Фото: Skjalg Ekeland
Одним із учасників Шостого міжнародного літературного фестивалю в рамках 18 Форуму видавців у Львові буде норвезький письменник Тер'є Геллесен. Нижче подаю його біографію та вірші в моєму перекладі з новонорвезької.
*
Тер’є Геллесен (Terje Hellesen) (нар. 1973 р.) — поет, романіст, дитячий письменник.
Дебютував 2005 року збіркою поезій «Щось із тебе існує деінде» («Noko av deg lever andre stader»), що отримала схвальні критичні відгуки.
2006 року видав роман «Акселератор» («Akselerare») про чоловіка, який переживає кризу. 2008 року — роман «Сома» («Soma»), в якому дочка пише роман про свого батька, а паралельною лінією сюжету є подорож письменника разом зі своїм другом-фотографом до Берліна, які шукають там сліди героя роману. У кожному зі своїх романів Геллесен використовує сильну й експресивну мову, сповна демонструючи свій талант.
Як дитячий письменник Геллесен дебютував 2008 року книжкою «Синій кит танцює сальсу» («Kvalen Blå dansar salsa»). Це шалена й весела книжка про те, як ділити з кимось своє життя з усім добрим і поганим.
На Шостому міжнародному літературному фестивалі в рамках 18 Форуму видавців у Львові Тер’є Геллесен представить також виставку «Проект Прип’ять: поетичні розкопки» (pripyat.no), в якій сучасна поезія поєднується з макро- та мікрофотографією.
*
(літнє тепло)
хочеться надвір
сидіти перед вікном
бачити як злітають літаки
чути як гудуть авто
відчувати як пилок збуджує здушені плачем носові цибулинки
отоді пив би я світле «літнє пиво»
курив сиґариллу й читав непокірну
літературу
увечері сонце зайшло б у мене
і лежав би я
під тонкими покривалами
ніжачись у списаних аркушах
із темнішого боку всесвіту
складки слів
може встав би я тоді
написав би щось під зірками
про зірки
але зірки сяють здавна
не треба їм мого літнього тепла
інші вже прокололи дірки
у нічному небі своїми членами зі сну
лиш аби
створити нові зірки
навколо яких можна складати долоні
жарину з допомогою якої
запалювати вогнища під людьми
ні якби встав я
то вийшов би у вечір
був би чимось живим
що потребує дихати
у ньому
(те саме життя)
ранкової пори коли
серце лише шепоче
не забуваю про власну смерть
зараз я — ввесь час
те саме життя
ще раз
так само як я піднімаю склянку
зі свіжим соком
багато разів
цього ранку
невеличка похоронна процесія проходить
раз за разом
тим самим шляхом
і так само як іноді я відчуваю
що чуття збіглися
з відчуттями
у радості
як гарно було б
якби паралельні лінії одного разу зустрілися
а вічність дійшла кінця
(народження)
з’явився на світ я
згодом —
межею
для всього навколо
десь-інде
радість
чи глибока тривога
ще один
колодязь який треба накрити
з’явився на світ я
згодом —
межею
для всього навколо
відстанню
яку встановлює біль
*
якщо власні слова — вбивають…
мої власні слова…
аби могти говорити
далі
може міг би я тоді розглядати кров і червону фарбу як одне й те саме —
чорнило на лінії з життям
без знаку
без надії
(просто бути)
якби міг ти
просто бути
то лежав би
у траві, відчував
як тече життя
тілом — землею
волоссям — травою
та ти мав бути
собою і було цього
так мало, так
боляче
ти плавав колами
й одяг був важкий
од тієї води
яку ти відмовився пити
*
хтось траскає дверима
лише старі вмирають
і врешті спить він
після ще однієї ночі
вряди-годи щось
прокидається в ньому, вирує
згадує що все спочатку
було чорним
чотири тижні — здебільшого
нічого в поспіху моєму
дощ був чи сонце було?
рента зросла чи впала?
тридцять порожніх днів
папір лінійований
криками голодними й підгузками наповненими
дні відкриті завше
як записник —
ясно-білий коло
останнього аркуша коричневого картону
(образ)
зимне сонячне світло заморожує плеса
хрустких надій під
товстими підошвами осені
(серед таких образів
не чути
машинної природи)
Пер. Лев Грицюк
Зі збірки «Щось із тебе існує деінде» (2005)
*
*
