ФУГА СМЕРТІ
Чорне молоко свiтанку п’ємо ми надвечiр
п’ємо його вранцi ополуднi опівночі
п’ємо та п’ємо
i риємо могилу в повiтрi де лежати не тiсно
В оселi живе людина i бавиться з гадюками i пише
коли стемнiє по Нiмеччинi й золотяться твої коси Маргарито
пише про це виходить iз оселi в мерехтiння зiрок i свище своїм
собацюрам
i свище жидам щоб тi рили могилу в землi
наказує нам пiд той свист танцювати
О чорне молоко свiтанку п’ємо тебе надвечiр
п’ємо тебе уранцi ополуднi вночi
п’ємо та п’ємо
в оселi живе людина i бавиться з гадюками i пише
коли стемнiє по Нiмеччинi й золотяться твої коси Маргарито
й попелiє твоє Суламiт волосся ми риємо грiб у небесах де лежати
не тiсно
Гукає вгризайтеся глибше у царство землi один з другим спiвайте
i веселiтесь погойдує пiстолетом глипає блакитними очима
ану один з другим ще глибше лопати у землю ануте до гри i до
танцю
Чорне молоко свiтанку п’ємо тебе надвечiр
п’ємо тебе уранцi ополуднi вночi
п’ємо та п’ємо
в оселi живе людина о золото кiс твоїх Маргарито
о попiл волосся твого Суламiт i бавиться з тими гадюками
кричить ану солодше грайте про смерть смерть – маестро
нiмецький
кричить ану похмурiше на скрипцi грайте i знiмайтесь у повiтря
димом
там у хмарах ваш грiб де лежати не тiсно
Чорне молоко свiтанку п’ємо тебе надвечiр
п’ємо тебе ополуднi смерть – маестро нiмецький
п’ємо тебе вранцi вночi п’ємо та п’ємо
смерть це нiмецький блакитноокий маестро
вiн вцiлив тебе оловом вiн стрiляє без промаху
живе в оселi де золото кiс твоїх Маргарито
на нас вiн нацьковує псiв i дарує нам грiб в небесах
з гадюками бавиться i мрiє той нiмецький маестро-смерть
о золото кiс Маргарити
о попiл волосся Суламiті
Пер. Олег Король
*
ПАУЛЬ ЦЕЛАН
CORONA
своє листя з моєї руки: ми ж друзi.
Очищуємо час iз шкаралупи, вчимо його ладусi,
а час усе повертається в тiй же шкаралупi.
У дзеркалах – недiля,
намрiємось – у снах,
уста ж бо правду кажуть.
Око моє – по твоїй наготi, кохана,
ти теж мене бачиш,
наша розмова – морок,
кохаємось, як Мак i Пам’ять,
спимо, як те вино у бочках,
як море в час вiдпливу.
Бiля вiкна ми обнялись, i з вулицi нас бачать:
найвищий час, щоб знали!
Найвищий час камiнню розцвiтать,
найвищий час, щоб вдарив у серця неспокiй.
Найвищий час, щоби настав нарештi час.
Час.
Пер. Олег Король
*
ПАУЛЬ ЦЕЛАН
ЧОРНI ПЛАСТIВЦIПiдвечiр випав снiг. Вже мiсяць
чи два, як осiнь у монашiй рясi
принесла вiсть менi, листочок з України:
"Не забувай, що там вже втисячне надходить
зима в краю найширшої рiки на свiтi:
це Божа кров Iакова, сокирами благословенна...
Червоний, як нiщо у свiтi, лiд в промiннях
заходу сонця топче гетьман з вiйськом...
Дитино, закутайся в мою верету,
поки блищать шоломи, поки криваво
зораная цiлина трiщить
снiжно-бiлими кiстками твого батька,
а пiсню кедрiв топчуть копита...
Верету, вузесеньку верiтку бережу, поки ти
не навчишся плакать, дитино; лелiю коло себе
тiсноту свiту; не зазеленiє вiн,
дитино, твоїм потомкам!"
Скривавився я, мамо, осiнню, снiг палив мене:
шукав я серця свого, аби плакать, а знаходив
замiсть нього – подих – ой, того лiта.
Було воно, як ти.
Навернулися сльози. Я ткав верiтку.
Пер. Олег Король
*
2 коментарі:
Про переклади Todesfuge детально розповів Тимофій Гаврилів у книжці "Текст між культурами". Дуже рекомендую.
Згадала його коли побачила "маестро німецький", бо всі перекладачі намагались "порятуватись від німецької маскулінности смерти на противагу українській фемінности, танцюючи не від смерти, а від майстра (у Стуса - музика)".
Блакитноокий маестро - звучить непогано. Але "маестро-смерть" наприкінці - щось не дуже. Мені так здається..
Випадково натрапив на свіжий російський переклад "Фуги смерті" - http://polutona.ru/?show=reflect&number=41&id=684.
Дописати коментар