WhyTranslator: Інтерв'ю з перекладачем: 46. Василь Махно

Як Ви стали перекладачем?

Я почав перекладати із нестримного зацікавлення іншими літературами. До того ж, я належу до покоління, коли у розмовах тодішніх «тусовок» виникали імена зі світової літератури, які потрібно було знати і твори яких потрібно було прочитати, щоби належати до «кола своїх». У 90-ті роки практично неможливо було прочитати мексиканця Хуана Рульфо, а його «Педро Парамо» морочив нам голови уже самою назвою. За «Хозарським словником» полювали, а діставши два примірники (як знаєте, чоловічий і жіночий) шукали той ключ, який власне ділить цю книгу на чоловічу і жіночу. Спочатку спробував був щось перекладати у віці 15 чи 16 років з російської поезії – Блок, Ахматова, Пастернак, але ті переклади так і залишилися у юначих зшитках. Після перших відвідин Польщі у 1988 році я привіз невелику збірку Чеслава Мілоша «Kroniki». Потім, виникло бажання перекласти Збіґнєва Герберта, на вірші якого я натрапив у журналі «Poezja». Як тих кілька чисел того журналу прибилися до Тернополя – не знаю? І вже точно не пригадую: у кого я їх позичив для читання. Згодом у мене з’явилася непогана бібліотека польської, словацької, сербської, румунської поезії. Якогось разу мені передали тлустий том віршів і прози Нікіти Станеску. Румунської мови я не знаю, окрім кількох слів і висловів, але мені був цікавий сам процес вчитування у незрозумілий іншомовний текст. Перекладання, звісно, інший процес, аніж писання своїх текстів. Це схоже на спів, коли потрібно перейти з однієї октави на іншу, не сфальшувавши.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Найбільше поетичних перекладів у мене з польської мови, дещо є з англійської, сербської і, навіть, німецької. З польської я перекладав Чеслава Мілоша, Збіґнєва Герберта, Богдана Задуру, Януша Шубера, Анну Фрайліх, з англійської – Джона Ешбері, Джін Валентайн, з німецької – Ґотфріда Бенна, з сербської – Васко Попа. Були, звичайно, якісь принагідні переклади віршів інших поетів, але це не та кількість, яку варто обговорювати як певний доробок.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я не перекладав прози, а виключно вірші. Мабуть, саме мій суб’єктивний вибір відіграє і відігравав ключову роль.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Коли йдеться про видані мною перекладні поетичні книжки, то їх небагато, лише дві – книжка Збіґнєва Герберта «Струна світла» (1996) і Януша Шубера «Спійманий у сіть» (2007). Першу я видав у Тернополі, дозволивши собі по молодечому поекспериментувати з віршами Герберта. Польський поет знав про вихід цієї книжки і дозволив її публікувати. Другу – вірші Шубера – я видавав уже у видавництві «Критика» з власної ініціативи і видавництво радо погодилося на таке видання. Тобто, коли йдеться про видання поетичних книжок, то годі очікувати замовлень від видавництв, бо комерційно ці проєкти ніколи стають успішними. Навіть, на Заході майже кожна поетична книжка, а особливо іноземного автора, фінансується фондами, які для таких цілей призначено.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Я гадаю, що у моєму випадку перекладацтво – це можливість відчути іншу поетичну мову, заглибившись у саму її серцевину.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Очевидно, що з’ясування певних речей тільки допомагає у якості перекладу.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Ну, по-перше – тонке відчуття слова. Я кажу про переклад виключно поезії. Коли поезію перкладає не поет, то, у переважній більшості, це відчутно. Є, звичайно, виключення – Кочур, Лукаш, Москаленко, але їх приклад лише підтверджує правило. Тому блискуче знання мови перекладачем ще не гарантує, що він якісно перекладе поетичний твір. У поезії приховано механізми, які для лінґвіста можуть бути зачинені. Що це за механізми – інтуїція, відчуття маґії слів, уміння впоратися з цим перекодуванням з однієї мови на іншу. Чогось можна навчитися, а чогось – ні.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Мабуть, це праця над книжкою Януша Шубера. Чому? Бо поезія Шубера локальна і універсальна. Сянік та околиці – це таке своєрідне Шуберове Макондо з усіма родинними та історичними перипетіями, з ламаними ліннями гірських пейзажів і урбаністикою маленького містечка, перетин і пограниччя культур та людських доль. Я переходив з поетом його містом від вірша до вірша і згадував щось зі свого життя і своїх загублених у часі і просторі галицьких містечок.

Якби Ви були цілком вільні обирати – яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Насправді я вільний обирати, тому, коли щось тепер і перекладаю, то виключно з того і тих, хто мені подобається. Ось, кинувши поглядом на щойно придбані книжки на моїх полицях – проза Рейнальдо Аренаса, Арундаті Рой, щоденники Йонаса Мекаса, оповідання про Чортків Карла-Еміля Францоза, романи Нормана Мані і т. д. Кажу в першу чергу про прозу, якої нема ще в українських перекладах. Перекладна література – класична і сучасна – це важлива частина культурного процесу, його тінь і доповнення. Тому перекладати потрібно!

Попередні інтерв'ювовані:

1. стронґовський

2. Христина Назаркевич

3. Андрій Савенець

4. Андрій Бондар

5. Остап Сливинський

6. Мар'яна Прокопович

7. Дзвінка Матіяш

8. Алла Татаренко