Інтерв'ю з перекладачем: 33. Юрій Завадський

Як Ви стали перекладачем?

Від себе йдучи, шукав завжди вислову тих форм, які б дали мені задоволення, викликали те враження, яке мені особливо необхідне. Звідти — моя поетична творчість, моя викладацька робота, моє перекладацтво. Хоча в переклад не вірю, і переклад іґнорую. Намагаюся адаптувати текст, не без власних стильових орієнтацій. Не вірю в переклад, скажу ще раз, прошу вивчати мови, ставати вище свого походження, а коли це зайве — то байдуже, працюй, живи.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Вступивши на філологічний факультет Тернопільського педагогічного я став перед вибором: чи не обрати мені ще додаткову спеціальність, іноземну мову. Обирав між двома, англійську зіґнорував, польська була прийнятніша. Хоча до нині саме ці дві мови годують мене як теоретика, автора, трансформатора. Польська поезія мене виховувала, досі страждаю над Ружевичем, Бялошевським. Разом зі мною навчалася моя колега Наталя Лобас, з якою ми й досі працюємо в тандемі над перекладами з сучасної польської літератури, от, для прикладу, переклали, привезли та показали Україні вельми нестандартного польського поета Пйотра Мачєжинського, книга якого мала б з’явитися цього року українською та польською мовами. Давно мріяв перекласти щось із англійської, от маю невеликий доробок з Джима Моррісона, Езри Паунда, тепер зосередився на австралійських авторах.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я не перекладав ще нічого суттєвого не-поетичного. Зазвичай цікавлюся поезією, збираю поетичну бібліотеку, пишу поезію, перекладаю поезію. Ненавиджу все інше. Може ця ненависть приведе мене до іншого. Радію з того, що сьогодні я можу тужити через те, що завтра мені принесе радість. Текст дозволяє мені стати співавтором, текст може бути і повинен бути знищеним, перерозкладеним, переписаним, наново промовленим. Я байдуже ставлюся до правди, точності, правил, принципів, — я автор, і я вищий за граматиків, хай якими отруйними не були б мої тексти й ідеї.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Працюю як видавець, координую тернопільське видавництво «Крок». Я сам обираю тексти, сам придумую їм перспективи, сам знаходжу перекладачів. Хоча все відбувається природнім чином. Наприклад, Пйотра Мацєжинського знаю років десять, коли ще видавав літературний самвидав ZВІРШІ. Я почав перекладати його давно, але віршів все ж таки було мало. Разом з Н. Лобас ми довершили великий шмат, і тепер видаватимемо. Приязнь або й інтимний зв’язок між автором та перекладачем — корисна річ, безперечно.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Переклад, підприємництво та сексуальні стосунки з одного ґатунку відносин. Це контакт з іншою істотою, коли обидві сторони отримують те, що їм потрібно. Взаємне дарування, якщо говорити католицькими термінами. Найприкріше, як і в будь-якій роботі, те, що автор часом намагається замовляти перекладачеві його роботу, тоді перекладач стає кріпаком. Я проти такого стану речей. Перекладач, спираючись на власну відповідальність і смак, трансформує текст, часом узгоджує, часом ні, але це його співтворчість, посттворчість, потворчість, спотворчість. Тоді це має сенс. Це мене й бере, я хочу співтворити текст, бабратися в ньому, розтинати його, вивчати його праґматику, синтезувати його та показувати іншим.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Так, часом у цьому є потреба, коли важко збагнути намір тексту. Колись таку ситуацію вважали проблемною, і текст, недостатньо відкритий до розуміння, можна було вважати неправильним, відтинати його від літератури, викидати у смітник. Ні, тепер все нормально, і література вільніша. І сучасний текст ставить безліч запитань перед читачем. Їх доводиться вирішувати перекладачеві. Лишень прикро, коли перекладений текст виявляється вирішеною задачею, яка здається простою, непотрібною.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Перекладач мав би вміти блювати з моста в річку, красти в дітей морозиво, матюкатися в театрі, утікати від поліцаїв, пити горілку в громадських місцях, маю на увазі, що він мусить бути вільним від умовностей. У багнюці норм він буде лише машинкою, яку невдовзі замінить комп’ютер. Кому він потрібен, без власного погляду на речі, на тексти, на самого себе?

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Одного разу я дуже довго перекладав одного вірша Тадеуша Ружевича. Вірш «Warkoczyk». Я досі вважаю свою роботу незавершеною. Такі тексти ставлять перед перекладачем великий біл-борд з написом: «Дебіле, куди ти лізеш?» Розумієш, що такі тонкі значення не перекладеш, і плачеш, наче дитина, коли бачиш, яким пустотілим стає текст, творений тобою.

Якби Ви були цілком вільні обирати — яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Я б переклав те, над чим я працюю зараз, звичайно ж. Сьогодні я оберу одного, завтра — іншого, але я б краще стратив на смерть усіх перекладачів, так було б простіше. Тоді довелося б нам, як Шевченкові, читати більшість книг мовою ориґіналу.

*

Попередні інтерв'ювовані:

1. стронґовський

2. Христина Назаркевич

3. Андрій Савенець

4. Андрій Бондар

5. Остап Сливинський

6. Мар'яна Прокопович

7. Дзвінка Матіяш

8. Алла Татаренко

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко