>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

неділя, 25 листопада 2012 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 41. Катерина Міхаліцина


Як Ви стали перекладачем?

З дитинства любила вигадувати і просто розповідати усілякі історії, нехай і котові на вухо… Відтак переклад свого часу став природним способом розширити коло тем і героїв, способом вжитися в іншого, побути частиною його історії, освоїти чужинські території. Водночас переклад – це така собі паралель до читання текстів іншими мовами, бо хороший твір одразу «просить» переселити його в україномовний простір… Першим цілком свідомим перекладом була «Поезія в прозі» Оскара Вайлда – дуже хотілося бодай спробувати відтворити його біблійно-містичну образність. Потім був Джим Моррісон – фронтмен відомого гурту «The Doors». Але поезію його перекладала лише фрагментарно, під настрій, тому донині «дожили» тільки переклади його кіносценарію «Автостопник» та кількох інтерв’ю. Перекладала ще й мультфільми та казки для свого сина. І якось за посередництвом знайомих оці перекладні клаптики потрапили до Олега Фешовця, директора видавництва «Астролябія», і привели мене до Толкіна. Так 2008 року вийшла перша перекладена мною книга «Сказання про дітей Гуріна». І так, здається, я стала перекладачем.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладаю на українську (дуже рідко – на російську, але тут не йдеться про художній переклад). Цілком погоджуюся з твердженням, що для перекладача найбільше важить знання тієї мови, НА яку він перекладає. Адже для процесу перекладу стануть у пригоді граматики, словники, сайти, підрядники, друзі/колеги, з допомогою яких можна «підлатати» діри у знанні іноземної. Якщо ж не знаєш і не відчуваєш (це особисто для мене теж багато важить: така собі мовна інтуїція чи то пак те, що не можна пояснити знанням, а лише розумінням, внутрішньою потребою зробити так, а не інакше, обрати саме це слово, цей спосіб перенесення певного концепту з культури в культуру) своєї «робочої» мови, то тут уже нічим не зарадиш. Або мало чим… А перекладаю головно з англійської та польської, хоч були спроби працювати з чеською, російською, білоруською, італійською і французькою.

Щодо вибору, тут мені важко сказати щось цілком визначене… Англійська була першою (в різних сенсах) іноземною, я завжди читала нею найбільше, не враховуючи, звісно, української… Польська, в певному розумінні, дісталася в спадок від прабаби: вже у 3 роки я розповідала віршика про Тадеушика та Марійку, які, задивившись на лелеку, гепнулися з лавки… У нас в дворі теж стояла лавка, з якої можна було заввиграшки «злетіти», і мені здавалося, що ті діти впали саме з неї, а значить – жили в моїй хаті до мене і розмовляли польською, і тому я обов’язково освою її, коли виросту… якось так.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Під час перекладу завжди орієнтуюся на автора (його стиль, бачення, способи світотворення тощо), а не на читача (не спрощую, не прикрашаю, не полегшую сприйняття складних елементів тексту). Проте намагаюся зробити так, аби кінцевий варіант був так само закорінений в українську мову, як і вихідний варіант – у мову оригіналу, зберігаючи при цьому максимум авторських особливостей. Перекладаючи роман, не читаю його наперед. До певної міри синхронізую читання і переклад, це дозволяє втримати емоційну напругу і динаміку мови. Так з’являється чернетка. Потому перечитую написане ще раз, уже зі знанням повного тексту оригіналу: звіряю, виправляю, допрацьовую деталі. Втретє перечитую вголос, вирівнюючи звучання (звісно, якщо дозволяє час, відведений на роботу з текстом). З оповіданнями етапи роботи залишаються такі самі, змінюється лише перший пункт: невеликий за обсягом твір я перечитую заздалегідь, інколи – декілька разів. А от щодо віршів… Їх я переклала надто мало, аби говорити про якусь систему чи методу роботи. Це радше потреба відтворити образ, якого мені бракує у моєму світі в певний момент, якесь хвилеве натхнення…

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

За 5 років нашої співпраці видавництвом «Астролябія» опублікувало кілька моїх перекладів Дж. Р. Р. Толкіна («Діти Гуріна», «Сильмариліон», «Сказання з Небезпечного Королівства», «Легенда про Сіґурда і Ґудрун» у двох останніх я перекладала прозову частину, а чудова київська перекладачка Олена О’Лір – поетичну) та пригодницький твір А. Шклярського «Томек у країні кенгуру». Тексти, перекладені, так би мовити, «для душі» потім прилаштовую в часописи. Інколи це вдається, інколи ні або ж не з першого разу.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Якось я рідко замислююся над перекладацтвом як фахом… Найбільше люблю сам процес перекладу. Тож щодо переваг, скажу так: можливість отримувати гроші за роботу, яку все одно робила би, бодай для себе і у шухляду… А щодо недоліків, наразі згадуються більше «зовнішні» проблеми, які в дечому збігаються зі «загальнолітературними»: відсутність інституту професійної критики, налагодженої системи оприлюднення перекладу – внесення його в реєстр перекладених творів (якого, здається, теж немає, хоч він значно полегшив би кооперацію перекладачів спільного мовного, тематичного, жанрового сегменту – не довелося би витрачати купу часу на пошуки-розпитування, перекладався той або той твір чи ні); вростання перекладеного твору в культурну дійсність – бо те, що ти щось там переклав, хтось видав твій переклад, прочитав і навіть написав про нього, ще не означає, що цей твір «впишеться» в україномовний простір і житиме там. До того ж, житиме інтегровано – перекладач, видавництво, медіа, літературні критики та перекладознавці в купі з читачами творитимуть поле конструктивного обговорення тексту, взаємовпливу і взаємозміни тексту та його реципієнтів, унеможливлюючи, або зводячи до мінімуму, появу неякісних перекладів і формуючи аудиторію, здатну сприйняти твори різної складності і мистецької вартості (від доволі низької, до найвищої – бо наразі, здається, більшість читачів просто неготова братися за те, що скільки-небудь виступає за рамки зони їхнього читацького комфорту).

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Ймовірно, допоможуть не самі запитання, а розмова, що її вони спровокують, якщо будуть вдалими: така собі дискусія про життя, літературу, про все на світі, велике і мале, що так чи інакше відобразилося в художньому творі. Для мене наразі це – чистої води теорія, бо мої автори це переважно «мертві білі чоловіки».

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Досвід дайвера. Того, хто пірнає вглиб тексту і може довго перебувати в ньому, затамувавши подих. Повага. Терпіння. Наполегливість. Енциклопедія та словники (часом їх можна замінити Інтернетом) під рукою і в голові.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Насправді, жоден художній текст не минає для перекладача безслідно. Бо, як сказала у нещодавньому інтерв'ю для «Літакценту» Маріанна Кіяновська, перекладання – це творення мовного інструментарію, без якого неможливий подальший розвиток, навіть якщо одним інструментом ти користуватимешся раз у раз, а іншим тільки вряди-годи. Але на емоційному рівні найглибші відбитки наразі залишили 3 твори, і всі вони в той чи інший спосіб олюднюють своїх авторів: «Із глибини» Оскара Вайлда, «Листок пана Дрібнички» Дж. Р. Р. Толкіна і «Жага» Сари Кейн. У випадку з Вайлдом, це найсуперечливіший лист, який мені доводилося читати: у ньому автор, дійсно, то западає в найглибші глибини дріб'язковості, міщанства і зведення порахунків, то злітає до так само неймовірних висот, або ж глибин навспак, поетичності мислення, почуттів, страждань. Толкіновий «Листок» певною мірою викривальний: з нього найлегше відчитати не просто високий інтелектуальний рівень автора, майстерність у володінні мовою, у інтерпретації існуючих та творенні нових міфів і світів, а й вразливість, страхітливу хисткість Толкіна-людини, літньої людини, яку долають сумніви і вагання між науковцем-професором-колегою-главою-родини-батьком і письменником, опус маґнум якого вже є, давно є, проте, вочевидь, ніколи не буде завершений, адже він, письменник, надто часто розмінювався на те, що на схилі життя здається не таким уже й значущим… За Сару Кейн я дуже вдячна Оксані Дудко та театральному фестивалю «Драма.UA», бо якби не вони, я ніколи б не наважилася взятися за щось таке. «Жага» 
це теж своєрідне розхитування усталеного образу, зокрема надмірної брутальності п'єс, що належать до формату «нової драми». Це самоподолання авторки і моя маленька особиста війна. Це мовчання і мінімум дивних слів та фраз, кожна з яких – на вагу золота, бо промовляє до чутливого читача емоційніше, ніж навіть найміцніший матюк. Це несприйняття. Це стояння на краю даху, коли тобі вже не потрібні ні істерики, ні вмовляння, ні відступ, бо ти вже все вирішив, бо «життя не варте того, щоб його проживати», але не можеш стрибнути, адже знаєш, що тоді тебе покарають: повернуть у це нестерпне життя і доведеться бути в ньому, знову і знову… Це тотальна відсутність вибору. Хіба буває щось жахливіше?.. Завдяки цій п’єсі у мене значно покращав «периферійний зір»: бачення не вглиб, а вшир, обабіч, довкола тексту.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Хотіла б перекласти усі твори Джил Томлінсон – наразі переклала для своїх малих лише «Совеня, що боялося темряви», чудову терапевтично-біологічну історію для дітлашні. Допрацювати переклад поеми Гільди Дулітл «Во славу янголів» та зробити гарну добірку її поезії періоду імажизму. А ще – «До маяка» Вірджинії Вулф і, можливо, її ж «Місіс Деловей»; «Під скляним ковпаком» Сильвії Плат; «Історію куріння», що побачила світ у видавництві «Фейбр&Фейбр»… Виглядає на те, що я просто перемкнулася б з «мертвих білих чоловіків» на жінок.



*

Попередні інтерв'ювовані:


9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець

Немає коментарів: