Як Ви стали перекладачем?
Вступаючи до університету на англійську філологію, я знав, що буду перекладати, але що саме перекладатиму, не мав зеленого поняття. Про переклад книг тоді й не думалося, це навіть звучало якось фантастично – перекладати книги. Але навчання в університеті робило своє, наміри стали потроху викристалізовуватися, і навіть для дипломної роботи я обрав переклад – переклав оповідання Конан Дойля «Загадка Торського мосту»; здається, то була єдина дипломна-переклад на потоці, і всі, пригадую, дивувалися, щось типу “І хочеться тобі так морочитися...”. А мені було цікаво. Словом, диплом отримано – час шукати роботу. Спочатку навіть гадки не мав, куди поткнутися і з чого починати, але потім мама десь почула, що можна піти і взяти щось на пробу у видавництві «Свічадо». Втрачати було нічого – я пішов; як сьогодні пам’ятаю свою першу зустріч з директором п. Богданом Трояновським. Коротко кажучи, зі «Свічадом» ми спрацювалися; першою перекладеною книжкою стала збірка притч Ентоні де Мелло «Молитва жаби», а далі пішло-поїхало... Через кілька років я повернувся до університету, цього разу до Центру італійської мови і культури; то була давня мрія – вчити італійську, ця мова мені страшенно подобалася, та й зараз, працюючи з італійською, відчуваю просто естетичну насолоду. Як наслідок, на сьогодні маю за плечима вже три книги, перекладені з італійської, щоправда, поки що не художні, але, сподіваюся, тут усе ще попереду.
З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?
Перекладаю на українську з англійської та італійської, інші навряд чи знаю на належному рівні, щоби з них перекладати... хоча вийшов у мене цікавий казус зі святою Терезою Авільською – мені й самому важко сказати, з якої мови я переклав два її трактати, «Внутрішній замок» і «Шлях досконалості». Річ у тім, що замовник вирішив перекладати їх із англійської (забігаючи наперед, скажу, що англійський переклад виявився справді дуже добрим), але мені здалося, що й оригінал мати аж ніяк не завадить. Я вишукав в інтернеті обидва тексти іспанською (знайшов, здається, навіть факсиміле рукопису), і щиро здивувався, побачивши, що непогано їх розумію (очевидно, завдяки італійській і латині, яку вчив ще в університеті). Так і працював, постійно маючи перед очима обидва тексти – і іспанський, і англійський; то був надзвичайно цікавий досвід.
Іноді перекладаю щось і на іноземну, але переважно якісь дрібні речі. От, наприклад, кілька років тому переклав італійською казку про хлопчика-скрипаля, яку написала Марічка Крижанівська з ТРК «Люкс». Так чи інакше, схиляюся до того, що перекладати бажано все ж на рідну мову, адже, як не крути, найважливішим у перекладі є вихідний результат, а навряд чи можливо відчувати всі тонкощі, всі відтінки звучання іноземної мови так, як відчуваєш рідну – на те вона й рідна.
Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?
Взагалі-то теорія каже, що перед перекладом треба книгу прочитати і детально проаналізувати, але на практиці це не завжди вдається, особливо якщо книга велика, а часу на переклад небагато. Крім того, мені здається, що іноді у перекладі дуже позитивну роль відіграє свіжість вражень від щойно прочитаного. Але все це, звичайно, дуже індивідуально, кожен перекладач підходить до процесу перекладу по-своєму. За переклад віршів, як правило, не беруся; особливого поетичного хисту в собі не відчуваю, тож поки що нічого доброго з цього не виходило, і я точно знаю, що є багато людей, які зроблять це незрівнянно краще за мене. Хіба часом трапляються якісь невеличкі, на 2-3 строфи, віршовані уривки в прозових творах, які перекладаю... наприклад, Клайв С. Льюїс, над «Космічною трилогією» якого наразі працюю, полюбляв такі уривочки вставляти, у нього там і Мільтон, і Поп, і Вордсворт, то якщо не вдається знайти український переклад відповідного твору, доводиться перекладати самому. Останній приклад – кілька строф із середньовічної пісні про легендарного чаклуна Мерліна.
Як на мене, важливо заздалегідь якомога більше дізнатися про автора, про його епоху, оточення, погляди і зацікавлення; це дає змогу створити собі більш-менш цілісний образ твору і зрозуміти, що саме хотів сказати автор.
Іноді, перекладаючи художні твори, прошу когось почитати мені певні уривки вголос – важливо послухати, як книжка звучить; особливо це ставало мені у пригоді, коли працював над Льюїсовою «Переландрою», де багато справжнісінької «поезії в прозі».
Чорнового варіанту робити не люблю, намагаюся відразу перекладати так, як воно мало би бути. Потім не раз повертаюся назад, перечитую, ну і, звичайно, є ще “останнє-найостанніше” читання – воно зазвичай відбувається вночі напередодні того дня, коли переклад треба здати.
Дуже добре, коли, переклавши книжку, можна на якийсь час її відкласти, переключитися на щось інше, а тоді повернутися до того тексту знову – тоді неодмінно знайдеться що поправити та поміняти. Але на практиці таке, на жаль, буває вкрай рідко, бо часу завжди бракує. Досі мені вдалося переглянути після довшої перерви тільки «Плавання «Досвітнього мандрівця» і «Срібне крісло» з циклу «Хроніки Нарнії» того ж Льюїса, та й то тільки тому, що через якісь проблеми з копірайтом вони, на превеликий жаль, так і не вийшли.
Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?
Ось уже понад 10 років я працюю переважно для «Свічада», і за весь цей період роботи в мене не було хіба якийсь місяць, та й то давненько вже, ще на початку 2000-х. Як правило, коли я закінчую чергову книгу, то наступна вже чекає – а іноді й не одна. Останнім часом дедалі частіше (нарешті!) пропонують художні твори.
Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?
Для мене це – фах абсолютно оптимальний, в ньому я, можна сказати, знайшов себе, і мені навіть важко собі уявити, чим іще я міг би займатися, отримуючи таке ж задоволення від праці і від кінцевого результату. Це ж неабищо, коли власне завдяки тобі іноземний автор починає “говорити” ще однією мовою – твоєю, а ти таким чином допомагаєш своїй країні зробити ще один крок до пізнання інших народів, інших культур – нехай навіть цей крок дуже маленький і таких кроків треба зробити десятки тисяч. Поза тим, робота перекладача – це постійний пошук і постійне відкриття чогось нового. Словом, нудьгувати не доводиться. Я “сова”, часто засиджуюся допізна, а іноді, працюючи над якимсь цікавим уривком, поринаєш у роботу так, що геть втрачаєш лік часу... кінець кінцем глипаєш на годинник і очам своїм не віриш: “Ого!”, потім глянеш за вікно – а там уже світає...
Недоліки... мабуть, це прозвучить банально, але оплата перекладацької праці зовсім не відповідає зусиллям, витраченим на створення перекладу, особливо, коли йдеться про переклад художній, який забирає дуже багато часу. На мою думку, власне в цьому почасти полягає причина появи численних неякісних перекладів. Крім того, таке становище значно обмежує свободу вибору. Я, наприклад, заробляю на життя тільки перекладом, жодних інших доходів не маю, тож хоч-не-хоч мушу враховувати у своїй перекладацькій діяльності і матеріальні чинники. Тому нерідко доводиться перекладати не те, за що насамперед хотілося б узятися, якби була така можливість.
Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?
Стосовно художніх творів – важко сказати, поки що в мене такої потреби не виникало, можливо, тому, що це, як правило, було апріорі неможливо, адже авторів, яких я перекладав, переважно давно вже немає на світі. Досі контактувати з автором у процесі перекладу мені доводилося тільки раз – коли працював над перекладом з італійської монографії «Товариство Ісуса в Російській імперії», але тоді йшлося про деякі радше технічні нюанси. Ну, а особисто познайомитися з автором перекладеної книжки довелося два роки тому під час перебування в Римі – то був кардинал Шпідлік, якому буквально цими днями виповнилося 90, цілком непересічна, я б сказав навіть – харизматична особистість.
Дуже цікаво спілкуватися з перекладачами, які перекладали того ж автора іншою мовою; так, мені вдалося налагодити контакт із голандцем Арендом Смільде, який перекладав Льюїса, і росіянкою Ларисою Вінаровою, яка перекладала св. Терезу Авільську, – і в обидвох випадках то було надзвичайно плідне і корисне спілкування.
Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?
Навряд чи відкрию Америку, коли скажу про начитаність, загальну ерудицію; це якраз той випадок, коли добре знати всього потроху, а якщо чогось не знаєш – вміти знайти. На щастя, маємо зараз Інтернет, і це страшенно допомагає у пошуках потрібної інформації – а шукати щось доводиться повсякчас. Про потребу якомога більше читати, певно, і говорити не треба, само собою зрозуміло, що перекладач має книжки просто “ковтати”. Я, наприклад, давно вже не можу просто взяти книжку і читати собі у своє задоволення, бо постійно ледь не автоматично аналізую текст, відзначаю цікаві слова і фразеологізми, причому не тільки в книжках українських, англійських та італійських, але й, наприклад, російських чи польських... це вже, мабуть, така професійна “хвороба”. Варто наголосити на, сказати б, посидючості, здатності засісти за комп’ютер і методично, день за днем, працювати. Не можу не згадати про уважне ставлення до деталей, до слів автора: не можна забувати, що твоє завдання – знайти оту золоту середину між словом автора, сенсом, який він заклав у текст, і природним, невимушеним звучанням мовою перекладу; як на мене, власне в цьому й полягає мистецтво перекладача. Не сумніваюся, що хтось уже давно все це сформулював точніше, ну, але я радше практик, ніж теоретик. А головне, як на мене, – просто любити мову, бо це виливається у здатність відчувати її ледь не інтуїтивно.
Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.
Відразу приходить на думку Льюїс – і вже згадані частини «Хронік Нарнії», і «Космічна трилогія», перші два томи якої вийдуть друком на початку 2010-го. Особливо запам’яталася «Переландра» – книга глибоко філософська, насичена яскравими образами, напруженими діалогами, де кожне слово може виявитися фатальним... В Льюїса була неймовірно розвинута уява, він дуже подібний до Толкіна у тому сенсі, що обидва писали так, немов от щойно відвели погляд, наприклад, від того краєвиду, який описували, – насправді абсолютно фантастичного. Перекладаєш, і поступово складається враження, що ті переландрійські плавучі острови гойдаються на хвилях просто в тебе перед очима і взагалі скоро снитися почнуть – настільки легко вибудовується зі слів автора зоровий образ.
Поза тим, хочеться згадати і про св. Терезу Авільську, хоч це й не зовсім до теми, бо її твори до художньої літератури не віднесеш. І все ж: коли я перекладав Терезині трактати, мене вражала її неймовірна сміливість у використанні образів. Думаю, далеко не кожен у XVI столітті наважився б, скажімо, пояснювати відносини між Богом і людиною на прикладі розстановки фігур на шахівниці та їхніх властивостей... Не дивно, що інквізиція ставилася до цих книжок з великою підозрою і доволі довго не давала дозволу на друк.
А взагалі мені, за рідкісними винятками, переважно подобається те, що я перекладаю. Можливо, тому, що я просто люблю свою роботу.
Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?
Давно планую перекласти одне або й кілька оповідань сучасного італійського письменника Андреа Каміллері, та все руки не доходять. Потім це, звичайно, Льюїс: хотілося б переконати «Свічадо» видати ще деякі його праці, в тому числі й останній роман «Till We Have Faces». Думаю про Честертона. Ну, і здавна вже маю задум перекласти з італійської книгу Марко Поло про його мандри на Сході – надзвичайно цінне історичне джерело, але, на жаль, зовсім не впевнений, що комусь у нас це зараз потрібно.
*
Сторінка Андрія Маслюха в Інтернеті: http://andriymasliukh.wordpress.com
*
Попередні інтерв'ювовані:
Немає коментарів:
Дописати коментар