ШУБЕРТІАНА
[...]
IV
На стільки всього мусимо покладатися, аби могти прожити наш насущний день не запавши крізь
землю!
Покладатися на сніги, що міцно тримаються за схил гори над селом.
Покладатися на обіцянки мовчати й усмішку взаєморозуміння, покладатися на те, що телеграми,
які повідомляють про нещастя, нас не стосуються і що раптовий удар сокири зсередини нас
не спіткає.
Покладатися на осі коліс, що несуть нас на трасі серед збільшеного в триста разів бджолиного
рою зі сталі.
Та нічого з того, власне, не варте нашої довіри.
П’ять смичків кажуть, що можемо покладатися на щось інше.
На що? На щось інше, і вони ведуть нас якусь частинку шляху туди.
Як коли на сходах гасне світло й рука веде – довірливо – сліпим бильцем, що орієнтується в
темряві.
[...]
Пер. Лев Грицюк
Немає коментарів:
Дописати коментар