>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

понеділок, 4 січня 2010 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 9. Дмитро Дроздовський



Як Ви стали перекладачем?

Переклад — це природна форма існування людини: ми перекладаємо знаки зовнішнього світу на внутрішню мову. Життя саме по собі — це вже переклад: ми ж не сприймаємо реальність такою як вона є. Навпаки, ми створюємо власну реальність, перекладаючи природну систему мовою символів, фреймів нашої культурницької ментальності. Природна людина апріорно — перекладач. Водночас мені завше хотілося донести найсвіжіші твори літератур світу до української культури, щоб працювала система художніх дзеркал. Українська література неможлива без свіжої крові світового естетичного досвіду. Переклад — це обопільний процес: донесення зразків світового мейстриму (чи ж, навпаки, альтернативного процесу, літературного маргінесу, що також доволі цікаве). Водночас це і струмінь для розвитку національної літератури, позаяк література-акцептор, переосмислюючи перекладені твори, полемізує, «діалогізує», адаптує їх, вводить у власний простір художньої ментальності, як і самих парадигм художності.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладаю з англійської та іспанської мов. Шекспір — це предмет, об’єкт і персоналія мого безпосереднього наукового зацікавлення, тому література Туманного Альбіону для мене близька і дорога. Зокрема ж маю добрі приятельські стосунки з британськими перекладачами української літератури, як Віра Річ або Стівен Комарницький. Іспанська мова — це мова моєї душі, особливої внутрішньої експресії. Все життя мріяв перекласти українською мовою Лорку і Маркеса (наразі працюю над перекладом першої повної біографії Маркеса, яку підготував професор Джеральд Мартін).

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Передовсім починаю з прочитання потрібного для перекладу тексту (в основному працюю з поезією або публіцистикою чи літературознавчими есеями, позаяк за велику прозу поки що не беруся). Маю «вичитати» з книжки все, щоб моя свідомість зробилася пересиченою смислами. В підготовчому періоді має з’ясувати для себе всі «лакуни», всі затемнені місця. Водночас не потрібно поспішати сідати за стіл, щоб перекладати. Має бути така ситуація, коли ти вже не можеш не перекладати цього твору, бо він сам починає промовляти з тебе українською мовою. Ось тоді й потрібно бігти до столу чи до комп’ютера. Звичайно, поряд завше має бути словник, але ж треба розуміти, що переклад — це не шлях від слова до слова, а мандрівка від культурно вкоріненої ситуації до психологічного аналога в мові-акцепторі. Переклад поезії — це феноменальне явище, позаяк поезія існує в просторі слів, але в момент читання ти розумієш, що словесний рівень — лише один із рівнів цієї філософської системи. Проте, перекладаючи поезію, треба бути гранично точним і зі словами (як казав Стефан Малларме, «я створюю поезію не з ідей, а віршів»). Хоч така думка наполовину істинна. Вірш — це магічний вияв свідомості, а магія — це і замовляння, побудоване не певному оприявненні звуків, це специфічна дистрибуція звукових кластерів. Пильнувати треба й щодо назви, бо це завше сильна позиція. Водночас вірш може поставити і як анаграма (тому потрібно перед перекладом вдаватися до фонічного аналізу поезії, яка має бути перекладена). З прозовими текстами працюєш трохи інакше: там ти перекладаєш реченнями, а у віршах треба просуватися поволеньки, перебираючи слова й добираючи найкраще, враховуючи концептосферу поезії. Після самого акту перекладу потрібно на якийсь час забути про цю роботу й відійти від неї (на тиждень, місяць, якщо це можливо). Бажано надіслати переклад комусь, хто міг би реально його оцінити (ще краще, не казати, що саме ви переклали надісланий твір, щоб рецепція з боку «іншого» була більш-менш «чистою»). Насамкінець важливо ще раз засісти за зроблений переклад, подивитися, що видається штучним, що привнесеним, враховуючи отримані побажання від інших читачів.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Поки що все тримається на персональних контактах. Були і замовлення від видавництв, але вони спорадичні. Доводиться бути і перекладачем, і редактором, і менеджером, що в принципі не є нормальним у цивілізованій країні.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Перекладач здобуває свободу, якої часто бракує в нашому житті. Існування на межі двох культур, двох мов дає можливість відкрити грані власної самості, не замкнутися в одноманітній турбулентності нашого усередненого життя, а створити світ ілюзії, перекласти його рідною мовою й, можливо, що він зацікавить ще когось. Треба робити життя кращим. І це не пафосна риторика, а реальна потреба в нинішній ситуації «культурницької ночі» і безкультурного пострадянського хамства вийти на діалог, паритетний діалог зі світом іншої культури. Переклад — це передумова паритетної бесіди. Переклад — це завше екзистенціалізм, який, проте, показує, що найбільша насолода не в меті (докотити камінь на гору), а в самому процесі (коли Сізіф піднімається з каменем). Так, це, можливо, вияв самотності, але красивої самотності, коли ти існуєш у тонкому діалозі з тим, що неможливо омовити. Тому й будь-який переклад завше містить бодай одну лакуну — те, що не вдалося перекласти (не на рівні слова чи ситуації, а на рівні енергетики). Натомість у процесі перекладу вдається досягнути цієї енергетичної гармонії, яка не завше може реалізуватися в повноті перекладеного тексту.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Є, якщо йдеться про сучасного автора. Звичайно, Шекспіру чи Кальдерону вже не поставити запитань… Потрібна координація зусиль і взаємний діалог двох митців. Але це щодо перекладів новітньої літератури. Переклад має бути когерентним і конгеніальним. Часом у тексті, який ти перекладаєш, можуть бути приховані, імпліцитні знаки і натяки, які не завше вдається розкусити перекладачеві, навіть досвідченому. Перекладач може блискуче знати мову, але ці схованки можуть мати не лінгвістичний характер.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Перекладач має чудово знати історію мистецтва (свого національного, європейського, американського). Це має бути інтелектуал, готовий до діалогу. Перекладач — завше емпатик, хоча це більшою мірою вже психологічна риса справжнього перекладача. Ця людина має бути толерантною й надзвичайною уважною до дрібниць, наполегливою і… самотньою. Блискучий переклад народжується тоді, коли одна свідомість замикається в іншій: коли перекладач протягом якогось часу існує тільки в тексті, який перекладає. Якщо цьому єднанню щось заважає, то переклад може не матеріалізуватися. Тому перекладацька робота — це і муки Тантала, це постійна потреба у «самотності на верхів’ях», це втеча зі світу оманливих сутностей, своєрідне схимництво, щоб у тому стані відчути одкровення тексту. Текст ніколи не може бути інтерпретований, усвідомлений сповна, кожна епоха має підійти до нього з мірками нової свідомості. Переклад — це також а) продукт свідомості певної епохи, б) своєрідна інтерпретація, якій передує розуміння. Але зрозуміти сутність Януса чи Протея нелегко. Тому й потрібна ось така втеча.  Можливо, я трохи драматизую, але перекладачі мене зрозуміють: переклад-як-процес — це рекурсія свідомості в момент екзистенційного замикання, але аж ніяк не на собі. Тому перекладач ніколи не може бути еґоцентриком. Він відкритий до світу і слова, до емоцій та розуму, до любові й природи.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Найбільше спадає на думку робота на перекладами чотирьох драм «4 piezas breves» Федеріко Ґарсія Лорки. Річ у тому, що ці чотири маленькі п’єси (дві з них було опубліковано в журналі «Всесвіт») — насправді мають грандіозний замисел і неймовірно складну архітектоніку. Це такі собі метафізичні (одна з них напряму є новітнім переосмисленням середньовічного іспанського жанру «ауто»).

Твори такого ґатунку — «вічні», бо в них вдається закарбувати проблему людської сутності (людина—людина, людина—Інший, людина—влада, людина—історія). Лорка вдався до обігравання цих тем, до творення чогось, на перший погляд, химерного й водночас профанного, жартівливого. Та за цим профанним текстом сховано неймовірно складні питання, що торкають корінням основ етики, онтології мислення, душі тощо. Все це було неймовірно складно передати. Але в цій історії цікавить не лише сам процес перекладу, а й те, скільки мені довелося оббігати, щоб дістати цю книжку. Я, перебуваючи на стажуванні в Європі, в бібліотеці скопіював собі текст лише двох драм, які успішно переклав (і досі немає українського перекладу цих творів). Зазначу, що ці драми не входять до Антології вибраних текстів Лорки (в чому мене потвердив знаний перекладач-іспаніст Сергій Борщевський). Не маючи доступу до бібліотеки в Іспанії вже з простору України, звернувся до Посольства Іспанії по допомогу. Але й досі Посольство, сказавши, що так, ми це зробимо, допоможемо (такі слова я отримав від попереднього аташе з питань культури п. Петро Кріадо), нічим мені особливо не допомогло. Довелося через своїх добрих знайомих у Мексиці розшукувати цей оригінальний примірник Лорки, щоб дозавершити переклад. Ось така вона, перекладацька стихія з усіма нюансами в умовах нинішньої штучно створеної відірваності України від європейського простору.
                             
Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Насамперед маю бажання перекладати гавайську і мальтійську літературу (маю інтерес до тих літератур, що перебувають на маргінесі літературного процесу, але лише з ідеологічних причин). Зокрема ті вірші, що стосуються пам’яті, які входять у культурологічне та історичне підґрунтя. Також цікавить усе, що починається з міфологічних явлень. Також хотів би перекласти «Жити, щоб розповісти про це» Ґарсія Маркеса. Дуже б хотілося подати щось із середньовічно-ренесансної іспанської літератури (якусь містерію). Водночас знаю, що наразі у Великобританії нібито підтвердилося, що деякі нововіднайдені твори (драматичні й поетичні) належать Шекспіру. От це я б також із задоволенням і почуттям обов’язку переклав би українською мовою.

Також маю особливий сентимент до шотландської літератури (хотів би перекласти «Тем О’Шентер» Роберта Бернса та поезію сучасних шотландських авторів). Мрію і про переклад літературознавчих праць Дейвіда Лоджа, як і український переклад вже класичних романів Ей Ес Байатт та Марґарет Драббл. І, як не парадоксально, але також дуже б хотів перекласти такого собі польського автора, як Віткаци (якого вважаю прозовою інкарнацєю душі Болеслава Лесьмяна. :-)


*


Дмитро Дроздовський - редактор відділу критики та публіцистики журналу світової літератури «Всесвіт»


*


Попередні інтерв'ювовані:

Немає коментарів: