>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

пʼятниця, 10 липня 2009 р.

Island Krk

11-22 July we'll spend on Island Krk in Town Krk (Croatia). The sommarvila/sommerpause/kesätauko (thank you, "Nordic Voices in Translation") will reign here at "WhyTranslator" (unless I write from Krk). One of the books I'll take with me there will be Island Krk and Other Stories by Izdryk (see picture above). :-) The funny thing is he didn't know about the island when he wrote his book; only later did he learn about its existence. The island is never mentioned in the book.

четвер, 9 липня 2009 р.

"біографія | раздва" Дáвіда Вікґрєна (2009)

Я вже писав про новий музично-текстуальний проект шведського поета Дáвіда Вікґрєна woolym. На підході - нова порція: "біографія | раздва". 50 крон (=50 грн.) - і воно ваше! (Адреси - нижче.)

*

Hör här. Fölorad bland vågorna män funnen, de låg i luften, en rikti hittpåesi. Att en tekståjud-cd ä andrautgåvan i woolyms serie såm gäller.


Varför? Därför!


Tjöp den i säkken, älle borta fö allti i brus! Brevleds hem ti däj fö 50kr (pårtå tillkommer).


woolym Inägogatan 33D 418 74 Göteborg woolym@rocketmail.com

понеділок, 6 липня 2009 р.

Beckett's "Trilogy" in Ukrainian | "Трилогія" Бекета - українською


Через півсторіччя після публікації знаменита "Трилогія" Самюеля Бекета (сам він волів називати "Молой", "Малон умирає" та "Несказанний" [хоч українською правильніше, мабуть, усе ж таки "Неназивальний"] "Трьома романами") нарешті існує в українському перекладі. Два томи з серії "Лауреати Нобелівської премії" видавництва "Юніверс": перший містить роман "Молой", другий - романи "Малон умирає" та "Несказанний". Переклав (майстерно) Петро Таращук із французької.

*


Самюель Бекет удостоєний Нобелівської премії "За літературні твори, які в нових формах прози і драматургії сягають вершин у зображенні поневірянь сучасної людини".

*

Beckett's "Trilogy" (the three novels Molloy, Malone Dies, and The Unnamable) is now available in Ukrainian. Petro Tarashchuk translated the novels from French. The two volumes (I (2006) = Molloy, II (2009) = Malone Dies & The Unnamable) are from the Univers Publishers' (Kyїv) "Noble Prize Laureates" series.

субота, 4 липня 2009 р.

"Хітроу vs Ханін": текст Юнаса Гассена Хемірі

Нас геть забагато — тих, які хочуть поїхати додому з Хітроу однієї й тієї ж суботи 12 серпня 2006 року. За два дні до того британська поліція викрила терористичний суперплан, що мав метою вчинення «mass murder on an unimaginable scale».

Дорогою до аеропорту чуємо, як ці слова відлунюють у нас. Damn: масова різня неймовірних масштабів. Чорт забирай, яке щастя, що всі поїдуть звідси саме сьогодні, і чорт забирай, яке щастя, що британська поліція зреагувала вчасно. Британська поліція — професіонали. Better safe than sorry, кажуть вони в інтерв’ю, маючи вигляд, що вельми викликає повагу, — попри свої видовжені шоломи.

І ми ж пам’ятаємо всі професійні дії британської поліції щодо Менезеса приблизно рік тому, чи не так? Менезес, бразильський електрик у Лондоні, якому випало сусідити з кількома мусульманами, за якими наглядала поліція. Той, який зробив помилку — мав трохи занадто терористичний вигляд того ранку, коли він вийшов із дому й ішов підземкою в Стоквеллі. Той, якого пристрілив одягнений у цивільне британський поліцейський сімома пострілами в голову.

Вельми типово: Менезес був неозброєний. Жодного пояса з бомбами. Жодної вибухової рідинної суміші. Жодного навіть порошку зі спорами сибірської язви не знайшлося в його закривавленій джинсовій куртці.

Та мав він усе ж, як згодом сказав один британський поліцейський, «Mongolian eyes», і тому був сплутаний із терористом і тому сталося так, що оперативні знімки з місця події стерлись, і тому так збіса важко знайти когось відповідального. Better safe than sorry.

І дяка Богові за британську поліцію, думаємо собі, прибуваючи в Хітроу та бачачи весь хаос. Черга — просто щоб увійти в саму будівлю, потім ще більша черга, щоб зареєструватися, потім черга завдовжки з футбольне поле, щоб дістатися до контролю безпеки. Усі вильоти запізнюються, персонал літаків має в поглядах щось порожнє, піт, товкотнеча, діти плачуть, батьки лаються, а в кутку кілька китайців стомилися чекати й вибудували щось схоже на наметове містечко з возиків для багажу.

Хтось шепоче: «Це, курва, зону війни нагадує.» І ми, звісно, погоджуємося. Бо ж таки й ми ведемо війну. Нам також не легко. Нам же летіти цілком без iPod’ів, Gameboy’їв та лептопів.

Мусимо здати свої солодощі, викинути пляшки з-під води, запхати книжки та газети до валізи, яку реєструємо. Ось уже ми й голі, зведені до худоби, що стоїть у черзі, без усього особистісного, крім того, що дозволяється згідно з новими правилами перевезення ручного багажу. В прозорому пластиковому пакеті: ключі, окуляри, ліки за рецептом, гаманець. І їжа для немовлят — якщо ви готові її спробувати перед контролером безпеки, аби показати, що це не бомбова рідина, що невдовзі вибухне.

Те, чого мені бракує найбільш, коли я пройшов реєстрацію та попрощався з мобільним, — есемески від моєї подруги Х.: палестинської «султанки думки». Тієї, яка постійно ангажована політично, яка на щодень мешкає в Мальме, проте яка нещодавно не витримала того способу, в який мас-медіа описували ізраїльську інвазію Лівану. Вона спакувала валізу й поїхала туди «to make a change». В есемесках та блог-постах вона розповідала про ліванців, які трусилися від сліз, наче в епілептичному припадку, описувала запах геть спаленого тіла дівчинки, увічнювала безум та страх. За лінком до фотосторінки: піймані стоп-кадром вибухи, споруди, що вибухають, розірвані гранатами частини тіла. Ну й купи геть замалих мішків для трупів.

А в Хітроу? Цілком інша війна. Я нарешті пройшов контроль безпеки, на горизонті видно ґейт вильоту до Стокгольма, стюардеси-блондинки, що всміхаються, Бі-Бі-Сі на великому екрані, шведські голоси, що відхакуються, хтось каже: «ото вже, курва, натерпілися», ще хтось: «та все одно є відчуття спокою та безпеки, що поліція робить свою роботу», хтось третій: «Справді. Better safe than sorry.»

На телеекрані британську поліцію підносять за те, що вони запобігли масовій різні неймовірних масштабів. Потім — реклама, потім — репортаж про те, що кількість мертвих ліванців у «безпорядках» останнього часу обраховується близько 1100. Цілком імовірні масштаби. Потім — більше реклами, а потім — погода.

*

"Хітроу vs Ханін" - один із текстів, написаних і начитаних автором для програми "Доброго ранку, світе!" (Перша програма Шведського Радіо, 2006). Опубліковано в книжці п'єс, новел, текстів Invasion! ["Навала!"] (2008).

*

"Літературний портрет" Юнаса Гассена Хемірі можна знайти тут (під новелою "Наймані солдати").

*

My Ukrainian translation from Swedish of text “Heathrow vs Hanin” by Jonas Hassen Khemiri.

четвер, 2 липня 2009 р.

Вірш "Візит" Ліни Екдаль: ілюстративна інтерпретація Емми Ганквіст

Продовжую публікувати ілюстративні інтерпретації Емми Ганквіст віршів Ліни Екдаль (найперший пост — тут). Черговий вірш має назву «Візит».


Візит


Надворі стоїть бик

хоче ввійти


Бик так не мукає

це самець косулі

чого він хоче?


Хоче ввійти


Хоче ввійти?


Так,

хоче чистити гриби

каже він

сидіти на кухні

і чистити гриби


Більше нічого не хоче?


Брусниці, ще брусниці

каже він

хоче чистити брусниці


Брусниці

Чого хоче ще?


Більше нічого не хоче

каже він


Взагалі нічого?


Ні, взагалі нічого


Тут нема брусниць

нема грибів

тут нема кухні

передайте йому


Він — одногорбий верблюд

каже він


Я в таке не вірю

скажіть йому


Все одно хоче ввійти

каже він


Тут нема одногорбих верблюдів

тут є тільки лосячі писочки, скопи

і зюйдвестки


Він — зюйдвестка

каже він


Впустіть його

Зі збірки «Нині» (2002)

у «Про бажання стати виразною як людина» (2008)

*

Emma Hanquist’s illustrative interpretation of poem “Besök” by Lina Ekdahl.

середа, 1 липня 2009 р.

"Африканський ремікс": текст Юнаса Гассена Хемірі

Будучи в Парижі влітку 2005 року, «пощастило» мені якраз пропустити виставку Africa Remix у Центрі Помпіду тільки тому, що я все приберігав її на останній день. Я пробув у Парижі два місяці «відшліфовуючи» «Монтекоре», й от останнього дня мав урешті відвідати ту мистецьку виставку, про яку стільки говорилося. Та останній день був, зрозуміло, вівторок, а тоді в Помпіду — зачинено.

Тепер Africa Remix урешті приїхала до Стокгольма: минулого тижня в Moderna Museet був вернісаж. Я пішов туди з друзями та неабиякими очікуваннями. І виставка була добра. Маса сучасного мистецтва, яке мало що сказати про Африку, чи, можливо, передусім — про той образ Африки та ті упередження щодо Африки, які в нас є.

Проте ми з друзями були в нашому найбільш «постколоніальному» гуморі; а тоді може критикуватись усе. Невдовзі ми забрели на курильний балкон і… Що, власне, ми думаємо про виставковий каталог? І чи вдається їм визволитися з пастки екзотизації? І чи немає нічого проблематичного в тому, що найменший спільний знаменник митців — саме їхня так звана африканськість?

Ми стояли там наморщивши чола та зі складеними в формі анусів ротами. Й от нараз ми почули, як звучимо. Як зграя нервових першокурсників. А ще те запитання: «Чи немає нічого проблематичного?…» Можливо, найзручніше запитання у світовій історії. Чи немає нічого проблематичного?… Ніби серйозно існувало б у цьому світі щось не проблематичне?

Невдовзі ми стомилися від теоретизування та вдовольнилися констатуванням, що деякі твори були блискучі, інші — більш «ніякі». Потім — узяли ще вина, дивилися на мистецький люд, намагалися вивідати адресу афтерпаті.

Через якусь годину ми затусували на афтерпаті Africa Remix. Було там вино в пластикових стаканчиках. Був ді-джей, який грав те, що дехто все ще вперто називає «світовою музикою». Були білі жінки в своїх топах із африканськими візерунками. І були там банани. Купи бананів. Вони й лежали гронами на великих тарелях, і висіли на стіні, як декорація джунглів. Народ їх їв, обчищав, грався ними в уявні пістолети. Бананова тема на афтерпаті виставки, що мала на меті поставити під питання стереотипний образ-кліше Африки.

Хтось прошепотів: «Чи нема нічого проблематичного в…» Цить. Візьми банан. Візьми два. Вистачить усім. І на цьому наш «постколоніальний» гумор мав би вже не витримати передозування. Ми мали би заволати на все горло, влаштувати сцену. Та в якийсь спосіб атакувати банани стало важко… Бо це ж може бути іронія? Це ж може бути частина мистецької інсталяції? А ті хлопці, які виходять із голими торсами та барабанами бонґо, — це ж може бути перформенс. А той, який стрибає навколо на ходулях два метри завдовжки й витанцьовує як скажений, може, власне, «загравати» з тим образом Африки, який у нас є, радше, ніж його підтверджувати. Слова, слова, слова… І чи немає чогось проблематичного в тому, що з одного боку і з іншого боку… І під час танцювальної постановки я подумав, наскільки привабливими можуть бути безкомпромісність, незбалансовані точки зору, практика замість теорії.

Потім ми спланували акцію, що полягала в тому, щоб з’їсти по банану й впустити лушпиння на танцювальний майданчик, аби спробувати досягти трішки пречудового ефекту ковзання. Та наш маленький міні-бунт, зрозуміло, спрацював би тільки в мультфільмі, і, звісно ж, бунту ніхто не зауважив і потім ми попленталися з Шеппсгольмену додому з тим несвіжим смаком банана в роті.

*

"Африканський ремікс" - один із текстів, написаних і начитаних автором для програми "Доброго ранку, світе!" (Перша програма Шведського Радіо, 2006). Опубліковано в книжці п'єс, новел, текстів Invasion! ["Навала!"] (2008).

*

"Літературний портрет" Юнаса Гассена Хемірі можна знайти тут (під новелою "Наймані солдати").

*

My Ukrainian translation from Swedish of text “Afrikansk remix” by Jonas Hassen Khemiri.