>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

понеділок, 27 грудня 2010 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 32. Катерина Міщенко

Фото: Євгенія Бєлорусець

Як Ви стали перекладачем?

Все почалося в університеті. Я навчалася за фахом німецька філологія, перший досвід художнього перекладу мала на семінарі з перекладу сучасної австрійської прози, організованому кафедрою історії й теорії літератури. Тоді працювала над текстом Катрін Рьоґґла. За кілька місяців на тій самій кафедрі захищала свою магістерську роботу, для якої перекладала короткі фрагменти з романів Ельфріди Єлінек. Згодом я почала працювати в літературному онлайн-виданні «Простори», однією з центральних тематик якого є проблеми літературного перекладу.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Поки що перекладаю з німецької на українську. Обидві мови вивчені, не рідні, так би мовити, обрані біографією. А тепер, звісно, вони самі – біографія.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Переклади віршів та фрагментів романів я робила мало, як вже писала, перекладала дещо з романів Е. Єлінек, кілька віршів дадаїстів, поетичні колажі Герти Мюллер. Тому можу напевно говорити тільки про коротку прозу, хоча в багатьох аспектах кроки однакові. По-перше, йдеться про знайомство з текстом, я й досі переконана, що спершу слід вивчити контекст, максимально згори поглянути на твір, а вже потім починати роботу. Але на практиці завжди кваплюся познайомитися з текстом якомога ближче, так ніби він єдиний вцілілий на землі, відірваний від будь-якого контексту, не вписаний в жодну історію, й лиш після того з’являється відчуття орієнтації на місцевості, можливості узагальнення. Мабуть, найкращим є почергове наближення й віддалення від тексту.

З одного боку, я керуюся інтуїцією, але водночас звіряю майже кожне слово по кількох словниках, переписую, постійно змінюю – як і всі перекладачі. Важко виділити в процесі окремі кроки, це все скоріш один великий крок у темряву.

Звісно, поезія – це великий виклик, вірші можна тільки переспівувати, а у романі є більше можливостей саме для перекладу.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Лише один раз перекладала на замовлення – Нобелівську промову Герти Мюллер. Поки я сама собі замовник, мої переклади можна читати на сайті «Простори» й у нашій газеті. У перекладача є можливість познайомити читача з новим автором, не тільки ставши його голосом в іншій мові. Перекладач може відкривати нові імена, сам пропонувати переклади, хоча в нашій українській ситуації це складний шлях.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Оця можливість відкрити автора – найбільша нагорода для перекладача. І ще, перекладач – людина міжсвіття, така просторова неоднозначність мені дуже подобається. У перекладі завжди шукаєш меж мови, на яку перекладаєш, цікаво їх розширювати, створювати нові можливості для мови. Наприклад, мій останній переклад прози експресіонізму (Альфреда Дьобліна) викликáв багато питань, одне з них – яким буде український експресіонізм Дьобліна, як, наприклад, у Хвильового, чи інакший? Звичайно ж, він інакший, але поки не знаю, чи зазвучить там українська якось по-новому, сподіваюся, що так…

Дехто називає нескінченну тривалість роботи і довічне перебування у тіні недоліками. Так, переклад не можна зробити швидко, ніколи, на відміну від інших творчих продуктів, так само як вдалість перекладу пропорційна його невидимості, тобто й сам перекладач – це невидимка. Але це радше специфіка, недоліки залягають в площині інфраструктури: низька плата за надзвичайно складну працю, мало можливостей для підвищення кваліфікації, обміну з колегами, відсутність критики перекладів.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Не знаю, чи є сенс. Мабуть, якщо є можливість, то можна й запитати. Та я все-таки виходжу з того, що автор ставить крапку і помирає.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Досвід важливий як такий, досвід спілкування з іншими перекладачами, важливо, щоб більш досвідчені перекладачі читали тексти, вносили правки. Важливий певний підхід до літератури, це може бути літературознавче підґрунтя, глибоке знання літератури, її розуміння. Багато хто твердить, що рідну мову перекладач має знати краще за вихідну, та мені здається, тут не може бути градацій, важливе глибоке знання й відчуття обох мов. Також важливо, щоб перекладач усвідомлював себе як творчого суб’єкта, а не просто транспортера.

У професійному сенсі важливою якістю є готовність до критики й удячність за неї, часто цього бракує, що в принципі зрозуміло, адже в питаннях творчості людина особливо вразлива.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Кожен врізається, та найболючіше – останній. Закінчила переклад збірки оповідань Альфреда Дьобліна «Убивство кульбаби», тексти написані більше ста років тому, Дьоблін – визначна постать у світовій літературі, однак мало відома в Україні. Весь час непокоїла відповідальність – перепрошую за пафос. Тексти дуже дивні, складно було визначитися з акцентами, вибрати потрібний градус іронії, почати говорити мовою божевілля, показати красу потворного. Я вже згадувала мову експресіонізму, власне, весь переклад супроводжувався її пошуками. Усі персонажі Дьобліна – так чи так пацієнти психіатрії, іноді привиди чи майже мерці, якийсь час їх було складно відокремити від свого повсякдення, доводилося божеволіти разом з ними. Оповідання писалися перед світовими війнами, за словами істориків літератури, в них є особливий настрій передчуття страшного. Мабуть, це відчуття вписує цю коротку прозу в український контекст.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Наразі я вільна обирати сама. Цікавлюся текстами дадаїстів, та цього разу думаю почати із загального і вже потім переходити до конкретного. Хочу запропонувати нашому читачеві певне бачення дадаїзму, переклади різних авторів, своє власне теоретичне осмислення. Думаю, варто продовжити знайомство українців з Альфредом Дьобліном, також планую перекладати щось із романістики Е. Єлінек, «Піаністку» чи/і «Дітей мерців».

*

Попередні інтерв'ювовані:


Немає коментарів: