"Захід сонця на морі" Авґуста Стріндберґа

АВҐУСТ СТРІНДБЕРҐ
ЗАХІД СОНЦЯ НА МОРІ

Лежу собі на палубі,
курю “П’ятеро синіх братів”
і не думаю ні про що.

Море — зелене,
темне таке, мов абсент, зелене;
гірке, як хлористий магній,
і солоніше за хлористий натрій;
цнотливе, як йодистий калій;
і забуття, забуття
гріхів великих, великих бід —
його дає тільки море;
й — абсент!

О, зелене абсентне море,
о, тихе абсентне забуття,
приспіть мої чуття
і дайте мені спокійно заснути,
як раніш засинав я
над статтею у
“Ревю де дю Монд”!

Швеція стелиться димом —
димом мадуро-гавани;
незагашеною сигарою
над нею висить сонце;
а довкіл обрію
спалахують хвилі,
наче бенгальські вогні,
й освітлюють жаль мій.

Пер. Лев Грицюк

Зі збірки "Вірші римовані і прозою"

("Dikter på vers och prosa", 1883)

*

“Можливо, перший вільний вірш у шведській літературі.” (Per Arne Tjäder)

*

2012 року — 100 років із дня смерті Стріндберґа