WhyTranslator: Інтерв'ю з перекладачем: 44. Володимир Діброва

Як Ви стали перекладачем?

Це мій фах. Я закінчив перекладацьке відділення факультету романо-германської філології Київського університету імені Шевченка. Так чи інакше, але письмовим, усним чи синхронним перекладом я займаюся все життя.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Мені доводилося перекладати на російську, українську та англійську мови. На українську я перекладав з англійської, французької та польської. Але найбільш впевнено я почуваюся в українській та англійській мовах.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Перший крок – це завжди відчуття необхідності перекладу саме цього твору. (Мовляв, без цього “небо впаде у Дунай“.) Далі треба спіймати його ритм. І, нарешті, знайти його відповідник у тій мові, на яку перекладаєш. Моя мантра: Переклад – це не перетягання слів з однієї мови в іншу, а відтворення іншого життя. І це “нове“ життя мусить бути “справжнім“, органічним, природним. Вони мусить настільки “прижитися“ на новому ґрунті, щоб не відгонити перекладом.
Я перекладав оповідання, романи, вірші та п’єси. І “підхід до коня“ скрізь був більш-менш однаковим. І це стосується лише художнього перекладу. Про гори технічної та публіцистичної літератури не буду навіть згадувати.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Зараз я живу у США і фактично не маю ніякого зв’язку з видавництвами. Востаннє на мене “вийшов“ Роман Малиновський з Фундації Короля Юрія, і ця співпраця виявилася досить плідною. А раніше, у 80-ті та 90-ті роки, я був пов’язаний із “Всесвітом“ та “Дніпром“.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

У відповідь на це питання наведу цитату з передмови до нашого з Л.Дібровою перекладу “Бойні номер п’ять“ Курта Воннеґута (він оце має вийти у Видавництві старого Лева). “Існує така думка, що перекладач поезії є суперником автора, а перекладач прози – його рабом. Але для нас робота над “Бойнею“ була, перш за все, розмовою з мудрою людиною, школою і запрошенням до діалогу. Кожна така розмова, як на індивідуальному рівні, так і в межах усієї країни, є, по суті, прилученням до широкого світу і порятунком від того одвічного монологу, заставниками якого ми є ось уже більше трьох століть.“
Недоліки? Які недоліки?

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Звичайно. Про таку співпрацю можна лише мріяти. Але мені чомусь ніколи не випадало перекладати живих авторів, лише “вічно живих“. Але, зізнаюся, що під час роботи над творами С.Беккета (а я переклав один із його романів і чотири п’єси), я спілкувався з його польським перекладачем Антоні Ліберою. А він, у свою чергу, добре знав Беккета.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Моя порада така. Хочеш вважатися перекладачем – спершу переклади п’ятсот сторінок художнього тексту. Просто щоби “набити руку“ і увійти у смак цього ремесла. А після того вирішуй, що тобі далі робити. Ну й, певна річ, в ідеалі поет мусить перекладати поета, а прозаїк – прозаїка. Крім того, “знання мови“ – це, перш за все, знання того, що за нею стоїть. Тобто, психології народу, його історії, культури, світосприйняття і т.д. Інакше словник з інструмента перетворюється на в’язницю.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Кожен переклад, дрібний чи великий, це і тяжка праця, і подарунок, і джерело натхнення, і освіта. Про кожен із них я міг би розводитися без кінця-краю. Хоча б тому, що я сам їх вибирав, це – частина мого життя і моє “вікно у світ“.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Я б перекладав те, що, на мою думку, конче потрібно нашій культурі і нашому суспільству. (Ну й, не стану лукавити, те, до чого мене тягне.) Можу подати вам мій список, хоча б тому, що я бачу, що вже не зможу цього здійснити.
“Пригоди Гекльбері Фіна“ Марка Твена – заради мови й тому, що більш американського твору годі шукати.
“Просто християнство“ К.С.Л’юїса, як антидот балачок про “духовність“ та “самобутність“.
“Третій поліцейський“ ірландського письменника Флена О'Брайєна – чим далі ми віддаляємося від ХХ-го століття, тим більше оцінюємо справжніх велетів інших літератур, і тим гостріше розуміємо, що цей світ – єдиний.
А ще нам далі не можна без перекладів Ч.Мілоша, З.Герберта, Р.Капущінського, Л.Колаковського та інших поляків. Там – і спільний досвід, і шляхи порятунку.
А ще – “Дорога“ американця К.Маккарті...
А ще – оповідання Р.Карвера, П.Боулза, вірші Джеймса Тейта...
Та що тут балакати...

Попередні інтерв'ювовані:

1. стронґовський

2. Христина Назаркевич

3. Андрій Савенець

4. Андрій Бондар

5. Остап Сливинський

6. Мар'яна Прокопович

7. Дзвінка Матіяш

8. Алла Татаренко