WhyTranslator: Інтерв'ю з перекладачем: 38. Катерина Калитко

пʼятницю, 17 лютого 2012 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 38. Катерина Калитко

Як Ви стали перекладачем?

Одного прекрасного дня накопичилася критична маса знань та історій, доторкнутися до яких дозволяло знання іншої мови. Виникла потреба говорити, ділитися історіями з іншими людьми, яким перешкоджав мовний бар’єр. У мені завжди сиділа потреба ділитися сильними враженнями із ближніми своїми. А добрі художні тексти, тим паче, тексти з іншої культури, саме ці яскраві враження і дарують.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладаю на українську з балканських мов: боснійської, хорватської, сербської. Власне, найбільше з боснійської – мені цікава ця країна, в Боснії і Герцеговині від 1990-х і дотепер сформувалася дуже сильна воєнна і повоєнна література, а в нас цією темою практично ніхто й не займається. Прикро, бо це глибокий і барвистий світ, від якогось ми відвертаємося. Сподіваюся, мої зусилля допоможуть хоч трохи заповнити цю прогалину.

Свої мови я вивчила самостійно, поза академічними інституціями, зате від носіїв і через ті-таки книжки. Збагнула, що знаю мову, коли почала розуміти жарти з подвійним лінгвістичним дном і відчитувати складну поетичну метафорику. Тоді ж збагнула, що перекладатиму.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Маю щастя перекладати тих авторів, яких обираю сама. Зазвичай одразу відчуваю щось близьке мені – ідейно, сюжетно, інтонаційно. Інтуїція досвідченого читача майже ніколи не підводить мене, коли йдеться про вибір книжок. Якщо був адреналіновий удар, азарт, трем під час читання – отже, варто перекладати. Намагаюся якомога краще зрозуміти й відчути автора, читаю його інтерв’ю, доступні мені художні тексти, спілкуюся із самим письменником, якщо є така можливість, лише потім починаю перекладати. Велика проза вимагає великого дихання не лише для писання, але й для перекладу. Треба свідомо виділити певний час, який проживеш в ритмі та настрої одного роману. Якщо перекладати уривками, потім це буде помітно. З малою прозою простіше, тут можна дозволити собі паузи, можна обирати черговість. Скажімо, коли перекладала збірку оповідань боснійської письменниці Меліни Камерич, тематично пов’язаних із балканською війною 90-х, до останнього відкладала особливо важкі тексти – про смерть дитини, наприклад. І вже оте граничне напруження сил перед закінченням великого шматка роботи допомогло мені з ними впоратися.

Віршів не перекладаю. Сама поетка, і тому щиро скажу, що не вірю в можливість повноцінного перекладу поезії. Зазвичай це переспів, так чи інакше. Щоб почути справжній голос автора, завжди треба читати оригінал. Поезія, як на мене, є найкращим стимулом до вивчення іноземних мов.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Це справжня проблема, коли пропонуєш щось, так би мовити, нове на ринку. Отак я зі своєю Боснією пооббивала дуже багато порогів, але видавці переважно боягузливо відсторонюються від екзотики. І якщо по-справжньому хочеш донести щось до читача, часом доводиться робити ірраціональні кроки – наприклад, поступатися своїми матеріальними інтересами. Так, наприклад, віддала збірку оповідань Меліни Камерич у „Фоліо”, де вона має вийти в серії „Карта світу”. Видавець уже тривалий час мусолить цю книжку, і я сподіваюся, що в поточному році вона нарешті з’явиться у книгарнях. Інша проблема полягає в тому, що та ж боснійська – мова не грантова, нею говорить невелика і небагата країна, що не має можливості фінансувати закордонні культурні проекти. Відповідно, знайти підтримку під видання непросто, що теж відлякує видавців. Хоча я переконана, що тема ця жива і справжня, тому обов’язково „вистрілить”, потрапивши до рук мудрого видавця. На все свій час.

От нещодавно я опублікувала оглядову статтю про сучасну боснійську літературу, після чого отримала пропозицію укласти авторську антологію тамтешньої прози. Дуже з цього приводу тішуся і сподіваюся, що це буде цікавий проект із хорошим майбутнім.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Я люблю знаходити спільну мову і досягати порозуміння, в усіх можливих сенсах. Переклад художньої літератури, як на мене – чудовий шлях до порозуміння. Ще мені подобається зухвалість, якою є кожен переклад – змагання з мовою, гра зі смислами, пошук і навіть небезпека помилки, яка завжди присутня. Це, зрештою, виклик самому собі, квест, перевірка, чи здатен ти не спасувати і все-таки знайти правильний ключ. Завжди радісно, коли тобі відкривається щось дивне, нове. У моєму випадку з Боснією присутній іще й такий собі просвітницький азарт – шанс озвучити те, що вже давно потребує проговорення. Словом, аргументи всуціль із емоційної палітри.

Недоліки ж переважно лежать у прагматичній площині. Переклад – насправді важка праця, в певному сенсі не набагато легша від фізичної. Станом на сьогодні у того, хто справді хоче цим займатися, мало шансів здобувати адекватну матеріальну винагороду за свою працю і присвячувати їй весь свій продуктивний час.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Безумовно. Якщо є така можливість, ніколи не слід нею легковажити. Обговорити можна все – від лінгвістичних заковик до нюансів ментальних. Перекладач і автор разом можуть розставити правильні акценти, наблизити твір до майбутнього читача. Зрештою, ключ до твору завжди в руках автора.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Передовсім – мовне чуття, це стосується і мови, з якої перекладаєш, але особливо – тієї, до якої перекладаєш. Розуміння контексту, добре знання матеріалу, з яким працюєш. Найкраще, якщо по-справжньому любиш і шануєш ту країну й літературу, з якою маєш справу. Потрібні допитливість, енциклопедизм, свобода від стереотипів. Посидючість, спостережливість, упертість. Самокритичність, можливо, навіть перфекціонізм. Постійний рух за новими знаннями та досвідом, самоосвіта. Хороший смак. Щирість.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Так сталося, що я переклала роман югославського класика Меші Селімовича „Дервіш і смерть” – спочатку просто „в шухляду”. Це велика (і не в сенсі обсягу) книжка, якою, знову-таки, кортіло поділитися з ближніми. Одна з тих книжок, після яких, що називається, уже ніколи не будеш таким, як раніше. Українською цей твір не перекладався, існує тільки російське видання тридцятирічної давності. Коли читачі мого перекладу констатували, що це добра робота, я налагодила контакт із агентом сім’ї Селімовичів, почала шукати видавця. Проте, - із причин, викладених трохи вище, - шукаю його і донині. Мені досі трохи важко говорити про „Дервіша”, настільки це близька і важлива для мене річ.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Я вже казала, що можу вважати себе щасливою, бо вільно обираю авторів та твори, з якими працюю. Якщо ж говорити про плани, то дуже хочу перекласти книжку хорватського письменника Мірослава Крлежі „Мандрівка до Росії. 1925”. Уже навіть деякі напрацювання є. Це цікавий і несподіваний для нас погляд на ранню радянську історію, та й на історію загалом. Але це велика і складна робота, тому спершу потрібно, щоб таким проектом зацікавився видавець.

І ще є Момо Капор, один з моїх най-найулюбленіших письменників. У нього багато чудових книжок, які мені хочеться перекласти українською.

Попередні інтерв'ювовані:

1. стронґовський

2. Христина Назаркевич

3. Андрій Савенець

4. Андрій Бондар

5. Остап Сливинський

6. Мар'яна Прокопович

7. Дзвінка Матіяш

8. Алла Татаренко