матері ще й недовірливо? Після розмови вона не могла сказати напевне. Проте вона пам’ятає, як неправдоподібно звучали її власні пояснення, як вона плакала, коли повішала слухавку. Вона сказала, що отримала місце через посередництво. Але не назвала імені посередника. Це на краще. Матір всеодно ніколи б не зрозуміла, як Гедвіґ вдалося завести такі впливові знайомства. Вдома, у селі, життя минало своїм спокійним плином.
     Коли вона заплющує очі, бачить матір, яка метушиться між тазом з немитим посудом і хлівом. Бачить кам’яний мур, який відділяє поле від лугу, і перелаз, де вони часто стояли, взявшись за руки – вона і хлопець, за якого її сватали батьки. Його звали Арвід. Усі вважали, що вони повинні одружитися. Але згодом вона передумала. Арвід був таки доволі непоганим, трохи неквапливим і повільним. Він готувався перейняти господарювання на фермі своїх батьків. Правду кажучи, вона прагнула того ж. Та враз якась тривога, гарячка завирувала в її крові. Вона усвідомила, що повинна вибиратися геть звідси, навіть, якщо це означало б втечу.
     Яким було здивування, коли вона розповіла, що збирається до міста, шукати роботу на фірмі. Її мати вважала всіх міських дівчат непутящими – для них єдиним способом заробити собі на життя було піти на Кунґсґата і продати себе тому, хто запропонує вищу ціну. Певним чином, вона мала рацію – навіть більше, ніж Гедвіґ хотілося б визнати, коли через рік вона сиділа у своїй орендованій кімнаті й перелічувала «стрілки» на шовкових панчохах. У неї не було грошей, щоб купити нові, а після того, як вони разом з Віван і Доріс впроголодь пережили першу зиму, Гедвіґ почала роздумувати чи не приєднатися їй до ряду жінок перед універмагом PUB.
     Більшість із них все ще виглядали рум’яними і здоровими. Деякі мали гарний одяг. Вони завжди чекали тієї пори, коли зачиняться кінотеатри та театри, їм належали опівнічні години, тоді вони починали грайливо красуватися. Їх підбирали пани у хутрах, які проїжджали повз на автомобілях. Хихотіння розходилося луною між фасадами будинків. Тепер вони сміятимуться всю дорогу до ощадбанку, – промовила не без заздрості Віван.
     Отож, минув ще один рік, і ось – поїздка до Німеччини. Отримане місце праці і разом з тим можливість навчитися мови та нових звичаїв. Спосіб вибратися у світ. Вілла з високими дубами і висадженими кипарисами. Мухи на кухні. Минулої осені у цей час вона сиділа у човні перед одним з островів архіпелагу і дивилась, як темна вода плине між пальцями. Потім – тягуча мертва пора, сльота на стокгольмських вулицях, великі чоловічі руки з грубо обстриженими нігтями. Коли вона зажмурюється, перед очима вони: разом. Вона нахиляє шию. Яка невинна шия була у тієї дівчини. Вони кудись прямують, вона і він, до того готелю з брудними парадними вікнами, де у нього знайомий портьє. Патрисія. Звісно, саме так називався той готель.
     Минула зима видалася неймовірно холодною, навіть серце дерев’яніло від морозів. Риддарф’єрден покрився кригою. Але в готелі було тепло, таке п’янке, тривке тепло. Він промовив: як же вони тут накочегарили. Сміх звучав низько і трохи тріскуче у дисканті. Коли він усміхався, на чолі в нього з’являлася поперечна зморшка. Та загалом виглядав по-хлоп’ячому. Він доволі міцно взяв її за шию, коли вони піднімалися застеленими потертими килимами сходами. Перед дверима нахилився уперед і ледь підштовхнув її, перш ніж ущипнути за соски. Вона схлипнула, якось безвольно протестуючи. Від цього він лише голосніше розсміявся.
     Він розлігся поверх коричневого покривала, так, як був, не знявши пальто, лише поскидав черевики. Зачекай трохи, – сказала вона. Замість того, щоб прилягти біля нього, підійшла до вікна. Не думаючи про те, що мало статися, запхала до рота вказівний палець.
     – Давай швидше, – підганяв він. Голос його звучав хрипко.
     Коли вона знову розплющує очі, то зауважує, що стара подає їй знак. М’язи її обличчя насилу рухаються, ця жінка рідко посміхається. Сувора. Впливова. Бюст брата на нижньому поверсі, розташований, ніби на вівтарі. Перед ним хочеться покласти квіти. Гору квітів – таку високу, щоб затулити мертві кам’яні очі.
     – Хто Ви? – кортить їй запитати у фрау Елізабет.
     Але вона прикушує язика. Той, хто не бажає оповідати про себе самого, не має права ставити запитання. Вона м’яко бере стару за лікоть і веде її сходами донизу, в бібліотеку. Полиці, якими заставлені стіни, прогинаються під вагою книг, успадкованих і придбаних, але в основному подарованих. Книги прибувають чи не щодня у коричневих пакетах без зворотної адреси. Завдання Гедвіґ – відкривати пакети, діставати томи та вносити їхні назви до списку, сортувати книги на вже переповнених полицях.
     – Мою працю, – гордо каже стара і озирається довкола.
     Тоді сідає у крісло-качалку, спинка якого прикрашена різьбленими з дерева фігурками, і простягає руку до стосу кореспонденції. Вона нетерпляче киває.
     – Все в порядку. Можеш іти.
Пер. Софія Волковецька

*

середа, 30 липня 2014 р.

"Що ти хочеш?" Ліни Екдаль

ЛІНА ЕКДАЛЬ
ЩО ТИ ХОЧЕШ?

Чому ти приїжджаєш сюди? Чому ти тут? Хто ти за професією? Що ти робиш тут? Хто ти? Як тебе звати? Що ти хочеш? Про що ти думаєш? Що ти бажаєш? Що ти хочеш? Чому ти стоїш тут? На що ти чекаєш? Як тебе звати? Де твоя Мама? Де твій Тато? Ким він працює? Ким ти працюєш? Що ти хочеш? Що ти їси? Чи ти їси м’ясо? Чи ти їси рибу? Чи ти їси гостру їжу? Чи ти їси негостру їжу? Чи ти здоровий? Які ти маєш хвороби? Які ти мала хвороби? Чи ти вмієш читати? Чи ти вмієш писати? Якою ти розмовляєш мовою? Чи ти вмієш розмовляти фінською? Англійською? Німецькою? Португальською? Чи ти розумієш данську? Що ти хочеш? Який тобі подобається одяг? Чи тебе цікавить секс? Чи ти сумний? Хто ти за професією? Чому ти стоїш тут? Чому ти нічого не кажеш? Що ти хочеш? Що тобі подобається робити у вільний час? Тобі подобається купатися? Плавати? Пірнати? Займатись альпінізмом? Ловити крабів? Раків? Що ти хочеш? Чи ти катаєшся на лижах? Чи ти зі Сконе? Єстрікланду? Смоланду, Ємтланду? Тоді звідки ти? Який твій улюблений колір? А чому? Що ти хочеш? Як звуть твого найкращого друга? Де ти живеш? Хто ти? Хто ти за професією? Що ти хочеш? Чи ти закохана? А в кого? Що ти хочеш? Як його звати? Її? Чому ти стоїш тут? Коли ти приїхала? Хочеш їсти? Хочеш булочки? Хочеш різками? Хочеш хуєм? Хочеш відтягнутися? Що ти хочеш? Чому ти не смієшся? Хто ти? Де ти живеш? Чому ти встаєш? Про що ти думаєш? Що ти хочеш? Чи ти створюєш? Пісні? Пісеньки? Чи ти граєш на якомусь інструменті? Чи тобі подобається подорожувати? Звідки ти? Чи ти веселий? Чому ти не смієшся? Коли ти приїхала? Коли ти їдеш? Що ти хочеш? Скільки ти коштуєш? Хто платить? Скільки ти їси? Як твої зуби? Шлунок? Нерви? Що ти хочеш? Хто буде платити? Де ти живеш? Де ти спиш? Хто ти? Що ти хочеш? Зробити мені? Зробити нам? Чому ти приїхав сюди? Чи ти знаєш, куди тобі? Чому ні? Чому ти приїхала сюди? Що ти хочеш? Якими хворобами ти заразишся? Чи ти креативний? Що ти хочеш? Чи ти збуджена? Коли ти приїхав? Чому ти стоїш тут? Як тебе звати? Що ти хочеш? Чому ти граєш у театрі? Як довго ти думаєш залишатися? Чи ти маєш із собою простирало?
Пер. Лев Грицюк

вівторок, 3 червня 2014 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 44. Володимир Діброва


Як Ви стали перекладачем?

Це мій фах. Я закінчив перекладацьке відділення факультету романо-германської філології Київського університету імені Шевченка. Так чи інакше, але письмовим, усним чи синхронним перекладом я займаюся все життя.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Мені доводилося перекладати на російську, українську та англійську мови. На українську я перекладав з англійської, французької та польської. Але найбільш впевнено я почуваюся в українській та англійській мовах.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Перший крок – це завжди відчуття необхідності перекладу саме цього твору. (Мовляв, без цього “небо впаде у Дунай“.) Далі треба спіймати його ритм. І, нарешті, знайти його відповідник у тій мові, на яку перекладаєш. Моя мантра: Переклад – це не перетягання слів з однієї мови в іншу, а відтворення іншого життя. І це “нове“ життя мусить бути “справжнім“, органічним, природним. Вони мусить настільки “прижитися“ на новому ґрунті, щоб не відгонити перекладом.
Я перекладав оповідання, романи, вірші та п’єси. І “підхід до коня“ скрізь був більш-менш однаковим. І це стосується лише художнього перекладу. Про гори технічної та публіцистичної літератури не буду навіть згадувати.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Зараз я живу у США і фактично не маю ніякого зв’язку з видавництвами. Востаннє на мене “вийшов“ Роман Малиновський з Фундації Короля Юрія, і ця співпраця виявилася досить плідною. А раніше, у 80-ті та 90-ті роки, я був пов’язаний із “Всесвітом“ та “Дніпром“.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

У відповідь на це питання наведу цитату з передмови до нашого з Л.Дібровою перекладу “Бойні номер п’ять“ Курта Воннеґута (він оце має вийти у Видавництві старого Лева). “Існує така думка, що перекладач поезії є суперником автора, а перекладач прози – його рабом. Але для нас робота над “Бойнею“ була, перш за все, розмовою з мудрою людиною, школою і запрошенням до діалогу. Кожна така розмова, як на індивідуальному рівні, так і в межах усієї країни, є, по суті, прилученням до широкого світу і порятунком від того одвічного монологу, заставниками якого ми є ось уже більше трьох століть.“
Недоліки? Які недоліки?

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Звичайно. Про таку співпрацю можна лише мріяти. Але мені чомусь ніколи не випадало перекладати живих авторів, лише “вічно живих“. Але, зізнаюся, що під час роботи над творами С.Беккета (а я переклав один із його романів і чотири п’єси), я спілкувався з його польським перекладачем Антоні Ліберою. А він, у свою чергу, добре знав Беккета.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Моя порада така. Хочеш вважатися перекладачем – спершу переклади п’ятсот сторінок художнього тексту. Просто щоби “набити руку“ і увійти у смак цього ремесла. А після того вирішуй, що тобі далі робити. Ну й, певна річ, в ідеалі поет мусить перекладати поета, а прозаїк – прозаїка. Крім того, “знання мови“ – це, перш за все, знання того, що за нею стоїть. Тобто, психології народу, його історії, культури, світосприйняття і т.д. Інакше словник з інструмента перетворюється на в’язницю.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Кожен переклад, дрібний чи великий, це і тяжка праця, і подарунок, і джерело натхнення, і освіта. Про кожен із них я міг би розводитися без кінця-краю. Хоча б тому, що я сам їх вибирав, це – частина мого життя і моє “вікно у світ“.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Я б перекладав те, що, на мою думку, конче потрібно нашій культурі і нашому суспільству. (Ну й, не стану лукавити, те, до чого мене тягне.) Можу подати вам мій список, хоча б тому, що я бачу, що вже не зможу цього здійснити.
“Пригоди Гекльбері Фіна“ Марка Твена – заради мови й тому, що більш американського твору годі шукати.
“Просто християнство“ К.С.Л’юїса, як антидот балачок про “духовність“ та “самобутність“.
“Третій поліцейський“ ірландського письменника Флена О'Брайєна – чим далі ми віддаляємося від ХХ-го століття, тим більше оцінюємо справжніх велетів інших літератур, і тим гостріше розуміємо, що цей світ – єдиний.
А ще нам далі не можна без перекладів Ч.Мілоша, З.Герберта, Р.Капущінського, Л.Колаковського та інших поляків. Там – і спільний досвід, і шляхи порятунку.
А ще – “Дорога“ американця К.Маккарті...
А ще – оповідання Р.Карвера, П.Боулза, вірші Джеймса Тейта...
Та що тут балакати...

*

Попередні інтерв'ювовані:

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко

субота, 30 листопада 2013 р.

Лейф Ульссон святкує 50-річчя дiяльностi на сценi


Сьогодні Лейф Ульссон святкує 50-рiччя своєї дiяльностi на сценi. Тиждень тому, нагадаю, він із читанням поезії Тумаса Транстрьомера виступив у Києві, а 2012-го відвідав Форум Видавців у Львові. Нижче - фото з київського виступу.

субота, 9 листопада 2013 р.

Трек від шведської поетки Гелени Естерлюнд і групи "Covenant"


Шведська поетка Гелена Естерлюнд записала трек "Jag är fullständigt tung" разом із культовою групою "Covenant". Нижче - ембед. Трек має понад 76 хвилин. :-)


До речі, Естерлюнд має й Саундклауд: https://soundcloud.com/helena-osterlund

пʼятниця, 1 листопада 2013 р.

Нова поетична хвиля від "Bonniers"! :-)

Обкладинка книжки Марі Сількеберґ та Ґаята Алмадуна "Дорога в Дамаск"

Як слушно зауважив Пер Берґстрьом, каталог "Весна-2014" від видавництва "Albert Bonniers" містить величезну кількість поетичних книжок. Зокрема, новинки від Іди Бьор'єль, Юана Йонсона, Анни Галльберґ, Єспера Свенбру, Леннарта Шьоґрєна, Пера Ліндберґа, Марі Сількеберґ та Ґаята Алмадуна. Нова хвиля! :-)

середа, 30 жовтня 2013 р.

2014 року вийде нова збірка поезій Раґнара Стрьомберґа!


2014 року вийде чотирнадцята збірка поезій Раґнара Стрьомберґа "I ditt hjärtas sista slag" ("В останньому ударі твого серця"). Поет мовчав 14 років (збірка поезій "En förort till Kärleken" ("Передмістя Кохання") вийшла 2000 року). Вітаємо Стрьомберґа й усіх нас! :-)