>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

пʼятниця, 31 грудня 2010 р.

"Новорічний вечір 1989 року" Раґнара Стрьомберґа


РАҐНАР СТРЬОМБЕРҐ
НОВОРІЧНИЙ ВЕЧІР 1989 РОКУ
  
Серйозно кажучи, Катулле, — це має зображати Судний день?
Де лід? Вогонь?
Той, хто очікував побачити, як валяться міста і зірки,
мабуть, розчарується, це — річ ясна.

Ніяких тобі голосів сурмових, ніяких клятих соляних стовпів.

У цілому все — як раніш.
Єдине, що відрізняє цей ранок від усіх інших, —
хмара, яку, — можеш присягнутися, — ти ніколи не бачив раніше,
що вклинилася між двома гілками.

І жінка йде вгору схилом із взуттям в одній руці.

Жодних звірин, жодних блискавок.

І чоловік, який і очей не склепляв, виходить на балкон.

Жоден тобі кістяк не злягається на вулиці, жодні вершники не женуть щодуху
   небом.

І автомобіль зупиняється якраз навпроти брами, не вимикаючи мотора.

Жодного льоду, жодного вогню.

Тільки ти випадком виглядаєш із вікна
і бачиш неділю з деревом посередині.
Пер. Лев Грицюк

*

четвер, 30 грудня 2010 р.

середа, 29 грудня 2010 р.

Work in Progress: Раґнар Стрьомберґ


РАҐНАР СТРЬОМБЕРҐ
СПАНІЄЛЬ, ЯКОМУ ТРЕБА ОБЛЕГШИТИСЯ

Розглянь предмет у кімнаті
з рухомої чи нерухомої точки зору. Середа

у січні — з дощем і сексуальними фантазіями. Кольори надворі —
одночасно непіддатливі й лукаві, мов алкаші; і вже ж

не молодий ти — совість, отже, стала другою натурою:
послужливий і штучний, як спанієль, спанієль, якому треба облегшитися,

чекаєш на винагороду за добру поведінку.
Те, що сприймається тоді, — це щось абсолютне: бачене йде

зсередини, і немає образів, у які можна перевести
сприйняття, оскільки прагнення зрозуміти

просту й неділиму річ
є тією силою, що змушує розглядача втриматися

від їхньої облудної допомоги.
Це явище стає ще чіткішим уві сні, тому що наше

минуле, що постійно переслідує нас по п’ятах, там доганяє теперішнє,
атож — проходить крізь і повз нього, перетворюючись на

заступницьке, педантично деталізоване майбутнє.
Свідомість є пам’ять.
Пер. Лев Грицюк

Зі збірки «Жовтоока» (1990)

*


вівторок, 28 грудня 2010 р.

New Release: "Убивство кульбаби" Альфреда Дьобліна (2011)



Це видання — перший в Україні переклад ранньої короткої прози Альфреда Дьобліна (1878–1957), одного з найвизначніших представників літератури модерну, світового класика й справжнього революціонера літературного слова. Майже сто років тому в Німеччині побачила світ збірка «Убивство кульбаби». Дванадцять оповідань цієї книжки стали одними з центральних творів експресіоністської прози. Подібно до Франца Кафки чи Ґотфріда Бенна, Альфред Дьоблін жив між двох професій — і в його текстах бачимо поєднання психологізму та поетичності. Усі дванадцять текстів є по суті цілісною картиною, зображенням внутрішнього руху пересічного бюргера до власного «душевного потойбіччя». Альфред Дьоблін змальовує внутрішню катастрофу своїх персонажів, яка руйнує старанно вибудуване людське буття.

*


(На сайті можна завантажити
передмову перекладачки Катерини Міщенко
і текст "Танцівниця і тіло")

понеділок, 27 грудня 2010 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 32. Катерина Міщенко

Фото: Євгенія Бєлорусець

Як Ви стали перекладачем?

Все почалося в університеті. Я навчалася за фахом німецька філологія, перший досвід художнього перекладу мала на семінарі з перекладу сучасної австрійської прози, організованому кафедрою історії й теорії літератури. Тоді працювала над текстом Катрін Рьоґґла. За кілька місяців на тій самій кафедрі захищала свою магістерську роботу, для якої перекладала короткі фрагменти з романів Ельфріди Єлінек. Згодом я почала працювати в літературному онлайн-виданні «Простори», однією з центральних тематик якого є проблеми літературного перекладу.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Поки що перекладаю з німецької на українську. Обидві мови вивчені, не рідні, так би мовити, обрані біографією. А тепер, звісно, вони самі – біографія.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Переклади віршів та фрагментів романів я робила мало, як вже писала, перекладала дещо з романів Е. Єлінек, кілька віршів дадаїстів, поетичні колажі Герти Мюллер. Тому можу напевно говорити тільки про коротку прозу, хоча в багатьох аспектах кроки однакові. По-перше, йдеться про знайомство з текстом, я й досі переконана, що спершу слід вивчити контекст, максимально згори поглянути на твір, а вже потім починати роботу. Але на практиці завжди кваплюся познайомитися з текстом якомога ближче, так ніби він єдиний вцілілий на землі, відірваний від будь-якого контексту, не вписаний в жодну історію, й лиш після того з’являється відчуття орієнтації на місцевості, можливості узагальнення. Мабуть, найкращим є почергове наближення й віддалення від тексту.

З одного боку, я керуюся інтуїцією, але водночас звіряю майже кожне слово по кількох словниках, переписую, постійно змінюю – як і всі перекладачі. Важко виділити в процесі окремі кроки, це все скоріш один великий крок у темряву.

Звісно, поезія – це великий виклик, вірші можна тільки переспівувати, а у романі є більше можливостей саме для перекладу.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Лише один раз перекладала на замовлення – Нобелівську промову Герти Мюллер. Поки я сама собі замовник, мої переклади можна читати на сайті «Простори» й у нашій газеті. У перекладача є можливість познайомити читача з новим автором, не тільки ставши його голосом в іншій мові. Перекладач може відкривати нові імена, сам пропонувати переклади, хоча в нашій українській ситуації це складний шлях.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Оця можливість відкрити автора – найбільша нагорода для перекладача. І ще, перекладач – людина міжсвіття, така просторова неоднозначність мені дуже подобається. У перекладі завжди шукаєш меж мови, на яку перекладаєш, цікаво їх розширювати, створювати нові можливості для мови. Наприклад, мій останній переклад прози експресіонізму (Альфреда Дьобліна) викликáв багато питань, одне з них – яким буде український експресіонізм Дьобліна, як, наприклад, у Хвильового, чи інакший? Звичайно ж, він інакший, але поки не знаю, чи зазвучить там українська якось по-новому, сподіваюся, що так…

Дехто називає нескінченну тривалість роботи і довічне перебування у тіні недоліками. Так, переклад не можна зробити швидко, ніколи, на відміну від інших творчих продуктів, так само як вдалість перекладу пропорційна його невидимості, тобто й сам перекладач – це невидимка. Але це радше специфіка, недоліки залягають в площині інфраструктури: низька плата за надзвичайно складну працю, мало можливостей для підвищення кваліфікації, обміну з колегами, відсутність критики перекладів.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Не знаю, чи є сенс. Мабуть, якщо є можливість, то можна й запитати. Та я все-таки виходжу з того, що автор ставить крапку і помирає.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Досвід важливий як такий, досвід спілкування з іншими перекладачами, важливо, щоб більш досвідчені перекладачі читали тексти, вносили правки. Важливий певний підхід до літератури, це може бути літературознавче підґрунтя, глибоке знання літератури, її розуміння. Багато хто твердить, що рідну мову перекладач має знати краще за вихідну, та мені здається, тут не може бути градацій, важливе глибоке знання й відчуття обох мов. Також важливо, щоб перекладач усвідомлював себе як творчого суб’єкта, а не просто транспортера.

У професійному сенсі важливою якістю є готовність до критики й удячність за неї, часто цього бракує, що в принципі зрозуміло, адже в питаннях творчості людина особливо вразлива.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Кожен врізається, та найболючіше – останній. Закінчила переклад збірки оповідань Альфреда Дьобліна «Убивство кульбаби», тексти написані більше ста років тому, Дьоблін – визначна постать у світовій літературі, однак мало відома в Україні. Весь час непокоїла відповідальність – перепрошую за пафос. Тексти дуже дивні, складно було визначитися з акцентами, вибрати потрібний градус іронії, почати говорити мовою божевілля, показати красу потворного. Я вже згадувала мову експресіонізму, власне, весь переклад супроводжувався її пошуками. Усі персонажі Дьобліна – так чи так пацієнти психіатрії, іноді привиди чи майже мерці, якийсь час їх було складно відокремити від свого повсякдення, доводилося божеволіти разом з ними. Оповідання писалися перед світовими війнами, за словами істориків літератури, в них є особливий настрій передчуття страшного. Мабуть, це відчуття вписує цю коротку прозу в український контекст.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Наразі я вільна обирати сама. Цікавлюся текстами дадаїстів, та цього разу думаю почати із загального і вже потім переходити до конкретного. Хочу запропонувати нашому читачеві певне бачення дадаїзму, переклади різних авторів, своє власне теоретичне осмислення. Думаю, варто продовжити знайомство українців з Альфредом Дьобліном, також планую перекладати щось із романістики Е. Єлінек, «Піаністку» чи/і «Дітей мерців».

*

Попередні інтерв'ювовані:


неділя, 26 грудня 2010 р.

2 Poems by Natalka Bilotserkivets


More Natalka Bilotserkivets. (There can't be enough.) Poems "The Letter" and "The Calfskin Jacket" come from Bilotserkivets's most recent poetry collection Stone (2004) published in Hotel Central: Selected Poems (2004). Translated by Michael M. Naydan.

*

NATALKA BILOTSERKIVETS
THE LETTER 

In the morning you go out for bread and milk. 
On your way back you see the mail carrier 
                              walking out of your building. 
As always you imagine her two school-age kids: 
she looks the same age as you. 

Two dozen blue post office boxes. 
Yours is below on the right behind number twenty. 
There´s a tiny key on your keychain. 
Newspapers, bills, letters. 

For half an hour you sit over a white envelope, 
perusing the stamps, the postmarks. 
But you can´t cut or tear them off 
as you cut out the return address letters. 

Hide it deep at the back of your desk drawer, 
like dried flower petals in a book of poems, 
like a handful of ashes. 

If you could just take this body and burn it, if you could 
just let the spirit remain, just the rays of an x-ray, 
just the young vertebrae beneath an invisible surface, 
beneath someone´s hands 

that pamper you from your neck to your thighs. 
Translated by Michael M. Naydan

НАТАЛКА БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ
ЛИСТ 

Вранці підеш за хлібом і за молоком. 
Повертаючись, бачиш поштарку— 
                              виходить із вашого дому. 
Як завжди, уявляєш її двох дітей-школярів: 
ви, здається, ровесники з нею. 

Два десятки синіх поштових скриньок. 
Твоя справа внизу за номером 20. 
На брелку із ключами крихітний ключик. 
Газети, рахунки, листи. 

Півтори години сидиш над білим конвертом, 
роздивляєшся марки, поштові штампи. 
І не можеш ні обрізати, ні надірвати, 
розтинаючи літери на зворотній адресі. 

Заховай його глибоко, глибоко до письмового столу, 
як пелюстки зов´ялої квітки до томика віршів, 
як жменьку попелу. 

Якби взяти спалити це тіло, якби залишити 
тільки дух, тільки промені Х на рентґені хребта, 
тільки юні хребці під невидимою поверхнею, 
під чиїмись руками, 

що пестять від шиї до стегон. 

*

NATALKA BILOTSERKIVETS
THE CALFSKIN JACKET 

It happened at a time when empires were rotting 
and the last of those killed fell onto the last walls, 
and for the first time you get to the other side of the wall 
perestroika, a meeting of future leaders, 
how we can take advantage of Europe and other blah-blah 
on the pristine ultragreen grass of Euro universities. 

Stay over there if you can 
                                         your girl said to you; 
don’t come back here, nothing good will come of it 
(it ended up that way). But you returned: 
in a yellow leather jacket 
                                     bought at a flea market in Liverpool 
for the last five pounds you had put aside for buses 
and cloakrooms— 
thanks to strong legs and the evening bushes 
with the sharp scent of a wild yellow color. 

You couldn’t keep from buying it—it was already retro, 
it was maybe already twenty or so years old 
an old beatle had worn it in the sixties, 
there were memories left in the torn calfskin 
of a commune and hippies, of the beatles and marijuana. 
In the breast pocket there was a scrap of paper 
with a phone number—this completely did you in, 
because—hypothetically—just about any time you could call 
and find out what happened 
to that beatle, Paul, John or George, 
and ask why his jacket was being sold 
for five pounds at a flea market in Liverpool. 

Your girl (that was me) immediately 
caught her eye on it—though 
you could take turns wearing it; 

and there was something touching in the really wide shoulders 
and the sleeves that were too long. 
and in the scent of an actual man, 
when a nice boy´s hand 
lay on her flat sunburned stomach 
(she was already two months pregnant), 
and up among the clouds in a yellow submarine 
innocently slaughtered silent calves floated past. 
Translated by Michael M. Naydan

НАТАЛКА БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ
КУРТКА ТЕЛЯЧОЇ ШКІРИ 

Це було, коли імперії догнивали 
і останні убиті падали на останні мури, 
і ти вперше потрапив по той бік муру 
перестройка, зустріч майбутніх лідерів, 
як нам облаштувати Європу та інше бла-бла 
на зеленій-зеленій траві європейських університетів. 

Залишайся там, якщо зможеш 
                                                     казала тобі твоя дівчина; 
не вертайся сюди, тут не буде нічого хорошого 
(так і сталося, врешті). Але ти повернувся: 
в шкіряній жовтій куртці,
                                          купленій на товчку в Ліверпулі 
за останні п´ять фунтів, заощаджених на автобусах 
і платних вбиральнях — 
дяка сильним ногам і вечірнім кущам 
з гострим запахом дикого жовтого цвіту. 

Ти не міг не купити її — вона вже була ретро; 
може їй було навіть усі двадцять років 
і котрийсь старий жук одягав її ще в шістдесяті, 
і в потертій телячій шкірі лишилися спогади 
про комуну і гіпі, про бітлів і маріхуану. 
У нагрудній кишені зберігся клаптик паперу 
з телефонним числом — це вже зовсім тебе доконало, 
бо ж  у принципі — будь-коли можна було задзвонити 
і дізнатися, що ж воно сталося 
з тим жуком, Полом, Джоном чи Джорджем, 
і чому його куртка тепер продається 
за п´ять фунтів на блошинім товчку в Ліверпулі. 

Твоя дівчина (а це була я) одразу 
поклала на неї око — адже 
ви могли носити її по черзі; 

і було щось зворушливе в зашироких плечах 
і задовгих рукавах, 
і у запаху справжнього чоловіка, 
коли гарна хлоп´яча рука лягала 
на її засмаглий плаский живіт 
(а вона вже була вагітна, на другому місяці), 
і вгорі поміж хмар у жовтій субмарині 
пропливали безвинно убиті безмовні телята. 

субота, 25 грудня 2010 р.

Герта Мюллер в українських і російських перекладах


На OpenSpace рецензують "Herztier" Герти Мюллер ("Сердце-зверь" у перекладі Марка Білорусця). У листопаді Білорусець разом із Христиною Назаркевич і Наталкою Сняданко говорили про переклади Мюллер українською та російською в рамках проекту "Третій світ", який модерує Юрко Прохасько. Подкаст зустрічі можна послухати тут.

пʼятниця, 24 грудня 2010 р.

4 Poems by Nazar Honchar



In the middle of winter I set off on a trip. 
I froze on the way—no surprise there. 
But on the train home 
I warmed up 
and forgot about the frost… 
But it remembered me: 
it was waiting for me, pinching on the platform— 
there it is for you! 
I spit in anger— 
my lip 
split— 
in anger 
I smirked. 

*
Symbolisms, 
mystifications, 
fantasies, 
and other things, etc.— 
are all foreign to me: 
I’m for truth, 
though it’s bitter, though it’s sour, though it’s salty… 
however it might be, all the same it´s like an awl 
you can’t hide in a bag. 
Yesterday I fell into a manure puddle— 
I was barely able to crawl out, 
and can’t wash it off: 
fragrances don’t help, 
neither the ones I pour on myself, 
nor the ones I drink. 
A chronic head cold 
also doesn’t help… 
You, maybe, can’t smell 
my stench, 
but I don’t hide, 
no I don’t. 

*
when you pour the beer 
of poetry into a pitcher 
from the top at first you see 
just the foam of words 

*
I WRITE AN ANSWER TO KO’DOSYN 
WHOSE FRIEND IS WANG WEI 

they tell us 
all the doors and roads 
are open to us 
I don’t know 
how many doors are fated for us 
but the road—is one 

one way 

*

All poems translated by Michael M. Naydan. To the last poem he provides the following note: "Honchar has in mind several references with the name Ko´Dosyn. First, that is the nickname of his schoolhood friend Kostya Dosyn. The name also suggests Doshin So (1911-1980), the Japanese master of the martial arts and founder of the Shorinji Kempo religion. He acquired his training from 17 years of study with the Shaolin Zen masters in China and built up a large following in Japan based on it. With Wang Wei Honchar probably has in mind the actor Wang Lung Wei who stars in Gordon Liu´s Hong Kong martial arts film Shaolin & Wu Tang (1981) and not the renowned 8th century male Chinese poet and painter (699-759) or the 17th century poet-prostitute by the same name. "One way" is in English in the original, presumably for the sound similarity between "Wang Wei" and "one way" in English. This is a long note on a short poem, but it certainly shows the complexity of and playfulness in Honchar´s compact but meaningfilled verse."

*

четвер, 23 грудня 2010 р.

Comparative Translations: Two English Translations of Natalka Bilotserkivets's "We'll Not Die in Paris"

Photo by K. Smolyaninow

I keep returning to International Poetry Review's special issue "Twenty-Five Years of Ukrainian Poetry" (which is a real treasure-trove for poetry lovers). This time I want to compare two English translations of Natalka Bilotserkivets's poem "We'll Not Die in Paris" (no title in original). One translation is by Dzvinia Orlowsky (from From Three Worlds) and another one is by Michael M. Naydan (and is to be found in IPR).

*

НАТАЛКА БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ
***

                    Я помру в Парижі в четвер увечері.
                                             Сесар Вальєхо

забуваються лінії запахи барви і звуки
слабне зір гасне слух і минається радість проста
за своєю душею простягнеш обличчя і руки
але високо і недосяжно вона проліта

залишається тільки вокзал на останнім пероні
сіра піна розлуки клубочиться пухне і от
вже вона розмиває мої беззахисні долоні
і огидним солодким теплом наповзає на рот
залишилась любов але краще б її не було

в провінційній постелі я плакала доки стомилась
і бридливо рум’яний бузок заглядав до вікна
поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились
як під тілом твоїм задихалась полиця брудна
затихала стихала банальна вокзальна весна

ми помрем не в Парижі тепер я напевно це знаю
в провінційній постелі що потом кишить і слізьми
і твого коньяку не подасть тобі жоден я знаю
нічиїм поцілунком не будемо втішені ми
під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми

надто гірко ми плакали і ображали природу
надто сильно любили 
                                     коханців соромлячи тим
надто вірші писали поетів зневаживши
                                                                  зроду
нам вони не дозволять померти в Парижі
                                                                       і воду
під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим

*

NATALKA BILOTSERKIVETS
WE’LL NOT DIE IN PARIS

I will die in Paris on Thursday evening.
—César Vallejo

You forget the lines smells colors and sounds 
sight weakens       hearing fades       simple pleasures pass 
you lift your face and hands toward your soul 
but to high and unreachable summits it soars 

what remains is only the depot       the last stop 
the gray foam of goodbyes lathers and swells 
already it washes over my naked palms 
its awful sweet warmth seeps into my mouth 
love alone remains though better off gone 

in a provincial bed I cried till exhausted 
through the window       a scraggly rose-colored lilac spied 
the train moved on       spent lovers stared 
at the dirty shelf heaving beneath your flesh 
outside a depot's spring passed       grew quiet 

we'll not die in Paris       I know now for sure 
but in a sweat and tear-stained provincial bed 
no one will serve us our cognac       I know 
we won't be saved by kisses 
under the Pont Mirabeau murky circles won't fade 

too bitter we cried       abused nature 
we loved too fiercely 
                        our lovers shamed 
too many poems we wrote 
                        disregarding poets 
they'll not let us die in Paris 
and the alluring water 
                        under the Pont Mirabeau 
will be encircled with barricades 
Translated by Dzvinia Orlowsky

*

NATALKA BILOTSERKIVETS
WE’LL NOT DIE IN PARIS

I'll die in Paris Thursday evening.
—César Vallejo 

Forgotten lines scents colors and sounds
Sight weakens hearing goes and simple joy passes
You stretch out your face and hands for your soul
But it flies past way high out of your reach 

Just a train station on the very last platform is left
The gray froth of parting continues to swirl and swell
And already is washing away my helpless palms
And a foul sweet warmth creeps onto my mouth
Love lingered, better if it had never been


I cried till I tired in the godforsaken sheets
A sickeningly reddish lilac bush peered faintly through the window
The train steadily moved on and two lovers languidly looked
As the soiled shelf under your body heaved
A prosaic train-station spring grew quiet settling down

We'll not die in Paris I know now for sure
In the godforsaken sheets teeming with sweat and tears
And no one will give you your cognac I know
We won't be heartened by anyone's kiss
Rings of darkness won't move on under the Mirabeau Bridge


We cried too bitterly unsettling nature
We loved the lovers too strongly embarrassed by this
We wrote too many poems of poets never scorned in our lifetime
They won't let us die in Paris and they'll ring
The water with a thick convoy under the Mirabeau Bridge 
Translated by Michael M. Naydan

середа, 22 грудня 2010 р.

вівторок, 21 грудня 2010 р.

UKR/ENG/SWE: "Грифон" Юрія Андруховича | "The Griffin" by Yuri Andrukhovych | "Gripen" av Jurij Andruchovytj


Introducing a new feature here at WhyTranslator. Since this blog is about literature and translation "in English, Ukrainian, and Swedish," it seems only natural to have a series featuring certain translations in all these languages.

Today I'd like to post English and Swedish translations of Yuri Andrukhovych's poem "The Griffin" ("Грифон" in Ukrainian). The English translation is by Michael M. Naydan (and is to be found in International Poetry Review's special issue "Twenty-Five Years of Ukrainian Poetry") and the Swedish translation is by Lev Hrytsyuk and Bodil Zalesky (to be found over at Salongen).

*

ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ
ГРИФОН

Мій пане, який нерозумний світ!.. 
Яка на румовище сходить журба! 
Під небом, чорним, ніби графіт, 
конаю в піску. І грифон з герба. 

З дерев погаслих кричать граки. 
Я впав з коня і програв турнір. 
Тепер крізь мене ростуть гілки, 
пробивши в панцирі триста дір. 

Лети ж від мене, монстре знамен, 
крилатий леве! Я випав з гри. 
З очниці в мене цвіте ромен. 
Я не мав меча. То був лютні гриф. 

А ту, що чекає, що ймення моï 
на грифелі пише в стотисячний раз, 
крилом захисти. І замовклу ïï 
у землю сховай від облуд і образ. 

Чому ж не летиш? На вологім піску 
танцюєш довкіл моïх тихих рук. 
І п'єш з мене довгу предвічну ріку 
ти, схожий на крука. Ти майже крук. 

*

YURI ANDRUKHOVYCH
THE GRIFFIN 

My Lord, what a foolish world this is! 
What anguish falls over the ruins! 
Beneath a graphite sky, 
I fall in the sand. A griffin descends from the crest. 

Jackdaws crow from the darkened trees. 
I've fallen from my steed and lost the joust. 
Now branches are growing through me, 
driving hundreds of shafts through my coat of armor. 

Take wing from me, monster of the banners, 
Lion with wings! I've fallen out of the game. 
There are daisies blooming from my sockets. 
I had no sword. Just a lute's fingerboard. 

And with my wing I defend the lady who's waiting, 
who's writing my name on a slate 
for the millionth time. Cloak her from deceit and scorn 
she who's grown silent in the earth. 

Why aren't you soaring? You're dancing around 
my stilled arms on the moist sand. 
You drink the eternal river from me, 
you, so much like a raven. You're nearly a raven. 
Translated by Michael M. Naydan

*

JURIJ ANDRUCHOVYTJ
GRIPEN

Min herre, vilken meningslös värld!..
Vilken sorg sjunker ner på ruinen!
Under himlen svart som grafit
förgås jag i sanden. Och gripen från vapnet är där.

Råkor skriker från slocknade träd.
Jag föll av hästen och torneringen har jag förlorat.
Genom mig växer nu kvistar
som i pansaret borrat trehundra hål.

Flyg du ifrån mig, banerens vidunder,
bevingade lejon! Spelet är slut.
Gullkragen blommar ur ögonhålan.
Jag hade inget svärd. Det var en lutas nacke.

Och skydda med vingen henne, som väntar,
som gång efter annan skriver mina namn
på en griffel. Och när hon tystnar
göm henne då i jorden från skymfer och svek.

Varför flyger du inte? På den fuktiga sanden
dansar du runt mina korslagda armar.
Och dricker ur mig den långa eviga floden,
du, som är lik en korp. Du nästan-korp.
Översättare: Lev Hrytsyuk och Bodil Zalesky