>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

середа, 29 лютого 2012 р.

Den tjugonionde februari

"Som att fylla år den tjugonionde februari – bara vara
ett avstånd utan någonting i, som det här rummet"
—Ragnar Strömberg

вівторок, 28 лютого 2012 р.

"Кабінетна" зустріч з Павлом Содоморою (Львів)


МО «Дзиґа» та кав’ярня-книгарня «Кабінет» продовжують зосереджувати свою увагу на пошуку нової художньої мови, протистоячи ринковій словесності, як одному із видів «ентертейменту».

Оскільки нове часто виявляється добре забутим старим, а в українському літературному варіанті – ніколи не виданим (бо досі не перекладеним), є сенс продовжувати шукати новизну у давно відомому. Але досі не для україномовного читача!

1 березня, четвер, 18.00
«Кабінет», вул. Винниченка,12

Проект зустрічей з перекладачами «Третій Світ»

Павло Содомора

ГАЙ СВЕТОНІЙ ТРАНКВІЛЛ
ЖИТТЄПИСИ ДВАНАДЦЯТИ ЦЕЗАРІВ

Вперше українською мовою!

Починаючи від Цезаря і закінчуючи Доміціаном перед нами історія розквіту Імперії у всій її величі і ницості. Родовід імператора, час і місце народження, дитячі роки, прикмети, опис приходу до влади, найважливіші етапи його правління, характер імператора, опис обставин смерті. Художній твір, що є пам’яткою фактологічної достовірності, написаний прихильником «просвіченої монархії» 1-2 ст. Светонієм.

Модератор Наталія Трохим
Координатор Юрій Кучерявий 0503799961

неділя, 26 лютого 2012 р.

Не той Стіґ Ларссон


Гм. Тут така штука. У Швеції є два Стіґи Ларссони. А “Темпора” вліпила на обкладинку книжки про “автора всесвітньо відомої трилогії «Міленіум»” не того.

субота, 25 лютого 2012 р.

"Man blir inte sjuk av längtan men man blir inte riktigt frisk heller": en kväll i sentimentalitetens tecken

Foto: Björn Hellström

Överröstar dragspelet tallskogen? Är det synd om människorna? Vad händer när man längtar? I ett unikt samarbete möts en grupp svenska, ukrainska och slovenska poeter och dragspelare för en kväll i sentimentalitetens tecken. 

Medverkande: Kateryna Babkina, Bostjan Basa, Lina Ekdahl, Anna Gustavsson. Linn Hansén, Lev Hrytsyuk och Dusan Sarotar.

Ystad, 14 mars 2012, 19:00, Ystads Konstmuseum [Läs mer]

Umeå, 16 mars 2012, 17:30, Umeås Internationella Litteraturfestival [Läs mer]

четвер, 23 лютого 2012 р.

Українці екранізують "Джмелиний мед" Торґні Ліндґрена


Як пише дружній блог ViewPoint-East.Org, українці взялися за екранізацію шедевру шведського письменника Торґні Ліндґрена "Джмелиний мед" (українською переклала Ольга Сенюк). Фільм, дія якого відбуватиметься в Карпатах (?!), має вийти на екрани вже наступного року. Мушу сказати, що "Джмелиний мед" — не найлегше на світі чтиво: замолоду я ніяк не міг дочитати цю книжку до кінця (там чимало шокуючих і відразливих сцен) і щойно минулої осені-зими нарешті "подолав" її. Катарсис після прочитання, звичайно, є: на тлі всього темного проступає світло краси. Маю надію, нашим кінематографістам стане до снаги не розгубити вражаючий ефект клаустрофобічно густої прози Ліндґрена й не збаналізувати сам фільм. Бо чесно кажучи, ніде, крім хуторянської Швеції, дію стрічки я собі не уявляю. Ну але будемо сподіватися на краще. До слова, українською є ще перекладений "Слід змія на скелі" Торґні Ліндґрена.

New Release: "На високій полонині" Станіслава Вінценза (пер. Тарас Прохасько) (2012)


Від перекладача

Те, що написав Вінценз, настільки точне і самодостатнє водночас, що його неможливо переповісти.

Воно цілком не надається до запам’ятовування.

Хоча тоді, коли читаєш Вінценза, здається, що все навколо стає таким, як він пише.

Здається, що навічно запам’ятаєш цілі довжелезні пасажі, неймовірно видовжені і розширені – справді, наче гуцульські поселення – речення, усі безвідповідальні і щільні послідовності понадчасового розгортання дії.

З Вінцензом почуваєшся, як з повним місяцем, який своїм освітленням підтверджує реальність того рельєфу, який сотні разів бачив при максимальному сонячному освітленні. Весь його епос можна порівняти з рецесивними генами, які є у тобі, але не проявилися, то могли б проявитися за іншого розкладу і – що важливіше – передадуться твоїм нащадкам з такою ж силою ймовірності, як і твої видимі ознаки.

Якщо пам’ятати про те, що людське призначення полягає у виношуванні частки божественного духу в такій-от тілесній, людській формі, то Вінцензова гіперісторія – це якраз історія того божественного, що люди виношують.

Історія тих сил, які примушують певну пропорцію дрібки поживних речовин, зібраних у насінині, витягуватися у башту дерева, не забуваючи при цьому щороку висипати на вітер і камінь тисячі нових насінин.

Перший том трилогії «На високій полонині» – «Правда старовіку» – насправді є розшифрованим генетичним кодом Гуцулії.

Цього досить, щоби знати, якою вона була, є, буде, могла і може бути.

Хоча найважливіше те, що вона просто дійсно є, існує, як, скажімо, ожини чи саламандри.

Писати «Правду старовіку» він почав після сороківки, чомусь це здається важливим, бо вже набувся і міг робити тільки те, що справді хотів.

Між іншим, Вінценз – єдиний, народжений на Гуцульщині, хто після науки в Коломиї, Стрию, Львові і Відні, після докторантури, після вирішальних воєн і столиць вернувся жити в Гуцулію, а це щось та й значить.

Не дивно, що лише від нього про Гуцульщину знають у світах.

Він світ привів на свою батьківщину, а батьківщину поставив на вічній, а не одній з воєнних і мінливих, карті світу.

Книжка, видана у 1936 році, збагатила світ світом.

Відтоді вона для когось є такою ж реальністю, як і Гомер, якого Вінценз читав щодня.

Як і Гомер, ця книжка з часом стає тільки чимраз точнішою, бо вона розповідає про часи, коли про час не йшлося, і розповідає так, що він знову тече туди, звідки виплив.

Читати «На високій полонині» – це дотримуватися тої підсумкової Божої заповіді, в якій говориться, що не бійся.

Читаючи, не боячись, не боячись, читаючи, можна пам’ятати, що, пишучи книжку польською, Вінценз подумки перекладав з подуманого по-гуцульськи, а можна й зовсім про це не знати.

Тарас Прохасько

*

середа, 22 лютого 2012 р.

Університетський діалог Ґууса Екстра: "Багатомовна Європа: виклики і перспективи" (Львів)

Extra.gif

23 лютого 2012 у Львівському університеті імені Івана Франка виступить з публічною лекцією голландський вчений Ґуус Екстра. [Read More]

*

У межах спільного проекту Центру гуманітарних досліджень та Британської ради 24 лютого 2012 року о 16:00 у конференц-залі Центру міської історії відбудеться круглий стіл "Багатомовне місто: як не зруйнувати Вавилонську вежу?". [Read More]

пʼятниця, 17 лютого 2012 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 38. Катерина Калитко



Як Ви стали перекладачем?


Одного прекрасного дня накопичилася критична маса знань та історій, доторкнутися до яких дозволяло знання іншої мови. Виникла потреба говорити, ділитися історіями з іншими людьми, яким перешкоджав мовний бар’єр. У мені завжди сиділа потреба ділитися сильними враженнями із ближніми своїми. А добрі художні тексти, тим паче, тексти з іншої культури, саме ці яскраві враження і дарують.


З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?


Перекладаю на українську з балканських мов: боснійської, хорватської, сербської. Власне, найбільше з боснійської – мені цікава ця країна, в Боснії і Герцеговині від 1990-х і дотепер сформувалася дуже сильна воєнна і повоєнна література, а в нас цією темою практично ніхто й не займається. Прикро, бо це глибокий і барвистий світ, від якогось ми відвертаємося.  Сподіваюся, мої зусилля допоможуть хоч трохи заповнити цю прогалину.


Свої мови я вивчила самостійно, поза академічними інституціями, зате від носіїв і через ті-таки книжки. Збагнула, що знаю мову, коли почала розуміти жарти з подвійним лінгвістичним дном і відчитувати складну поетичну метафорику. Тоді ж збагнула, що перекладатиму.


Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?


Маю щастя перекладати тих авторів, яких обираю сама. Зазвичай одразу відчуваю щось близьке мені – ідейно, сюжетно, інтонаційно. Інтуїція досвідченого читача майже ніколи не підводить мене, коли йдеться про вибір книжок. Якщо був адреналіновий удар, азарт, трем під час читання – отже, варто перекладати. Намагаюся якомога краще зрозуміти й відчути автора, читаю його інтерв’ю, доступні мені художні тексти, спілкуюся із самим письменником, якщо є така можливість, лише потім починаю перекладати. Велика проза вимагає великого дихання не лише для писання, але й для перекладу. Треба свідомо виділити певний час, який проживеш в ритмі та настрої одного роману. Якщо перекладати уривками, потім це буде помітно. З малою прозою простіше, тут можна дозволити собі паузи, можна обирати черговість. Скажімо, коли перекладала збірку оповідань боснійської письменниці Меліни Камерич, тематично пов’язаних із балканською війною 90-х, до останнього відкладала особливо важкі тексти – про смерть дитини, наприклад. І вже оте граничне напруження сил перед закінченням великого шматка роботи допомогло мені з ними впоратися.


Віршів не перекладаю. Сама поетка, і тому щиро скажу, що не вірю в можливість повноцінного перекладу поезії. Зазвичай це переспів, так чи інакше. Щоб почути справжній голос автора, завжди треба читати оригінал. Поезія, як на мене, є найкращим стимулом до вивчення іноземних мов.


Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?


Це справжня проблема, коли пропонуєш щось, так би мовити, нове на ринку. Отак я зі своєю Боснією пооббивала дуже багато порогів, але видавці переважно боягузливо відсторонюються від екзотики. І якщо по-справжньому хочеш донести щось до читача, часом доводиться робити ірраціональні кроки – наприклад, поступатися своїми матеріальними інтересами. Так, наприклад, віддала збірку оповідань Меліни Камерич у „Фоліо”, де вона має вийти в серії „Карта світу”. Видавець уже тривалий час мусолить цю книжку, і я сподіваюся, що в поточному році вона нарешті з’явиться у книгарнях. Інша проблема полягає в тому, що та ж боснійська – мова не грантова, нею говорить невелика і небагата країна, що не має можливості фінансувати закордонні культурні проекти. Відповідно, знайти підтримку під видання непросто, що теж відлякує видавців. Хоча я переконана, що тема ця жива і справжня, тому обов’язково „вистрілить”, потрапивши до рук мудрого видавця. На все свій час.


От нещодавно я опублікувала оглядову статтю про сучасну боснійську літературу, після чого отримала пропозицію укласти авторську антологію тамтешньої прози. Дуже з цього приводу тішуся і сподіваюся, що це буде цікавий проект із хорошим майбутнім.


Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?


Я люблю знаходити спільну мову і досягати порозуміння, в усіх можливих сенсах. Переклад художньої літератури, як на мене – чудовий шлях до порозуміння. Ще мені подобається зухвалість, якою є кожен переклад – змагання з мовою, гра зі смислами, пошук і навіть небезпека помилки, яка завжди присутня. Це, зрештою, виклик самому собі, квест, перевірка, чи здатен ти не спасувати і все-таки знайти правильний ключ. Завжди радісно, коли тобі відкривається щось дивне, нове. У моєму випадку з Боснією присутній іще й такий собі просвітницький азарт – шанс озвучити те, що вже давно потребує проговорення. Словом, аргументи всуціль із емоційної палітри.


Недоліки ж переважно лежать у прагматичній площині. Переклад – насправді важка праця, в певному сенсі не набагато легша від фізичної. Станом на сьогодні у того, хто справді хоче цим займатися, мало шансів здобувати адекватну матеріальну винагороду за свою працю і присвячувати їй весь свій продуктивний час.


Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?


Безумовно. Якщо є така можливість, ніколи не слід нею легковажити. Обговорити можна все – від лінгвістичних заковик до нюансів ментальних. Перекладач і автор разом можуть розставити правильні акценти, наблизити твір до майбутнього читача. Зрештою, ключ до твору завжди в руках автора.


Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?


Передовсім – мовне чуття, це стосується і мови, з якої перекладаєш, але особливо – тієї, до якої перекладаєш. Розуміння контексту, добре знання матеріалу, з яким працюєш. Найкраще, якщо по-справжньому любиш і шануєш ту країну й літературу, з якою маєш справу. Потрібні допитливість, енциклопедизм, свобода від стереотипів. Посидючість, спостережливість, упертість. Самокритичність, можливо, навіть перфекціонізм. Постійний рух за новими знаннями та досвідом, самоосвіта. Хороший смак. Щирість.


Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.


Так сталося, що я переклала роман югославського класика Меші Селімовича „Дервіш і смерть” – спочатку просто „в шухляду”. Це велика (і не в сенсі обсягу) книжка, якою, знову-таки, кортіло поділитися з ближніми. Одна з тих книжок, після яких, що називається, уже ніколи не будеш таким, як раніше. Українською цей твір не перекладався, існує тільки російське видання тридцятирічної давності. Коли читачі мого перекладу констатували, що це добра робота, я налагодила контакт із агентом сім’ї Селімовичів, почала шукати видавця. Проте, - із причин, викладених трохи вище, - шукаю його і донині. Мені досі трохи важко говорити про „Дервіша”, настільки це близька і важлива для мене річ.


Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?


Я вже казала, що можу вважати себе щасливою, бо вільно обираю авторів та твори, з якими працюю. Якщо ж говорити про плани, то дуже хочу перекласти книжку хорватського письменника Мірослава Крлежі „Мандрівка до Росії. 1925”. Уже навіть деякі напрацювання є. Це цікавий і несподіваний для нас погляд на ранню радянську історію, та й на історію загалом. Але це велика і складна робота, тому спершу потрібно, щоб таким проектом зацікавився видавець.


І ще є Момо Капор, один з моїх най-найулюбленіших письменників. У нього багато чудових книжок, які мені хочеться перекласти українською.


*

Попередні інтерв'ювовані:


9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська

вівторок, 14 лютого 2012 р.

Латиські Дайни у "Кабінеті" (Львів)


МО "Дзига" представляє літературні зустрічі
у кав'ярні-книгарні "Кабінет"
(Львів, Винниченка, 12)

Проект зустрічей з перекладачами "ТРЕТІЙ СВІТ" презентує

16 лютого, четвер, 18 год.

Юрій Садловський
ДАЙНИ (серед іншого сороміцькі)


Дайни - найдавніша форма латиської народної творчості (народних пісень), відома з 13 ст. Дайни були особливо популярні 13-18 ст. Перша систематизація дайн здійснена у 19 ст. Криш'янісом Бароном. Переважно дайни складаються з чоритьох рядків, записаних розміром хорея, з римою або без.

Вхід вільний.

Координатор "Кабінетних" зустрічей
Юрій Кучерявий 0503799961

субота, 11 лютого 2012 р.

New Release: "Гарун і Море оповідок" Cалмана Рушді (2012)


«Гарун і Море оповідок» – перша дитяча книга добре відомого письменника Салмана Рушді, що ввібрала в себе пряний колорит «Тисячі та однієї ночі», ніжність «Маленького принца» та парадоксальний гумор «Аліси в країні чудес». Роман вже завоював серця великих та маленьких читачів по всьому світу - за нього автор отримав нагороду американської Гільдії Письменників, а в Лондоні та Нью-Йорку йдуть постановки театральної версії – «Гаруна…»

*

четвер, 9 лютого 2012 р.

Колір Львова


НАЗАР ГОНЧАР
***

Журналістка з каналу "ARTE".
Запитання (серйозне чи жарт?):
"А якого кольору Львів?"
Я їй так тоді й не відповів.

Алкоголю – кануло з тих пір
в Полтву-Лету келихів нівроку,
колір Львова – вицвілий папір.
[2007]

субота, 4 лютого 2012 р.

New Release: "DIKTSAMLING" av Lina Ekdahl (2012)


четвер, 2 лютого 2012 р.

"Епітафія" Віслави Шимборської


ВІСЛАВА ШИМБОРСЬКА
ЕПІТАФІЯ

Тут спочиває старосвітська, наче кома,
дещиці віршів авторка. Їй спокій від утоми
земля надати зволила, і то дарма, що труп
до жодної не входив із літературних груп.
Та й ліпшого нічого її склеп не чепурить,
лиш ці римовані рядки, сова та подорожник.
Дістань із кейса електронний мозок, подорожній,
над долею Шимборської задумайся на мить.
Пер. Андрій Савенець

Зі збірки "Сіль" (1962)

*

Рік Стріндберґа-2012: "Русокосою оточила" Михайля Семенка


МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО
РУСОКОСОЮ ОТОЧИЛА

В моїй душі —
                       Уїтмен і Стріндберг.
Русокосою оточила.
Я взнав, що вона любить буйність і вітер —
Жить мені взнав, далі несила, несила.

Очі мої
Знов опромінює сутінь фоном безбарвним.
Завтра. Не буду я завтра бачить її.
Може так хочу. Може так треба.
Бо в грудні я бавлюся травнем.

На душу свою я насунув фіранки.
Тиху лампадку свічу у кутку.
Вечора хочу! А в серці все ранки —
Ранки і ранки в моїм затишку.

Куди я подінусь від улиці звуків?
Куди заховаюсь од сурм і сирен?
В кімнаті — газелі, романси, мазурки, —
І я, і вона — не оден, не оден!

В душі моїй холод. Зневага. Стріндберг.
Усе найсвятіше злилось у канкан.
І зорі, і люди — весь світ в мені вимер,
І я погасаю від танучих ран.

8. XI. 1916. Владивосток
Зі збірки "П'єро кохає" (1918)

*

середа, 1 лютого 2012 р.

Good Read: "Червона кімната" Авґуста Стріндберґа (пер. Ольга Сенюк) (1983)


Зміст:


ОПОВІДАННЯ:

Нікуди не дінешся
Ляльковий дім
Осінь
Понад хмарами
Романтик з Роне
Кравець влаштовує танці
Митний наглядач
Вища мета
Тріумф
Афінський гурток
Сократ

*