Як Ви стали перекладачем?
Це довга історія. Ще в університеті до нас приїхав викладач грецької мови (я навчалася на новогрецькій та українській філологіях в Університеті Масарика в Брно), з яким я потоваришувала, і його зацікавила українська поезія, особливо Антонич, якого я тоді для себе відкрила зовсім без допомоги якої-небудь критики, і про якого йому розповідала. І тому я почала для цього грека перекладати вірші Антонича (та й інших українських поетів) на новогрецьку. Взагалі я перекладаю поезію (чеську й українську) на новогрецьку, щось там у мене в голові перемкнеться — і виходить. Тільки після того я почала перекладати на чеську, і мені це страшенно подобалося. Більше й більше, і зараз уже без перекладу жити не можу.
З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?
Див. вище.
На початку 90-х наша сім’я рік жила в США, а оскільки ми католики, то нам не подобалося ходити до гіпермодерного римо-католицького костьолу, і ми ходили на службу греко-католицьку — з колишніми українцями та русинами (які вже давно стали американцями, але церква їх гуртує) прекрасно товаришували. Ще в моїх батьків була українська приятелька в Празі, музиколог Ольга Дутко, дружина греко-католицького священника, якого катували комуністи. І ще ми декілька років (коли я була мала) жили в селі, де сусідка була українкою з Одеси і трохи виконувала роль доброї бабусі, бо єдина наша бабуся жила у Празі. Ця жінка познайомилася зі своїм чоловіком-чехом у концтаборі і була яскравим прикладом чеського речення «якщо немає загрози життю, значить усе решта — лайно». І ще одна річ, яка напевно сформувала – підсвідомо, бо я хотіла змалечку бути науковцем у галузі ботаніки або художницею (малювати я почала ще перед висловленням перших слів), - батько-математик завжди цікавився стародавнім співом, він диригент камерного хору, що співає стару християнську музику: вірменську, східнослов’янську, візантійську, латинську...
Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?
Беручи яку-небудь книжку, вперше читаю її як читачка, пробую не уявляти собі нічого спільного з перекладом. Якщо мені подобається настільки, що хочу її перекладати, то читаю вдруге вже з розмірковуваннями як перекладачка. Потім починаю перекладати. Але кожна книжка специфічна та вимагає своєрідного підходу, тому важко сказати, як це загалом «робиться». Коли закінчено переклад, залишаю книжку відпочити. 2-3 тижні хай собі лежить, і я пробую взагалі про неї забути, потім прочитую і «прочищаю».
Ясно, що під час перекладу з’ясовую багато речей, спілкуюсь зі спеціалістами з різних галузей, наприклад, дуже люблю робити нотатки в кінці книжки, пояснення, шукаю в бібліотеках, бігаю від одного до іншого і багато впродовж цього часу вчуся. Залишаються спогади з найрізноманітніших дискусій чи інституцій. Наприклад, із галузі рибальства, одного разу я півгодини з’ясовувала в аптеці можливості отруєння різними засобами дезінфекції, і коли врешті аптекарка дізналася, що купувати я нічого не збираюся, то вона почала кривитися, але почувши, що це для перекладу, зраділа, що змогла допомогти. Часто спілкуюся з іншими перекладачами, всі вони дуже радіють, якщо можуть чимось допомогти, бо в інтернеті є багато, але не все. І допомога між перекладачами вважається чимось зовсім природним і ще ніхто ніколи не відмовився, коли я хотіла (і часто терміново) щось з’ясувати. Цим, мушу сказати, пишаюся, — що наші перекладачі в одному човні і розуміють навзаєм свої потреби.
Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?
Я сама рекомендую видавництвам книжки, вони мені довіряють. На замовлення працює тільки декілька визначних перекладачів зі світових мов. Але з радістю поділюся новиною, що нещодавно мене попросили з одного великого видавництва обрати твір для перекладу, і це, може, буде мій перший переклад книжки «на замовлення», якщо дійдемо згоди, бо я не все бажаю перекладати. Це великий плюс так званих малих мов, що можемо собі вибирати.
Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?
Це не фах, це мистецтво! І мистецтво - це частина мене. Якщо Бог надав якісь таланти, то було би нахабством не принести з цього людям якусь користь.
Але повторюю, для мене переклад необхідний. Просто почуття, що я є посередником між двома народами – це велика відповідальність, щоб не поплутати що-небудь, і це мене теж тримає «на землі» постійно нагадуючи про людську недосконалість і потребу бути покірною перед СЛОВОМ.
Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?
Ясно, що є! Консультації необхідні, і, крім допомоги, це гарне спілкування, яке приносить збагачення життя як такого, нових друзів, поглядів і згадку про те, що ніхто не є всезнаючий.
Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?
Все. Що більше, то краще. Найголовніше знати й мати чітке відчуття мови загалом, та рідної мови зокрема. Думаю, що на перекладі можна дізнатися про знання рідної мови конкретної людини.
Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.
Всі переклади специфічні, але найбільше я «жила у творі», коли перекладала «Польові дослідження...» Оксани Забужко, та й узагалі всі її твори в мені залишають дуже виразні сліди. Але, як я казала, кожен твір має своє. Наприклад, Винничукове «Ги-ги-и» в мене виходило страшенно легко, ніби це я сама писала. І недавно я насолоджувалася «Колекцією пристрастей» Наталки Сняданко, бо це «наша» генерація, багато спільного, насміялася стільки... Взагалі хороший гумор я дуже високо ціную.
Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?
Але я є вільною! Майже зовсім! З останніх років я би хотіла Санченкове «Весілля з Європою» і, може, Камаєва «Мед з дікалоном», хоча «Мед...» не зовсім для чехів, там стільки реалій, про які самі українці не знають. Але це — мовний, історичний та перекладацький виклик. І ще може якийсь гарний український детективний роман, але поки що я нічого насправді хорошого не знайшла.
І ще не можна забувати класиків, хоча чеською мовою вийшло багато і дуже якісних речей. Я би хотіла перекласти Івана Франка, Лесю Українку, але ще не цілий «Кобзар» перекладений на чеську, і мені вже доводилося деякі уривки перекладати. І недавно я з’ясувала на перекладі східнословацького русинського діалекту (перекладала їхні народні пісні для Слов’янського інституту АН), що народна пісня — теж моє (сама співаю в камерному хорі, і хоча ця церковна поліфонія - ренесансна й барокова, виросла я на народних піснях – між іншим, українських народних пісень знаю дуже багато й уявити собі, наприклад, Різдво без них не можу).
*
Попередні інтерв'ювовані:
Немає коментарів:
Дописати коментар