Однією з прегарних (жіночих) рим української мови мені здавались (і досі здаються) пара «слів/сліз» (саме так — у родовому відмінку): передусім графічно (забрати рисочку з «в» і маємо «з»), але також і змістовно. На початку Бекетового «Тексту ні для чого» (Text for nothing) під номером 8 слова та сльози наратором змішуються в одне (якби колись ці тексти нарешті з’явились українською, перекладач був би заскочений цим гарним співзвуччям):
«Це неперервний потік слів і сліз»
(“It’s an unbroken flow of words and tears”)
[власне, родовий відмінок],
«[…] я їх плутаю, слова і сльози, мої слова — мої сльози, мої очі — мій рот»
([…] I confuse them, words and tears, my words are my tears, my eyes my mouth])
[не родовий відмінок, але все ж... :-) ].
Немає коментарів:
Дописати коментар