>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

четвер, 23 грудня 2010 р.

Comparative Translations: Two English Translations of Natalka Bilotserkivets's "We'll Not Die in Paris"

Photo by K. Smolyaninow

I keep returning to International Poetry Review's special issue "Twenty-Five Years of Ukrainian Poetry" (which is a real treasure-trove for poetry lovers). This time I want to compare two English translations of Natalka Bilotserkivets's poem "We'll Not Die in Paris" (no title in original). One translation is by Dzvinia Orlowsky (from From Three Worlds) and another one is by Michael M. Naydan (and is to be found in IPR).



                    Я помру в Парижі в четвер увечері.
                                             Сесар Вальєхо

забуваються лінії запахи барви і звуки
слабне зір гасне слух і минається радість проста
за своєю душею простягнеш обличчя і руки
але високо і недосяжно вона проліта

залишається тільки вокзал на останнім пероні
сіра піна розлуки клубочиться пухне і от
вже вона розмиває мої беззахисні долоні
і огидним солодким теплом наповзає на рот
залишилась любов але краще б її не було

в провінційній постелі я плакала доки стомилась
і бридливо рум’яний бузок заглядав до вікна
поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились
як під тілом твоїм задихалась полиця брудна
затихала стихала банальна вокзальна весна

ми помрем не в Парижі тепер я напевно це знаю
в провінційній постелі що потом кишить і слізьми
і твого коньяку не подасть тобі жоден я знаю
нічиїм поцілунком не будемо втішені ми
під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми

надто гірко ми плакали і ображали природу
надто сильно любили 
                                     коханців соромлячи тим
надто вірші писали поетів зневаживши
нам вони не дозволять померти в Парижі
                                                                       і воду
під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим



I will die in Paris on Thursday evening.
—César Vallejo

You forget the lines smells colors and sounds 
sight weakens       hearing fades       simple pleasures pass 
you lift your face and hands toward your soul 
but to high and unreachable summits it soars 

what remains is only the depot       the last stop 
the gray foam of goodbyes lathers and swells 
already it washes over my naked palms 
its awful sweet warmth seeps into my mouth 
love alone remains though better off gone 

in a provincial bed I cried till exhausted 
through the window       a scraggly rose-colored lilac spied 
the train moved on       spent lovers stared 
at the dirty shelf heaving beneath your flesh 
outside a depot's spring passed       grew quiet 

we'll not die in Paris       I know now for sure 
but in a sweat and tear-stained provincial bed 
no one will serve us our cognac       I know 
we won't be saved by kisses 
under the Pont Mirabeau murky circles won't fade 

too bitter we cried       abused nature 
we loved too fiercely 
                        our lovers shamed 
too many poems we wrote 
                        disregarding poets 
they'll not let us die in Paris 
and the alluring water 
                        under the Pont Mirabeau 
will be encircled with barricades 
Translated by Dzvinia Orlowsky



I'll die in Paris Thursday evening.
—César Vallejo 

Forgotten lines scents colors and sounds
Sight weakens hearing goes and simple joy passes
You stretch out your face and hands for your soul
But it flies past way high out of your reach 

Just a train station on the very last platform is left
The gray froth of parting continues to swirl and swell
And already is washing away my helpless palms
And a foul sweet warmth creeps onto my mouth
Love lingered, better if it had never been

I cried till I tired in the godforsaken sheets
A sickeningly reddish lilac bush peered faintly through the window
The train steadily moved on and two lovers languidly looked
As the soiled shelf under your body heaved
A prosaic train-station spring grew quiet settling down

We'll not die in Paris I know now for sure
In the godforsaken sheets teeming with sweat and tears
And no one will give you your cognac I know
We won't be heartened by anyone's kiss
Rings of darkness won't move on under the Mirabeau Bridge

We cried too bitterly unsettling nature
We loved the lovers too strongly embarrassed by this
We wrote too many poems of poets never scorned in our lifetime
They won't let us die in Paris and they'll ring
The water with a thick convoy under the Mirabeau Bridge 
Translated by Michael M. Naydan

Немає коментарів: