>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

вівторок, 7 вересня 2010 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 28. Юрій Завгородній



Як Ви стали перекладачем?

Свого часу мені довелося податися з Києва подалі від України. Щасливий випадок дозволив мені поселитися в Латвії, звідки тягнуться коріння моєї матері. Для вдосконалення материнської мови — латиської (і щоб не втратити батьківську — українську) я почав багато читати і перекладати латиських поетів. З багатьма заприятелював. Це наклало серйозну відповідальність щодо якости, тобто адекватного відтворення українською латиського оригіналу.


Згодом щось подібне привело мене до перекладу поезії та прози з інших мов — із тих, де мені не потрібні незграбні підрядники, де я досить вільно відчуваю текст і підтекст твору, його мелодію, його настрій.


З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?


Я майже відповів на це запитання попереднім поясненням. Перекладати з білоруської, польської, словацької, македонської я почав перекладати зі вдячности колеґам за переклади моїх поезій на ті мови.


Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?


Підходи до перекладів поезії та прози абсолютно різні. Перекладаючи поетичні твори я можу відкласти того вірша, якого не можу відтворити українською так, щоб автор, який не знає української, міг би його впізнати за звучанням. З роману чи з новелі не відкинути ніякого шматочка, яким би складним для перекладу він не був. При перекладі біографічного есею латиського поета Яніса Петерса про життя і творчість композитора Раймондса Паулса мені довелося користуватися різними довідниками з музикознавства, хоча свого часу я трохи вчився у музичній школі.


Спільним у перекладах є необхідність засобами рідної мови передати не лише зміст твору, а нюанси іншої мови, її колорит. Щоб читач розумів, що це розповідь з іншої країни, хоча є і загальнолюдські проблеми.  


Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?


Перекладацька діяльність для мене не є основною. Через те я сам пропоную своїм видавцям ту чи іншу річ, яка чимось мені припала до серця, з якою я захотів познайомити українського читача. Замовлення на переклад конкретного тексту для мене є неприйнятним, оскільки може не співпасти з моїми естетичними чи іншими уподобаннями.


Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?


Приваблює бажання бути посередником між народами, показати, що у різних народів спільного набагато більше, ніж відмінностей. Це і є найбільшою перевагою. Головним недоліком може бути лише поверхове знання мови, з якої треба робити переклад, я не наголошую на знанні рідної. Це й так є зрозумілим. Також серйозним неґативом є поверхове знання історії та культури, побуту тощо того народу, з мови якого робиться переклад. Не є істотно суттєвим, що перекладається — короткий вірш чи грубезна епопея.


Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?


Іноді, якщо є така можливість, корисно поспілкуватися з автором, але без некоректних запитань про зміст чи підтекст твору. Якщо перекладач цього не зрозумів, то йому не варто братися за цю роботу і стрічатися з автором. А дружня розмова з ним може дати багато чого, що стане в пригоді при перекладі.


Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?


Особливо важливих моментів (я вже про дещо прохопився раніше) є досить багато. На мою думку, важко щось визначити за головне: досконале знання мов (своєї і чужої), знання про народ, із мови якого перекладається, та його країну, знайомство із умовами та специфікою роботи (фахової) персонажів твору, який перекладається.    


Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.


З десятка виданих перекладних книжок (про мої численні публікації в різних альманахах, антологіях чи періодиці не йдеться) найбільшим своїм здобутком вважаю авторську поетичну антологію «З Латвійського берега».


Все-таки до неї я йшов майже сорок років, постійно перекладаючи і публікуючи добірки віршів окремих поетів Латвії. Це більше десяти тисяч поетичних рядків (450 сторінок) сімдесяти трьох латиських поетів. До фотографії кожного додано біографічні відомості та розповідь про творчі здобутки. Це досить представницький зріз латиської поезії ХХ століття включно з діяспорними представниками.


Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б? 


Я вже сказав раніше, що маю таку можливість працювати не за замовленнями, а самому пропонувати. Тобто я цілком вільний у своєму виборі творів для перекладу. Шкода, що на всі свої мрії нема достатньо часу. Є славний латиський письменник Карліс Скалбе (він досить тривалий час прожив на еміґрації у Швеції, де й відійшов до вічности). Будь-якої вільної години я сідаю за переклад його казок. Філософія цих болісних сюжетів близька кожному народові, хоча і відбувається дійство в латиських реаліях.


*


Попередні інтерв'ювовані:


9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур


*


Юрій Завгородній – прозаїк, поет, перекладач. Член Національної спілки письменників України та Асоціяції українських письменників, нар. 14.07.1940. р. на Дніпропетровщині.

За фахом інженер-будівельник – закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут (1962). Працював на будівництві електростанцій в Україні, Латвії, на Крайній Півночі в Росії. Завершив кар’єру будівельника головним інженером Управління будівництвом Чорнобильської АЕС (1989-1993). Згодом був начальником департаменту в Міністерстві енергетики України (1993-2000).

Почав друкуватися ще в студентській багатотиражці з 1958 р., 1959-го в дніпропетровській обласній молодіжній ґазеті (“Прапор юності”) з`явилася поетична добірка. Від 1969 року (після добірки в альманасі «Вітрила-69») по 1989 рік Ю. Завгороднього не друкували в Україні з політичних міркувань тодішнього режиму. Зрідка з’являлися публікації його віршів у Латвії у перекладах на латиську або російську мову. Нині його твори відомі за межами України: Азербайджан, Бельгія, Білорусія, Болгарія, Ізраїль, Латвія, Литва, Македонія, Німеччина, Польща, Росія, Румунія, Сербія, Словаччина, Чехія, Франція. Вірші та твори малої прози включалися до багатьох зарубіжних антолоґій, альманахів, колективних збірок. На сьогодні доробок Ю.Завгороднього складається з таких книжок:

Поетичні: “Тече між пальцями пісок” (1993, “Укр. письменник”); “Поміж вчора і завтра” (1994, “Укр. письменник”); “На часі проща” (1995, “Укр. письменник”); “Прочинене в часі вічко” (1996, “Укр. письменник”); “На зламі часів” (1998, “Живиця”); “Не в’яне полум’я свічі” (2000, “Дніпро”); “Озирнутися перед порогом” (2002, “Гранослов”); «Правда і віра» (2004, «Неопалима купина»), «На круги своя» (2007, «Задруга»), «Попелище дикого степу» (2009, «Задруга»). Польською мовою – «Pogwar dzikiego stepu» (2009, Вроцлав, Польща).

Прозові: “Злам” – роман у новелях (1999, “Живиця”; 2001, “Кальварія”); “За що?” – роман пригод «ошуканих шукачів скарбів» (2003, “Юніверс»; 2009, «Задруга»); “Йду проти себе” – роман у новелях (2004, “Кальварія”); “Задовгий день “Ч”” – роман-спогад про наслідки Чорнобильської катастрофи (2005, “Кальварія”); три пригодницьких романи з циклу «Ошукані шукачі скарбів» вийшли одночасно 2009 року - «Відлуння зі схрону», «Не заглядай до прірви», «Остання справа Втікача» («Задруга). 

З часів замовчування творчости Ю. Завгороднього в Україні він почав активно займатися перекладами з різних мов. Переклади тоді друкувалися в українських журналах та антолоґіях. На сьогодні опублікував такі книжки перекладної літератури:

- з латиської – збірка віршів Кнутса Скуєнієкса “Насіння в снігу” (1994, “Укр. письменник”); 50 поетів Латвії в антолоґії “З латвійського берега” (1999, Поліграфічний центр КДУ ім. Т. Шевченка) і вдруге - вже 73 поети (2007, «Кальварія»); біографічний роман-есей Яніса Петерса про життя і творчість латиського композитора “Раймондс Паулс” (2005, “Кальварія”);

- з польської – збірка віршів Казімеша Бурната «Вивернути час на ліву сторону» (2008, «Задруга»); .Анджея Грабовського «А той віршик про те…» (2009, «Задруга»); передано до видавництва «Кальварія» роман-спогад Анатоля Дячинського про долю поляків із національного автономного району ім. Мархлевського в Україні, ліквідованого Московською владою в 1936 році з виселенням всіх поляків до Північного Казахстану;

- з румунської – філософсько-історична поема Думітру М. Іона «Євангелія від Іоанна Метафори» (2010, «Задруга»).

Також переклади творів окремих авторів з білоруської, латиської, литовської, македонської, польської та словацької мов продовжують регулярно з’являться в українській періодиці. Постійно бере активну участь у літературних святах та фестивалях у різних країнах: Польща (Краків, Вроцлав, Познань, Жешув тощо), Латвія,  Литва, Словаччина, Македонія, Азербайджан, Болгарія, Румунія та в інших. Після того кожного разу друкує свої переклади творів учасників тих імпрез в  українських журналах та ґазетах. 

Лауреат літературних премій ім. П. Тичини (2002), В. Сосюри (1993), О. Гончара (2007), міжнародної (Мюнхен, Німеччина) премії ім. Івана Кошелівця (2003), Латвійською республікою двічі відзначався нагородами за внесок до народної дипломатії та перекладацьку діяльність (2000, 2008).

Немає коментарів: