Як Ви стали перекладачем?
Випадково. Навіть не згадаю, який саме перший твір мені захотілось перекласти. Мабуть, щось з білоруської, зокрема з Уладзімера Арлова. Чи, може, то були вірші? Польські вірші… Так, то були кілька віршів Віслави Шимборської, я зробив тоді переклади для вже нині неіснуючого журналу «Візантійський Ангел», що його видавав у Києві мій добрий друг Ігор Кручик. Це була друга половина 90-х років минулого сторіччя. Так, найшвидше саме та публікація і є моїм «перекладацьким дебютом»… Принаймні, іншого випадку я згадаю. Хіба що… Іще до Шимборської я переклав з англійської того самого вірша, який у фіналі роману «Лоліта» бідолашний Гумберт дає почитати Клерові Квілті, перед тим, як убити його. Англійська в мене не блискуча, тому я працював зі словником. Окрім того, я мав обидва варіанти Набокова – і англійський, і російський. Так що це був дуже пробний, дуже експериментальний мій переклад. Раніших я мабуть не пригадаю…
З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?
Перекладаю з мов, які знаю, а знаю я небагато. З російської я переклав три книжки віршів для дітей – дві належать перу Григорія Остера, й одна – Олега Ґрігор’єва. Це такий собі жорсткий, почасти чорний гумор для дітей. Люблю цей жанр. І дітям такі віршики подобаються. З білоруської я переклав дві книжки прози – Уладзімера Арлова і Василя Бикава. З польської я переклав досить багато прози Януша Корчака, а також прозу і п’єси іншого Януша – Ґловацького. І ще я колись переклав кілька віршів Міхала Айваза – з чеської мови. Хоча там я багато послуговувався словником. Чеську я знаю посередньо, щоб не сказати слабо. Але й такий переклад є у моєму доробку. Перекладаю, звісно ж, тільки на українську. Вважаю, що перекладач передусім має досконало знати рідну мову.
Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?
Все справді по-різному. Щоправда, роман я поки-що переклав лише один – «З Голови», автобіографічна проза Януша Ґловацького, роман в новелах. Мені воно гарно йшло, але робота над таким серйозним масивом тексту трохи таки виснажує. П’єси теж нелегко перекладати, коли вони великі. Що ж до віршів – то їх намагаюсь робити на одному диханні: ловлю настрій вірша в оригіналі, й потім дозволяю собі багато відхилень у тексті, який ретранслюю в рідну мову. Декому це подобається, іншим не дуже, але я сам, як поет, маю тут бути не рабом, а суперником. По-можливості так само має бути і у прозі, але там все дещо складніше.
Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?
Замовлень отримував мало – на Корчака, і на кілька п’єс. Інші ж твори починав перекладати без жодних гарантій, просто лише тому, що вони мені подобались, і я хотів переписати їх українською. А пізніше майже завжди знаходиться або замовник, або грант, на який це можна опублікувати. Так що я не дуже переймаюсь цим питанням. Просто, коли вже сідаю перекладати, то намагаюсь робити це так, щоб воно подобалось мені самому.
Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?
Приваблює можливість пережити оту насолоду творення, яку переживав і сам автор, пишучи оригінальний текст. Я справді дуже ціную отой кайф натхнення, і вмію, як то кажуть «горіти чужим вогнем». Вважаю, це дуже важлива, просто невід’ємна риса для перекладача.
Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?
В принципі контакт між автором і перекладачем бажаний, але не доконечно необхідний. Інколи навпаки – авторові протипоказано спілкуватися з перекладачем, і навпаки. Краще за все їм між собою спілкуватися, коли справу вже зроблено: твір перекладено і опубліковано. Тоді можна подивитися на вже пройдений шлях з певної відстані.
Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?
Розуміння оригіналу, розуміння епохи, реалій, описуваних у творі, який ти перекладаєш. Також добре знати й інші твори того автора, якого ти перекладаєш, навіть якщо ті твори ніби й не мають стосунку до перекладаного твору. Також важливе знання рідної мови, її лексичного багатства. Знання сленгу, розмовної, вуличної мови. Також важливо не лінуватись зазирати до словника, навіть якщо здається, що розумієш усе досконально.
Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.
Мій улюблений переклад – збірка прози Уладзімера Арлова «Реквієм для бензопилки» - це оповідання й повість чудового білоруського автора. Окрім того, дуже люблю й ціную свої власні переклади польської драматургії. Маю на увазі п’єси Януша Ґловацького «Четверта сестра», «Антігона у Нью-Йорку» й інші. І ще – п’єсу Анджея Сарамоновіча «Тестостерон». Це така забавна річ, де шість чоловічих ролей, і жодної жіночої. Весела і водночас глибока п’єса. Там є багато парадоксальних думок, відкриттів.
Наскільки можна любити й пишатися власними перекладами? Ну, так само, як і власними творами. Ти відчуваєш: ось це мені вдалося! Тоді можна й пишатися. Якщо ти при цьому лишаєшся достатньо критичним щодо себе самого.
Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?
Важко відповісти на це питання. Я берусь перекладати спонтанно, орієнтуючись тільки на власний смак. Наприклад, я з нетерпінням чекаю, коли мій друг, чудовий білоруський прозаїк Уладзімер Арлов закінчить і опублікує свій новий роман. Гадаю, це буде гарна проза, яку просто мусово переписати українською. В міжчасі я багато читаю інших авторів – російських, польських, білоруських – і весь час підсвідомо приміряюся: чи хотів би я це перекласти? Чи було б це цікаво українському читачеві? Зараз працюю над перекладом чергових п’єс Януша Ґловацького – мені це цікаво, мене це «заводить». Я добре знаю ситуацію з сучасною драматургією в Україні – її мало, її майже нема. Тому я й намагаюся «влити свіжої крові» в сучасну драматургію, хоча б почерпнувши її з чужих кровоносних судин. Перекладач – вампір! Як на мене, дуже вдале порівняння!
*
Попередні інтерв'ювовані:
2 коментарі:
"Горіти чужим вогнем", "Перекладач – вампір!" - знаменито!
Якийсь такий інфернальний образ! ;-)
Дописати коментар