>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

субота, 30 червня 2012 р.

Impromptu Translation: вірш Сєрґєя Тімофєєва

СЄРҐЄЙ ТІМОФЄЄВ
***

Погано вихований, лежав у маринарці на підлозі.
Літаки летіли вгорі, перехожі поспішали внизу.
Карафка з водою мала незалежний вигляд,
У серці дзижчала бджола.
Так багато повітря нового вчора нам привезли,
У довгих прозорих пакетах нам привезли,
Бери — не хочу, дихай — не вмію, лижи — й лежу,
Тверде лезо дуже пасує ножу.
Пер. Лев Грицюк
*

вівторок, 26 червня 2012 р.

неділя, 24 червня 2012 р.

Comparative Translations: "Діти епохи" Віслави Шимборської


ВІСЛАВА ШИМБОРСЬКА
ДІТИ ЕПОХИ

Ми діти епохи,
епоха в нас політична.

Всі твої, мої чи ваші
нічні справи, денні справи —
то все справи політичні.

Хоч-не-хоч,
а в твоїх генів політична давнина,
у шкіри — політичний відтінок,
в очей — політичний кут зору.

Те, що кажеш, має відзвук,
що змовчиш — вагу несе
в кожнім разі політичну.

Йдучи собі бором, лісом,
робиш політичні кроки
по підґрунтю політичнім.

Вірші аполітичні також є політичними,
а вгорі світить місяць,
вже зовсім не місячний об'єкт.
Чи бути, чи не бути, от питання!
Яке питання, підкажи, кохання?
Питання політичне.

Не конче потребуєш буть людиною,
аби набути політичної ваги.
Достатньо бути нафтою чи кормом концентрованим,
або вторинною сировиною.

Або столом переговорів, про який
проваджено дебати місяцями:
чи вести мову про життя і смерть
за круглим, чи за прямокутним.

Тим часом гинули люди,
здихали тварини,
палали будинки
і дичавіли поля,
як в епохи прадавні
та менш політичні.
Пер. Андрій Савенець

*

ВІСЛАВА ШИМБОРСЬКА
ДІТИ ЕПОХИ

Усі ми діти епохи,
Епоха ж ця — політична.
Усе твоє, усе наше і ваше,
І денні справи, й справи нічні —
Це все політичні справи.
Чи хочеш того, чи не хочеш,
А гени твої політичне мають минуле,
І шкіра твоя політичний відтінок має,
І очі — аспект політичний.
Про що говориш — у тім резонанс,
Про що мовчиш — у тому виразність
Однаково — політична.
Навіть в гай зелений вступиш —
Там на політичній стежці
Йдеш ти кроком політичним.
Вірші аполітичні також політичні.
У небі сяє місяць зовсім не місячний.
Бути чи не бути — ось питання —
Яке питання? — кажи без вагання.
Питання це — політичне.
Не треба навіть людиною бути.
Аби здобути вагу політичну,
Досить бути ропою нафти,
Або пасовиськом, чи, може, вторинною сировиною,
Та хоч би й столом конференції, за форму якого
Сперечаються місяцями.
А тим часом гинуть люди.
Здихають тварини,
Будинки палають.
В пустелі лани обертаються,
Як і в колишні епохи, погаслі
І менш політичні.

*

ВІСЛАВА ШИМБОРСЬКА
ДІТИ ЕПОХИ

Ми — діти епохи,
епоха ж — політична.

Всі твої, наші, ваші
денні справи, нічні справи —
також справи політичні.

Хочеш чи не хочеш,
твої гени мають політичне минуле,
шкіра — політичний відтінок,
очі — політичний погляд.

Хоя що кажеш — має відгук,
хоч що замовчуєш — має акцент
так чи інакше політичний.

Аподітичні вірші теж є політичними,
а вгорі світить місяць —
вже зовсім не місячний об’єкт.
Бути чи не бути — так стоїть питання.
Яке ж воно, скажи дорогенька? —
Питання політичне.

Не мусиш навіть бути живою істотою,
щоб набувати політичних дівідендів.
Вистачить бути нафтою,
концентрованим кормом
чи відходами сировини.

Або столом засідань, за яким
сперечаються місяць за місяцем:
при якому дискутувати про життя і смерть —
округлому чи квадратному?

Тим часом гинули люди,
здихали звірі,
горіли будинки
і заростали поля
так само, як у давніх
менш політичних спогадах.

пʼятниця, 22 червня 2012 р.

Free Download: "Крик" Юрія Завадського (2012)


Юрій Завадський виклав .pdf своєї найсвіжішої збірки "Крик" (2012). "Здобуваючи крик, залишаю собi зраду, / Зрада притягує голод, а голод — миттєвiсть. / Одна рiч пояснює iншу." Highly recommended.

середа, 20 червня 2012 р.

Анна Маттссон читає з "Gränsglaset"


На сайті podpoesi можна послухати перекладену мною першу частину збірки "Gränsglaset" ["Скло межі"] шведської поетки Анни Маттссон у виконанні авторки (файли "Gränsglaset 1" та "Gränsglaset 2"). Переклад увійшов до антології сучасної шведської поезії "18 поетів із Гетеборга".

*

понеділок, 18 червня 2012 р.

ЛітФест-2012: Ґюнстейн Бакке (Норвегія)


ҐЮНСТЕЙН БАККЕ
КОРАБЕЛЬ

Знаю, я прокинувся рано і почув крики чайок;
різкі й пронизливі, вони нагадали мені Наґльфарі,
де мертві пливуть крізь ніч і часом,
коли кіль занурюється достатньо глибоко, прориваються до ранку
Цієї пори вікна вишиковують у ряд старі хвилі
і, я знаю, закидають свої сіті світла,
ловлячи якісь тіні й зодягаючи їх у тіло

Я побачив чорний відбиток на простирадлі біля голови
і згадав ваготу

Вентспілс, 31.03.2011
Пер. Лев Грицюк
(ред. Богдана Матіяш)

Зі збірки "Murskueteknikkane" (2012)

*

Ґюнстейн Бакке стане гостем 7 Львівського міжнародного літературного фестивалю в рамках 19 Форуму Видавців у Львові 12-16 вересня 2012 року

субота, 16 червня 2012 р.

"Жовтоока"

Press Release: На фестивалі «FаnARTia» Місько Барбара представить свій міжнародний роково-поетичний проект


20 червня у Львові в офіційній фан-зоні чемпіонату Європи з футболу 2012 року стартує масштабний мистецький фестиваль «FаnARTia.ФанАРТія». У перший день фестивалю, присвячений літературі і рок музиці, культовий львівський музикант Місько Барбара представить свій новий проект разом із Йозефом Остржанскі (Чехія) та Раяном Сокашем (США).


Окрім «Михайло Барбара project» 20 червня на сцені  фестивалю «FаnARTia» виступатимуть музично-поетичні проекти Сергій Жадан та «Собаки в космосі»,  «ZSUFF» & «Zavadskyj», «Quarpa» і «DrumТиАтр». Вдень на території фан-зони відбуватиметься показ фільмів про українських поетів та прослуховування авторського читання віршів проекту «Живі голоси».


Вхід вільний.


Музиканти про проект: «Англійська, польська, чеська, українська - насправді, їхньою рідною мовою є музика. Місько зі Львова переїхав до Харкова, Йозеф із Праги, але зараз живе у Києві, Раян змінив Чікаґо на Краків. Мабуть, саме це і поєднує музикантів - вони не бояться розпочинати все з початку, ризикувати та занурюватися в інші мови й обставини. Йозеф і Раян поки не знають української, але вже закохані в нашу поезію: Сашко Ірванець, Михайль Семенко, Назар Гончар, Василь Герасим'юк, Юрко Позаяк, Кость Москалець, - надихнули їх на творення нових композицій. Водночас Місько Барбара співає англійською, польською та чеською. У Львові музиканти презентуватимуть зовсім нові композиції, а також ремікси своїх старих речей».


Йозеф Остржанскі – композитор, гітарист, басист. Його музична кар'єра почалася в легендарній групі «DUNAJ» з Івою Біттовою. Також грав в альтернативному тріо «E» та проекті «RALE» (Чехія, Франція, Японія),  працював з французькими художниками сучасної танцювальної сцени був менеджером гуманітарних проектів на Північному Кавказі, Шрі-Ланці та Індонезії. З 2008 року виступає з групами «BOO» та «KUZMICH ORCHESTRA».


Раян Сокаш вивчав фотографію в Колумбійському коледжі в Чікаґо. В той же час він заснував аудіо-візуальний проект "Let Me Introduce You To The End". Працював асистентом джазмена Біла Русо, що, як він сам вважає, і визначило його майбутнє. Після смерті видатного музиканта Раян переїхав до Кракова, де продовжує займатися музикою та фотографією, а також веде авторську програму "Socash And The Stars".


Про МУЗИКАНТІВ «Михайло Барбара project»
ПРОГРАМА фестивалю
МАПА фестивалю


Довідка:
Фестиваль «FаnARTia.ФанАРТія» пройде у Львові 20, 25, 26, 29, 30 червня у офіційній фан-зоні до УЕФА «ЄВРО-2012» на проспекті Свободи. Кожен день  проекту буде присвячений окремій сфері культури: літературі, роковій, етнічній, джазовій і симфонічній музиці. Особливо насиченою буде програма електронної музики «FаnARTia: Electronic Days». 


На фестивалі виступатимуть лідери світової електронної сцени GOLDIE, KRYPTIC MINDS, ATOMIC HOOLIGAN. Першопрохідці української електронної музики DJs DERRICK, TONIKA, MAX NRG, GARRY SHUMOFF, BOB ROVSKI, MAX NRG, MC NED та польські ROS ft. LADY KATEE. Польські зірки джазу «Jarek Smietana Band» та львівський «ShockolaD» у супроводі Академічного камерного оркестру «Віртуози Львова», «AtmAsfera», «Гуцул Каліпсо», «Йорий Клоц»,  «Гич Оркестр»,  «Open Blues Band»...

Деталі на сайті: www.dzyga.com

середа, 13 червня 2012 р.

Рік Стріндберґа-2012 у Львові


14 травня минуло 100 років із дня смерті видатного шведського письменника Авґуста Стріндберґа. 2012-й є у Швеції Роком Стріндберґа: у цілому світі відбуваються різноманітні заходи, приурочені до знаменної події. І в Україні також: восени у Львові відбудуться два заходи, організовані Львівським університетом імені Івана Франка за фінансового сприяння Шведського Інституту.

1) СТРІНДБЕРҐ, БРАНДЕС ТА ЄҐЕР
13 вересня, кав'ярня-книгарня "Кабінет"
У Стріндберґові часи Скандинавія мала більше спільного в культурному плані, ніж тепер. Чому так сталося — попри величезні можливості інформаційних технологій? Карл Форсберґ (Författarcentrum i Väst) та літературознавець Давід Альмер дискутуватимуть із українськими перекладачами-скандинавістами Левом Грицюком та Наталею Іваничук.

2) СТРІНДБЕРҐ ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ
14 вересня, Львівський університет імені Івана Франка
Семінар зі студентами, які вивчають шведську мову у Львівському університеті імені Івана Франка. Давід Альмер та Карл Форсберґ дискутуватимуть зі студентами про значення Авґуста Стріндберґа як полеміста. На студентів чекає одісея Швецією на зламі XIX-XX ст., а також обговорення модерності та розвитку сучасної Швеції. На цьому тлі Стріндберґ виступає не просто шведом, а й європейцем.


*


Рік Стріндберґа-2012 @ WhyTranslator:





вівторок, 12 червня 2012 р.

Рік Стріндберґа-2012: "Співці!" Авґуста Стріндберґа


АВҐУСТ СТРІНДБЕРҐ
СПІВЦІ!

          Співці!
Як довго ще колискові співатимете
і бряжчатимете мóлоді брязкальцем?
Пощо ще сунете пляшечки й пипки?
Чи не бачили ви, що молоко солодке ніхто й не чіпав?
          А дітям виросли зуби?

          Співці!
Як довго ще малечу лякатимете
бабаями, в зогниле ганчір’я закутаними?
Зберіть панцирі й шпаги поржавілі
і пошліть їх тоді на огляд останній
          до Нордичного Музею!

          Співці!
Пощо бідкаєтеся всякчас, що ідеалам зраджено?
Кожен час свою думку має про речі;
і ми свою думку маємо про суще!
Лишайтеся ж вірні своїм ідеям;
          своїх ми не зраджуємо!

          Співці!
Пощо про високе співаєте тоном високим лиш?
Те високе в житті, що дано нам, найвищим і є!
Пощо ще ставите краси оману за істину?
Істина негарною є, поки оманою є краса.
          Негарне є істина!

          Співці!
Стихнуть хай серенади млосні під місячним сяйвом!
Хоч у вікні ще світло горить,
уклався ідеал у теплі ковдри:
старіти починає красень старий
          у нічнім супокої!

          Співці!
Якщо не зламало повітря нічне голосів ваших красних
і якщо пісень нових навчитися хочете, —
що ж, спати дайте красі старій!
Разом заспіваємо пісню дневі новому,
          бо ж сонце зійшло!
Пер. Лев Грицюк

Зі збірки "Вірші римовані і прозою"
("Dikter på vers och prosa", 1883)

*




неділя, 10 червня 2012 р.

Exclusive: 2 розділи роману Тер'є Геллесена


РАДІСТЬ

Радість ніколи не буває чистою. Блискуча поверхня, шкарубка на дотик. Вона змішана. Ячання чайок над човном, лоскіт у тілі, увігнаний в палець рибацький гачок, запаха пального, присмак огидної кави, плавучі водорості, нафтова пляма, сучок у дошці, засохла кров, що всмокталася в суху деревину, сосна на горі, селянин узимку за роботою в лісі, жінка, що гине в пологах, музична радіопрограма P1, грайлик у кишені, норвезький фольк, запах зрубаного дерева.

Скажімо, був він шаленцем. Не конче патологічним. Скажімо, розумів таке, що й більшість розуміє: що нас дурять. Що життя наше обман і вигадка поета. Фотомитці й порнографи знають це. Багато співучасників обману здогадуються про це, бо замінюють своє життя на його відображення в образах. Однак спонукає нас називати його шаленцем те, що втілена в картинку-образ особистісна сутність замінюється строкатим розмаїттям дрібніших образів. Те, що цілісність зображення є щось таке, що проступає назовні, щось, що можна вивчати й критикувати зі сторони. Те, що за великим зображенням криються численні менші образи, менші й нібито не пов’язані між собою. Авторка це розуміє. Вона хоче повернутися до тих маленьких образів. Лісе ж цього не може збагнути, вона заполонена тільки великим зображенням. І він, шаленець, невловимий. Хоча ці маленькі історійки й відображають його життя з різних кутів зору. Хоча він і звідкись мандрує і кудись примандровує. Хоча він і був церковним наглядачем, і цей шмат життя має свою історію. Як і радість, історія теж не буває чистою. Вона брудна. Маленькі брудні потічки. Щойно як дивитися на неї згори, вона стає рікою, якою щось починається і щось закінчується. Шаленець був маленькими, брудними потічками.

Зараз він у дорозі. Сидів у своєму авті, барабанив пальцями по кермі, думав про всяку всячину. Усе зосталося позаду: школа, у якій працював; кохана, з якою прожив усі ці роки. Він вирвався за рамки життя, яким жив досі. Їзда, стан перебування в дорозі, видавалася чистою, рух від пункту А до пункту B піддавався виміру. Радість ніколи ж не стане чистішою. І все ж, водночас, у той же час: знати, що роззявлена паща матінки-землі була виворіткою цього, що струменіюча біомаса потребує необхідного наповнення — що тепер, коли завдання виконане, він повинен завершити справу. Він — той, хто уможливив і початок, і кінець. Потоки, які не дають потонути уламкам... Наче осіяння радістю.

Він уже довго їхав. Відчував це. Сухий пісок в очах. Відхилив голову назад. Відчував задубілість у шиї. Треба було б десь спинитися по дорозі. Вийти на студене нічне повітря, розім’яти ноги. Капот поглинав під себе асфальтову ріку. У світлі фар пливли лише його думки, лише вони не спали. Може, таки поспати трішки, склепити повіки на мить? Він зупинився. Пройшовся кілька кроків. Увімкнені фари, наче очі хижака в пітьмі. Подумалося про холодну воду, про відро зимної води, у яку б він залюбки занурився з головою. Замість води гостре, холодне повітря. Штани спали додолу, щойно він розпустив паска. Шкарпетки в черевики. Босими ногами по холодній воді. Светр і сорочку кинув за узбіччя дороги. І ліг долі. Зробив кілька рухів руками, ніби поплив. Усміхався... Ти мене ще не запопала, втомо!

Коли дістався місця, надворі була глибока ніч. Під ним світилося село. Там, у тому світлі, замешкало його життя. Тинялося між будинками, сновигало з кімнати в кімнату, щось промовляло, визирало у ніч. Він провів долонями по обличчі. Заплющив очі. Можна заночувати і в авті. У далекому закутку паркувального майданчика помітив закохану пару. Її волосся закручене вузлом на потилиці. Хлопець розпустив волосся, занурив у нього пальці, відгорнув з лиця. Його уста біля її вуха. Слова вливалися у неї, голова лежала в хлопцевих долонях. Біля заправки тинявся пес, принюхуючись до смітника. Огрядна дама за прилавком усміхалася. Він купив місцеву газету й смажену ковбаску. Коли вийшов з крамнички, закоханих вже не було. Він загорнувся у спальний мішок на задньому сидінні. Ковбаска лежала на газеті біля щоки. Заплющив очі. Чутно, як десь проїхало авто. Відчував тепло власного тіла.
Пер. Наталя Іваничук

*

ЗІТЛІВАННЯ

Мусить тепер отак мандрувати, котитися потоком думок у цьому дідьчому інвалідному візку. Невиліковно скалічився однієї хмільної ночі. І ось сидить, ув’язнений у тому, що було ним, у тому, що колись бачив. Поринувши у каламуть — безпросвітну, прокляту. Отак котиться у візку, оточений оплаченим співчуттям. Котиться, а його втішають, гладячи по плечу. Заглиблений у себе, занурений у власні глибини, до самого дна.

Ти весь час помираєш, розпадаєшся, зітліваєш. Був би лугом з коровою і деревом на ньому, мукав би. Правиш візком поміж квітами, орієнтуючись за кодами кольору й запаху. Прагнеш усе увібрати в себе. Стати усім. Усіма барвами, усіма запахами, пір’ям, шкірою, хутром. Уже не пізнаєш світ, щоб стати світом. Світ уже тільки дивився на нього. Нічого йому не казав. Сліпий і паралізований, він все ж сказав це — про любов. Дотик — уже не тепло чиєїсь ноги до його ноги або ж чиєїсь щоки. Від неї пахло кавою і цигарками. Він сказав так, ніби це одвічна істина. Він сказав це гуркотові потяга, рампі для інвалідних візків, він сказав це собі самому.

Вливаєшся у її кректання, пливеш понад парфумами, крізь її суху шкіру, допадаєшся до її рівного пульсу. Він муха, комар і вірус. Його любов інфікувала все її тіло й занапастила його. Вона стогнала й шепотіла про прохолоду струменів води. Шепотіла про те, як їй гаряче, як її лихоманить, як вона тремтить. Він був парою, що здіймалася від вологої плями на сидінні поряд. Вона була повітрям, у яке здіймалася хмаринка пари. Вони не були щасливими, бо їх не було. Вони не були нещасливими, бо їх усе ще не було. Десь, колись, іншого разу, вони, може, й були. Хтозна, можливо, вона була кам’яним ідолом у відсвітах багаття, а він — маленьким хлопчиком. Ритм, танець... Смак принесеної в жертву тварини. Кров, що всмокталася у пори кам’яного божка, нашарування людської віри. А може, він був стосиком анкет, а вона — функціонером-бюрократом. Можливо, його гнітило, що він відмовив комусь у милості. Або ж приємне відчуття чистоти й ефективності, яким віє від димів товарного потяга, що везе калік, євреїв та циганів назустріч мукам і смерті. Ми скоро прибудемо на місце, сказала вона. Йому палали скроні від усього побаченого там, де щойно побував в уяві. Череп стискав желейну масу мозку, шкіра нап’ялася на плечах. Вони визначилися на шляху до визначеного. Такий був порядок, і це надавало сенсу. Хтось вважає, що так можна контролювати кохання: на відстані. Вона була жінкою, він — чоловіком. Вони не бачили даймлера, який їхав поперек колії. Вони не бачили фотографа, який люрив на землю і вибив струменем ямку. Вони не бачили сукні, що лопотіла на вітрі, змітаючи усіх, хто чепурив його. Вони не чули цього всього поза собою, не розуміли звуків, не розуміли того, що радість ніколи не буває чистою. Вони не здогадувалися, що треба контролювати свої рухи на слизькій кризі. Вони цього не розуміли, бо на очах — шори.

Не встигли в’їхати на рампу. Поїзд відходить. Він покотився візком додому. Вона — за ним. Він нічого не відчував, нічого не бачив. Вона була запахом кави й сигарет. Він був квіткою, вона — бджолою. Він — на луці, вона — на роботі.
Пер. Наталя Іваничук

*

З роману "Akselerare" (2006)

*

Більше Тер'є Геллесена @ WhyTranslator

пʼятниця, 8 червня 2012 р.

Вірш Раґнара Стрьомберґа

Коли ти сягнув певного віку,
твої сексуальні фантазії стають, як листівки
з Чорнобиля.
Кирилична мжичка, що припиняється,
коли товста сусідка починає співати.
Пер. Лев Грицюк

середа, 6 червня 2012 р.

Вірш Ліни Ундрум Маріуссен


лягаю обличчям у воду
чекаю на морозний день
коли з’явиться лід
вирву обличчя й піду
і вже більше ніколи не буду подібною
Пер. з норв. Лев Грицюк

Зі збірки "Finne deg der inne og hente deg ut" (2011)

понеділок, 4 червня 2012 р.

"Троянда І" Ойвінда Рімберейда


ОЙВІНД РІМБЕРЕЙД
ТРОЯНДА І

У польоті

Авіарейсом Lufthansa, повертаючись додому з Мілана,
сім тисяч метрів над Альпами,
вона схиляє голову на вікно,
занепокоєна своїм першим завданням у Nortrade.
Невдовзі закемарює й у напівсні
вона вже над Скаґерраком.
А в сумочці під сидінням
лежить троянда,
яку контактна особа з Італії
купила для неї під час вечері попереднього вечора.
Троянда лежить, захищена
всередині понеділкової «Мілано-Фінанца»,
яку жінка сподівалася почитати.
Глибоко всередині, під легким натиском
пелюсток,
усе звивається жовта личинка.
І летять — жінка, троянда й личинка.
Пер. з норв. Лев Грицюк

Зі збірки "Гербарій" (2008)