>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

понеділок, 28 грудня 2009 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 8. Алла Татаренко



Як Ви стали перекладачем?

Спочатку – з необхідності: була співупорядником добірки поезій Адама Міцкевича, яка готувалася до друку видавництвом «Каменяр», а твору, який дуже хотілося додати, не було в українському перекладі. Це був епізод, ексцес. А перекладацька справа стала частиною мого життя набагато пізніше, коли на пропозицію львівського видавництва «Класика» переклала «Енциклопедію мертвих» Данила Кіша. Потім з’явилася ідея перекласти «Гробницю для Бориса Давидовича» того ж Кіша, потім – «Зоряну мантію» Мілорада Павича… І виявилося, що я - перекладач…

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Хоча мій перший переклад був перекладом з польської, вважаю себе перекладачем з сербської та хорватської на українську, а також з української на сербську. Підстави для цього – опубліковані переклади. За фахом я славіст, моя основна спеціальність – сербська й хорватська мови та літератури. Я викладаю їх на філологічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, займаюся літературознавчими дослідженнями сучасного літературного процесу в красному письменстві південних слов’ян. Стежу за літературним процесом,  пишу літературну критику для сербських і хорватських літературно-художніх видань, є публікації у боснійській періодиці, спілкуюсь із літераторами цих країн… У мене вийшло минулого року дві книжки есеїв і студій про сербську літературу, у Сербії, сербською мовою. Тому саме з цих мов перекладаю твори, які мені хочеться донести до українського читача.
 
З української на сербську почала перекладати, керована тим самим бажанням – познайомити сербського читача з творами української літератури. Відповівши на запитання белградського видавця, який сучасний роман я вважаю цікавим і вартим перекладу, я навіть не здогадувалася, що мені доведеться братися за цю справу. От і переклала, спільно з белградською україністкою Міленою Іванович, обраний роман - «Перверзію» Ю.Андруховича. Потім перекладала прозу Ю.Винничука, Г.Пагутяк, Ю.Іздрика, М.Рябчука, І.Карпи, поезію Ю.Андруховича, М.Кіяновської, С.Жадана,  Г.Крук, О.Сливинського, А.Бондаря… Бо сербські колеги-видавці і редактори хотіли мати у своїх видавничих планах і часописах щось українське, а перекладачів з української у Сербії не так і багато. Пишу на їхнє прохання статті про сучасну українську літературу, регулярно інформую сербських радіослухачів про новини української культури… Гадаю, вибір української мови у даному випадку мотивувати не треба?

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Спільним є те, що я маю відчути стиль письменника, зрозуміти його наративну стратегію (або поетичний код). Для цього намагаюся прочитати якомога більше творів цього автора, а також його автопоетичних висловлювань.

Збірок віршів мені не доводилося перекладати, лише добірки, і відмінність тут у тому, що вірші я перекладаю, керуючись настроєм. Беруся за той вірш, який мені хочеться обрати, ношу його з собою, він, власне, постійно «у мені». Можу зупинитися на вулиці, щоби занотувати новий варіант. Траплялося перекладати поезію на вокзалах, під зацікавлено-здивованими поглядами сусідів по лавці в залі очікування…

Збірку новел перекладаю, як правило, у довільному порядку. Починаю з того, що сподобалося найбільше. Зрештою, романи, які мені доводилося перекладати, теж не вимагали лінійного підходу...

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Власне кажучи, класичне замовлення, коли ініціатива повністю йшла від видавця, я отримала лише один раз: коли перекладала свою першу книжку, вже згадувану «Енциклопедію мертвих» Д.Кіша. Ініціатива видання другої і третьої книжки у цьому ж видавництві («Класика») була, так би мовити, спільною: видавничо-редакторсько-перекладацькою. У випадку з моїм першим перекладом сербською я запропонувала книжку, написала до неї резюме тощо, а видавець виявив бажання її видати.

Окрема розмова – видання Кішової «Книги любові і смерті»  («ЛА «Піраміда»). Автор проекту «Приватна колекція» Василь Габор надав мені почесну можливість обрати улюблені твори для видання у серії «Майстри українського перекладу». 

Найчастіше ж справа виглядає так: сама звертаюся до видавців або редакторів видавництв, намовляю видати хорошу книжку, часто разом шукаємо фінансової підтримки у фондів, міністерств… Дуже радію, коли видавець чи редактор часопису запитує у мене, чи не можу порекомендувати щось гарне для публікації.

Якби йшлося про класичне замовлення, було би, напевно, простіше, але… навряд чи я мала би щастя сама обирати твори для перекладу. А це – великий привілей.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Можливість донести до читача гарний текст, пізнати його зсередини, спричинитися до свята виходу справжньої Книги. В ідеалі – одержати на додачу до цього гідний гонорар. Це, як правило, в ідеалі. :-) Траплялося, що гонорару не було взагалі. Тоді лишалося просто задоволення від виконаної справи.

Недоліки перекладацької праці – у специфіці роботи, яка є важкою, інколи – виснажливою. Це «сидяча» праця, нелегка у фізичному плані – гіподинамія і все, що з цього випливає, хребет, зір… Нелегка вона і в плані творчому. Пошук слова може тривати годинами, переборення незадоволення від досягнутого результату – набагато довше. А досягнення адекватного естетичного ефекту…  При цьому варто пам’ятати, що хороший перекладач – невидимий. Коли твір читається як оригінальний текст, природно і легко – переклад удався. Якщо ви «перечіплюєтеся» через кожне слово… тоді дивитесь, хто ж то такого наперекладав… Буває, що читачеві хочеться дізнатися, хто зробив такий гарний переклад. Але це буває рідко. Як правило, якщо переклад хороший – хвалять письменника, якщо поганий – критикують перекладача. Перекладацький фах виховує скромність.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Так, якщо в цьому є необхідність. Інколи саме автор може дати камертон, допомогти обрати тональність. Горан Петрович свого часу – одним реченням!- допоміг мені «підібрати ключ» до надзвичайно складного, але прекрасного оповідання «Слова».

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Перекладач має бути обдарований чуттям мови. Відчувати мову оригіналу, але, передовсім, мову, на яку перекладає. Відчувати Текст, його особливості, його ритм. Перекладач має мати талант і бажання перекладати, поєднані з самокритичністю, наполегливістю, посидючістю… Перекладач – освічена людина, яка свідома обмеженості власного знання. Знання трьох значень слова не звільняє від обов’язку подивитися у словник. Коли виникає і найменша підозра у тому, що автор написав «щось не так», варто перевірити, чи не існує ще три значення, про які ви не підозрювали. Вміння і бажання вчитись. Пильність, увага до тексту. Цікавість. Знання культури народу, з мови якого перекладає, його ментальності, обізнаність з реаліями. І вміння передати зміст, форму, настрій, емоцію засобами іншої мови.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Про кожний зі своїх перекладів я можу довго розповідати. Всі вони – частка мого життя.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Оскільки мені книжок не замовляють, можна сказати, що я і зараз цілком вільна обирати. Проблема в іншому – в часі (працюю над дисертацією), у фінансових можливостях видавництв в плані оплати авторських прав (особливо коли йдеться про роботу з іноземними літагентами), в тому, що неохоче видають оповідання і поезію…

Якби українські видавництва могли собі дозволити видавати класиків сербського модернізму, дуже хотіла би перекласти «Щоденник про Чарноєвича» Мілоша Црнянського. Це, на мою думку, один з найзагадковіших романів ХХ століття.

З сучасної прози дуже хотілося б перекласти «Друге тіло» Мілорада Павича. Сподіваюся, що мені вдасться знайти охочих видати цей роман, який сам автор вважав «другим тілом» «Хозарського словника».

І є у мене ще один поетичний проект, незвичний. Поезію, сучасну й перекладену, у нас  видають вкрай неохоче, а дарма! Перекладаючи вірші Юрія Андруховича сербською, а вірші серба Звонко Карановича українською, подумала про цікавий проект двомовного видання, оригінально-перекладного.

А є ще улюблені книжки хорватсько-боснійського письменника Мілєнко Єрговича (напр., «Іншалла, Мадонна, іншалла»), романи хорватського письменника Ренато Баретича, «Тиха вулиця, алея» Нади Гашич, оповідання сербських прозаїків Любіци Арсич і Михайла Пантича, чудовий роман класика сербського постмодернізму Радослава Петковича «Доля і коментарі», роман «Страх та його слуга» Мір’яни Новакович… Охоче би переклала  романи, які вийшли цього року – перший роман Слободана Владушича  «Forward» і третій роман Звонко Карановича «Три картини перемоги»… Було би чудово, якби українські читачі мали можливість ними насолоджуватися. Список я могла би продовжити, є дуже багато книжок, які я хотіла би перекласти…


*


Попередні інтерв'ювовані:

2 коментарі:

Іван Лучук сказав...

Алло

Марина Гогуля сказав...

Алло Леонідівно, так рада була знайти вас і про вас тут!!! Ви чудова людина, перекладач і науковець!!! Всього хорошого Вам. Марина Гогуля :)