>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

понеділок, 18 січня 2010 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 11. Віталій Кейс



Як Ви стали перекладачем?

Так як я розумію, є чотири категорії перекладачів, і лише три з них можна назвати фахами або професіями.  Четвертa це улюблене заняття.  Перша категорія це політичні перекладачі.  На це потрібно спеціяльної освіти і унікального таланту. Ми чуємо їх на телебаченнях при зустрічах глав держав або бачимо їх коли відвідуємо сесії  Об’єднатих Націй.  Вони вміють перекладати з місця, скоро і акуратно, бо на їхніх перекладах залежить порозуміння між народами.  Друга категорія це технічні перекладачі.  Крім дуже доброго знання мов, вони повинні мати майже не обмежений внутрішній запас технічних слів і більше ніж звичайне знання ділянки у якій працюють.  Перекладач, який дає собі раду надзвичайно добре в медицині, не зможе перекладати, напримір, щось з теоретичноїї фізики. І навпаки.

Є ще категорія комерційних перекладачів яка складається, як і технічна категорія, з багатьох під-категорій.  Наприклад, деякі перекладають між-бизнесові справи.  Інші, мають до діла з адвокатами і судами.  Ще інші, перекладають на замовлення видавництв романи чи новелі з інших мов. Це також є свого роду бизнес, хоч прикривається мантією мистецтва.  Усі три категорії це фахівці які працюють на замовлення і за оплату.  Я їх не засуджую, бо вони приносять багато користi  для суспільства.  Але я до жодної з цих категорій не належу.

Я замовлень не то що не приймаю, але навіть коли б хотів приймати, то з того нічого б не вийшло.  Так як поет не напише добрий твір на замовлення, я не перекладу ніякий твір якщо я його не відчуваю з пристрастю  --  якщо моя душа і моє серце не є у нім.  Тому я не є фаховий перекладач.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)?  Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладаю найчастіше з англійської на українську.  Парадоксально, це дві мої рідні мови, хоч англійською я володію краще ніж українською.  Дуже рідко перекладаю з української, німецької – а ще рідше – з російської на англійську.

Моя розговірна мова є англійська.  Це мова найчастішого ужитку у мойому житєвому оточені. Крім цього, я понад тридцять років викладав на університеті  в Америці англійську мову і літературу. Тому коли я почав перекладати,  я не вибрав англійську мову.  Вона вибрала мене.

Щоб перекладати твір, треба знати найдрібніші нюанси тої мови у якій він написаний.  Крім словникового значення, слова мають ще й додаткові значення – конотації. Це особливо дуже важне в перекладах з англійської літератури  -- чи то з клясичної чи то з модерної. Англійським поетам невиразність мови найбільше імпонує.    Наприклад, коли Гамлет,  тримаючи в руці череп Йорика  говорить, “Alas, poor YorickI knew him , Horatio, a fellow of infinite jest, of most excellent fancy.”то фраза infinite jest  має подвійне значення.  На літеральнім рівні, Гамлет каже, що блазень Йорик ніколи не переставав жартувати.  Але на конатативнім рівні, Гамлетове спостереження має трагічну і космічну імплікацію про відношення смертника-людини до безконечности всесвіта.  Також у драмі, Юліян Цезар, коли Касіян підносить традиційно меч і традиційним привітом  Мир вітає заколотників і мечем  показує мапу тодішнього світу, то треба зразу збагнути іронію: Його слова  закликають на війну, а не на мир. Навіть гумор у Шекспіра базований на іронії.  Фолстаф грубенький любитель напитків і харчів огинається тільки з молодцями – майже з підлітками.  Коли шериф розігнав їх всіх з корчми , Фолстаф пояснив цю ситуацію молодим колєґам: “Вони ненавидять нас молодих.”  Все це заставляє думати читача – або глядача.    

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів.  Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я прози не перекладаю взагалі.  Мій улюблений жанр є поезія.  Так як я мови не вибрав, а вона вибрала мене, так і з поезією.  Часом стається щось дивне: Ще в молодості я полюбив якусь поему.  Ціле життя вона переслідувала мене.  Раптом, вже будучи пенсіонером, я відчуваю велику потребу повернутися до неї.  Так сталося з поемою Т.С. Еліота, Любовна пісня Дж. Алфреда Пруфрока.  Але перечитувати її вже не вистарчає.  Тому перекладаю: Це мій спосіб пережити її наново.  Переклад це найглибше внурювання в твір,  це точка де відчуття автора і відчуття  читача єднаються.

Але бувають ще й інші випадки.  Мені попадаються в руки твори які до цього часу я не читав.  І хоч я знаю дуже багато кращих і більше досконалених творів ніж ці нові, раптом, цілком несподівано, я відчуваю потребу відчути їх глибше  і сильніше.  Тому беруся за переклад.

 Одже,  переклад, це найглибше зрозуміння того що роїться у естетичнім чутті автора який цей твір сотворив.  Чому я відзиваюся перекладом на один твір, а не на другий  – навіть коли другий мені більше подобається – це містерія яку я ніколи не розв’язав. 

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва?  Чи як це відбувається?

Я на це питання вже відповів:  Я замовлення не приймаю.  В минувшині я обіцяв редакторам, що я щось перекладу.  Але такі обіцянки завжди кінчалися неприємностями, бо замовлення я не спромігся виконати.  Але як і кожний автор, перекладач потребує читачів. Ніхто не хоче творити у вакуумі.  Тому я висилаю вибрані  переклади до редакціїї, а вже редактор тоді рішає чи їх друкувати чи ні.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Тому що мій фах є англійська філологія а не перекладання, це питання до мене не відноситься.  Перекладання для мене це ще один підхід до глибшого відчуття твору.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви перекладаєте?

Такі запитання ставлять тільки журналісти і комерційні перекладачі.  Творчий переклад повинен бути творчим, а не повторяти те що сказав автор про свій твір. Важне лише те що він написав. Уявіть собі, що автор це славний композитор, а перекладач це піяніст.  Музиколог, у свойому  спостереженні про  концерт,  не критикує композитора , лише виконання піяніста, його відчуття і його техніку.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

На цю тему можна написати книжку.  Я матиму на увазі лише поезію і  попробую відповісти так стисло як тільки зможу.

На сам перед треба прийняти цей труїзм:  Більшість поетичних творів неможливо перекладати.  Американський поет лавріят, Роберт Фрост, дав дуже потужну дефініцію поезії:  Поезія це те що губиться в перекладі.

Часто поезія базується на культурних, реґіональних, і національних архитипах, тому  не можна перекласти її точно на іншу мову.  Візьмім, наприклад, Шевченковий вірш Садок вешневий коло хати.  З поетичної точки зору, це естетичний шедевр.   Але до англійського читача цей вірш ніколи не промовить. В українській уяві вишневий садок викликає сільський пейсаж;  в англійській – російський аристократичний двір.  Це через популярність Чехова на англійських і американських сценах.  Дальше,хрущі які гудуть над вищами”  в українській   уяві творять образ літьнього вечора – образ дуже приємний  і заспокоючий.  В англійській уяві всякі образи шкідливих  комах викликають неґативне почуття, і тому у самій засаді такі образи є антипоетичні.[*] Сімя яка вечеряє коло хати” для англійця незрозуміла.  Чому не в хаті за столомЧи не йде тут мова про пікнік? Ще більше не зрозумілим це те, що мати і дитятко заснули біля хати, а не на ліжку в спальні.  Українському читачеві ввесь цей митос є близьким і рідним.  Цілі століття досвіду і  переживання витворили в нашій мові своєрідний фолькльор: Нам всім є рідні “вечерниці на селі” – навіть коли ми їх ніколи не бачили і не переживали самі, бо такі образи є втілені в нашій культурі.  Англомовний читач ніколи не зрозуміє чому дівчата не затихли у ночі—хіба що вони були на підпитку на якійсь піятиці.

І відворотно.

В модерній американській поезії практикується форма вірша якій дано назву поетичне твердження”.  Це дуже короткий вірш, без епітетів і без метафор, часто базований на іронічнім звороті, скелетний за формою, який звертається безпосередньо до читачевого впізнання і відчуття. Наприклад, треба відчути інтуєтивно красу дощового дня на самотній фармі десь на преріях, щоб збагнути емоційно те що нуртується в поетичнім чутті Виліям Карлос Виліамса у Червоній тачці:                            

                                       так багато
                                       залежить

                                       на червоній
                                       тачці
                                       глазурованій
                                       дощем

                                       біля білих
                                       курей

Цей вірш передруковується в усіх американських антологіях поезії 20-го століття, хоч в Европі  Виліям Карлос Виліямс більше знаний за його модерну епіку Патерсон.

Окрім інтуїтивного відчуття культурних реалій диктованих архитипом, перекладач повинен знати мову розговірну , не лише формально  вивчену в університеті.  Поети які бояться нарушити формальну лінґвістику і шкільну граматику часто є делітантами.  Їм дуже бракує уяви.  На відміну від мовних вимог від поета які ставлять поетам українські читачі, англомовний читач бачить мову в поезії на тім самім рівні на якім  скульптор бачить глину з якої ліпить свої оригінальні форми.

Візьмім, на примір, поезію Ішмаїла Ріда (New and Collected Poems, 1964-2006).  Рід голосно кричить, уживаючи великі букви, проти монополії в американській культурі европейського  монокультуралізму  який придушує всі інші культури з яких складається американське суспільство:

                                 DO YR ART WAY U WANT
                                 ANYWAY U WANT
                                 ANY WANGOL U WANT
                                 ITS UP TO U / WHAT WILL WORK
                                 FOR YOU.

                                 ТВОРИ СВІЙ ТВІР ЯК ХОЧЕШ
                                 СПОСОБОМ ЯКИМ ТИ ХОЧЕШ
                                 З ЛЮБОЮ ЦІЛЖЮ З ЯКОЮ ХОЧЕШ
                                 ВІД ТЕБЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВСЕ
                                 ЩО СПРАЦЬОВУЄ ТОБІ

ТОЧНІШЕ:           ТВОРИ СВЙ ТВІР ЯК Т ХОЧЕШ
                                 СПОСОБОМ ЯКИМ  Т ХОЧЕШ
                                 ЛЮБОЮ ЦІЛЛЮ  Т ХОЧЕШ
                                 РІШАЄШ Т / ЩО СПРАЦЬОВУЄ
                                 ТОБІ.

Таке нарушення мовних правил  не спричинене незнанням англійської мови.  Тут нарушена мовна форма  служить не лише  комукаційним символом – чим служить вся мова – але в додатку ще й драматичним  виразом протесту:  Ми не тільки чуємо слова поета, але і бачимо його гнів.  Уява поета не повинна бути скована мовними формальностями.
                                              
Це саме відносеться до перекладачів.  Мову треба знати “з нутра”:  Треба відчути всі нюанси  слів.  Тому, коли хтось перекладає, приміром, слово father як татоу відношенні до батька піяка, то це формально правильно, але естетично – фальш.  “Father”  має багато барв: “Lord”, “father”, “daddy”, “pop”, pappy”, “old man”, “progenitor”.  Всі ці слова мають те саме значення. Але жодні  з них не зможуть бути взаємнозамінені.  Кожне з цих слів можна вживати лише в юнікальнім значенні. А це вимагає від перекладача не тільки знання але також уяви. Він повинен знати яке слово найкраще підходить до ситуації.

Говорячи про знання.  Колись Іван Франко критикував  Молоду музу за те що в їхніх творах немає думок.  Йому відповів Василь Пачовський, мовляв, Це штука (мистецтво –В.К.) тому я сюди думок не пхаю.  І Франко і Пачовський мали на думці дидактивізм, що, з рештою,  є синонімом ідеології або пропаганди – незалежно якої.  В обєктивнім значені така поезія немає нічого спільного з мистецтвом  чи з естетикою  Але англійська поезія завжди “має думки” хоч, може не в тім значені яке мали на думці Франко і Пачовський.  Вона має тендецію до інтелектуалізму.  Якщо ви читаєте Чосера, поета з 13-го століття, то ви повинні знати все те що кожна інтелігентна особа повинна знати у своїм оточені: повір’я доби, теологічні протиріччя, географію тодішньої цивілізації, соціальні манери, дворянський етикет, типологію суспільства, економічні реалії, війни – а особливо славні битви.  І це лише дещо що прийшло на думку.  Щоб мати повну насолоду від творів Шекспіра, то знання тодішнього англійського суспільства не вистарчає.  На відміну від типологічного бачення Чосера, Шекспір мав глобальне, навіть космічне, зацікавлення у людстві.  Від теологічних принципів і до психологічних теорій доби – все це енциклопедичне знання утілене у творах Шекспіра не як тема дослідження – це б немало нічого спільного з мистецтвом і понизило б  його естетику.  Все це знання творить лише інтелектуальне тло на якім розвиваються його драми.  Ані Чосер ні Шекспір не пропогували якісь специфічні ідеї.  Так як Гомер перед ними, вони поставили люстро і змусили Европу подивитися на себе. Хоч вони думок не пхалив свої твори, їхні твори вимагали знання, уяву і думання від читача.

І такий інтелектуалізм прикметний усій найкращій англомовній поезії.   Візьмім, наприклад, вірш Вільяма Блейка, Соняшник:

                           О соняшнику, стомлений часом,
                           Ти числиш сонячні стопи,
                           Шукаєш за золотим кліматом
                           Де свої мандри мандрівник спинив.
                           Де юнак усохлий від жадання
                           І діва бліда і снігом обвита
                           Підносяться з гробів з бажанням
                           Іти де мій сонашних хоче іти.

Англійський любитель поезії має естетичне та інтелектуальне задоволення від впізнання натяків які Блейк уложив у цей вірш.  Соняшник стомлений часом наводить на думку слова Шекспірового Макбета, Як надоїло мені сонце, і хочеться щоб стан світу став розорений.” (V.v., 49-50). Золотий клімат натякує на Золоту Добу в античній міфології, Рай у Біблії, або Невинність в поезії самого Блейка.  Де свої мандри мандрівник спинив це натяк на не осяжну вічність.  Юнак усохлий від жадання і діва бліда і снігом обвита це натяк на Нарциза, який залюбився у свій власний образ віддзеркалений у річці і на Парсифену, непорочну діву яка у міфології репрезентує землю.  Впізнання цих натяків необхідне щоб зрозуміти інтенцію Блейка  і його емоцію у  роздумуванні про життя.  Це ті   “евокативні іменаякі творять  “текст-неґатив який змушує уяву читача заповнити.

Чи існує який-небуть виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у память? 

Я дуже гордий за мій переклад Т.С. Еліотову поему, Любовна пісня Дж. Алфреда Пруфрока. .  Це одна з найславнішніх його поем яка часто репрезентує його творчість в антологіях найкращої англійської поезії.  Мій переклад з критичними анотаціями був надрукований в Всесвіті, 7-8 (955-956) 2008.

На ваше останнє питання, я скажу лише однеПЕРЕКЛАД НЕ Є ЦІЛЬ!  Переклад це заздрість:  Ви залюблені в мову, у вислів, у точність, в оригінальність.  І раптом ви натрапляєте на щось що зворушує вас до кісток! І ви хочете це відтворити,   пережити те що перед вами пережив автор твору.  Але ви знаєте на перед, що ваш переклад не буде таким як оригінал.   Тому і заздрість!

Наприклад, я перечитав разів з сто вірш Тенісона:

Alfred, Lord Tennyson (1809-1892)

                         The Eagle
 He clasps the crag with crooked hands;
 Close to the sun in lonely lands,
 Ring ‘d with the azure world, he stands.

The wrinkled sea beneath him crawls;
He watches from his mountain walls,
And like a thunderbolt he falls.
1851

Я мешкаю в Кетскільських горах і часто бачу гірських орлів.  Раніше я мешкав десь 200 метрів від океану.  Можливо тому цей вірш промовив так до мене. По деякім часі я захотів пережити цю інстанцію часу в Тенісоновій уяві:

                          Орел
Він цапнув лапами кривими скелю;
В самотній, попідсонячній оселі
Стоїть в лазурній акварелі.

В низу поморщене плазує море;
Він пильно дивиться з скали на гори,
І наче блискавка пірнає скоро.

Чи вам приводилося таке:  Ви прослухали якусь мелодію.  Але вона вас не покидає; вона продовжує переслідувати вас.  Мені часто щось подібне трапляється з поезією.   Ось і в цім випадку ані орел ані море не виходять з моєї свідомости.  Тому я пишу пародію:

      Уявім цього орла зимою
  Ген, попід місяцем він сів,
  Упяв в скалу залізні кігті.
  В низу буран молотить сніг,
  І роздува останнє листя.

  Ще нижче мов комахи хвилі
  Повзуть чорняво, сіро, біло,
 А він махнув огнисто крила
 І покотився громом сміло.

Одже, хоч переклад не дорівнює оригіналові, він дає перекладачеві естетичне задоволення не менше ніж оригінал дає таке задоволення авторові.  Це вистарчає, і тому я перекладаю.



[*] Поет 17-го століття, Джон Донн, порівняв укус блохи до шлюбного ложа; але такі   образи  “метафізичної школи це консейти англійського барокко.  Ось  другий ґротескний приклад  Даннового консейту у вірші Реліквії:


                          Коли мій гріб розкриють вдруге
                          Щоб там нового забавляти друга
                          (Бо, як жінки, гроби також вже
                          Кільком навчились бути ложем)
                                 І як побачить там копач
                 Браслет з волосся  ясного на кістці,
                                Чи лишить нас на нашім місці?


*


Попередні інтерв'ювовані:

Немає коментарів: