2 Poems by Natalka Bilotserkivets

More Natalka Bilotserkivets. (There can't be enough.) Poems "The Letter" and "The Calfskin Jacket" come from Bilotserkivets's most recent poetry collection Stone (2004) published in Hotel Central: Selected Poems (2004). Translated by Michael M. Naydan.

*

NATALKA BILOTSERKIVETS

THE LETTER 

In the morning you go out for bread and milk. 
On your way back you see the mail carrier 
                              walking out of your building. 
As always you imagine her two school-age kids: 
she looks the same age as you. 

Two dozen blue post office boxes. 
Yours is below on the right behind number twenty. 
There´s a tiny key on your keychain. 
Newspapers, bills, letters. 

For half an hour you sit over a white envelope, 
perusing the stamps, the postmarks. 
But you can´t cut or tear them off 
as you cut out the return address letters. 

Hide it deep at the back of your desk drawer, 
like dried flower petals in a book of poems, 
like a handful of ashes. 

If you could just take this body and burn it, if you could 
just let the spirit remain, just the rays of an x-ray, 
just the young vertebrae beneath an invisible surface, 
beneath someone´s hands 

that pamper you from your neck to your thighs. 

Translated by Michael M. Naydan

НАТАЛКА БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ

ЛИСТ 

Вранці підеш за хлібом і за молоком. 
Повертаючись, бачиш поштарку— 
                              виходить із вашого дому. 
Як завжди, уявляєш її двох дітей-школярів: 
ви, здається, ровесники з нею. 

Два десятки синіх поштових скриньок. 
Твоя справа внизу за номером 20. 
На брелку із ключами крихітний ключик. 
Газети, рахунки, листи. 

Півтори години сидиш над білим конвертом, 
роздивляєшся марки, поштові штампи. 
І не можеш ні обрізати, ні надірвати, 
розтинаючи літери на зворотній адресі. 

Заховай його глибоко, глибоко до письмового столу, 
як пелюстки зов´ялої квітки до томика віршів, 
як жменьку попелу. 

Якби взяти спалити це тіло, якби залишити 
тільки дух, тільки промені Х на рентґені хребта, 
тільки юні хребці під невидимою поверхнею, 
під чиїмись руками, 

що пестять від шиї до стегон. 

*

NATALKA BILOTSERKIVETS

THE CALFSKIN JACKET 

It happened at a time when empires were rotting 
and the last of those killed fell onto the last walls, 
and for the first time you get to the other side of the wall— 
perestroika, a meeting of future leaders, 
how we can take advantage of Europe and other blah-blah 
on the pristine ultragreen grass of Euro universities. 

Stay over there if you can— 
                                         your girl said to you; 
don’t come back here, nothing good will come of it 
(it ended up that way). But you returned: 
in a yellow leather jacket 
                                     bought at a flea market in Liverpool 
for the last five pounds you had put aside for buses 
and cloakrooms— 
thanks to strong legs and the evening bushes 
with the sharp scent of a wild yellow color. 

You couldn’t keep from buying it—it was already retro, 
it was maybe already twenty or so years old 
an old beatle had worn it in the sixties, 
there were memories left in the torn calfskin 
of a commune and hippies, of the beatles and marijuana. 
In the breast pocket there was a scrap of paper 
with a phone number—this completely did you in, 
because—hypothetically—just about any time you could call 
and find out what happened 
to that beatle, Paul, John or George, 
and ask why his jacket was being sold 
for five pounds at a flea market in Liverpool. 

Your girl (that was me) immediately 
caught her eye on it—though 
you could take turns wearing it; 

and there was something touching in the really wide shoulders 
and the sleeves that were too long. 
and in the scent of an actual man, 
when a nice boy´s hand 
lay on her flat sunburned stomach 
(she was already two months pregnant), 
and up among the clouds in a yellow submarine 
innocently slaughtered silent calves floated past. 

Translated by Michael M. Naydan

НАТАЛКА БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ

КУРТКА ТЕЛЯЧОЇ ШКІРИ 

Це було, коли імперії догнивали 
і останні убиті падали на останні мури, 
і ти вперше потрапив по той бік муру — 
перестройка, зустріч майбутніх лідерів, 
як нам облаштувати Європу та інше бла-бла 
на зеленій-зеленій траві європейських університетів. 

Залишайся там, якщо зможеш — 
                                                     казала тобі твоя дівчина; 
не вертайся сюди, тут не буде нічого хорошого 
(так і сталося, врешті). Але ти повернувся: 
в шкіряній жовтій куртці,

                                          купленій на товчку в Ліверпулі 
за останні п´ять фунтів, заощаджених на автобусах 
і платних вбиральнях — 
дяка сильним ногам і вечірнім кущам 
з гострим запахом дикого жовтого цвіту. 

Ти не міг не купити її — вона вже була ретро; 
може їй було навіть усі двадцять років 
і котрийсь старий жук одягав її ще в шістдесяті, 
і в потертій телячій шкірі лишилися спогади 
про комуну і гіпі, про бітлів і маріхуану. 
У нагрудній кишені зберігся клаптик паперу 
з телефонним числом — це вже зовсім тебе доконало, 
бо ж — у принципі — будь-коли можна було задзвонити 

і дізнатися, що ж воно сталося 
з тим жуком, Полом, Джоном чи Джорджем, 
і чому його куртка тепер продається 
за п´ять фунтів на блошинім товчку в Ліверпулі. 

Твоя дівчина (а це була я) одразу 
поклала на неї око — адже 
ви могли носити її по черзі; 

і було щось зворушливе в зашироких плечах 
і задовгих рукавах, 
і у запаху справжнього чоловіка, 
коли гарна хлоп´яча рука лягала 
на її засмаглий плаский живіт 
(а вона вже була вагітна, на другому місяці), 
і вгорі поміж хмар у жовтій субмарині 
пропливали безвинно убиті безмовні телята.