Пауль Целан у перекладах Олега Короля

ПАУЛЬ ЦЕЛАН
ФУГА СМЕРТІ

Чорне молоко свiтанку п’ємо ми надвечiр
п’ємо його вранцi ополуднi опівночі
п’ємо та п’ємо
i риємо могилу в повiтрi де лежати не тiсно

В оселi живе людина i бавиться з гадюками i пише
коли стемнiє по Нiмеччинi й золотяться твої коси Маргарито
пише про це виходить iз оселi в мерехтiння зiрок i свище своїм
собацюрам
i свище жидам щоб тi рили могилу в землi
наказує нам пiд той свист танцювати

О чорне молоко свiтанку п’ємо тебе надвечiр
п’ємо тебе уранцi ополуднi вночi
п’ємо та п’ємо
в оселi живе людина i бавиться з гадюками i пише
коли стемнiє по Нiмеччинi й золотяться твої коси Маргарито
й попелiє твоє Суламiт волосся ми риємо грiб у небесах де лежати
не тiсно

Гукає вгризайтеся глибше у царство землi один з другим спiвайте
i веселiтесь погойдує пiстолетом глипає блакитними очима
ану один з другим ще глибше лопати у землю ануте до гри i до
танцю

Чорне молоко свiтанку п’ємо тебе надвечiр
п’ємо тебе уранцi ополуднi вночi
п’ємо та п’ємо
в оселi живе людина о золото кiс твоїх Маргарито
о попiл волосся твого Суламiт i бавиться з тими гадюками
кричить ану солодше грайте про смерть смерть – маестро
нiмецький
кричить ану похмурiше на скрипцi грайте i знiмайтесь у повiтря
димом
там у хмарах ваш грiб де лежати не тiсно

Чорне молоко свiтанку п’ємо тебе надвечiр
п’ємо тебе ополуднi смерть – маестро нiмецький
п’ємо тебе вранцi вночi п’ємо та п’ємо
смерть це нiмецький блакитноокий маестро
вiн вцiлив тебе оловом вiн стрiляє без промаху
живе в оселi де золото кiс твоїх Маргарито
на нас вiн нацьковує псiв i дарує нам грiб в небесах
з гадюками бавиться i мрiє той нiмецький маестро-смерть
о золото кiс Маргарити
о попiл волосся Суламiті

Пер. Олег Король

*

ПАУЛЬ ЦЕЛАН

CORONA

Приручено пожирає осiнь
своє листя з моєї руки: ми ж друзi.
Очищуємо час iз шкаралупи, вчимо його ладусi,
а час усе повертається в тiй же шкаралупi.

У дзеркалах – недiля,
намрiємось – у снах,
уста ж бо правду кажуть.

Око моє – по твоїй наготi, кохана,
ти теж мене бачиш,
наша розмова – морок,
кохаємось, як Мак i Пам’ять,
спимо, як те вино у бочках,
як море в час вiдпливу.

Бiля вiкна ми обнялись, i з вулицi нас бачать:
найвищий час, щоб знали!
Найвищий час камiнню розцвiтать,
найвищий час, щоб вдарив у серця неспокiй.
Найвищий час, щоби настав нарештi час.

Час.

Пер. Олег Король

*

ПАУЛЬ ЦЕЛАН

ЧОРНI ПЛАСТIВЦI

Пiдвечiр випав снiг. Вже мiсяць
чи два, як осiнь у монашiй рясi
принесла вiсть менi, листочок з України:
"Не забувай, що там вже втисячне надходить
зима в краю найширшої рiки на свiтi:
це Божа кров Iакова, сокирами благословенна...
Червоний, як нiщо у свiтi, лiд в промiннях
заходу сонця топче гетьман з вiйськом...
Дитино, закутайся в мою верету,
поки блищать шоломи, поки криваво
зораная цiлина трiщить
снiжно-бiлими кiстками твого батька,
а пiсню кедрiв топчуть копита...

Верету, вузесеньку верiтку бережу, поки ти
не навчишся плакать, дитино; лелiю коло себе
тiсноту свiту; не зазеленiє вiн,
дитино, твоїм потомкам!"

Скривавився я, мамо, осiнню, снiг палив мене:
шукав я серця свого, аби плакать, а знаходив
замiсть нього – подих – ой, того лiта.

Було воно, як ти.

Навернулися сльози. Я ткав верiтку.

Пер. Олег Король

*

Інтерв'ю з перекладачем: 39. Олег Король

Вірш Гельмута Прайслера