СТАРА ВІЙНА
Вибач мені, стара війно,
Що не вмер на тобі,
Що можу тепер, скажімо, через абищо сердитись
І божеволіти через дурниці.
Знаю, ти — велика яма
І нема в тобі дна.
Коли ти була молодою,
Легко приймала в себе мільйони.
Тепер ти — стара
І не хочеш, щоб тебе забували,
Показуєш свої старі знимки,
Гордовито ділишся спогадами.
Навіть розмальовуєш стару чорно-білу
Кінохроніку для абсолютної достеменності.
І я охоче тобі вірю,
Що, власне, все так і було.
А сам зважую шанси на нову роботу
Чи там невеличкий особистий бізнес.
А потім думаю все-таки про тебе:
«Ну чого ти до мене причепилася, рекордистко з паленого м’яса!
Усі твої фронти, всі твої мапи зі стрілами
Ударів та овалами оточень,
Увесь цей твій смертельний мейкап
Не приваблює мене ні крихти!»
Та вголос цього не кажу.
Ввічливо всміхаюся.
Чекаю, поки заклюєш носом і заснеш
Над своєю щовечірньою чаркою
Червоної наливки.
Пер. Лев Грицюк
*
Немає коментарів:
Дописати коментар