Український поет Назар Гончар упродовж року був Stadtschriftsteller'ом («Міським письменником») у Ґраці. Поетична збірка Lies dich — результат його перебування в місті, що явно може похвалитись і річкою, і кількома вежами. Вірші — частково написані відразу німецькою, а частково — перекладені з української Христиною Назаркевич (грандіозно героїчний учинок). Гончар, безперечно, з німецькою мовою награвся: наприклад, у паліндромах та варіаціях слів і груп слів. | зачіска, що кидається в очі «перформативні віршування» Перфоративна стрижка | |
У нас на Salongen.de Гончар уже гостював (із віршем у перекладі Лева Грицюка). [salongen.de/node/195 — примітка перекладача.] | ||
Назар Гончар народився 1964 року у Львові в українській Галичині. Поет, есеїст, перекладач та концептуальний митець. | Не витримую віршів без повних речень. Чому тут повнісінько n? Та p? Вибухові звуки. На іншій сторінці — тільки ie, i та ü. Ех. | |
Як учасник групи ЛУГОСАД він доклався до того, щоб воскресити та продовжити барокову грайливу традицію в сучасній одежині. | Ось нарешті — справжні рядки. Частково цілком зрозумілі. О’кей. | |
Нонсенс знову, хоча — великими буквами. Гм. | ||
Хоча Гончар відверто фліртує з дадаїзмом, його віршування не займає нігілістської позиції. | Хе-хе. Це, принаймні, було трохи смішно. Я — також не Ніцше. Слава Богу. | |
Nietzsche Nietzschewo Nietzschewas? Перестань. | ||
Він простягає мовну руку з Галичини до Австрії та Західної Європи; наприклад, у вірші «Ода до ліжка, або Колискова для себе». Тут і там виникає також Захер-Мазох: один із тих нечисленних львів’ян, яких загал у Західній Європі, думається, знає. | Ну от. Тільки тому, що Захерові-Мазоху випало походити зі Львова, він також додає де Сада. Ніколи не розуміла, чому ці двоє постійно мусять іти в парі. Вони не мають нічого спільного. Захер-Мазох, окрім цього, переважно тлумачиться цілковито неправильно. І чия в цьому провина? Жиля Дельоза! | |
Мені варто написати есе про Захера-Мазоха, аби виправити ситуацію. | ||
Довгий вірш про Байду-Немову (у перекладі: Das Märchen vom sprachlosen Tachinierer — примітка перекладача). Tachinierer. Tachinerare? Що це? | ||
Багатий матеріал із галицької традиції народної казки, що вже містить у собі містичні та сюрреалістичні моменти, у "Казці-показці про Байду-Немову" шляхом деякого зміщення акценту перетворюється на абсурдно-комічну казку про те, як з’явилася мова. З яйця виходить краса, і немова мусить, nolens volens, казати «Добридень». Мова як засіб наближення до гарного? | Досить добрий. Люльки, коні, дим, смажені яйця та гарбузи. Добрі предмети — щоб їх мати у вірші. Щось, вочевидь, наче сотворіння світу. Піддати швидкості мові мусить, зрозуміло, гарна жінка. Хоча краще це, ніж самотній бог. | |
Ось він пише: не спиться зате віршується і поки пишеться здається ого-го а зранку глянеш охо-хо | ||
Ніщота загрожує всякому мистецтву. Порожній білий аркуш вимогливо спозирає на поета. Усвідомлення того, що все може бути намарно, що ніщо, можливо, не грає ролі, формулюється короткою сентенцією; сумнів у мові та сумнів у собі — співпадають. | Авжеж. Знаємо таке. Питання в тому, на яке своє «я» найбільше покладатися: нічне чи вранішнє. | |
Гончар приязно кидає виклик мові: не на дуель не на життя, а на смерть, а — на війну подушками. | Вельми симпатичний дядько. | |
Нагадує Данііла Хармса. Хоча — приязнішого. Більш збентеженого, чи що. | ||
Гончареві вдається вивести читача з чисто споживацької позиції на пошуки взаємозв’язків та розгадок мовних загадок. Виходячи зі знаменитого вірша Гете «Нічна пісня мандрівника» (Wandrers Nachtlied), Гончар із допомогою чогось на кшталт «проціджування» видобуває різні звукові образи. Один із перших, наприклад, — вокальний образ, що складається тільки з i та ü. Або ж образ тільки з вибуховими звуками p, t, k. Вони, без сумніву, тільки виграють від читання вголос як поезія-перформанс. | ХА! Розгадка: ті букви ж — із цього вірша («Нічна пісня мандрівника» (Wandrers Nachtlied)). Він наче «вицідив» із вірша різного роду звуки. | |
Читати Гончара означає зрушитись у своєму щоденному усвідомленні мови. Гончар сипле піском у машинерію, що жене вперед добре змащені коліщатка мови раціональної. Легке божевілля без деструктивного наміру кидає після першого добре змащеного погляду (якщо погляд отут може бути добре змащений, у чому — сумніваюся) на мову — другий і третій і так далі, аж доки слова запливають у загадковість, що відкриває можливості для нових тлумачень. Це — чин суб’єктивний, що передається, мов вірус. Якщо вірус «Гончар» пошириться (на що сподіваюся), то всі ми ходитимемо вулицями раптово зупиняючись та хихочучи. Наші розмови відбуватимуться без можливості початку чи кінця, без шансу на тверду землю під ногами — у вічній естафеті новонароджених нонсенсів, аж доки лежатимемо на долівці скорчившись від сміху. | Було би непогано побачити так «проціджений» випуск новин. Наприклад: а оаа ооооо о аа ао оо оа а а о Замість: Як ви бачите, програма соц-економічного розвитку стала значно худішим документом. Вона схудла удвічі, а то й утричі. Чи чогось подібного. |
Оригінал опубліковано на Salongen.de: salongen.de/node/391
(Jelena Selin, En kritikers svåra värv [Єлена Селін, "Нелегке завдання критика"])
*
Переклав зі шведської Лев Грицюк
Немає коментарів:
Дописати коментар