>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

понеділок, 16 листопада 2009 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 2. Христина Назаркевич


Фото: Olga Flor


Продовжую публікувати серію інтерв'ю з перекладачами художньої літератури, почату тиждень тому. Наступна гостя - Христина Назаркевич.


*



Як Ви стали перекладачем?

Хоча питання ніби-то банальне, насправді – воно властиво екзистенційне. Поки була студенткою, дійсно були якісь недолугі спроби перекладу текстів чи, вірніше, шматків текстів, які подобалися. Але справді перекладати спонукало таки замовлення. Першим був Іван Лучук, який шукав тексти для еротичного (1993 рік!) журналу «Лель». А я на той час, через те, що писала такий диплом товаришка, знала і захоплювалася листами Моцарта. І от власне два (чи три?) листи Моцарта до кузинки стали моєю першою перекладацькою публікацією, вже після завершення університету. Кілька позитивних і навіть захоплених відгуків  додали впевненості в собі – вже не боялася братися до текстів.

Наступний великий переклад-школа (а мені здається, тільки обємний текст може стати справжньою перекладацькою школою) трапився знову ж таки завдяки приватному знайомству. Ярослав Грицак шукав перекладача для Каппелерівської історії Російської імперії. Він на той час не знав інших германістів, я на той час – не знала, що означає взятися за 300-сторінкову фахову книжку. Досі часом дивуюся, як я цей текст осилила. Переклад вийшов через 10 років після роботи над ним – а мені не соромно за жодне формулювання. Так, напевно, і мало б бути з (добрими) перекладами.  

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладаю з німецької. Не знаю, чи наважилася б на якусь іншу мову, а може навіть не так: не знаю, чи потрібно було би братися за інші мови – адже є люди, які з цих інших мов перекладуть краще за мене.

Познайомившись з Назаром Гончаром, почала перекладати – несміливо і потрохи, але все ж – з української на німецьку. Спочатку поезії Назара (які, до речі, склали навіть окрему книжку, видану 2008), потім – ще деякі тексти інших авторів (з цих перекладів особливо люблю антипоему «Жадан» Назара Федорака).

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Теоретично знаю, що треба перечитати і досконало вивчити твір перед перекладом, але практично часто не маю терпцю чекати з перекладом і починаю ще під час читання – звичайно багато що після прочитання мусово зазнає змін. З поезією – інакше. Роблю якусь безладну купу тексту, яку поступово «обчімхую» - як в скульптурі, відсікаючи зайве. Щоправда, досі бралася тільки за неримовану поезію. Та так, напевно, і залишиться.

Коли перекладала поетичний цикл Рози Пок-Артманн (публікація в Кур’єрі Кривбасу), який побудований за принципом лексикону: назви окремих поезій укладені за алфавітом і складають структуру циклу, то мала навіть по декілька варіантів, тасувала тексти місцями, довго вчитувалася в кожен з текстів зокрема і в текстову цілість, аж поки не зрозуміла, що вже нічого не зможу ані додати, ані відняти від своїх перекладених текстів.
  
Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Я поки не маю такого імені, щоб видавництва виходили на мене, тому пропоную тексти видавництвам сама. Так було з романом Терезії Мори, на який тривалий час намовляла видавництво. Справа в тому, що в наших умовах справді важко переконати видавців у доцільності появи українською сучасних текстів так званих «невідомих» (невідомих переважно українському потенційному читачеві, якому, до слова, багато що «невідоме») авторів.

Зрештою, не думаю, що бралася б за будь-яку роботу перекладацьку, навіть якщо б видавництва самі почали мене розшукувати і завалювати пропозиціями. Думаю, життя надто коротке для принагідних заробітчанських перекладів. Хоча, з іншого боку, щоб не виходити з практики перекладацької, бажано перекладати різне і постійно.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Коли сідаю перекладати – відчуваю себе якимось шаленцем. Часом встаю з-за компютера, коли вже ні руки, ні очі не слухаються. Хоча власне це – фізичне навантаження – і є для мене основним «недоліком» перекладу. Оця дослівна «робота задницею», коли вже просто не маєш сил сидіти чи крутити головою від оригіналу в монітор і назад.

Часом коли мені тяжко на душі – вистачає трохи поперекладати. Така собі терапія, як гра на фортепіано для декого.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Так. Звичайно, не щоб запитати, що означає та чи інша реалія. Для цього є інші джерела, але постійно трапляються «темні» місця, які можна хіба спотворити своєю інтерпретацією.

Показовим є одне місце з роману «День у день» Терезії Мори. До протагоніста Абеля Неми на суді звертаються, запитуючи про ім’я. Хтось за нього відповідає: Celin des Prados. Можна б, звичайно, просто було залишити кирилицею це ім’я: Селін де Прадос. Хоча в цьому романі розумієш, що ім’я мусить, мабуть, нести ще якесь символічне значення. Після перепитування в авторки виявилося, що це анаграма вислову «displaced person», «переміщена особа» - статус, який до певної міри відповідає емігрантові Абелеві. Залишилося зробити анаграму цього звороту українською плюс зберегти жіноче ім’я (андрогінність – теж притаманна Абелеві). Назар підказав замінити в анаграмі «щ» на «шч»: вийшла Наомі Сабо Черепош. Не знаю, чи здогадалася б я про такий перекладацький хід без консультації з авторкою.
  
Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Можна, звичайно, сказати: ВСЕ.  Так, зрештою, дійсно і є. Просто ці РІЗНІ знання накопичуються з роками і з досвідом. Досвід я би назвала насамперед – читацьким. Читати якомога більше всякого. Мені найбільше допомагає читання поезії: в ній особливо невичерпний потенціал. І, відповідно, якістю перекладача мало би бути фанатичне зацікавлення словом.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Ну, наприклад, власне згадана вже антипоема «Жадан». Вона готувалася до автрійського літературного часопису «Ліхтунген». Назар Гончар робив для цього часопису підбірку творів сучасної української літератури. Антипоема пасувала в добірку своїм просто хрестоматійним описом ситуації в сучукрліті. Назар Федорак зробив до поеми додаток з 50 приміток (!) на трьох сторінках 10 кеглем. Мені того тексту було якось забагато і взагалі – в облом було за це братися. Назар (Гончар) розподілив тексти серед перекладачів, а мені сказав, що я мушу взяти антипоему, бо більше нікому. Я трохи понила, перечитала текст разів надцять. Ще понила. Відклала набік. А за пару днів сіла за компютер – і не встала з-за нього, поки не добила всіх 11 сторінок тексту, включно з примітками! Відчуття – неймовірне. З серії «Я це зробила!» Певна річ, згодом текст перекладу правився, змінювався, але основне – каркас так би мовити, вже був. Дуже мені подобається цей мій переклад. Я його навіть начитала для російського радіо у Фрайбурзі цього літа.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Дуже хотіла б перекладати книжки німецької авторки Дженні Ерпенбек. Я фрагмент її роману «Історія старої дитини» перекладала на позаминулий літературний феестиваль на Форумі видавців. Її оповідання перекладав у Всесвіті Ігор Андрущенко. Вона мене з сучасних авторів дійсно захоплює. Поки видавці на мої захоплення реагують прохолодно (це цілком некомерційні, дивні, «тягучі» і густі тексти – в цьому, зрештою, їх привабливість). Разом з тим – це не такі тексти, які можна було б перекладати «просто так», для себе. Вони вимагають надто багато зусиль, які, зокрема, мали б хоча якось винагородитися (ну, скажімо, публікацією, бо грошова оплата перекладацької праці майже завжди неспівмірна з зусиллями).

Немає коментарів: