WhyTranslator: Інтерв'ю з перекладачем: 43. Олександр Фразе-Фразенко

понеділок, 14 жовтня 2013 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 43. Олександр Фразе-Фразенко

Як Ви стали перекладачем?

Думаю, я ним не став. Це дуже абстрактна ситуація – перекладач віршів, майже те саме, що стати поетом. Але перекладаю давненько.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладаю українською з англійської, ще кілька віршів колись переклав з російської. Цікаво, що до того, як став перекладати, англійська мова мені дуже не подобалася (зрештою, майже всі речі, які я раніше не робив, дуже мені не подобаються), я її практично не переварював. Але це кардинально змінилося, як тільки почав «вгризатися в тіло тексту». Зараз мені здається що вона найрозвиненіша і найбільше розроблена. Це й очевидно, скільки славетних літератур працює в її межах, скільки людей нею говорять.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Обравши що перекладати, читаю кілька разів, вголос і мовчки. Якщо є можливість – слухаю, як це читає автор, а якщо є можливість це побачити – супер! Мимоволі вчу це, як улюблену пісню, повторюю слова за голосом, як фанат рок-групи. Навіть не думаю тоді про переклад. Потім слова ходять за мною, що б не робив, потім переслідують, наздоганяють, проникають у мене зі спини і виходять з рота, повторюю їх, навіть вимовляю їх, наслідуючи манеру автора, якби пам’ятав свої сни, то знав би, що мені сниться, ніби я і є автором цих слів. Потім в одну мить я розумію, що переклад вже мені надіслано, я його записую і почуваюся чудово, не конче в позитивному сенсі. Напевно так почуваюся, ніби сам це написав.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Так виходить, що в один момент, переглядаючи якийсь фільм, чи читаючи якусь книжку, розумію, що ось ці вірші – мої. Тоді я хочу поділитися цим з друзями, або навпаки, нікому не показувати і зберігати це приватне відкриття приватним. Так чи так, я чомусь дуже хочу мати ці вірші українською мовою. Шукаю переклад. Якщо не знаходжу, або знайдений мене не задовольняє, вирішую перекладати. Так працює моя голова, що мушу бачити певну цілісність елементів, тож намагаюся перекладати певними завершеними конструкціями, тобто циклами, чи книжками. Першою метою для мене не є видання книги, але це обов’язково мусить ставатися. Це, є такий шанс, може працювати на українську культуру, може в ній щось змінювати, як відкривання нових рівнів у комп’ютерній грі. Ти це робиш, перемагаєш дракона, і тільки тоді можеш іти далі. Зрештою, всі нездані іспити рано чи пізно ти мусиш здати.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Мені подобається через свій голос говорити чужими голосами, або цим самим робити їх своїми. Це перевага. Недолік – те, що ці чудові (на мою скромну і приватну думку) твори написав не я, а хтось встиг це зробити раніше.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

О! Це просто мрія для мене! Хіба ви б не хотіли почути голоси своїх улюблених поетів? А уявляєте, почути голос Вергілія, чи Овідія!.. Я обираю твори, які неймовірно сильно зачепили мене, тому я просто мріяти хіба можу про зустріч з їхніми авторами. Але такі зустрічі можуть статися тільки в мріях, чи якихось снах, бо поети, яких я намагаюся перекладати, вже померли. Стільки всього я б хотів у кожного з них запитати, стільки питань. Деколи мені здається, що ми б могли навіть потоваришувати, отак сидіти собі, спілкуватися, чи робити разом якісь буденні речі. Таке неймовірне життя. «Алло, о, привіт, що робиш? – Та так». Фантастика.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Щоб перекладати певного поета, треба бути практично його інкарнацією, треба бути ним, принаймні на якомусь рівні молекул. Ти просто влазиш йому під шкіру, і якщо ти – не він (чи вона), то «оригіналові» дуже боляче, бо ти незграбний всередині, поміж м’ясом і шкірою, ти мусиш входити в плоть, як до себе додому. Також ти мусиш бути майстром у своїй мові. Хотілося б бути таким, але це дуже важка праця. Завдання ускладнене ще й тим, що українська мова дуже нерозпрацьована і просто не готова приймати більшість речей, які в інших мовах, наприклад англійській, є цілком природніми, і вже давно.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Мені одразу згадується Пауль Целан в перекладі Мойсея Фішбейна, здається він починається так: найбіліший голуб злетів, я хочу тебе любити. Колись я прочитав цей переклад і він мене вразив неймовірно. Я не читав оригіналу, але цей вірш українською дуже мене хвилює й досі. Щодо моїх перекладів, то дуже пишаюся віршами, в яких вдається наблизитися до складної ритмічної системи і фонетики, зберігши при цьому текстовий зміст оригіналу. Скажімо, в Джеймса Дугласа Моррісона дуже багато раптових сценаріїв у текстах.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Я і є цілком вільний обирати, що не може не тішити. Якось так виходить, що поети яких я мимоволі обираю, мають дуже схожі долі. Їхнє життя пов’язане з драмою болісного виходу в літературу з якогось більш поширеного виду мистецтва. Це стосується Джона Уїлмота Рочестера, який все життя хотів грати в театрі й писати для театру, вільно писати вірші, але не міг робити це відкрито через свій графський титул. Те ж певною мірою стосується і його побратимів, Джорджа Етеріджа, Джона Драйдена і Кера Скруппа, яких я теж трохи перекладав. Це стосується Джеймса Дугласа Моррісона, який наважився заявити про себе, як про поета, вже тоді, коли був визнаним рок-ідолом, і літературна критика просто не сприйняла його. Я теж маю стосунок до візуального мистецтва і музики, але найдавніше з цього всього пишу віршики. Мрію також перекласти вірші Пазоліні і Кокто, зараз це поза межами мов, які я можу розуміти. Але попрошу когось про підрядник, чи почну вчити мови. Зрештою, французька тече в мені. Андрій Содомора колись сказав мені, що я зобов’язаний вивчити французьку, я тоді навіть пішов і купив навчальні книжки, словники… Лінь робить своє. До речі, Сенека писав, що треба обрати собі когось як взірець, і що б не робив, завжди уявляти, що цей чоловік скаже про тебе. Я колись таким взірцем обрав для себе Содомору. Маю велику надію, що хоч трішки кращим став з того часу, в чому дуже сумніваюся, але Содомора – не тільки велика людина, але й великий перекладач, і це, можливо, не просто збіг обставин для мене.

Попередні інтерв'ювовані:

1. стронґовський

2. Христина Назаркевич

3. Андрій Савенець

4. Андрій Бондар

5. Остап Сливинський

6. Мар'яна Прокопович

7. Дзвінка Матіяш

8. Алла Татаренко