>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

вівторок, 26 листопада 2019 р.

Impromptu Translation

ВЛАДІМІР СВЄТЛОВ
***

Я знаю це марно
Я знаю це егоїстично
У тебе так мало часу
Ти й без мене знаєш цей образ
Зітканий із багатьох напрямків
Позбавлений початку й кінця
Зібраний за вічним шаблоном

Візьми мою руку
Підемо крізь разом
…Та руки мої холодні
Ти спиш надто далеко

Тепер
Мої руки телефонні лінії
З довгими гудками на кінцях пальців
Спробую дотягнутися до тебе
Але не стану дзвонити надто довго,
Ні.
Спробую любити
Це як ніколи дається мені важко
Тому що цей синій — паморочливий океан
Зелений — амбіції
Червоний — вина…
Тут багато червоного

Я знаю це марно
Я знаю це егоїстично
Таке коротке життя
Так мало часу
Спробую додзвонитися до тебе
Але не стану дзвонити
Надто довго
Спробую любити…

Тому що це сіре
Моє світло
Приходить рідко
Ледве досить щоб утримати тебе на відстані

Пер. Лев Грицюк

*

субота, 17 листопада 2018 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 53. Ірина Савюк


Як Ви стали перекладачем?

Усе просто: вступила на спеціальність «Переклад» до університету. Власне, у школі я вивчала англійську та німецьку, мені подобалося, було цікаво. Тому сумнівів, ким я хочу стати, коли виросту, у мене не було. Інша річ, що я не дуже розуміла, як воно – працювати перекладачкою, і що взагалі з цим робити. Я мала бажання, мала натхнення.

Перший художній переклад (співпереклад, якщо точніше) побачив світ 2009 року. Я працювала у команді з іще двома дуже талановитими колегами і мені сподобалося творити новий текст, шукати, вишукувати, крутити словами і реченнями. Можливо, саме тоді я зрозуміла, що хочу перекладати книжки. А, можливо, трохи раніше, коли писала дипломну роботу і практичною частиною був переклад. Власне, перші спроби художнього перекладу – це оповідання Кейт Шопін. Вони гарні, мелодійні, наче поезія. Така проза для мене набагато легша, ніж поезія в чистому вигляді.

На початку кар’єри я працювала перекладачкою в приватній компанії, трохи згодом менеджеркою і перекладачкою в одному з бюро перекладів, а після народження дитини зосередилася на роботі фрілансерки та книжках. Спочатку працювала над нон-фікшеном, зараз усе рідше. З часом просто зрозуміла, що художній переклад саме те, чого потребую на наступні років сто.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладаю з англійської та німецької мов українською. Трохи володію польською, але ніколи не перекладала. Починала вивчати португальську та іспанську, проте закинула цю затію. Не знаю, чому. Часу бракує, мабуть.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Здається, алгоритм перекладу завжди однаковий, та зрештою усе перекладається по-різному.

Зазвичай я читаю твір, інколи частково, інколи увесь. Інколи не читаю взагалі. Єдине, що роблю завжди, то це читаю про автора і сам твір. Шукаю відгуки, критику, додаткову інформацію. Часто роблю нотатки, і завжди олівцем на папері.

Початок для мене найважчий, тому «розганяюся» повільно. Згодом, коли занурююся в текст, робота йде швидше і веселіше. Люблю працювати з малою формою, а надто після того, як кілька разів поспіль перекладала великі книжки.

Поезію не перекладаю. Мені здається, що я погано розуміюся на віршах, лячно щось пропустити або не передати.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Зараз я не часто шукаю твір для перекладу. Видавці пишуть, щось пропонують і я або погоджуюся, або відмовляюся. Раніше сама шукала видавця, бувало, перекладала в «шухляду». Більше цього не роблю, бо розумію марність такого заняття. Кілька разів мала майже готовий текст, починала шукати видавця і виявлялося, що цей твір уже видають.

Відчуття не надто приємне. Комусь, можливо, байдуже, «головне, щоб книжка була», але я так не думаю і не відчуваю, бо якщо я беруся за щось, то це має бути «моє» від початку і до кінця.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

З дитинства люблю читати і прекрасно, що дорослою маю змогу і читати, і творити новий текст.

Перевага перекладацтва полягає у тому, що вирішуєш головоломку, намагаєшся зберегти зміст, передати настрій та емоцію, не втративши голос автора при цьому. Зрештою, читати мають не перекладача, а самого автора. Тут складно утримати рівновагу, бо читають однаково перекладача, його особистість «випирає» з усіх боків.

Недоліком роботи для мене є неможливість «вимкнутися». Буває, не можеш заснути вночі або впродовж усього дня крутиш у голові якийсь шматок тексту або речення. Насправді мені здається, що переваги роботи можна повернути і на недоліки.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Думаю, сенс є. Раптом щось не вхопила, щось не так зрозуміла? А так запитала – і все стає на свої місця.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Читати, читати і читати багато й повсякчас.

Книжки виховують смак, стиль, відчуття мови. Ну і загальна ерудиція мусить бути. Інколи соромно чогось не знати. З іншого боку, усього знати не можна і завжди є потреба щось вишукувати, розпитувати когось із колег або просто фахівців певної галузі.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам’ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Наразі таким твором є «Данина Каталонії» Джорджа Орвелла. Перекладаючи, я постійно порівнювала події у цьому автобіографічному романі із ситуацією в Україні. Було важко морально.

Що стосується інших книжок, то я пам’ятаю цікаві чи яскраві моменти з кожної. Або випадки, пов’язані не з текстом, а пошуком перекладацького рішення.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Не знаю. Мене цікавить багато речей. Тема фемінізму, до прикладу. Люблю щемливі, добрі, гарно написані, але не «спопливі», оповідання. Останнім часом зацікавили книжки для дітей та молоді на складні теми, хотілося б узятися за щось подібне.

Обирати текст для перекладу я майже вільна. Але ніколи не знаєш, чи опублікує це хтось, чи зацікавиться.

*

Попередні інтерв'ювовані:

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко
44. Володимир Діброва
45. Павло Мигаль
46. Василь Махно
47. Юрій Тарнавський
48. Віра Вовк
49. Олена Концевич
50. Оксана Луцишина
51. Остап Українець
52. Вікторія Зенгва

четвер, 28 вересня 2017 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 52. Вікторія Зенгва


Як Ви стали перекладачем?

У 2013 році в лютому захистивши кандидатську дисертацію за темою «Художня антропологія прози М. Хвильового: герой як феномен культури» і в травні народивши середульшу доньку, я опинилася без роботи, проектів й уявлення, чим професійно займатися далі, в, так би мовити, справжньому декреті. Жахливішого періоду не пригадаю за все своє життя. Я справді страждала від своєї нереалізованості, тож вирішила зайнятися «хоч чим-небудь». Спершу я писала рецензії на кандидатські дисертації, які захищалися в той час, автореферати мені підкидав колишній науковий керівник Юрій Миколайович Безхутрий. Потім стала писати рецензії на книжки на «Друзі читача». Це, звісно, давало поживу для мозку, але я мріяла про великий проект, щось на кшталт дисертації, який би дав мені змогу недосипати, недоїдати і загалом широко розвернути своє нездорове працелюбство. Як зараз пам’ятаю, я шинкувала на кухні капусту до символічного борщу, коли мені сяйнула думка підтягнути англійську (це, здається, не зайве нікому й ніколи). Як раціональна домогосподарка, я не могла підтягувати англійську просто так, без користі для родини, держави й справи престижу української мови. Оскільки ще в аспірантурі я зіткнулася з тим, що українських перекладів навіть класики світової літератури мало й дістати їх складно (або принаймні не так просто, як мало би бути в Україні), то вирішила перекладати. Але що? 2013 року Нобелівську премію з літератури отримала канадська письменниця Еліс Манро, «домогосподарка від літератури», з якою я відчувала певну спорідненість. Тож того ж вечора зателефонувала своїй подрузі по аспірантурі Юлії Кириченко, яка теж томилася (а, може, й не томилася) в декреті, й запропонувала їй разом підтягувати англійську перекладаючи просто для себе «Too much happiness» Еліс Манро. Авантюра Юлі, здається, сподобалась, і ми почали. У процесі виявилося, що мені подобається художній переклад, Юля зрозуміла, що це не для неї, але почала перекладати комерційні статті. А головне ми почувалися зайнятими, потрібними, і з перекладу Еліс Манро для себе відкрилися якісь перспективи. Тричі відредагувавши текст повісті «Забагато щастя» і зрозумівши, що мені було би за нього, раптом що, не соромно, я почала тицятися по видавництвах. 2014 рік, усім не до Еліс Манро, тож мені скрізь відмовили. На якийсь час я облишила спроби опублікувати свій переклад, але перекладання вже стало мені як наркотик, тож я і далі перекладала в стіл. 2015 року, кинувши свої переклади й куце резюме на диск, я прийшла до «Клубу Сімейного Дозвілля». Щодо Еліс Манро мені відмовили й тут, але запропонували перекласти «Сталевого Щура» Гаррі Гаррісона. І я це зробила. Так я стала перекладачкою. Важливо навіть не те, що це ідеальна для мене робота, яку я ніжно люблю, а те, що одна із моїх «кухонних» ідей спрацювала, хоч мало хто в це вірив.

Щодо Еліс Манро, то мій переклад оповідання зі збірки все-таки надрукували у «Всесвіті». А всю збірку українською нещодавно опублікувало Видавництво Старого Лева, на жаль, не в моєму перекладі. Тексти треба вміти відпустити. Але я ніколи не забуду, яку роль Еліс Манро відіграла в моєму житті. Та і її поради, як працювати з малими дітьми на руках, допомогли.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладаю з англійської на українську. Все. І це сюжет моїх нічних жахіть. Наче всі читачі вже знають англійську і я сиджу без роботи. Тож хочу оволодіти ще однією мовою. Але якою, ще не знаю, для художнього перекладу треба закохатися в культуру, а поки що для мене «всі парубки гарні, та єдиного немає». Та й часу де взяти, троє дітей і переклад – і доби як не було. Щодо української мови, то тут ясно. «Все на світі можна вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». На щастя чи на жаль, як саркастично зазначав наш викладач діалектології Анатолій Ананійович Сагаровський. А щодо англійської. Клішоване речення «Без англійської зараз ніяк» долинуло й у село Високопілля, де я народилася й виросла. І моя мама сприйняла його серйозно. Якось так.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

У книзі «Досвіди перекладу» Умберто Еко, цитуючи вже не пригадаю кого, написав: «Перекладаючи прозу, тримайтеся змісту, перекладаючи поезію, тримайтеся слів». Із цієї фрази можна зрозуміти, що перекладач прози і перекладач поезії – це дві різні професії. Є люди, які володіють ними обома. Але мені здається, що я до таких не належу. Не останню роль тут відіграє і фінансовий аспект, адже поезія – це зазвичай складна робота на малу кількість знаків, яку я, напевно, просто не можу собі дозволити. Тому поезію намагаюся не перекладати, хіба якісь уривки в прозових текстах. Можливо, колись у кабінеті з вікном, що виходить у трояндовий сад… Щодо прози. Спершу перекладаю на чернетку, паралельно вивчаючи тему. Наприклад, коли перекладала «Космічну Одіссею 2001» Артура Кларка, багато читала про еволюцію та дослідження космосу. Цю книгу колись у часи студентства я читала російською і пам’ятаю, що там Задивленого на Місяць та його плем’я називали пітекантропами. Ознайомившись із відповідною літературою, я зрозуміла, що пітекантропами вони бути ніяк не могли, бо це гілка людиноподібних, яка зайшла в глухий кут і представники якої зрештою вимерли, а до людей еволюціонували австралопітеки, як, власне, я і називаю цих персонажів у перекладі. Щодо самого Кларка, то він називає їх man-apes (людино-мавпи), а оскільки в англійській мові не надто турбуються щодо повторів, то може вживати це слово по десять разів у реченні. Другий раз перечитую текст як редактор, шліфую мову і виправляю ті місця, де могла припуститися помилок через незнання якихось фактичних деталей. Третій раз перечитую текст після редактора, намагаючись сприймати його як відсторонений читач і виправляти ті місця, які здаються такому читачеві кострубатими. Зізнаюся в найстрашнішому: я використовую ґуґл перекладач. Звісно, не перекладаю фрази чи речення. Провівши власне невеличке дослідження, можу твердити, що це безнадійна справа. Але ґуґл-перекладач зручний тим, що для окремих слів одразу ж видає синонімічний ряд, з якого можна обрати потрібне, якщо раптом слово вилетіло з голови, а ще для уточнення можна перекидати слова на польську чи російську, не порпаючись по три години в паперових словниках. Часто доводиться також використовувати англійські тлумачні словники, словники ідіом. Коли я починала перекладати, то зазирати до російських чи польських перекладів мені здавалося чимось принизливим, зараз я вже не страждаю такими комплексами, тож у складних місцях можу глянути, як впоралися колеги з тими чи іншими викликами нашої професії. Звісно, я не копіюю їхні рішення, але можу взяти їх до уваги, якщо вони здадуться мені вдалими. Коли видавництво дає мені перекладацькі примірники книги, намагаюся одразу їх не відкривати, бо тут же хочеться щось переписати. Це інстинкт. Тексти можна шліфувати вічно.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Перекладачем працюю другий рік. Досі все відбувалося так. Десь за тиждень до кінця попереднього контракту приходить замовлення на новий роман. День-два дивлюся текст, думаю, за особистими обставинами розраховую терміни, в які можу вкластися.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

З усього обширу застосування філологічної освіти я, напевно, якоюсь мірою підсвідомо обрала саме перекладацтво, бо люблю текст, але боюся чистої сторінки. Перекладач ніколи не починає з чистої сторінки, як, скажімо, автор. Для перекладача тексти ніколи не закінчуються (на відміну від замовлень). Мені подобається така опція: завжди мати під рукою текст, у який можна поринати, скільки влізе і не боятися, що завтра в тебе закінчаться ідеї і тексти відповідно. Крім того, ще з часів ранньої юності я усвідомила, що органонами (слівце Хвильового, раптом що) не переношу працювати в системі, тобто коли в тебе є начальник, підлеглі, купа різних документів і звітів, коли тебе постійно гальмують різні «неуставні» стосунки в колективі тощо. Не можу сказати, що не люблю працювати в команді. Власне, готуючи переклад книги, ми працюємо в команді, і я якось виконую свою роль, але я справді ненавиджу, коли «команда» випиває останню каву. А перекладачі, з одного боку, працюють удома, а з другого – завжди можна через інтернет сконтактуватися з колегами з приводу якихось дискусійних моментів. По-моєму, ідеально. Український перекладач також часто має справу з різними «неможливостями», які цікаво й захопливо уможливлювати. От, наприклад, ану переклади без словника буквально на око мореплавські терміни чи назви тварин і птахів, про яких в Україні й не чули. Така атмосфера бадьорить. (Але, звісно, я від словників не відмовилася б).

Щодо недоліків. Через особисті обставини робота перекладачем практично позбавляє мене часу на сон. Щоб нормально працювати, мені потрібно зосередитися, а робити це, коли тебе на шматки рве малеча, неможливо. Тому я працюю чи, правильніше сказати, працювала вночі. О 3 лягаєш, о 7 ранку найстаршому синові до школи. Як то кажуть, не повторюйте цей трюк у реальному житті. Зараз я вдосконалила свою систему, лягаємо всі разом о 9-й вечора, о 3 ранку прокидаюся, от вам до сьомої чотири прекрасні робочі години. Але все одно недосипання залишається моєю основною проблемою. Другий недолік, про який говорять всі перекладачі художки, невідповідні до праці гонорари. В принципі, я ще жодного разу у своєму житті не чула, щоб хтось сказав: «Досить із мене вже цих грошей». Однак перекладачеві принаймні має вистачати на регулярні поїздки до країн, із мов яких він перекладає. А тут нам ще є куди рости.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Поки що в мене такої потреби не виникало, але, можливо, це залежить від типу творів, які перекладаєш. Як я вже говорила, є твори, де треба триматися змісту, а є твори, де треба триматися слів. Мені поки що траплялися легші – перші. Зміст в основному зрозуміти легше, ніж стиль. Якщо стиль важливіший, консультації з автором дуже бажані.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

На мою думку, перекладачеві, окрім знання мов і загальної ерудиції, потрібно мати здоровий глузд і багатий побутовий досвід. Якщо якісь деталі із перекладеного не вкладаються в загальну логіку тексту, то, очевидно, щось пішло не так. Буває, читаєш перекладену книгу і раптом якась деталь здається дивною. Туди наче на велосипеді їхав, а назад пішки йде. Такі чудасії є справжніми перекладацькими злочинами, а не «непозбувна бентега» чи ще якісь «нелегкості» стилю. Краще визнати своє безсилля й попросити допомоги в коллег і редактора, ніж таке допускати до друку.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Був один важкий текст (його ще не опублікували, тому який саме, не скажу) – почесний автор, купа виносок, своєрідна мова, специфічні терміни, що вимагали розбиратися в деталях різних галузей. Напартачити дуже легко, і спеціалісти одразу ж помітять твою помилку. Словників практично немає. І треба ж таке, щоб цей професійний виклик прийшовся на той час, коли молодша донька почала повзати. Хто в темі, зрозуміє, про що я. Словом, здавалося, що не перекладаю, а лізу на скляну гору. Останній місяць роботи трималася лише на каві й мотиваційних цитатах.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Принципово не хочу сама обирати твори для перекладу. Звісно, це має бути книга якогось рівня. Але цікава сама пригода: куди занесе цього разу?

*

Попередні інтерв'ювовані:

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко
44. Володимир Діброва
45. Павло Мигаль
46. Василь Махно
47. Юрій Тарнавський
48. Віра Вовк
49. Олена Концевич
50. Оксана Луцишина
51. Остап Українець

пʼятниця, 9 червня 2017 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 51. Остап Українець


Як Ви стали перекладачем?

Із найбанальнішого з можливих варіантів – класі в 9-10 почав перекладати улюблені пісні, тоді перейшов на поезію (дуже наївні спроби перекладу Бравнінґа та Еліота). Тоді поволеньки перейшов на прозу, на Лавкрафта, з яким донині нерозлучний. На першому курсі з подачі Дмитра Дроздовського я опублікував у «Всесвіті» свій перший переклад, уривок з Лавкрафта. Через два роки, там само – «Спустошену землю» Томаса Еліота, абсолютно відмінний від шкільного і, можна сказати, перший «дорослий» переклад. На той час у мене вже було в запасі трохи перекладів Лавкрафта, і з нього почалася моя співпраця з Олексієм Жупанським і загалом перекладацьке життя.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладаю головно на українську і з англійської. Принаймні, комерційно – на цю пару найбільше замовлень. На російську перекладати можу, але принципово не перекладаю (хоч і була нагода одного разу). З російської нещодавно також доводилося. Інші мови – польська, сербська, білоруська, англосаксонська, староверхньонімецька; вони є в активі, у мене з них є завершені чи частково завершені переклади, але я їх поки що ніде не публікував – сподіваюся, справді «поки що», бо там є дуже цікаві речі. Що ж до «чому»... Тут, насправді, все просто. Я їх обрав або тому, що знаю (як білоруську чи польську), або вивчив, тому що мене страшенно цікавили деякі неперекладені тексти (переважно стосується мертвих мов). Але тут, звісно, різниця між потенційною можливістю здійснювати переклад, і тим, чи я насправді цим займаюся на постійній основі. Бо це все ж різні речі.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я чомусь погано уявляю, що можна відповісти на це запитання. Зазвичай я отримую текст оригіналу – і сідаю за роботу. Паралельно цікавлюся біографією автора, історією написання тексту, реаліями, які потрібні для перекладу. А ще надважливо те, що я працюю не сам – всі прозові переклади я виконую разом із Катею Дудкою, моєю незмінною колегою, тому головне питання, яке зазвичай постає – хто що перекладає і хто що вичитує.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Перше замовлення я знайшов сам – писав видавцям, аж поки знайшов зацікавленого. Друге – через посередників. Там видавець шукав перекладача, і знайомі порадили мені звернутися. Далі вже видавці самі мене знаходили, і, що найприємніше – значно частіше, ніж ми думали. Тепер на одну перекладену книжку в нас припадає по дві-три відхилені пропозиції – відхилені саме через брак часу. І це надзвичайно приємно.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Єдина філософська концепція, в яку я безумовно вірю – це сродна праця. І переклад для себе вважаю такою. Мені приносить колосальне задоволення процес перекладу і, насправді, від одного перекладу часто відпочиваю за іншим, від однієї мови за іншою – раніше для мене це був спосіб відпочинку, і я дуже радий, що це стало моєю роботою. А недоліки... по-перше, жоден переклад не буває досконалим, це зрозуміло, але з нашим поточним правописом, у якому вистачає різночитань, чималі шанси наразитися на незгодних із чимось. Терміни могли б бути більші, гонорари – вищі. Але з адекватним видавництвом завжди можна домовитися про взаємовигідну співпрацю, адекватних видавництв у нас чимало, і є сенс сподіватися, що з часом все буде змінюватися на краще – воно вже змінюється.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Гадаю, так. Я знаю перекладачів, які консультуються зі «своїми» авторами з приводу перекладу, скажімо, вигаданих власних назв чи неологізмів. Це може неабияк допомогти, наблизити переклад до оригіналу, власне, до того тексту, який хотів показати світові його автор. Але сам я працюю переважно з «мертвими англо-саксами протестантського віросповідання» тому самому консультуватися подібним чином поки, на щастя, не доводилося.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Передовсім важливо, щоби перекладач був ерудитом. Переклад – це таке собі інтелектуальне змагання між автором та перекладачем. Перекладач намагається розшифрувати те, що зашифрував автор, декодувати цю інформацію, не розгубивши дорогою й того, про що автор писав відкрито. І я зараз не про блакитні завіси, а про цілком практичні речі – завжди є абревіатури, зрозумілі читачам оригіналу і цілком відсутні в нашій свідомості, є жарти, які через відсутність реалій нам незрозумілі, тощо. Я особисто полюбляю примітки у таких випадках – так, іноді це схоже на пояснення анекдота, так, завжди є ризик писати трюїзми, непотрібні більшості читачів, але добре коментоване видання полегшує читачам досвід, допомагає охопити більшу авдиторію – а від цього, зрештою, виграють усі. Як на мене, то на першому місці знаходиться знання і володіння українською мовою (загалом мовою, на яку здійснюється переклад), на другому – ерудиція, особливо в царинах, дотичних до тематики тексту, і тільки на третьому – володіння мовою, з якої виконується переклад. Це, звісно, не означає, що володіння іноземною мовою настільки неважливе. Просто без перших двох пунктів хорошого перекладача ніколи не вийде, як би він не намагався.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Можу хіба сказати, що існують переклади, які з моєї пам’яті стерлися. Надзвичайно ясно я пам’ятаю хіба свого Еліота, бо над ним я просиджував ночами просто для власного задоволення – тому я чудово пам’ятаю навіть те, як бився над окремими словами чи римами. Із комерційними перекладами я, звісно, також не халтурю і намагаюся робити все якнайкраще, проте навіть із текстами, які мені дуже подобаються (а через «не хочу» я ніколи не перекладав), такого «врізання в пам’ять» не бувало.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Відверто кажучи, я ніколи не перекладав книжки, які не хотів перекладати – просто відмовлявся від них. Переклад – то дуже інтимні стосунки з текстом, коли потрібно побачити, прочитати і засвоїти кожнісінький фрагмент, кожне слово. Текст потрібно любити. Звісно, є книжки, які хочеться перекласти – скажімо, «Золоту Гілку» Фрезера, «Шум і лють» Фолкнера. Але я вірю, що на них іще прийде свій час. Частково моя мрія збулася, коли нас із Катею запросили перекладати По. Зараз я перекладаю ще одну книжку, яку можна вважати «книжкою мрії». Тому в певному сенсі я таки вважаю себе цілком вільним, і вважаю, що коли вже мені хочеться перекласти якусь книжку – це не далека мрія, а просто питання часу.

*

Попередні інтерв'ювовані:

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко
44. Володимир Діброва
45. Павло Мигаль
46. Василь Махно
47. Юрій Тарнавський
48. Віра Вовк
49. Олена Концевич
50. Оксана Луцишина

середа, 17 серпня 2016 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 50. Оксана Луцишина

Фото: Валентин Кузан

Як Ви стали перекладачем?

Я не знаю, чи стала. Радше навіть ні. Це не є моє постійне заняття. Це навіть не заняття, до якого я часто повертаюся. Мабуть, трохи від безвиході – бо більше не було кому, чи ще з якихось таких ж доволі альтруїстичних міркувань. Я гадаю, найточніше буде сказати, з міркувань обов’язку.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

За першою освітою я англійський філолог. Зараз живу переважно в США. Один час переклала кілька книг з англійської на українську для юнацтва для Видавництва Старого Лева. Щось там трохи робила з поезії, теж англомовну. Але останніми роками я переважно перекладаю з української на англійську, бо, знову ж таки, просто не завжди є кому. Є, звісно, але цих людей не так багато, і всі переважно завантажені.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я перекладаю наразі тільки вірші, то тільки добірки, поза книжками і поза збірками. Кілька разів перекладала есеї, одного разу книжку оповідань. Щоразу це приблизно той самий механізм – спершу підрядник, на це іде багато часу. Потім кілька читок. Потім прошу когось ще це прочитати, або, якщо працюю із співперекладачем, то тут підключається вона чи він.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Ні, це в моєму випадку набагато простіше, до мене може звернутися або сам автор, або людина, яка керує певним проектом, і попросити, щоб я щось переклала. Часто мушу відмовляти, бо я маю постійну працю і до всього, сама пишу прозу, а це вимагає просто колосальних часових затрат. Мені довелося робити вибір – або моя проза, або все інше. Ну бо я і так завантажена, я викладаю в університеті. Мій час – це і так лише те, що залишається після роботи. Я можу присвятити його лише одній речі, і ця річ – проза.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Це у моєму випадку не фах, а щось радше як гобі. Це цікава робота, творча, але моя головна творчість – то власна, прозова, тому переклад мало що додає до мого творчого життя.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Звісно, є, якщо є така можливість. Завжди існує небезпека непорозуміння, і якщо можна це одразу вияснити, то чому ні?

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

В ідеалі добре би знати обидві мови дуже добре – і ту, на яку перекладаєш, і ту, з якої. Але все ж на, на яку, мені здається, важливіша. Інакше можна перекласти найкращого поета так, що він зазвучить як інструкція до пральної машинки. Історія знає багато випадків, коли мов, з якої перекладалося, була у перекладача аж ніяк не на висоті, але він чи вона були віртуозами своєї. Читач це пробачає, читач може і не знати оригіналу, але назавжди закохатися в цей, зрештою, поганий переклад, власне, переспів.

Ще для перекладача важливо мати дуже добре вухо, відчувати тони і напівтони. Глухота на тон спричиняє зміну інтонації твору, і іронічна проза може читатися як сентиментальна і навпаки.

Я би ще сказала, ерудиція. А то знову ж, можна не вловити алюзії або відсилання, і мимоволі спростити текст.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Колись, ще коли я думала, що буду перекладати з англійської на українську, я переклала досить велику добірку Воллеса Стівенса, американського поета, і написала супровідний есей. Була гарна публікація в Кур'єрі Кривбасу. Мені дуже подобалась ця праця, тому що я люблю Стівенса і він справив на мене вплив як на поетку. Я тоді перечитала переклади його на кілька інших мов, ту ж російську, іспанську, підняла інші українські переклади (виявилося, і такі існують, Оксани Батюк, Леся Белея). На російську його перекладав зокрема Алексєй Цвєтков, знаний поет, який часто приїжджає в Україну, живе в США.

Отже, я просто читала переклади і дивилася на те, як собі перекладачі дають раду з тональністю, з інтонацією. Стівенс складний – він дуже іронічний і сухуватий, зовсім не те емоційне поле, що в українській поезії. Нам це не так притаманно, у нас емоційність інакша. Іронія у нас теж очевидніша. А в нього це сплав іронії, філософічності, інтертекстуальності. Надзвичайний поет, я багато у нього вчилася.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

То вже хіба в іншій інкарнації… Я дуже люблю прозаїка Дж. М. Кутзее (ще транскрибують як Кьотце, хоча сам він вимовляє своє прізвище якось як “Коутзіє”). Це чудовий автор, дуже лаконічна і разом із тим внутрішньо розжарена проза. Я навіть почала, і зробила кілька розділів його роману “Безчестя,” але зупинилася – як я вже сказала, постав вибір: моя проза або все інше. Я вибрала свою прозу.

*

Попередні інтерв'ювовані:

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко
44. Володимир Діброва
45. Павло Мигаль
46. Василь Махно
47. Юрій Тарнавський
48. Віра Вовк
49. Олена Концевич

субота, 13 серпня 2016 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 49. Олена Концевич


Як Ви стали перекладачем?

Ніколи не бачила себе перекладачем, попри те, що це – мій фах. Однокашники по Львівському університету Франка постійно щось перекладали, а мене тягло більше до різної писанини, журналістики; зрештою, з роками це нікуди не поділося, бо переклад – не єдине, чим я займаюся по життю. Потім поволеньки прийшло усвідомлення, що можу й хочу перекладати, з’явився перекладацький «свербіж». А тоді раптом отримала пропозицію взяти участь у перекладі збірки Зорана Ферича «Полапка Волта Діснея» з хорватської. Для мене тоді це був виклик, це був пан або пропав. Я обрала пана. Ну, і закрутилося.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Це не я обрала мову – вона обрала мене. Я планувала вступати на польську філологію: гарно знала цю мову з дитинства. Однак мене записали у групу сербістів. Три роки я пручалася в небажанні вивчати сербську. А тоді поїхала на мовне стажування у Белград, і це була любов з першого погляду. Любов до цієї мови, країни, до цих людей, менталітету, якась глибинна спорідненість. Виникла нагальна, невідкладна потреба поділитися всім цим із моїми земляками, і переклад став чарівною паличкою, котра дуже цьому посприяла. Відтоді з Балканами не розлучаюся. «Мої» мови – сербська, хорватська, боснійська. Останнім часом все частіше експериментую з болгарською, англійською, польською. Часто працюю з російською – перекладаю як з неї, так і нею.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я сідаю, відкриваю текст і перекладаю. Не можу попередньо перечитувати кілька разів, розбирати на фрагменти, бо починаю акцентувати увагу на нюансах, непотрібних деталях – це відволікає від сприйняття книжки як єдиного цілого, губиться азарт і концентрація. Вже потім, в процесі редагування, сто разів кручу, змінюю і правлю до бажаного результату. Коли знайомлюсь із текстом, занотовую якісь заготовки, ідеї, часто навіть на полях книги. І зазвичай на фінішній прямій переконуюсь, що найкращими були саме ті відповідники чи звороти, котрі прийшли першими, спонтанно.

Це стосується, в основному, прози, бо з поезією все інакше. Поезія примхлива, вона вимагає не стільки концентрації, як натхнення. А ще не вмію працювати за системою. Перекладаю вкрай недисципліновано, керуюся винятково настроєм і якимись метафізичними силами, котрі диктують чи не диктують мені сьогодні потрібні слова.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Щоразу по-різному. Найчастіше ідея перекласти ту чи іншу книжку виникає негайно після її прочитання. Тоді починається пошук видавництва, фінансування і паперова тяганина, без якої, на жаль, не обійтися. Буває й навпаки – телефонують з видавництва і запитують, чи не хотіла б я перекласти те і те. Зазвичай я, звісно ж, хочу.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Недоліком особисто для мене є те, що переклад вимагає терпіння і всидливості. Я ж текстом не просуваюся, а галопую, часто доводиться повертатися і перевіряти саму себе. До недоліків можна віднести грошовий бік справи, але для мене переклад уже давно є насамперед задоволенням, а не засобом заробітку, тому ставлюся до цього по-філософськи. А загалом складно уявити більший бонус, ніж той, який отримує перекладач, запускаючи зуби в текст. Для мене цей процес має певний наркотичний ефект. Почуваєшся трішки Алісою в Країні див. Навіть коли втомлюєшся і змушений зробити паузу, аби відновився ритм твого філологічного дихання, не можеш спокійно ходити повз комп’ютер та стос нотаток – тягне сісти і знову у все це залізти. Художній переклад для мене – не робота, а пристрасть. А коли це щоразу нова пристрасть, що може бути краще?

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Коли перекладала оповідання для своєї першої друкованої збірки, мала мільйон запитань і стільки ж сумнівів, чи звертатися по допомогу. Було якось соромно – що це за перекладач, коли не може дати раду тексту? Врешті все ж написала авторові і отримала вичерпну консультацію. Запитувати варто і треба, надто якщо текст складний, якщо письменник полюбляє інтертексти, гру в слова і т.д. Не бачила автора, котрий відмовив би у допомозі (може, мені з цим просто пощастило).

Стараюся впоратись із роботою сама. Але оскільки найчастіше знаю автора особисто, існує цей незримий страхувальний трос, відчуття ліктя, навіть якщо допомога не знадобиться. Це підтримує.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Дуже часто, читаючи переклади навіть знаних фахівців, не можу позбутися відчуття, що жую картон. Переклад виважений до слова, вилизаний – і при цьому безнадійно казенний, сухий. Гарного перекладача відрізняє бездоганне відчуття мови – своєї і чужої, – вміння зіставляти, експериментувати. Не боятись слів – здається, Андрій Гаврилов, на кіно-дубляжах якого виросло щонайменше моє покоління, сказав, що коли перекладач перекладає слова нью-йоркського гангстера «I must go and shit now» як «Я піду до вбиральні», – він займається не своєю справою.

Перекладач повинен гарно знати менталітет народу, з мови якого перекладає; мусить уміти знаходити компроміс, аби читач забував, що має справу з перекладом. Плюс, гарний перекладач не повинен бути книжковим хробаком і пам’ятати, що мова – це не мета, а засіб. Коли починається гонитва за дослівністю і борсання в рамках чинного правопису – перекладові можна сміло співати реквієм. Ну і потрібна певна іскра, хист, я б назвала це навіть перекладацьким шармом. І, звісно, самокритичність, постійне самовдосконалення і впевненість, що можеш краще.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Кожен новий переклад – це новий досвід. Коли перекладала для часопису «Потяг 76» оповідання Ігора Мароєвича, змушена була відкласти роботу на кілька місяців, а перечитавши готовий текст, вжахнулася – настільки мені не сподобалась власна робота. Переробляла з нуля. Страшенно люблю експериментувати із складними, «непідйомними» текстами, наприклад, Сави Дам’янова – це справжній виклик. Дуже горда своїм перекладом його сороміцької «Казки про царя» – це віршований дрімучий ліс мовних покручів, архаїзмів, оксюморонів, сленгу і найвишуканішої лайки. Але, гадаю, я впоралась.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Краще не чіпати цю тему, бо перелік вийде нескінченний. Все частіше ловлю себе на тому, що більшість того, що взагалі читаю, – власне сербська та хорватська література. Ніколи не обмежую себе у перекладі того, що подобається. Навіть якщо це робиться «у шухляду» і немає схеми, що робити з цим в подальшому – перекладаю у вільний час для себе, вправляюся. Коли перекладаєш те, що обрав сам, щось близьке тобі за духом – робота йде швидше. Але жодних планів та імен розкривати не буду – хтозна, яким з них судилося бути втіленими у життя.

*

Попередні інтерв'ювовані:

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко
44. Володимир Діброва
45. Павло Мигаль
46. Василь Махно
47. Юрій Тарнавський
48. Віра Вовк

четвер, 11 серпня 2016 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 48. Віра Вовк


Як Ви стали перекладачем?

Я ніколи не вважала себе перекладачем. Почала перекладати на португальську мову деяких українських клясиків, потім новаторів, бо то був зовсім невідомий світ у Бразилії

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладала я з української на португальську й німецьку, і з португальської й німецької на українську, а також з німецької на португальську (для потреб своїх студентів). Це мови, якими вільно володію.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Перш усього, вибираю твори, які мені до вподоби, переважно поезію і короткі оповідання. Ніколи не перекладала романів.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Працюю для власного вдоволення, ніколи на замовлення. Свої переклади видаю сама і сама їх розсилаю авторам і бібліотекам. З видавництвами мала до діла тільки тоді, коли перекладала сучасну німецьку лірику. Видавництвам ішлося про гонорар за авторські права, якого я не могла заплатити. Однак ми без нього домовились, бо ішлось про університетське видання  ("Fonte/ Antologia da Lírica Alemã"  Editora "Velha Lapa", RJ, 1999).

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки? Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте? 

Переклад є визовом для мене. Мені цікаво, чи буду з нього вдоволена. Не знаю, чи є сенс запитувати авторів про переклад, хіба, коли йдеться про гонорар, або про його видання, з огляду на авторські права.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Перекладач мусить добре знати обі мови: ту з якої, і ту на яку перекладає. Крім того повинен бути обізнаний зі світом твору: його історією, культурою, побутом. Коли ідеться про поезію, треба мати поетичний хист, щоб віддати її авру.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Найважливішим своїм  двомовним перекладом уважаю "Тіні забутих предків" М.Коцюбинського, вже хоч би тому, що я виростала в Карпатах, мені добре відомі всі їхні "пахощі й прянощі" і  відчуваю себе їхнім спадкоємцем...

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Уже перед декількома роками, через "Літературну Україну" я об'явила, що покінчила з перекладами й надалі я - тільки письменниця.

*

Попередні інтерв'ювовані:

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко
44. Володимир Діброва
45. Павло Мигаль
46. Василь Махно
47. Юрій Тарнавський