***
У "Надто гучній самотності" Богуміла Грабала
один чоловік приставляє ножа до горла оповідача
і заходиться читати поезію, тоді
просить вибачення, пояснюючи, що це єдиний спосіб,
у який він може змусити людей слухати його творчість.
Слухаючи вашу творчість, натомість, маю враження,
що переді мною — сільський “зайчик”, який,
розкривши плаща, зі своїм рожевим пісюном,
наче пташеням у гнізді, береться
махати ним мені перед обличчям добрих півгодини.
Пер. Лев Грицюк
*
АДЮЛЬТЕР
З тамазиту
Невже потай одружився втретє Махмуд?
Браття, він хоче, щоб ми в це повірили,
зводячи очі й чепурячись,
та бачу, як він уночі вислизає зі свого шатра
у пошуках не красуні вільнорукавої,
а лелек, що біля мечеті гніздяться,
співає їм, поки його дружини сплять самі,
проказуючи їхні наймення, мов закоханий юнак.
Пер. Лев Грицюк
*
ДЕВІД ВІТЛІ
***
Фен у басейні зламався знову,
він гудів сам собою, коли я заходив,
і далі гудів, коли я виходив, наштовхуючи на думку
“Збіг обставин”, але тоді чоловік у комбінезоні
почав по ньому гатити, й я зрозумів, що він зламався,
і якраз тоді згадав оте твоє читання
три роки тому, звучання якого
ще досі витрушую з вуха,
хоча твоє кайфування від нього ніяк не зменшувалося
мірою того, як жах серед твоєї аудиторії
із семи осіб зростав, сягаючи стану, який можу
описати лише як паніку, а ти, на Бога,
вів далі й далі; мене ніскілечки
не здивувало б, якби ти все ще стояв там три роки потому
і кричав на той клятий кавовий автомат.
Пер. Лев Грицюк
*
Немає коментарів:
Дописати коментар