вівторок, 30 листопада 2010 р.
"Hard Ground": вірші Тома Вейтса
понеділок, 29 листопада 2010 р.
Poems by Yuri Andrukhovych in English Translation
Recently, I found a handful of English translations of Yuri Andrukhovych’s poems from his poetry collection Songs for the Dead Rooster (2004). The translator is Sarah Luczaj and the site is ZeitZug. Go here to read ‘And Everybody Fucks You’, ‘California Dreaming’ and ‘Welcome to My Foolish Dreamland’.
неділя, 28 листопада 2010 р.
субота, 27 листопада 2010 р.
Comparative Translations: "Cassandra" Шеймаса Гіні в перекладах О. Мокровольського і Л. Грицюка
Шеймас Гіні:
«When my own work is involved, I do prefer the ‘faithful’ to the ‘creative’ approach. On the whole, I like a rhymed sonnet to be rhymed in the other language. But then you have to worry about the translator’s ability to do rhyme without making it sound laboured or corny: better to get an equivalent of the sense in some decent cadence than a rhymed and metred job that goes Humpetee-Dumpetee, tumptettee-tumptettee, hickory dickory dock . . . For all their ‘creativity’, it’s probably safer to have poets doing the work[.]» (Stepping Stones, ст. 429)
Що сказав би Гіні, якби побачив свою «зґвалтовану» Мокровольським «Касандру»?
Спочатку «Cassandra» — в усій красі оригіналу, потім — переклад Мокровольського, а наприкінці — мої небезгрішні посягання на «Кассандру» (вірш — другий у циклі з 5-ти із загальною назвою «Mycenae Lookout» у збірці The Spirit Level (1996)):
2. Cassandra
No such thing
as innocent
bystanding.
Her soiled vest,
her little brests,
her clipped, devast-
ated, scabbed
punk head,
the char-eyed
famine gawk –
she looked
camp-fucked
and simple.
People
could feel
a missed
trueness in them
focus,
a homecoming
in her dropped-wing,
half-calculating
bewilderment.
No such thing
as innocent.
Old King Cock-
of-the-Walk
was back,
King Kill-
the-Child-
and-Take-
What-Comes,
King Agamem-
non’s drum-
balled, old buck’s
stride was back.
And then her Greek
words came,
a lamb
at lambing time,
bleat of clair-
voyant dread,
the gene-hammer
and tread
of the roused god.
And a result-
ant shock desire
in bystanders
to do it to her
there and then.
Little rent
cunt of their guilt:
in she went
to the knife,
to the killer wife,
to the net over
her and her slaver.
the Troy reaver,
saying, ‘A wipe
of the sponge,
that’s it.
The shadow-hinge
swings upredict-
ably and the light’s
blanked out.’
2. Касандра
Нема такого:
Стояти поруч
І ні при чому.
Сукня в бруді,
Маленькі груди,
Обскуба-
на, ряба
Голова.
Ґвалтована всіма
Вояками,
Геть не та сама,
Проста, мов яма.
Народ
От-от
Поворот
Відчує
Всує
Щирість взує,
Опале крило
Брело,
Через море пливло.
Ніхто не виніс
Невинність.
Не ви нас.
Стар
Цар
Повертар,
Дітовбивця
Домів прибився,
Оагамемнонився.
Із неї слова
Прорва-
лись, ягня
промека
прорека
пророка
жах
ах
в головах
розбуджений
розбожений
Боже мій
Бог
Бух
І баж-
ання свідків
Нізвідки
Її до повітки.
Їхня вина
Без вина
Порина.
Увійшла
До ножа,
Де жона —
Вбивця, де сіть
Хтось кидь
На неї й пана хіть.
Мовить безхитро:
«Губка витре.
Виметуть мітли.
Примарна завіса
Круть непровісно.
Як згасло світло —
Буде тьма».
Пер. Олександр Мокровольський
2. Кассандра
Не те щоб
безневинно
стояти поруч.
Її брудна одіж,
маленькі груденята,
острижена, спорож-
ніла, струпна
голова панка,
вуглеокий
голодний погляд —
вона виглядала
витраханою
і простою.
Люди
відчували,
як у них фокусу-
ється втрачена
справедливість,
повернення додому
в її напіврозважному,
з опущеними крилами,
збентеженні.
Не те щоб
безневинно.
Старий Король
Перший-Півень-
у-Дворі повернувся,
повернулася
бундючна хода
старого самця,
Короля-Убий-
Дитя-і-Будь-
Що-Буде,
Короля Аґамем-
нона. І тоді
настав час її
грецьких слів,
ягня
під час покоту,
блеяння про ясно-
видющий трепет,
молот ґенів
і ходу
повсталого бога.
А в результаті
були шок і бажання
тих, що стояли поруч,
зробити це з нею
там і тоді.
Маленька сучка
їхньої провини:
увійшла ж
до ножа,
до дружини-убивці,
до тенет над
нею і її рабовласником,
грабіжником Трої,
кажучи: «Ніби
губкою витерти,
тільки й усього.
Тіниста петля
непередбачливо
повертає й світло
гасне.»
Пер. Лев Грицюк
(Опубліковано в часописі «FABULA» (1’2005))
пʼятниця, 26 листопада 2010 р.
четвер, 25 листопада 2010 р.
New Release: «Норвезька сторона» Бйорнстьєрне Бйорнсона (2010)
Львівська Літературна аґенція «Піраміда» в серії «Майстри українського перекладу» видала повісті Бйорнстьєрне Бйорнсона «Сюньове Сульбакен» і «Весільний марш» під назвою «Норвезька сторона». З норвезької твори Нобелівського лауреата 1903 року переклала Наталя Іваничук. Окрім повістей, до видання ввійшла Бенкетна промова Бйорнсона в перекладі Ірини Сабор. Передмову «Тому, що він буря, тому, що він сміх, тому, що в ньому сила...» написали Марія Зубрицька й Ірина Старовойт.
середа, 24 листопада 2010 р.
Джузеппе Унґаретті в перекладах Тараса Федірка на "Просторах"
Відучора на сайті "Простори" з'явивлися переклади вибраних віршів Джузеппе Унґаретті зі збірки "Радість" (1914-1919), а також роздуми перекладача про цю збірку. Перекладач - український поет Тарас Федірко. Most recommended! :-)
вівторок, 23 листопада 2010 р.
Моновистава Анни Бєрнацької "М."
понеділок, 22 листопада 2010 р.
«Живий ланцюг» Шеймаса Гіні в Інтернеті
Учора за одним заходом знайшов у Інтернеті більшу частину нової поетичної книжки Шеймаса Гіні «Живий ланцюг». Наразі бракує тільки 13 з 29 віршів, але, гадаю, їх легко можна буде знайти, доклавши більших зусиль. Хай там як, а книжку як таку хочеться — Faber & Faber, усе-таки. :-)
неділя, 21 листопада 2010 р.
Audio: Целан, футуристи, Антонич
З початку місяця на "Читомо" лежить аудіозбірка поезій Пауля Целана: тут і оригінали, і переклади Сергія Жадана та Василя Стуса. Ще раніше виклали аудіокнижку "Футуризм 1914-1937" (із поезіями Михайля Семенка, Костя Буревія, Гео Шкурупія, Олекси Слісаренка й Олекси Влизька). А ще на "Читомо" є аудіо поезій Богдана Ігоря Антонича з ілюстраціями "Аґрафки".
субота, 20 листопада 2010 р.
Comparative Translations: "Digging" і "Requiem for the Croppies" Шеймаса Гіні в перекладах І. Сівака і О. Мокровольського
Знайшов в Інтернеті переклади "титульних" віршів Шеймаса Гіні "Digging" та "Requiem for the Croppies" авторства Ігоря Сівака й подумав, що було би цікаво здійснити порівняльний переклад із текстами Олександра Мокровольського, що 2008 року вийшли книжкою: навіть аматор, схоже, заткне за пояс старого.
*
SEAMUS HEANEY
DIGGING
Between my finger and my thumb
The squat pen rests; snug as a gun.
Under my window, a clean rasping sound
When the spade sinks into gravelly ground:
My father, digging. I look down
Till his straining rump among the flowerbeds
Bends low, comes up twenty years away
Stooping in rhythm through potato drills
Where he was digging.
The coarse boot nestled on the lug, the shaft
Against the inside knee was levered firmly.
He rooted out tall tops, buried the bright edge deep
To scatter new potatoes that we picked,
Loving their cool hardness in our hands.
By God, the old man could handle a spade.
Just like his old man.
My grandfather cut more turf in a day
Than any other man on Toner's bog.
Once I carried him milk in a bottle
Corked sloppily with paper. He straightened up
To drink it, then fell to right away
Nicking and slicing neatly, heaving sods
Over his shoulder, going down and down
For the good turf. Digging.
The cold smell of potato mould, the squelch and slap
Of soggy peat, the curt cuts of an edge
Through living roots awaken in my head.
But I've no spade to follow men like them.
Between my finger and my thumb
The squat pen rests.
I'll dig with it.
ШЕЙМАС ГІНІ
ТІ, ЩО КОПАЮТЬ
Між пальцами моїми зручно
Вмостилась, мов гармата, ручка.
По-під вікнами чути різке скреготіння
Лопати, що входить в землю, черкаючи об каміння.
Мій батько копає. Я вниз дивлюся
Як його напружені крижі поміж квіткових клумб
Нахиляються низько, підіймаються,
Ритмично згинаючись, просуваються крізь картопляні борозни,
Де він копав
І двадцять років тому.
Грубий чобіт угніздився на ребрі лопати, держак
Спирався на коліно, піднімався впевнено.
Він вивертав бадилля, глибоко встромляючи блискуче вістря,
Щоб викинути нові бульби, які ми вибирали,
Радіючи їх холодній твердості в наших долонях.
Їй-богу, старий вмів орудувати лопатою.
Так само, як і його старий.
Мій дід нарізав за день більше торфу
Ніж будь-хто інший на Тонеровому болоті.
Якось я приніс йому молока у пляшці,
Недбало закоркованій папером. Він випростався,
Щоб випити його, й відразу нахилився, продовжуючи
Вправно нарізати й витягати, перекидати дерен
Через плече, занурюючись глибше і глибше
За гарним торфом. Копаючи.
Холодний запах картопляного поля, хлюпіт і гепання
Мокрих брикетів, різкий хруст вістря,
Що розтинає живе коріння, прокидаються в моїй голові
Але в мене нема лопати, щоб наслідувати чоловікам, як вони.
Між пальцями моїми
Вмостилась ручка.
Копатиму нею.
Вмостилась, мов гармата, ручка.
По-під вікнами чути різке скреготіння
Лопати, що входить в землю, черкаючи об каміння.
Мій батько копає. Я вниз дивлюся
Як його напружені крижі поміж квіткових клумб
Нахиляються низько, підіймаються,
Ритмично згинаючись, просуваються крізь картопляні борозни,
Де він копав
І двадцять років тому.
Грубий чобіт угніздився на ребрі лопати, держак
Спирався на коліно, піднімався впевнено.
Він вивертав бадилля, глибоко встромляючи блискуче вістря,
Щоб викинути нові бульби, які ми вибирали,
Радіючи їх холодній твердості в наших долонях.
Їй-богу, старий вмів орудувати лопатою.
Так само, як і його старий.
Мій дід нарізав за день більше торфу
Ніж будь-хто інший на Тонеровому болоті.
Якось я приніс йому молока у пляшці,
Недбало закоркованій папером. Він випростався,
Щоб випити його, й відразу нахилився, продовжуючи
Вправно нарізати й витягати, перекидати дерен
Через плече, занурюючись глибше і глибше
За гарним торфом. Копаючи.
Холодний запах картопляного поля, хлюпіт і гепання
Мокрих брикетів, різкий хруст вістря,
Що розтинає живе коріння, прокидаються в моїй голові
Але в мене нема лопати, щоб наслідувати чоловікам, як вони.
Між пальцями моїми
Вмостилась ручка.
Копатиму нею.
Пер. Ігор Сівак
ШЕЙМАС ГІНІ
КОПАННЯ
Між пальцями трьома таїться
Перо моє, немов рушниця.
А під вікном моїм лопата-зуб скрегоче:
Ґрунт кам’янистий піддається неохоче.
Там батько мій копає. Подивлюсь
Я, як зігнеться його тулуб поміж клумб,
А розігнеться через двадцять років
Між борозенок, де йому копати
Картоплю, знай ритмічно нахиляючись.
Перо моє, немов рушниця.
А під вікном моїм лопата-зуб скрегоче:
Ґрунт кам’янистий піддається неохоче.
Там батько мій копає. Подивлюсь
Я, як зігнеться його тулуб поміж клумб,
А розігнеться через двадцять років
Між борозенок, де йому копати
Картоплю, знай ритмічно нахиляючись.
Підошва груба давить на плече лопати,
Держак, мов важіль, сперто на його стегно;
Лискуче лезо тоне в ґрунті й вивертає
Нового урожаю бульби, й ми збираємо,
І пальцям люба прохолодна їхня твердість.
Бог свідок, вмів старий орудувать лопатою!
Достоту як його старий умів.
Дідусь мій більше торфу нарізав за день,
Ніж будь-хто інший там, на Тонера болоті.
Раз був я пляшку молока йому носив,
Недбало скрученим папером заткнуту.
Він випростався, пляшку вихилив
І — без передиху знов до роботи:
Намітив штих, підрізав чисто й перекинув
Через плече, і знову, й знову нахиляючись,
Щоб торфу доброго чимбільше накопати.
Холодний картопляного горбочка дух,
Ляп-лясь торфового штиха, розтяті корінці
Живі — те все у голові моїй знов прокидається.
Та де моя лопата-помічниця?
Між пальцями трьома таїться
Перо моє.
То ним я і копаю.
Держак, мов важіль, сперто на його стегно;
Лискуче лезо тоне в ґрунті й вивертає
Нового урожаю бульби, й ми збираємо,
І пальцям люба прохолодна їхня твердість.
Бог свідок, вмів старий орудувать лопатою!
Достоту як його старий умів.
Дідусь мій більше торфу нарізав за день,
Ніж будь-хто інший там, на Тонера болоті.
Раз був я пляшку молока йому носив,
Недбало скрученим папером заткнуту.
Він випростався, пляшку вихилив
І — без передиху знов до роботи:
Намітив штих, підрізав чисто й перекинув
Через плече, і знову, й знову нахиляючись,
Щоб торфу доброго чимбільше накопати.
Холодний картопляного горбочка дух,
Ляп-лясь торфового штиха, розтяті корінці
Живі — те все у голові моїй знов прокидається.
Та де моя лопата-помічниця?
Між пальцями трьома таїться
Перо моє.
То ним я і копаю.
Пер. Олександр Мокровольський
*
SEAMUS HEANEY
REQUIEM FOR THE CROPPIES
The pockets of our greatcoats full of barley—
No kitchens on the run, no striking camp—
We moved quick and sudden in our own country.
The priest lay behind ditches with the tramp.
A people, hardly marching—on the hike—
We found new tactics happening each day:
We'd cut through reins and rider with the pike
And stampede cattle into infantry,
Then retreat through hedges where cavalry must be thrown.
Until, on Vinegar Hill, the fatal conclave.
Terraced thousands died, shaking scythes at cannon.
The hillside blushed, soaked in our broken wave.
They buried us without shroud or coffin
And in August the barley grew up out of the grave.
ШЕЙМАС ГІНІ
РЕКВІЄМ ПО СТРИЖЕНИМ
Кишені наші повні ячменю...
Ні відпочинку, ні вогню на марші...
Ми рухалися швидко і раптово.
Священик і бурлака у траншеях
Лежали поруч...Люди ледве йшли...
В нас тактика нова була: списами
Ми проривали кінний стрій, на піших
Пускали перелякану худобу,
Й за живопліт від вершників тікали.
І так до Вінегар Хіл... Бій останній...
Ми на гармати з косами ішли,
Фарбуючи схил пагорба в червоне.
Ховали нас без савану й труни,
А в серпні... позростав ячмінь над нами.
Ні відпочинку, ні вогню на марші...
Ми рухалися швидко і раптово.
Священик і бурлака у траншеях
Лежали поруч...Люди ледве йшли...
В нас тактика нова була: списами
Ми проривали кінний стрій, на піших
Пускали перелякану худобу,
Й за живопліт від вершників тікали.
І так до Вінегар Хіл... Бій останній...
Ми на гармати з косами ішли,
Фарбуючи схил пагорба в червоне.
Ховали нас без савану й труни,
А в серпні... позростав ячмінь над нами.
Пер. Ігор Сівак
ШЕЙМАС ГІНІ
РЕКВІЄМ ПОВСТАНЦЯМ 1798-ГО
Із повними кишенями ячменю —
Ані похідних кухонь, ні полків —
Маневрували швидко ми й шалено,
Бурлаки поруч теслярів, попів.
Ми, до походів неохочі люди,
Щодень вигадували тактику нову:
Прорубувались крізь кінноту чудом,
Лякали скот, стоптав щоб піхтуру,
А потім — живоплотом відступ, кінних щоб збивати,
А там — останній бій на Оцтовій горі.
Махали косами — косили ж нас гармати,
Не ми, хоч з косами, були там косарі.
Присипали землею нас лопати,
Аби з кишень ячмінь проріс, поліз з землі.
Пер. Олександр Мокровольський
*
пʼятниця, 19 листопада 2010 р.
"Студії одного вірша" Андрія Содомори
Давно хотів почитати "Студії одного вірша" Андрія Содомори і в контексті вчорашньої новини ґуґльнув цю книжку ще раз. Виявилося, вона є в електронному варіанті у відкритому гуманітарному архіві "Антропос"! Читаємо, завантажуємо, друкуємо! :-)
четвер, 18 листопада 2010 р.
Repost: «Швабська купіль» Герти Мюллер
Нині в «Кабінеті» говоритимуть про переклади Герти Мюллер. З такої нагоди перепощую переклад «Швабської купелі». :-) (Оригінальний пост – тут.)
*
ГЕРТА МЮЛЛЕР
ШВАБСЬКА КУПІЛЬ
Суботній вечір. Нагрівач у ванні світиться полум'ям. Кватирка - щільно зачинена. Минулого тижня дворічна Арні застудилася від зимного повітря. Мати миє вицвілими колготками спину маленької Арні. Маленьку Арні кидає в гарячці. Мати виймає маленьку Арні з ванни. "Бідна дитина", - каже дід. "Таких малих дітей не варто купати", - каже баба. Мати залазить у ванну. Вода все ще гаряча. Мило піниться. Мати скочує з шиї сірі котюльки. Материні котюльки плавають на поверхні води. Купіль має жовті береги. Мати вилазить із ванни. "Вода ще гаряча", - гукає мати батькові. У ванну залазить батько. Вода тепла. Мило піниться. Батько скочує з грудей сірі котюльки. Батькові котюльки плавають із материними на поверхні води. Купіль має коричневі береги. Батько вилазить із ванни. "Вода ще гаряча", - кричить батько бабі. У ванну залазить баба. Вода літетепла. Мило піниться. Баба скочує з плечей сірі котюльки. Бабині котюльки плавають із материними та батьковими на поверхні води. Купіль має чорні береги. Баба вилазить із ванни. "Вода ще гаряча", - кричить баба дідові. У ванну залазить дід. Вона крижана. Мило піниться. Дід скочує з ліктів сірі котюльки. Дідові котюльки плавають із материними, батьковими та бабиними на поверхні води. Баба відчиняє двері до ванни. Баба заглядає до купелі. Діда баба не бачить. Чорна вода з-під купелі вихлюпується над чорними берегами ванни. "Дід, мабуть, у ванні", - думає баба. Баба зачиняє за собою двері до ванни. Дід спускає з ванни воду з-під купелі. Материні, батькові, бабині та дідові сірі котюльки кружать довкола стоку.
ШВАБСЬКА КУПІЛЬ
Суботній вечір. Нагрівач у ванні світиться полум'ям. Кватирка - щільно зачинена. Минулого тижня дворічна Арні застудилася від зимного повітря. Мати миє вицвілими колготками спину маленької Арні. Маленьку Арні кидає в гарячці. Мати виймає маленьку Арні з ванни. "Бідна дитина", - каже дід. "Таких малих дітей не варто купати", - каже баба. Мати залазить у ванну. Вода все ще гаряча. Мило піниться. Мати скочує з шиї сірі котюльки. Материні котюльки плавають на поверхні води. Купіль має жовті береги. Мати вилазить із ванни. "Вода ще гаряча", - гукає мати батькові. У ванну залазить батько. Вода тепла. Мило піниться. Батько скочує з грудей сірі котюльки. Батькові котюльки плавають із материними на поверхні води. Купіль має коричневі береги. Батько вилазить із ванни. "Вода ще гаряча", - кричить батько бабі. У ванну залазить баба. Вода літетепла. Мило піниться. Баба скочує з плечей сірі котюльки. Бабині котюльки плавають із материними та батьковими на поверхні води. Купіль має чорні береги. Баба вилазить із ванни. "Вода ще гаряча", - кричить баба дідові. У ванну залазить дід. Вона крижана. Мило піниться. Дід скочує з ліктів сірі котюльки. Дідові котюльки плавають із материними, батьковими та бабиними на поверхні води. Баба відчиняє двері до ванни. Баба заглядає до купелі. Діда баба не бачить. Чорна вода з-під купелі вихлюпується над чорними берегами ванни. "Дід, мабуть, у ванні", - думає баба. Баба зачиняє за собою двері до ванни. Дід спускає з ванни воду з-під купелі. Материні, батькові, бабині та дідові сірі котюльки кружать довкола стоку.
Свіжоскупана швабська родина сидить перед телевізором. Свіжоскупана швабська родина чекає на суботнє вечірнє кіно.
Пер. Лев Грицюк і Ольга Іванечко-Грицюк
середа, 17 листопада 2010 р.
New Release: "БотакЄ" Тараса Прохаська
У ботаніці мене завжди приваблювала передовсім флористика. Флористика займається описом того, які рослини живуть у певному місці. Описує таким чином різноманітність форм життя у різноманітності місцевостей. Вона не цікавиться ні внутрішньою будовою організму, ні тонкими хімічними процесами. Вона навіть не надто дошукується причин різноманітності. Ботакє – кажуть у наших горах. Бо так є. Тексти, зібрані в цій книжці, дещо нагадують принципи флористики. В них важко знайти якихось концепцій, висновків чи пояснень. Вони просто намагаються бути нагадуванням про нескінченну різноманітність життя, життів, днів, годин. Якщо під час читання цієї книжки таке відчуття з’явиться, то я буду вдячний від імені цих текстів. Як вдячний усім, хто вірить у безпричинну потребу різноманітності, книжок, читання... Бо так є. Зі щирою повагою та любов’ю і до нових зустрічей – Тарас Прохасько
*
вівторок, 16 листопада 2010 р.
Impromptu Translation: "Випадок із ляльками" Сєрґєя Тімофєєва
СЄРҐЄЙ ТІМОФЄЄВ
ВИПАДОК ІЗ ЛЯЛЬКАМИ
Я бачу 25 тисяч дефектних китайських ляльок,
Що сиплються, як динамічний горох, із кількох
Потягів, перехоплених ними на кордоні. Вони
Займають кафе, ринки й супермаркети. А потім
Виставляють на вулицях польові кухні й починають
Видавати вариво з пластмасових пакетів і гено-
Модифікованої сої. Наші війська збиті з пантелику,
Лялькам неможливо завдати шкоди: розрубаний на частини
Окремий супротивник одразу стає кількома
Цілими ляльками, обростаючи необхідною пластмасовою плоттю
За секунди. Прострілені вони тільки відлітають на кілька метрів
І піднімаються знов. У них не виявлено жодних органів
Життєдіяльності. НАТОвські війська швидкого реагування,
Що прибули досить швидко, за наказом свого командування
Лише займають позиції на кордонах країни, ізолюючи її
Як своєрідну заражену зону. Захоплених їхніми спецпідрозділами
Кількох ляльок терміново перекидають літаком у секретну лабораторію
Під Мюнхеном, де після сили-силенної термінових експериментів
З’ясовується: ляльки нечутливі до радіації, їх виводить із ладу
Тільки спека десь так +150-200 градусів Цельсія. Зрозуміло, що така
Вогненна атмосфера заодно випалить і все живе навколо. Тим часом
У захопленій країні ляльки вводять жорстокий режим – на всіх каналах
Транслюються тільки лялькові чорно-білі мультфільми 60-х,
Те ж саме в кінотеатрах, театрах, клубах та інших
Громадських місцях. Вони йдуть без звуку в супроводі
Стилізованих ієрогліфів у дзеркальному відображенні. Закриті
Усі кузні й котельні, громадські лазні та інші місця з
Високою температурою. Починається голод, ціни на продукти,
Які постачають із-під поли, – фантастичні, листопадові холоди
І зливи роблять життя нестерпним. Але всі дороги
Перекриті жорстокими низькорослими патрулями. Вони нечутливі
До холодів і в їхніх маленьких чорних очах-ґудзичках читається тільки
Одне – байдужа зневага. Нація на межі загибелі, національний
Комітет порятунку, що переховується в болотах півночі, видає накази,
Заклики й відозви до країн-союзниць у НАТО й до світової
Спільноти. Але ситуація цілком непрогнозована, і світові
Лідери займають вичікувальну позицію. Лялькові фільми
Та ієрогліфи, лялькові фільми та ієрогліфи. І патрулі на всіх
Хоч трохи прохідних дорогах. Що зробиш у такій ситуації
Ти, прихильник Уолта Діснея й невихованого вовка в штанях у кольорову
Смужку, як доведеш, що ти – чоловік і захисник? Мозок працює
Гарячково, але поки жодної слушної ідеї. Ти малюєш синіх
Зайців і жовтих лисичок, зелені ялинки, фіолетові хмари на штукатурці
І бетоні спальних районів. Розкидуєш розмножені на кольоровому
Принтері зображення Рожевої пантери. Але одного разу ти бачиш,
Як із дверей багатоповерхівки виходить вервиця людей із пічками-буржуйками,
Поставленими на звичайні садові тачки. Саме туди безжалісно
Запихають ляльок. Звістка про нову зброю розлітається миттєво, пічки змітають
Із усіх крамниць домотехніки й камінів, що залишилися. Партії пічок скидають
Із літаків і гелікоптерів ВПС НАТО. Вишикувані довгими рядами люди
Прочісують свої райони й рухаються далі – до переможного кінця. На кожних
Кілька людей – тачка з пересувною пічкою. Обличчя в усіх вкриті пластмасовою
Кіптявою й щасливі. До Різдва в країні в принципі все закінчено, війська НАТО
І рештки національної армії входять у країну й інтернують останні кілька
Сотень знавіснілих дефектних ляльок. Уряд КНР запевняє цілий світ, що
Не має стосунку до сумного інциденту. Тим не менш імпорт пластмасових
Виробів різко обмежений. Знову входять у моду ганчір’яні та шерстяні ляльки.
Люди святкують Різдво. «Чому навчила вас ця історія?» – запитують їх
Кореспонденти Бі-Бі-Сі та Ель Джазіра. «Вона навчила нас ділитися теплом
І підтримувати вогонь», – відповідають вони. Усі місцеві расові та національні
Конфлікти забуті, починається розквіт ремесел та екологічного мислення.
Однак, потяги в країні тепер обладнані системою керованого
Самозаймання й тому, не популярні, мчать шляхами
Порожні, з тьмяно підсвіченими вікнами.
Пер. Лев Грицюк
*
понеділок, 15 листопада 2010 р.
Вірш Шеймаса Гіні
Згідно з анналами, клонмакнойські монахи
Молились якось у каплиці, аж раптом
У повітрі над ними з’явився корабель.
Якір волочився за ним так низько,
Що зачепився за огорожу довкіл вівтаря,
І коли велетенське судно перестало гойдатись,
По канату спустився один із команди,
Аби його відчепити. Та ніяк не вдавалось.
‘Цьому чоловіку тут не буде життя, він утоне”, —
Сказав настоятель, — “якщо не допоможемо йому”.
Сказано — зроблено: звільнений корабель поплив собі,
А чоловік поліз назад — розповідати дивні дива.
Пер. Лев Грицюк
*
The annals say: when the monks of Clonmacnoise
Were all at prayers inside the oratory
A ship appeared above them in the air.
The anchor dragged along behind so deep
It hooked itself into the altar rails
And then, as the big hull rocked to a standstill,
A crewman shinned and grappled down the rope
And struggled to release it. But in vain.
‘This man can’t bear our life here and will drown,’
The abbot said, ‘Unless we help him.’ So
They did, the freed ship sailed, and the man climbed back
Out of the marvellous as he had known it.
неділя, 14 листопада 2010 р.
Seamus Heaney on "The Rain Stick"
'Listen now again' is how the first poem in The Spirit Level ends. Did you feel that there was some reprising of earlier themes in this book, albeit from a different perspective?
I didn't. That first poem is as much about middle age as about a rain stick. The instruction to listen was directed more to myself than to the reader, a reminder to keep the lyric faith, to trust in what you might call the George Herbert syndrome – 'And now in age I bud again . . . / I once more smell the dew and rain, / And relish versing'. 'The Rain Stick' is about being irrigated by delicious sound, about water music being created by the driest of elements – dessicated seeds falling through a cactus stalk. I'd occasionally seen and heard rain sticks in shops that specialized in ethnic goods, but I'd never heard anything like the one in the Brandes home in North Carolina. It was so lush and I was so entranced that Rand and Beth made me a gift of it – which is why the poem is dedicated to them.
So the poem is really about 'keeping going'?
Exactly.
*
SEAMUS HEANEY
THE RAIN STICK
--for Beth and Rand
Upend the rain stick and what happens next
Is a music that you never would have known
To listen for. In a cactus stalk
Downpour, sluice-rush, spillage and backwash
Come flowing through. You stand there like a pipe
Being played by water, you shake it again lightly
And diminuendo runs through all its scales
Like a gutter stopping trickling. And now here comes
A sprinkle of drops out of the freshened leaves,
Then subtle little wets off grass and daisies;
The glitter-drizzle, almost-breaths of air.
Upend the stick again. What happens next
Is undiminished for having happened once,
Twice, ten, a thousand times before.
Who cares if all the music that transpires
Is the fall of grit or dry seeds through a cactus?
You are like a rich man entering heaven
Through the ear of a raindrop. Listen now again.
субота, 13 листопада 2010 р.
Impromptu Translation: "П'ята полиця" Сєрґєя Тімофєєва
СЄРҐЄЙ ТІМОФЄЄВ
П'ЯТА ПОЛИЦЯ
«Я вирішив перейти на детективи,
Бо нема справедливості на цьому світі!»
Так сказав він усім у районній бібліотеці,
Простягаючи читацький квиток, злегка потертий.
«Добре!» - сказала бібліотекарка,
Відкладаючи горнятко з чаєм і канапку.
«Як хочете! П’ята полиця праворуч. Поряд
Із портретом Бернарда Шоу». Чоловік
Глянув на всіх переможцем і пішов собі
З плащем, перекинутим через руку.
Літня жінка з картатою торбою
Подивилася йому в спину й похитала головою.
Бібліотекарка знову присунула до себе
Горнятко й канапку. Закінчувався 2010-й.
П'ЯТА ПОЛИЦЯ
«Я вирішив перейти на детективи,
Бо нема справедливості на цьому світі!»
Так сказав він усім у районній бібліотеці,
Простягаючи читацький квиток, злегка потертий.
«Добре!» - сказала бібліотекарка,
Відкладаючи горнятко з чаєм і канапку.
«Як хочете! П’ята полиця праворуч. Поряд
Із портретом Бернарда Шоу». Чоловік
Глянув на всіх переможцем і пішов собі
З плащем, перекинутим через руку.
Літня жінка з картатою торбою
Подивилася йому в спину й похитала головою.
Бібліотекарка знову присунула до себе
Горнятко й канапку. Закінчувався 2010-й.
Пер. Лев Грицюк
*
пʼятниця, 12 листопада 2010 р.
Обкладинка ІІ тому (1941-1956 рр.) "Листів Самюеля Бекета"
Другий том "Листів Самюеля Бекета", що включатиме епістолярну спадщину 1941-1956 рр., отримав свою обкладинку (див. вище).
*
*
середа, 10 листопада 2010 р.
Інтерв'ю з перекладачем: 30. Дмитро Чистяк
Як Ви стали перекладачем?
Переклад сам знайшов мене такого самого осіннього вечора, коли читалась «Осіння пісня» Верлена і під акорди осінніх скрипок бринів-лелів мій незграйний далекий голос за мотивами оригіналу. Скажу крамольну річ: переклад – завжди окультна таїна, яка пов'язує на надсвідомому рівні в інтертекстуальній гармонії з авторським текстом, коли фізично відчуваєш чужу, а часто навіть мертвотну присутність первісного слова. Н. Кузьміна назвала інтертекст «Логосом, здатним до саморозвитку». Я цілком згоден із нею. Тому перекладач – як і справжній письменник – шукач енергії того Логосу, що живив надсвідоме письменника і згодом перевтілилася у Слово оригінальне, а нині виплескується у Слово перекладне. Але для адекватної «ловитви» маємо досягати певного рівня розширення свідомості й інтелектуального рівня також – ідеться і про глибоке «оселення» в мові, культурі, картині світу оригіналу, і про ґрунтовне студіювання мово-, перекладо- та літературознавчих матеріалів, передусім пов’язаних із національною специфікою, а також ідіостилем автора. Цим я і займаюся у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, на кафедрі французької філології, де викладаю французьку мову й теорію та практику перекладу. Однак я б не переклав жодного путнього рядка, не відчувши його нутром, інакше це – пустопорожні мовні екзерсиси, в яких не вчувається Дух Тексту, і все-таки Дух пишу я з великої літери…
З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?
Мова сама обрала мене – у дитинстві зовсім випадково втрапив до однієї доброї французької родини на Півночі Франції і там вжився у французький світ назавжди. Тому вільно розмовляю й пишу французькою, навіть вірші й новели, і перекладаю – з і на французьку. Вже назбирається із 40 авторів – бельгійських, канадських, марокканських, швейцарських ... Зі шкільних років трохи переклав із англійської та польської, останнім часом також із російської – вірменських, грузинських та узбецьких поетів. Почав вивчати німецьку, італійську й вірменську, але то ще вилами по воді…
Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?
Гадаю, будь-який рід, вид, жанр та й інші літературні схематизації плинуть із одного джерела – надсвідомого. У поезії енергетичний сплеск раптовий, у прозі він відкочується довгою хвилею. Тут, як слушно завважив Андрєй Бєлий, важливо вхопити ритм – і… не відійти від нього. Відчути «голос тексту» (А. Мешоннік). Підготовча робота – довга. Спершу – осяяння якимсь чудотворним текстом. Так було в мене з Метерлінком, Віллемсом, Бонфуа, Верленом, Вутерс, Пер’є, зрештою, майже з усіма. Раптове розуміння, що цього ти не можеш не перекласти. Потім доскіплива праця літературознавча, мовознавча, критична, стилістична і ще з десяток інших «допоміжних філологічних дисциплін» стають у пригоді для проникнення на Периферію дива. І врешті – відчуття його Осердя, тобто власне Переклад. Тут треба мені цілковитої самотності й тиші, або – музики, класичної чи народної. Краще всього твориться на дачі, якщо сусіди не вмикають радіо «Шансон». Обкладаюся старожитніми й новожитніми словниками. Ставлю термос чайку. І чекаю, буває, дуже довго чекаю. Зате потім можу довго не зупинятись – до повного знесилення. Адже переклад, як і творчість – екстаз, раптовий чи довгий, часто – дуже тривалий оргазм. А тоді приходить проза життя – шліфування, редагування, гризня щодо гонорарів і коректури, інфаркти після одіозної верстки й дитячий захват від споглядання «живої» книжки…
Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?
Здебільшого сам пропоную видавництвам книжки, що в них закохався, тому за жодного автора не соромно. Це, зрештою, головне. Шукаю фінансування в іноземних установах і приходжу до видавця з прожектиком. Пишемо листи до установ, і якщо на ці листи надходить добра звістка, ділимо кошти й видаємо. Так вийшли «П’єси» Моріса Метерлінка (2007) й «Людське питання» Франсуа Емманюеля (2009) у «Пульсарах». Так буде, мабуть, і з «Чорним творінням» Маргеріт Юрсенар (2012) та «Звогнілими птахами» Анни Пер’є (2011). Поезію друкую за спасибі по часописах, а потому видаю авторські книжки перекладів. Так було з «Першими проталинами» (2006) і, певне, буде з «Віднайденим краєм» (2012). Іноді надходять пропозиції з видавництв – на масовізм. Але відмовляюсь. Однаково великих статків на тих одноденних текстах не заживеш, а продаватися за копійки знаходиться чимало інших фахівців. Іноді видавництво звернається за порадою й видає переклади власним коштом. Таким робом готується перевидання «Блакитного птаха» М. Метерлінка у тернопільському «Богдані» й «Сніг» та «Зелене кошеня» П. Віллемса у київському «Євробуку».
Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?
Мабуть, найбільша придоба перекладання – це причастя отим Логосом, здатним до саморозвитку. Я вже писав про екстаз чи оргазм. Але переклад – це також вихід за межі часу й простору, це перехід у все-присутність Духу, це справжнє буття. Така ось метафізика. Причащаючись до Слова сакрального, розумієш мізерність життя не-медитативного, не-природного, багато масок спадає з очей і зориш навкруги іншим, здається, чистішим зором. Розумієш, що найбільша проблема світу – проблема смерті, і прагнення розкрити її, страх її, очищення нею – ось те, що відчуваєш усім єством у момент перекладу, коли ти біля прірви, яка надихає на проростання словом із темряви, яка генерує, словами Якова Голосовкера, «імагінативний абсолют», незнищенні світлоформи фантазії. Я хотів казати про недоліки: копійчані гонорари, безкультур’я видавців, недбалість держави, однак поруч із означеними придобами всі вони – мізер-мізер, як співаться в одній середньовічній кантаті. Це добре розуміє той перекладач, який за 1 долар на сторінку творить у бідненькій хижці десь на краю села, поки пані з видавництва їздить по Франкфуртах і Парижах, хоча по-французькому ні бе, ні ме й фліртує із закордонними мсьє, забувши притчу про «вапновані стовпи»…
Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?
На жаль, більшість моїх авторів відійшли у засвіти… Однак Франсуа Емманюелю я мав утіху поставити кілька запитань, почути його несьогосвітний голос і цілковите нерозуміння свого ж тексту. Зрештою з легким усміхом він зауважив: «Ви знаєте текст значно краще, ніж я. Я не знаю, як міг це написати». Але ж і я цілком не знатиму ніколи, як це переклав, як не помер від пронизливих нот Арво Перта, плачучи над убивством невинних єврейських дітей…
Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?
Перекладач має бути письменником. А що таке письменник – ніхто не скаже з певністю. Мені здається, він – контактер із трансцендентним началом, що виливається у Текст. Однак поруч із інтуїтивним відчуттям текстових глибин в перекладача має бути широка культурна ерудиція. Мовознавець. Літературознавець. Культуролог. Семіолог. Антрополог. Психолог. Філософ. Перелік можна ще довго продовжувати. Меж удосконаленню ж, як духовному, так і інтелектуальному, мабуть, немає. На щастя, залишається віра в неперебутність енергетики, а також надія на реінкарнацію чи, коли хочете, метемпсихоз…
Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.
Торік Тарас Федюк, головред «Сучасності», запропонував мені перекласти добірку поезій Іва Бонфуа, що вийшла в травні цього року. Глибшого поета я не знаю. Він поставив собі за мету розкриття в сущому тут-і-тепер усезагального над-часового Буття. І хоча це надзавдання нікому ще не вдавалося, вірші Іва Бонфуа якнайближче підійшли до тієї межі, за якою стоїть небуття, а воднораз, яка, либонь, є усе-буттям. Хіба ж оця «Знадоба надії» не кредо будь-якого творця, і перекладача зокрема, який відчуває свою (і світу апокаліптичного) кінцевість, але також свою (і світу невечірнього, небесно-єрусалимного) нескінченність:
І – світ. Невже й лампада при кінці
Отак по знадобі надії, і лягла
Рука на дзеркало, туманне жаром
Того чекальця, що умерти не зумів?
Але таки направду невгасуща
Пала за нього, хай і небеса.
Тобі – при мерзлій шибі душ чаїних крик,
Сновидцю ранків, іншої ріки човенце.
Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?
Хочеться видати бодай п’ятитомне зібрання творів Моріса Метерлінка і повне зібрання доробку Поля Віллемса. Іще – ранні, символістські твори Андре Жіда. Іще – романи Жюльєна Ґрака. І багато-багато поезії!.. Як бачите, треба кілька вдалих метемпсихозів, або ж реінкарнацій, або хоч би ставок живої води…
*
Попередні інтерв'ювовані:
9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
*
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
*
Дмитро Чистяк народився в Києві 22 серпня 1987 р. Нині – асистент кафедри французької філології Інституту філології при КНУ ім. Тараса Шевченка. Автор поетичних і прозових творів, літературознавчих і мовознавчих досліджень, літературно-критичних статей, перекладач з англійської, бельгійської, болгарської, вірменської, канадської, марокканської, польської, російської, узбецької, французької та швейцарської літератур. Автор книжки поезій і перекладів «Перші проталини» (К.: ВПЦ «Київський університет», 2006), перекладу, передмови та коментування «П’єс» М. Метерлінка (К.: «Пульсари», 2007) повісті «Людське питання» Ф. Емманюеля (К.: «Пульсари», 2009) та вистав для дітей «Сніг. Зелене Кошеня» П. Віллемса. Переможець Міжнародних конкурсів франкомовних новелістів (Діжон, 2008; Крайнем, 2009; Ватерлоо, 2010) та перекладачів поезій Е. Неліґана (2006), Г. де Сен-Дені Ґарно (2008) й А. Ґранбуа (2009). Переможець Усеукраїнських поетичних конкурсів «Рукомесло» (2006), «Творчість молоді – скарб нації» (2006), Лауреат Україно-німецької недержавної премії ім. О. Гончара (2010), Премії видавництва «Смолоскип» (2010) , дипломант Міжнародного конкурсу молодих літераторів «Гранослов» (2008). Друкувався у Бельгії, Нагірному Карабаху, Німеччині, Румунії, Франції та Швейцарії. Учасник Всеукраїнських і Міжнародних наукових з’їздів і конференцій, присвячених актуальним проблемам лінгвістики художнього тексту, зокрема функціонуванню символізму й міфопоетики. Лауреат Премії Посольства Канади в Україні (2006, 2007, 2008), Премії НАН України для молодих вчених (2008). Відзначений Грамотами Посольства Франції в Україні, Міністерства культури Королівства Бельгія, КМДА, НСПУ та ін. Був на перекладацькому та творчому стажуванні у Бельгії (2007, 2008, 2009, 2010), Франції (2006), Швейцарії (2008) та Вірменії (2009, 2010). Член Національної Спілки Письменників України та Асоціації перекладачів країн СНД і Балтії.
Підписатися на:
Дописи (Atom)