Війна подушками з мовою: критик Єлена Селін рецензує книжку Назара Гончара LIES DICH (Leykam Verlag, 2008)

Український поет Назар Гончар упродовж року був Stadtschriftsteller'ом («Міським письменником») у Ґраці. Поетична збірка Lies dich — результат його перебування в місті, що явно може похвалитись і річкою, і кількома вежами. Вірші — частково написані відразу німецькою, а частково — перекладені з української Христиною Назаркевич (грандіозно героїчний учинок). Гончар, безперечно, з німецькою мовою награвся: наприклад, у паліндромах та варіаціях слів і груп слів.		зачіска, що кидається в очі «перформативні віршування» Перфоративна стрижка
У нас на Salongen.de Гончар уже гостював (із віршем у перекладі Лева Грицюка). [salongen.de/node/195 — примітка перекладача.]
Назар Гончар народився 1964 року у Львові в українській Галичині. Поет, есеїст, перекладач та концептуальний митець.		Не витримую віршів без повних речень. Чому тут повнісінько n? Та p? Вибухові звуки. На іншій сторінці — тільки ie, i та ü. Ех.
Як учасник групи ЛУГОСАД він доклався до того, щоб воскресити та продовжити барокову грайливу традицію в сучасній одежині.		Ось нарешті — справжні рядки. Частково цілком зрозумілі. О’кей.
		Нонсенс знову, хоча — великими буквами. Гм.
Хоча Гончар відверто фліртує з дадаїзмом, його віршування не займає нігілістської позиції.		Хе-хе. Це, принаймні, було трохи смішно. Я — також не Ніцше. Слава Богу.
		Nietzsche Nietzschewo Nietzschewas? Перестань.
Він простягає мовну руку з Галичини до Австрії та Західної Європи; наприклад, у вірші «Ода до ліжка, або Колискова для себе». Тут і там виникає також Захер-Мазох: один із тих нечисленних львів’ян, яких загал у Західній Європі, думається, знає.		Ну от. Тільки тому, що Захерові-Мазоху випало походити зі Львова, він також додає де Сада. Ніколи не розуміла, чому ці двоє постійно мусять іти в парі. Вони не мають нічого спільного. Захер-Мазох, окрім цього, переважно тлумачиться цілковито неправильно. І чия в цьому провина? Жиля Дельоза!
		Мені варто написати есе про Захера-Мазоха, аби виправити ситуацію.
		Довгий вірш про Байду-Немову (у перекладі: Das Märchen vom sprachlosen Tachinierer — примітка перекладача). Tachinierer. Tachinerare? Що це?
Багатий матеріал із галицької традиції народної казки, що вже містить у собі містичні та сюрреалістичні моменти, у "Казці-показці про Байду-Немову" шляхом деякого зміщення акценту перетворюється на абсурдно-комічну казку про те, як з’явилася мова. З яйця виходить краса, і немова мусить, nolens volens, казати «Добридень». Мова як засіб наближення до гарного?		Досить добрий. Люльки, коні, дим, смажені яйця та гарбузи. Добрі предмети — щоб їх мати у вірші. Щось, вочевидь, наче сотворіння світу. Піддати швидкості мові мусить, зрозуміло, гарна жінка. Хоча краще це, ніж самотній бог.
		Ось він пише: не спиться  зате віршується  і поки пишеться  здається ого-го  а зранку  глянеш охо-хо
Ніщота загрожує всякому мистецтву. Порожній білий аркуш вимогливо спозирає на поета. Усвідомлення того, що все може бути намарно, що ніщо, можливо, не грає ролі, формулюється короткою сентенцією; сумнів у мові та сумнів у собі — співпадають.		Авжеж. Знаємо таке. Питання в тому, на яке своє «я» найбільше покладатися: нічне чи вранішнє.
Гончар приязно кидає виклик мові: не на дуель не на життя, а на смерть, а — на війну подушками.		Вельми симпатичний дядько.
		Нагадує Данііла Хармса. Хоча — приязнішого. Більш збентеженого, чи що.
Гончареві вдається вивести читача з чисто споживацької позиції на пошуки взаємозв’язків та розгадок мовних загадок. Виходячи зі знаменитого вірша Гете «Нічна пісня мандрівника» (Wandrers Nachtlied), Гончар із допомогою чогось на кшталт «проціджування» видобуває різні звукові образи. Один із перших, наприклад, — вокальний образ, що складається тільки з i та ü. Або ж образ тільки з вибуховими звуками p, t, k. Вони, без сумніву, тільки виграють від читання вголос як поезія-перформанс.		ХА! Розгадка: ті букви ж — із цього вірша («Нічна пісня мандрівника» (Wandrers Nachtlied)). Він наче «вицідив» із вірша різного роду звуки.
Читати Гончара означає зрушитись у своєму щоденному усвідомленні мови. Гончар сипле піском у машинерію, що жене вперед добре змащені коліщатка мови раціональної. Легке божевілля без деструктивного наміру кидає після першого добре змащеного погляду (якщо погляд отут може бути добре змащений, у чому — сумніваюся) на мову — другий і третій і так далі, аж доки слова запливають у загадковість, що відкриває можливості для нових тлумачень. Це — чин суб’єктивний, що передається, мов вірус. Якщо вірус «Гончар» пошириться (на що сподіваюся), то всі ми ходитимемо вулицями раптово зупиняючись та хихочучи. Наші розмови відбуватимуться без можливості початку чи кінця, без шансу на тверду землю під ногами — у вічній естафеті новонароджених нонсенсів, аж доки лежатимемо на долівці скорчившись від сміху.		Було би непогано побачити так «проціджений» випуск новин. Наприклад: а оаа ооооо о аа ао оо оа а а о Замість: Як ви бачите, програма соц-економічного розвитку стала значно худішим документом. Вона схудла удвічі, а то й утричі. Чи чогось подібного.

 *

Оригінал опубліковано на Salongen.de: salongen.de/node/391

(Jelena Selin, En kritikers svåra värv [Єлена Селін, "Нелегке завдання критика"])

*

Переклав зі шведської Лев Грицюк

Назар Гончар (1964-2009): 9 днів

Учора на шведському сайті Salongen.De з'явився мій текст про Назара Гончаря. Нижче подаю переклад тексту українською. (Згадали про Гончаря у Швеції й тут.)

*

Назар Гончар (1964-2009) — український поет, есеїст і концептуальний митець. Потонув 21 травня в ужгородському кар’єрі. (У медіа пишуть, що помер він від ішемічної кардіоміопатії. Гончар гостював в Ужгородському університеті, де мав зустріч зі студентами та читав свої вірші. Опісля він разом із кількома іншими письменниками поїхав на кар’єр за містом — скупатися. Очевидці кажуть, що плавав він біля берега, потім його стало не видно кілька хвилин, а потім показалося тіло…) Нам він залишив свої книжки… 

Маю його збірку поезій «Закон всесвітнього мерехтіння» 1996 року (перевидану 2007-го), збірку поезій «ПРОменеВІСТЬ» 2004-го, книжку німецькою «LIES DICH» (2008) та книжку польською «GDYBYM» (2007), а також поему-комікс «Казка-показка про Байду-немову» 1993 року та довший вірш для дітей «СУПЕРравлик» 2008 року. Це — майже вся його продукція (він «видавав» і самого себе книжечками, що могли існувати в якихось кількох екземплярах, якщо не в одному…) 

Гончар народився у Львові («Східна Галичина, Західна Україна», як пише в «LIES DICH»). Закінчив україністику у Львівському університеті. ГО в угрупуванні ЛУГОСАД (разом із Іваном ЛУчуком та Юрієм САДловським); лауреат БУ-БА-БУ за найкращий вірш 1989 року. Організатор та учасник різноманітних міжнародних проектів. Упродовж 2007-2008 років був «міським писарем» (Stadtschreiber) у Ґраці (Австрія). Гончар був одружений із германісткою та перекладачкою Христиною Назаркевич, мав сина Юліана (13 років). Сам був чудовим перекладачем поезії (Віктар Жибуль (Білорусь), Ґоттфрід Бенн, Ґюнтер Ґрасс, Бас Бьоттхер (Німеччина), Крістіан Льойдль, Тарек Ельтаєб (Австрія), Крістіан Уец (Швейцарія)). 

Гончар був веселою і тихою людиною з добрим серцем. Познайомився з ним я ще під час свого навчання в університеті. Нашим останнім спільним проектом мали бути зйомки відео Назарового перформансу «New Newton» (де він стоїть і лупить себе по голові порожньою пачкою з-під яблуневого соку і читає вголос свій вірш «я — мерехчу…». Його я встиг перекласти англійською…

Кілька лінків до Гончаревих творів шведською, англійською та українською зібрано тут.

*

My Ukrainian translation from Swedish of a text about Nazar Honchar (1964-2009) published yesterday on Swedish website Salongen.De.

Інтерв'ю з перекладачем: 10. Іван Лучук

Як Ви стали перекладачем?

Сімейні традиції. І мій батько Володимир Лучук, і мати Оксана Сенатович були письменниками, заодно й перекладачами. Тато від дитинства мене і мого старшого брата Тараса спонукав до перекладацької праці. Перша моя публікація взагалі була перекладацька, у співавторстві з братом:

Ванда Хотомська. Казка про білий сніг / З польської переклали Тарас та Іван Лучуки, учні Львівської середньої школи № 28 // Ленінська молодь. – 1978. – 12 грудня. – (У співавторстві з Т. Лучуком).

Друга, вже самостійна, зрештою, також:

Даниїл Долинський. Якби раптом в зоопарку... / З російської переклав Іван Лучук, учень Львівської СШ № 28 // Ленінська молодь. – 1979. – 4 серпня.

Як і третя, коли я вже був студентом першого курсу Львівського університету (слов'янська філологія):

Томаш Навка. Пориватись; Заспокоєння; Не тільки дітям Освенціма / З серболужицької переклав Іван Лучук // Всесвіт. – 1982. – № 2. – С. 28.

Ось так, можна сказати, я й став перекладачем.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Я перекладаю з багатьох слов'янських мов, але тільки на українську. Найбільше переклав з мови сербської. На славістиці Львівського університету сербокроатистика була моїм першим фахом. Дещо переклав з верхньолужицької (серболужицької), білоруської, російської, хорватської, словенської, польської, чеської, македонської. Трохи переклав з німецької, в тому числі й з давньонімецької (зокрема, міннезанґ). Маю варіації з мов англійської, французької, іспанської. Ще дещо. Маю версії давньої поезії, зокрема опубліковані у журналі «Всесвіт»:

Від угаритського епосу до пісень ваґантів / Версії Івана Лучука: [Угаритський епос]: [Фрагмент оповіді про Силача Балу]: “Він вогонь поставив у домі...”; [Фрагмент оповіді про священний шлюб]: “О муже! Чоловіче!..”; [Фрагменти оповіді про Карату]: “Військо його могутнє дуже...”; “Джерело ріки, земля і небо!..”; [Фрагменти оповіді про Акхіта]: “Як змія шипить, зашипіла Анату...”; “Я посвячу могутні ливанські дерева...”; “Забажай життя, Акхіте-звитяжцю...”; “Не обдурюй мене, цнотливице...”; [Давньоіранська поезія]: Географічна поема з “Авести” (перша частина книги “Вендідад”); [Візантійська поезія]: Григорій Богослов. Сходи цноти; Роман Сладкопівець. Гімн; Йоан Дамаскин. Ямбічний канон на Різдво Христове. Пісня 9; Теодор Студит. До монастирського кухаря; [Поезія скальдів]: Браґі Старий Боддасон. Строфа з “Драпи Раґнара”; Сіґват Тордарсон. Віса (Дротткветт); [Давньоанглійська поезія]: Беовульф (фрагмент) [Епізод бенкету]: “Жона благородна чашу подала...”; Вульф і Еадвакер; [Давньоірландська поезія]: Писець у лісі; Плавання Брана, сина Фебала (фрагмент); [Поезія ваґантів]: Дівочий аркан (Carmina Burana, фрагмент) // Всесвіт. – 2008. – № 9-10. – С. 106-118.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Жодних збірок цілком не перекладав, лише окремі твори – вірші, оповідання. Але спершу вивчаю оригінал, потім роблю лексичні заготовки за допомогою словників, а тоді на одному подиху перекладаю.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Дуже рідко зі мною сконтактовуються видавництва. Це радше винятки. Як-от «Кальварія» замовила була переклад віршів з німецької, вкраплених у повість Ренати Велш «Вампірятко». Або ж Назар Гончар віддав мені замовлення Ґете-інституту перекласти «Жіночі танці (сім середньовічних віршів)», переклад яких йому чомусь не йшов, а я його оперативно зробив, до речі, з метою співаного оперного виконання паралельно німецькою й українською; я переклав склад до складу, наголос до наголосу, зрозуміло, і за це наслухався компліментів від знаного композитора Ігоря Блажкова.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Свої перекладацькі вправи фахом не уважаю. Це радше принагідні заняття, кожного разу вмотивовані різними обставинами, часто особистими симпатіями до авторів і текстів. Особистими в сенсі заочному.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Мабуть, але в мене такої конечної потреби не виникало. Гадаю, це не зайва практика, якщо з'являється така можливість.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Знання рідної мови, перш за все. Поетичний талант, якщо перекладається поезія, версифікаторська вправність. Знання мови, з якої перекладаєш. Якщо знання недостатні, допомагають словники й письменницька інтуїція. Бажане знання реалій, середовища носіїв мови, з якої перекладаєш, але не обов'язково, головне літературний талант перекладача.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Переклад чотирьох поетичних циклів сербського поета Васка Попи. Васко Попа, властиво його поезія в контексті сучасної йому сербської лірики, була темою моєї дипломної роботи в університеті. Перекладів з цього поета на українську сливе не існувало, тож треба було їх виконувати самому. У січні1985 року я два тижні просидів у Будинку творчості в Ірпені під Києвом і в лютий мороз перекладав Васка Попу, мороз був надворі, а в кімнаті було доволі тепло; під кінець мого там перебування до мене приїхали в гості лугосадівці Назар Гончар і Роман Садловський, ми разом повернулися до Львова.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Хотів би перекласти збірку есеїстики Данила Кіша «Homo poeticus».

Бажаю перекласти усі «Сонети до Орфея» Райнера Марії Рільке; але як подумаю – наскільки швидко він їх написав, а мені для перекладу знадобиться вдесятеро більше часу, то якось закрадаються сумніви.

Хочу перекласти «косовський цикл» сербського героїчного епосу, головно пісні про Марка Кралєвича.

Планую перекласти доволі повний корпус «Carmina Burana».

Дуже мене цікавить Ернст Яндль, досить багато віршів якого я вже давніше переклав, але хочу його якомога повніше представити української мовою.

*

Попередні інтерв'ювовані:

1. стронґовський

2. Христина Назаркевич

3. Андрій Савенець

4. Андрій Бондар

5. Остап Сливинський

6. Мар'яна Прокопович

7. Дзвінка Матіяш

8. Алла Татаренко

9. Дмитро Дроздовський

Інтерв'ю з перекладачем: 2. Христина Назаркевич

Фото: Olga Flor

Продовжую публікувати серію інтерв'ю з перекладачами художньої літератури, почату тиждень тому. Наступна гостя - Христина Назаркевич.

*

Як Ви стали перекладачем?

Хоча питання ніби-то банальне, насправді – воно властиво екзистенційне. Поки була студенткою, дійсно були якісь недолугі спроби перекладу текстів чи, вірніше, шматків текстів, які подобалися. Але справді перекладати спонукало таки замовлення. Першим був Іван Лучук, який шукав тексти для еротичного (1993 рік!) журналу «Лель». А я на той час, через те, що писала такий диплом товаришка, знала і захоплювалася листами Моцарта. І от власне два (чи три?) листи Моцарта до кузинки стали моєю першою перекладацькою публікацією, вже після завершення університету. Кілька позитивних і навіть захоплених відгуків  додали впевненості в собі – вже не боялася братися до текстів.

Наступний великий переклад-школа (а мені здається, тільки об’ємний текст може стати справжньою перекладацькою школою) трапився знову ж таки завдяки приватному знайомству. Ярослав Грицак шукав перекладача для Каппелерівської історії Російської імперії. Він на той час не знав інших германістів, я на той час – не знала, що означає взятися за 300-сторінкову фахову книжку. Досі часом дивуюся, як я цей текст осилила. Переклад вийшов через 10 років після роботи над ним – а мені не соромно за жодне формулювання. Так, напевно, і мало б бути з (добрими) перекладами.  

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладаю з німецької. Не знаю, чи наважилася б на якусь іншу мову, а може навіть не так: не знаю, чи потрібно було би братися за інші мови – адже є люди, які з цих інших мов перекладуть краще за мене.

Познайомившись з Назаром Гончаром, почала перекладати – несміливо і потрохи, але все ж – з української на німецьку. Спочатку поезії Назара (які, до речі, склали навіть окрему книжку, видану 2008), потім – ще деякі тексти інших авторів (з цих перекладів особливо люблю антипоему «Жадан» Назара Федорака).

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Теоретично знаю, що треба перечитати і досконало вивчити твір перед перекладом, але практично часто не маю терпцю чекати з перекладом і починаю ще під час читання – звичайно багато що після прочитання мусово зазнає змін. З поезією – інакше. Роблю якусь безладну купу тексту, яку поступово «обчімхую» - як в скульптурі, відсікаючи зайве. Щоправда, досі бралася тільки за неримовану поезію. Та так, напевно, і залишиться.

Коли перекладала поетичний цикл Рози Пок-Артманн (публікація в Кур’єрі Кривбасу), який побудований за принципом лексикону: назви окремих поезій укладені за алфавітом і складають структуру циклу, то мала навіть по декілька варіантів, тасувала тексти місцями, довго вчитувалася в кожен з текстів зокрема і в текстову цілість, аж поки не зрозуміла, що вже нічого не зможу ані додати, ані відняти від своїх перекладених текстів.

  

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Я поки не маю такого імені, щоб видавництва виходили на мене, тому пропоную тексти видавництвам сама. Так було з романом Терезії Мори, на який тривалий час намовляла видавництво. Справа в тому, що в наших умовах справді важко переконати видавців у доцільності появи українською сучасних текстів так званих «невідомих» (невідомих переважно українському потенційному читачеві, якому, до слова, багато що «невідоме») авторів.

Зрештою, не думаю, що бралася б за будь-яку роботу перекладацьку, навіть якщо б видавництва самі почали мене розшукувати і завалювати пропозиціями. Думаю, життя надто коротке для принагідних заробітчанських перекладів. Хоча, з іншого боку, щоб не виходити з практики перекладацької, бажано перекладати різне і постійно.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Коли сідаю перекладати – відчуваю себе якимось шаленцем. Часом встаю з-за комп’ютера, коли вже ні руки, ні очі не слухаються. Хоча власне це – фізичне навантаження – і є для мене основним «недоліком» перекладу. Оця дослівна «робота задницею», коли вже просто не маєш сил сидіти чи крутити головою від оригіналу в монітор і назад.

Часом коли мені тяжко на душі – вистачає трохи поперекладати. Така собі терапія, як гра на фортепіано для декого.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Так. Звичайно, не щоб запитати, що означає та чи інша реалія. Для цього є інші джерела, але постійно трапляються «темні» місця, які можна хіба спотворити своєю інтерпретацією.

Показовим є одне місце з роману «День у день» Терезії Мори. До протагоніста Абеля Неми на суді звертаються, запитуючи про ім’я. Хтось за нього відповідає: Celin des Prados. Можна б, звичайно, просто було залишити кирилицею це ім’я: Селін де Прадос. Хоча в цьому романі розумієш, що ім’я мусить, мабуть, нести ще якесь символічне значення. Після перепитування в авторки виявилося, що це анаграма вислову «displaced person», «переміщена особа» - статус, який до певної міри відповідає емігрантові Абелеві. Залишилося зробити анаграму цього звороту українською плюс зберегти жіноче ім’я (андрогінність – теж притаманна Абелеві). Назар підказав замінити в анаграмі «щ» на «шч»: вийшла Наомі Сабо Черепош. Не знаю, чи здогадалася б я про такий перекладацький хід без консультації з авторкою.

  

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Можна, звичайно, сказати: ВСЕ.  Так, зрештою, дійсно і є. Просто ці РІЗНІ знання накопичуються з роками і з досвідом. Досвід я би назвала насамперед – читацьким. Читати якомога більше всякого. Мені найбільше допомагає читання поезії: в ній особливо невичерпний потенціал. І, відповідно, якістю перекладача мало би бути фанатичне зацікавлення словом.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Ну, наприклад, власне згадана вже антипоема «Жадан». Вона готувалася до автрійського літературного часопису «Ліхтунген». Назар Гончар робив для цього часопису підбірку творів сучасної української літератури. Антипоема пасувала в добірку своїм просто хрестоматійним описом ситуації в сучукрліті. Назар Федорак зробив до поеми додаток з 50 приміток (!) на трьох сторінках 10 кеглем. Мені того тексту було якось забагато і взагалі – в облом було за це братися. Назар (Гончар) розподілив тексти серед перекладачів, а мені сказав, що я мушу взяти антипоему, бо більше нікому. Я трохи понила, перечитала текст разів надцять. Ще понила. Відклала набік. А за пару днів сіла за комп’ютер – і не встала з-за нього, поки не добила всіх 11 сторінок тексту, включно з примітками! Відчуття – неймовірне. З серії «Я це зробила!» Певна річ, згодом текст перекладу правився, змінювався, але основне – каркас так би мовити, вже був. Дуже мені подобається цей мій переклад. Я його навіть начитала для російського радіо у Фрайбурзі цього літа.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Дуже хотіла б перекладати книжки німецької авторки Дженні Ерпенбек. Я фрагмент її роману «Історія старої дитини» перекладала на позаминулий літературний феестиваль на Форумі видавців. Її оповідання перекладав у Всесвіті Ігор Андрущенко. Вона мене з сучасних авторів дійсно захоплює. Поки видавці на мої захоплення реагують прохолодно (це цілком некомерційні, дивні, «тягучі» і густі тексти – в цьому, зрештою, їх привабливість). Разом з тим – це не такі тексти, які можна було б перекладати «просто так», для себе. Вони вимагають надто багато зусиль, які, зокрема, мали б хоча якось винагородитися (ну, скажімо, публікацією, бо грошова оплата перекладацької праці майже завжди неспівмірна з зусиллями).

Пісню "Лет у Лету" на слова Назара Гончара виконує група "Ґодо"

Лет у Лету by luapi

НАЗАР ГОНЧАР

ЛЕТ У ЛЕТУ

Гамлету

тобі чи не тобі

собі або особі

не першій — ліпшій (!) пробі

волати let it be

як приспів чи як гоббі

зловити лютий біль

воліти little beat

що в лоб а що по лобі

що в горб що по горбі

щоб долі далебі

забути про білет

в зворотній бік (голоблі)

бо ж бог — свій зомбі-лоббі —

лиш хвилі пригубитель

любительський гамбіт

невтомний шах всій грі (б...)

магічний вічний змаг

з собою бій в утробі

своїй в своєму гробі

це сіль let HAM

горе — грішне

горе — грішне

грішне-грішне

горе-горе

горе — мара

горе — мара

мара-мара

горе-горе безсилим!

Press Release: На фестивалі «FаnARTia» Місько Барбара представить свій міжнародний роково-поетичний проект

20 червня у Львові в офіційній фан-зоні чемпіонату Європи з футболу 2012 року стартує масштабний мистецький фестиваль «FаnARTia.ФанАРТія». У перший день фестивалю, присвячений літературі і рок музиці, культовий львівський музикант Місько Барбара представить свій новий проект разом із Йозефом Остржанскі (Чехія) та Раяном Сокашем (США).


Окрім «Михайло Барбара project» 20 червня на сцені  фестивалю «FаnARTia» виступатимуть музично-поетичні проекти Сергій Жадан та «Собаки в космосі»,  «ZSUFF» & «Zavadskyj», «Quarpa» і «DrumТиАтр». Вдень на території фан-зони відбуватиметься показ фільмів про українських поетів та прослуховування авторського читання віршів проекту «Живі голоси».


Вхід вільний.


Музиканти про проект: «Англійська, польська, чеська, українська - насправді, їхньою рідною мовою є музика. Місько зі Львова переїхав до Харкова, Йозеф із Праги, але зараз живе у Києві, Раян змінив Чікаґо на Краків. Мабуть, саме це і поєднує музикантів - вони не бояться розпочинати все з початку, ризикувати та занурюватися в інші мови й обставини. Йозеф і Раян поки не знають української, але вже закохані в нашу поезію: Сашко Ірванець, Михайль Семенко, Назар Гончар, Василь Герасим'юк, Юрко Позаяк, Кость Москалець, - надихнули їх на творення нових композицій. Водночас Місько Барбара співає англійською, польською та чеською. У Львові музиканти презентуватимуть зовсім нові композиції, а також ремікси своїх старих речей».


Йозеф Остржанскі – композитор, гітарист, басист. Його музична кар'єра почалася в легендарній групі «DUNAJ» з Івою Біттовою. Також грав в альтернативному тріо «E» та проекті «RALE» (Чехія, Франція, Японія),  працював з французькими художниками сучасної танцювальної сцени був менеджером гуманітарних проектів на Північному Кавказі, Шрі-Ланці та Індонезії. З 2008 року виступає з групами «BOO» та «KUZMICH ORCHESTRA».


Раян Сокаш вивчав фотографію в Колумбійському коледжі в Чікаґо. В той же час він заснував аудіо-візуальний проект "Let Me Introduce You To The End". Працював асистентом джазмена Біла Русо, що, як він сам вважає, і визначило його майбутнє. Після смерті видатного музиканта Раян переїхав до Кракова, де продовжує займатися музикою та фотографією, а також веде авторську програму "Socash And The Stars".


Про МУЗИКАНТІВ «Михайло Барбара project»
ПРОГРАМА фестивалю
МАПА фестивалю


Довідка:
Фестиваль «FаnARTia.ФанАРТія» пройде у Львові 20, 25, 26, 29, 30 червня у офіційній фан-зоні до УЕФА «ЄВРО-2012» на проспекті Свободи. Кожен день  проекту буде присвячений окремій сфері культури: літературі, роковій, етнічній, джазовій і симфонічній музиці. Особливо насиченою буде програма електронної музики «FаnARTia: Electronic Days». 


На фестивалі виступатимуть лідери світової електронної сцени GOLDIE, KRYPTIC MINDS, ATOMIC HOOLIGAN. Першопрохідці української електронної музики DJs DERRICK, TONIKA, MAX NRG, GARRY SHUMOFF, BOB ROVSKI, MAX NRG, MC NED та польські ROS ft. LADY KATEE. Польські зірки джазу «Jarek Smietana Band» та львівський «ShockolaD» у супроводі Академічного камерного оркестру «Віртуози Львова», «AtmAsfera», «Гуцул Каліпсо», «Йорий Клоц»,  «Гич Оркестр»,  «Open Blues Band»...

Деталі на сайті: www.dzyga.com

"...перетворюся на щось інше"

Після цього немає пекла, немає неба після цього, є тільки тепер, пекло — тепер, небо — тепер, і маю скільки завгодно шансів, аж доти, доки вмру, перетворюся на щось інше

З вірша "ПИШУ СОБІ ТВОГО ЛИСТА" зі збірки "Акселератор" (Accelerator, 2005) Кеннета Клеметса

*

Десь приблизно ці слова я читав у той час, коли минулого четверга втопився Назар Гончар.

Нині його поховали.

Хай земля Тобі буде пухом, Поете!

Не стало Назара Гончаря | Nazar Honchar Dies

Нині трагічно загинув Назар Гончар. Йому було 45. | Nazar Honchar Dies In A Tragedy. He was 45.

*

Nazar Honchar @ WhyTranslator:

In Ukrainian: http://levhrytsyuk.blogspot.com/2009/03/lies-dich-leykam-verlag-2008.html

In English: http://levhrytsyuk.blogspot.com/2009/03/language-like-i-close-reading-of-poem.html

            http://levhrytsyuk.blogspot.com/2009/03/poem-by-nazar-honchar-law-of-universal.html

            http://levhrytsyuk.blogspot.com/2008/05/2-miniatures-by-nazar-honchar.html

In Swedish: http://levhrytsyuk.blogspot.com/2009/05/en-text-av-nazar-gontjar.html

http://levhrytsyuk.blogspot.com/2009/05/en-dikt-av-nazar-gontjar-1964-2009.html

http://levhrytsyuk.blogspot.com/2008/05/en-dikt-av-nazar-gontjar.html

Nazar Gontjar @ Salongen.De (in Swedish):

"En kritikers svåra värv": http://salongen.de/node/391

"Två poeter": http://salongen.de/node/195

*

R.I.P.

Пам'яті Назара Гончара: вірш Остапа Сливинського

                                             (пам'яті Назара Гончара)

Ще розмитий снами, скуйовджений,
ти виходиш на світло, ніби пастух, що ховався від зливи,
темніший за отвір дверей, присутній і непомітний,
як Бог у прощаннях і привітаннях.
 
Слова, ніби тварини чи діти, вибігають поперед нас
і за мить повертаються.

*

Нині минає 2 роки з дня загибелі Назара Гончара

*

Nazar Honchar | Назар Гончар | Nazar Gontjar @ WhyTranslator

"МАЙ БУТНЄ (форми)" Назара Гончара

НАЗАР ГОНЧАР
МАЙ БУТНЄ
(форми)

будеш будитися і будуватися
будитимешся і будуватимешся
бутимеш будитися і будуватися
збудишся і збудуєшся
збудешся і здобудешся
здубишся і збздуєшся

Інтерв'ю з перекладачем: 4. Андрій Бондар

Серію інтерв'ю з перекладачами художньої літератури продовжує інтерв'ю з Андрієм Бондарем.

*

Як Ви стали перекладачем?

Історія проста й випадкова. Перекладати я почав уже в цілком зрілому віці – мені було 24 роки. В певний момент відчув фізичну потребу прочитати «Фердидурке» Вітольда Ґомбровича українською. Властиво, в моєму випадку не було якихось високих ідей і поривань, міркувань про «служіння» й «покликання» та іншого гуманістичного патосу. По-перше, фізична потреба: як не перекладу, то вмру. По-друге, переклад дає змогу проживати паралельне творче життя, на яке в разі потреби завжди можна перемкнутись. По-третє, існує фінансова складова перекладання. Певен, коли її немає, втрачається мотивація. Приблизна така ж мотивація, як у футболіста перед відповідальним матчем. Якщо всі три чинники збігаються, значить, переклад нічого, крім повної радості, у принципі принести не може.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладаю з польської, англійської та російської. Особливо близькі стосунки маю з польською. Саме у випадку з цією мовою відчуваю найглибше «включення». Тут якраз добра тема для психоаналізу, оскільки польська стихія мені не чужа, бо має родову, родинну прописку. Віднайдення польської мови в моїй ситуації відіграло роль реконструкції «втраченого континенту». Культурно-ментального, психологічного, якщо завгодно. Для мене польська мова – певне «друге я», з яким повсякчас треба знаходити порозуміння. Польська література – багатий і вдячний простір, у якому я, з одного боку, почуваюся, наче риба у воді, з другого ж, наче риба, постійно перебуваю в пошуках харчів. Несамовито цікаві тексти польська література подарувала у ХХ столітті. Вони вже стали каноном, а тому потребують інтерпретацій українською. Прикро це усвідомлювати, однак, існують тонни польської прози і поезії, в тому числі, найвищого художнього рівня, до яких не дійшли руки в українських перекладачів. Мрожек, Віткаци, Ружевич, Анджеєвський досі не перекладені по-нашому.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я не сильно люблю перекладати поезію взагалі. Якщо, звісно, не має якихось особливих причин. По-справжньому вабить і приносить задоволення переклад прози. Тут важливо перекладати приблизно в такому ж темпі, що в ньому писався текст в оригіналі. Це річ незрима, але дуже важливо вловити авторський темпоритм. У перекладі будь-якого твору, як на мене, перекладач повинен послуговуватися принципом адекватності, що народжується з розуміння тексту і контексту. Це принципово для мене. До того ж, я належу до перекладачів, які прагнуть бути точними й коректними. Я ніколи нічого не домислюю й не додаю від себе. Те, що в нас заведено називати гордим йменням «школи українського перекладу», по суті, дуже часто, м’яко кажучи, не відповідало ні букві, ні духові оригіналу. Багато гріхів робили заради гарного звучання або збагачення української мови. Тоді переклад був паралельною літературою. За відсутності власної літератури туди тікали. Сьогодні ж ситуація інша: перекладач має робити свою роботу точно, коректно, якісно і, головне, адекватно. Щоб не було, як писав Юрій Тарнавський про Лукашеві переклади Гарсія Лорки, «вареників замість гітар».

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

У 80% я пропоную переклад видавцеві. Однак, трапляється й навпаки. Далеко не завжди видавництва пропонують добрі тексти. Але я не відмовляюся від пропозицій, бо також вважаю, що перекладач мусить добре робити свою роботу завжди, навіть коли з його внутрішніми мембранами цей текст не резонує. Ясна річ, кожен гончар вам скаже, що залюбки тільки й робив би якісь мало ужиткові амфори, а не банальні горщики. Але без горщиків життя б йому не було. Переконаний, знання зайвого не буває – особливо в такій сфері, як переклад. Зазвичай тексти, які б добровільно ніколи не перекладав, наприклад, сучасний жіночий роман, на виході дають неоціненний досвід. Тоді отримуєш щемке відчуття, що наближаєшся до знання мови в її повноті. Перекладач мусить із однаковим успіхом перекласти інструкцію до бензопили й бароковий вірш.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Переваг чимало. Серед них, безперечно, постійна розумова гімнастика. :-) Якщо ж серйозно, то переклад дозволяє письменнику реалізувати себе повніше, вслухатися і зрозуміти іншого письменника, вступити з ним у діалог. До того ж, завдяки перекладові розширюєш свої навички й уміння, збагачуєш лексикон. Зрештою, вчишся в інших, проживаєш чужий досвід. Це приносить неймовірне задоволення, у принципі, в певному сенсі співмірне із написанням власного тексту. Також переклад можна вважати найповільнішим і найуважнішим способом читання з усіх можливих. Що може бути у принципі кращим за читання в цьому світі? Недоліків я не бачу. Не вважати ж недоліками позалітературні чинники – хронічну байдужість наших видавців та економічну кризу…

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Так, я переконаний. Перекладач не є всемогутнім. Це треба також прийняти за аксіому й ніколи не соромитися перепитати в автора, якщо він, звісно, живий. Коли потрапляєш у фрагменти тексту, який просто не розумієш із будь-яких причин, звернутися до автора конче потрібно. Особливо коли йдеться про специфічні реалії або мовні (мовленнєві) звороти, що їх перекладач із об’єктивних причин не може ухопити або не знаходить відповідей у словниках та інтернеті. Крім того, контакт перекладача з автором відіграє роль абсолютної співпраці. І це, як на мене, справжня розкіш.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Серед якостей перше місце я б визначив за смаком перекладача та його чуттям стилю. Без них праця не матиме особливого сенсу, бо заздалегідь приречена на поразку. Часто-густо ці якості даються як Божа іскра й не набуваються з досвідом. Втім, як і письменницький талант. Зі знаннями ще простіше: варто ставити перед собою завдання якнайширше пізнати мову, з якої перекладаєш, і – це навіть важливіше! – не зупинятись у вдосконаленні рідної мови – мови перекладу. Я не певен, чи цілком вірний неписаний принцип, мовляв, перекладач мусить знати свою мову краще, ніж мову, з якої перекладає. Однак, у цьому щось, безперечно, є. Своя мова має бути еластичною, пластичною і живою.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Ясна річ, найріднішим для мене є переклад «Фердидурке» Вітольда Ґомбровича. Це моя перша серйозна й велика за обсягом робота, яка забрала багато сил і так само багато принесла. «Фердидурке» і самим полякам іноді не надто зрозумілий твір, тому його переклад став справжньою пригодою. Ґомбрович настільки вміло змінює мовні маски й бавиться зі стилями, що впродовж роботи над перекладом я змушений був мінятися разом із текстом. Діалекти, соціолекти, жаргон, квазінауковий стиль, стилізації, алюзії – чого тільки там нема… До того ж, про цей переклад ми домовились із Соломією Павличко за кілька місяців до її смерті. Я прийшов в «Основи», ми довго розмовляли й вона висловила зацікавлення видати переклад «Фердидурке». Вже десь через тиждень після її загибелі я почав перекладати. Для мене цей переклад був своєрідною меніпеєю – діалогом зі світом мертвих, які досі іноді мені здаються живішими за живих. Такими були і Вітольд Ґомбрович, і Соломія Павличко.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Я не поділяю авторів на своїх і не своїх. Кожен «не-мій» автор може раптом перетворитися на «мого». Так само «мій» автор може виявитися раптом нудним або нестравним. Тут можливі різні сюрпризи. Але якщо йдеться про текст із творчості конкретного автора, то я б на сьогоднішній день залюбки переклав «Імператора» Ришарда Капусьцінського – репортажний текст великого польського журналіста про занепад ефіопської імперії Хайле Селасіє.

*

Попередні інтерв'ювовані:

1. стронґовський

2. Христина Назаркевич
3. Андрій Савенець