>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

понеділок, 22 березня 2010 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 20. Роман Гамада


Як Ви стали перекладачем?

Любов до літератури, до мов повинна була логічно у щось вилитися. Мені страшенно подобалися східні казки, в дитинстві особливо вразили китайські народні казки. Не одно покоління сходознавців виросло із «Тисячі й однієї ночі» в перекладі М. Сальє. Завжди про це пам’ятаю: все-таки, який потужний вплив справляє хороший переклад.

Перший мій переклад, надісланий до «Всесвіту», так і не був опублікований, за що я дуже вдячний О.Микитенкові та О.Тереху. Було цілком зрозуміло, що не досить знати іноземну мову, треба працювати над рідною мовою, що я і робив довгі роки, укладаючи власний словник-глосарій, як це робили упродовж свого життя М. Рильський, М. Бажан, М. Лукаш.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Іще будучи студентом, закінчив дворічні курси гідів-перекладачів (чеське відділення) при БММТ (Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник»). Любов до чеської мови вилилася в переклад відомої пародії на вестерни «Лимонадний Джо» Їржі Брдечки. Переклав дві глави, проте очевидні були дві речі: практичне незнання української мови (такої, якої не навчають в університеті) та безумовна складність оригіналу — суміш «говорової чештіни» та американізмів. Здається, й досі немає українського варіанту. Це свідчить про те, наскільки складно перекладати пародійні твори. Було дуже дивно і прикро: як це так: перекладено все вірно, а читати неможливо…

Навчаючись у Харкові, хотів записатись на курси японської мови, проте мене чомусь не прийняли. Проте вже у Львівському університеті були курси-факультатив перської мови та арабської (як друга мова, необхідна для іраніста), які вів Я. Полотнюк. Була б китайська – записався б і на неї.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Хороший перекладач справді тоді хороший, коли він універсальний, різножанровий. Неприємно вражає той факт, що в авторських антологіях усі представлені поети чи письменники на одне лице, однакова в них мова, стиль, лексичний набір. Затули долонею ім’я автора, і не бачиш різниці між Верленом чи Аполлінером.

Старанний перекладач завжди намагається знайти жанровий відповідник у рідній літературі, і це справді дуже допомагає у спробі наблизити двір до читача. Так, перекладаючи середньовічні перські фантастичні повісті з сильним любовним струменем, довелося звертатись до українських фантастичних повістей, зокрема «Конотопської відьми» Г. Квітки-Основ’яненка. Подібність цих творів дозволила в багатьох місцях буквально «цитувати» «Конотопську відьму», що, зрештою, створює в читача ілюзію, ніби твір написаний українською мовою. Під час роботи над перським народним гумором дуже допомогла збірка Г. Нудьги «Українська народна сатира і гумор».

В усій масі казок, перекладених українською мовою, годі знайти якісного тексту (хіба що є винятком переклади І. Корунця, О. Тереха, зокрема його «Англійські народні казки», Київ: Юніверс, 1999). Тут може бути одночасно кілька факторів: звичайна халтура; нерозуміння самої суті казкового мовлення.  Казки мають свої кліше, свої формули, у них не повинно бути слів, які несуть явні ознаки сучасності. В жодній народній казці речення не починається таким чином: «Відтак вони побралися в дорогу», не може такого бути, щоб Котигорошко обурювався, або ж можна зустріти таке: «Качечка схилила свою голівку до поверхні води…»

Зараз працюю над перськими казками. Доводиться щодня, регулярно начитувати українські народні казки, придивлятися до них, щоб вони ввійшли в плоть і кров, щоб думав цією мовою. І  увесь час читати вголос – все-таки усна народна творчість.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Звичайно я пропоную видавництву переклади. Щоб робити замовлення перекладачеві, треба орієнтуватися, по-перше, в перській літературі; по-друге, мати повну бібліографію, що перекладено; по-третє, кожен перекладач має свої уподобання. Видавничі замовлення мобілізують перекладача, як це було в моєму випадку. Видавництво «Богдан» якимось чином дізналось, що я працюю над «Антологією перського гумору», мене знайшли, приїхали і підписали угоду. Уже за рік вийшла «Антологія». Крім того, спільно з видавництвом заснував дві нові серії: «Скарби Сходу» та «Пам'ятки світової літератури».

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Передусім усвідомлення того, що ти вперше намагаєшся донести твір до українського читача. Власне, коли ми говоримо передусім про українського читача, адже перекладів з перської не те що небагато, а їх немає зовсім, окрім хіба що перекладів Омара Хайяма, Гафіза, кілька фрагментів Сааді та Фірдоусі у виконанні В. Мисика, дві версії «Книги папуги» (Кадері та Ібадулли), уривки з «Масневі-йе манаві» Румі у виконанні Я. Полотнюка та й практично усе. Перекладати вперше – завжди відповідально.

Перська література надзвичайно багата у всіх її виявах, як у класичному, так і народному. По-суті, корпус народної літератури досі ще не досліджений, це анонімна література ХІІ-ХVII ст., яка лишень зафіксована, «описана» за назвами творів у спеціальних каталогах, вона чекає на свого дослідника – у сотнях і тисячах рукописів, зберігаючись у спеціальних «древлесховищах».

Кожен сходознавець, який намагається бути серйозним і оригінальним дослідником, передусім намагається перекладати безпосередньо з рукописів, і вже в другу чергу із критичних видань. Так, «Перські оповідки» у 2-х томах (Львів: ЛА «Піраміда», 2007-2008) були перекладені мною із надзвичайного цінного і найповнішого рукопису № В 256 (56 творів), переписаного 1687 року в Індії в епоху розквіту династії Великих Моголів. (Персидские и таджикские рукописи. Краткий алфавитный каталог/Под. ред. Н.Д.Миклухо-Маклая. В 2-х т. Москва, Наука, 1964, с. 527-529). Зайва річ і казати, що переклад творів із цього рукопису здійснений уперше не лише україською мовою, а й європейською.

Персомовна література Індії – явище надзвичайно оригінальне, тому й не дивно, що перекладача увесь час тягне в Делі, Лакгнау, Лагор тощо, де були найбільші культурні центри, а також найкваліфікованіші переписувачі при дворах султанів. Перекладений мною персомовний письменник Індії ХІІІ ст. уперше ввійшов в українську літературу. Цікаво зазначити, що й досі немає російського перекладу його творів. (Правда, доходять чутки, що в Казахстані вже з’явилася невеличка книжечка вибраного із «Зібрання історій та світочі переказів»).

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Звичайно, завжди є сенс, надто коли нас розділяє 500- 800 років. Тільки відповідей доводиться шукати вже самому:  що автор хотів цим сказати, що цей вираз означав за його життя? Сучасні словники багато чого вже не можуть пояснити. Наприклад, Убейд Закані, знаменитий перський гуморист і сатирик XIV ст., арабські твори писав сирійським діалектом, перські твори – із тюркським діалектом, який наближається до азербайджанського. Сааді часто вдавався до шіразького діалекту. Перські твори, писані в Індії, містять дуже багато слів і виразів з місцевих мов – гінді, урду тощо…

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Сходознавство завжди було елітною наукою, недарма його знищили на Україні. Сучасні так звані величини нагадують радше соляні стовпи – озирнешся на них, і вони розсиплються в прах. Ніхто не хоче займатися серйозною роботою, у їхніх працях практично одне загальне мовознавство, а від іраністики й духу немає. Вважалось у хороших радянських школах, що іраніст як мінімум повинен прочитати 400 сторінок рукописів. Наші кандидати й доктори – жодної. Отже, відповідь запитання полягає в наступному: знання іноземної мови у всіх її шарах, часових видозмінах, стилях і діалектах; знання суміжних мов – арабської, урду, елементарна граматика середньоазіатських тюркських мов; історія перської літератури й порівняльне літературознавство; основи художнього аналізу твору (це коли перекладач – першовідкривач); знання основних стилів письма (загалом існує близько 200 видів перських почерків). Перські оповідки були перекладені з уже згадуваного рукопису, переписаного почерком «індивідуальний курсивний некаліграфічний насталік з елементами шікясте». Це блок знань, так би мовити, по той бік. А іще помилки переписувача, неграмотність, описки…

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Зараз особливо близький згадуваний Мохаммед Ауфі. Він коштував мені великої праці. Все-таки Індія, XIV ст. Але чітко знаю, що незабаром «зачитаю» його, і більше не братиму в руки. Про нього можна більше дізнатися зі «Всесвіту», 2008, № 11-12.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Ідея перекладу не виникає спонтанно, — радше підсвідомо. Були перекладені кілька авторів, муллу Насреддіна,  коли ж дивлюся — «вимальовується» антологія. Тут іще спрацьовує такий принцип: свобода – це усвідомлена необхідність. Досі не перекладено українською з перської жодної казки, отже – необхідність. Як не я, то хто?

*

Попередні інтерв'ювовані:

Немає коментарів: