>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

середу, 30 червня 2010 р.

"Lacrimae rerum": 2 переклади

"Навіть назва книги – цитатна. «Сльози речей» запозичені з 462-го вірша першої книги «Енеїди» Верґілія. У перекладі А. Содомори цей рядок звучить так: «Є таки сльози речей, і що смертне – торкається серця». У перекладі Михайла Білика так: «Вміють тут плакать над горем, бідою журитись людською» (Вергілій. Енеїда. – К.: Дніпро, 1972). Ось такі дві неподібні версії латинських слів, які Верґілій вкладає в уста Енея, коли той розглядає настінні фрески у храмі Юнони, зведеному за наказом цариці Дідони. Еней розпізнає на фресках епізоди Троянської війни, безпосереднім учасником якої був і він, і його воїни-блукальці, – і розчулюється. Версія М. Білика – це уникнення метафори, якої не зрозумів перекладач. В есеї про Гавриїла Костельника «Драбинка» А. Содомора з’ясовує своє розуміння цього тропу: «Не знаю, чи є десь у філософських творах о. Костельника згадка про знаменитий гекзаметр із Верґілієвої «Енеїди» (462-й з першої книги): у дивовижний спосіб передчуваючи нинішні міркування щодо тієї енергії (вони мали б об’єднати зусилля філософів, психологів і фізиків), поет назвав її «сльозами речей» (lacrimae rerum): «Є таки сльози речей, і що смертне – торкається серця»… Справді: саме сльоза унаочнює невидиме – ту таємничу енергію, внутрішній поштовх, доторк, що  його називаємо зворушенням…» (С. 134)."

*


понеділок, 28 червня 2010 р.

"18 поетів із Гетеборга": антологія сучасної гетеборзької поезії - 13. Крістіна Фалькенланд




Крістіна Фалькенланд (Christine Falkenland) народилася 1967 року, мешкає в Гетеборгу. Дебютувала 1991 року збіркою поезій «Illusio». Звідтоді видала 3 збірки поезії: «Huvudskalleplatsen» (1992), «Ve» (1994) та «Blodbok» (1995).



*

«18 поетів із Гетеборга» — антологія сучасної поезії, представлена вісімнадцятьма поетами та поетками з другого за величиною міста Швеції.

Більше про антологію тут.


*


18 Poets from Gothenburg is a contemporary poetry anthology featuring eighteen male and female poets from the second largest city in Sweden (translated by Lev Hrytsyuk).

The poet from Gothenburg in this volume is Christine Falkenland.

Previously published poets include (to be continued):


неділю, 27 червня 2010 р.

Oksana Zabuzhko's "The Museum of Abandoned Secrets" out in German!

Oksana Zabuzhko's groundbreaking novel The Museum of Abandoned Secrets is out in German (as Museum der vergessenen Geheimnisse)! The publisher is Droschl, and the novel is translated from Ukrainian by Alexander Kratochvil. (This good news was emailed to me by Chrystyna Nazarkewytsch.)

суботу, 26 червня 2010 р.

Зустріч із r2u.org.ua

Мої улюблені Російсько-українські словники матимуть у вівторок зустріч у київській "Є". Представлять, зокрема, електронну версію «Словаря української мови» Б.Грінченка. "Російсько-Українські Словники – це добірка [...] спалених і розстріляних мовних напрацювань і знахідок, які наші мовознавці започаткували, розробили і встигли [...] оприлюднити на папері та запустити в обіг у 1920-1930 роках" (Юрко Зелений) — і не тільки! :-)

четвер, 24 червня 2010 р.

"Воздух" онлайн

3-4 число (2009) російського поетичного часопису "Воздух" віднедавна з'явилось онлайн. Варто звернути увагу, серед іншого, на переклади Анастасії Афанасьєвої віршів Тараса Федірка "Читаючи пальцями" та дуже сильну добірку віршів Сєрґєя Тімофєєва "Дні ангелів". Деякі вірші Тімофєєва я пробував перекладати: тут і тут.

середу, 23 червня 2010 р.

Рільке: "Нотатки Мальте Лявридса Бриґґе" (пер. Юрко Прохасько)

Юрко Прохасько обирає виключно знакові тексти. Після "Зниклого безвісти" Кафки маємо "Нотатки Мальте Лявридса Бриґґе" Рільке: єдиний роман поета, що вийшов 1910 року. Рільке писав "Нотатки..." в Парижі, це — напівбіографічна оповідь, написана в експресіоністському стилі. Ніцше, Роден, Сезан — ось хто вплинув на письмо Рільке. Екзистенційні теми (пошук себе, сутність смерті, роздуми про час) поєднуються з образами індустріальної революції та епохи наукового прогресу, а отже й тривоги та відчуження індивіда.



вівторок, 22 червня 2010 р.

Крістофер Фленсмарк: "Календар"

Вихід книжки Крістофера Фленсмарка "Календар" (2009) сколихнув шведське літературне середовище. Поет, на рахунку якого було дві поетичні збірки ("Stilla en björn" (2004) та "Den sista expeditionen" (2007)), у своїй новій книжці транскрибував календарі, які вела його важкохвора бабуся. Тут багато болю, але й чимало гумору: дні складаються в тижні, тижні — в роки, роки — в книгу.


Критика писала: "Хоча "Календар" нечитабельний, він захоплює. Бідолашні розкидані тут і там знаки. Бідолашна людина. Сосюр і Барт усміхаються на своїх небесах." ("Expressen") "Траурна пісня, що водночас є актом, настільки сповненим поваги до окремої людини, що набуває універсального розмаху." ("Bohuslänningen")


Сам Крістофер Фленсмарк у післямові до книжки писав:


"Усе почалось у квартирі в Крістіанстаді кілька років тому. Моя бабуся померла 1999 року; батьки розмістили частину речей, які вона залишила по собі, в однокімнатній квартирі за містом. Ми з сестрою іноді ночували там, коли приїжджали до Сконе.


Одного дня я натрапив на один із бабусиних календарів у шухляді письмового столу. Не пам’ятаю, з якого року, але на обкладинці бабуся написала "ЧОРНИЙ РІК". Це формулювання щось у мені «запустило»: щось у цих вельми відкритих поетичних словах, розміщених нібито не на своєму місці — на обкладинці звичайнісінького календаря. Так ніби це речення запрошувало до дальшого читання.


Я вирішив зібрати всі бабусині календарі, що залишилися, і пройтися матеріалом: частково, можливо, аби краще пізнати її, але також, аби дізнатися, чи десь у цьому матеріалі, що залишився по ній, є розповідь, художня література.


Моя книжка "Календар" — прямий результат бабусиних нотаток. Із матеріалом я працював як редактор в одній особі. Це — found poetry, документальна поезія."

*


понеділок, 21 червня 2010 р.

New Release: "Перекладна література в часи незалежності" Олексія Гавриленка



Вийшла в світ книжка Олексія Гавриленка "Перекладна література в часи незалежності". У виданні розглядається переклад як явище, переклад як об'єкт професійного редагування, українська перекладна література в оцінках спеціалістів. Є інтерв'ю з перекладачами (Юрко Прохасько, Богдана Матіяш, Лев Грицюк) та корисні каталоги сучасних перекладачів і перекладачів за мовами перекладу.


*


У виданні зібрані матеріали з питань сучасного розвитку перекладацької діяльності в Україні. Тематика книги охоплює здобутки українського перекладу в період незалежності, питання сучасної роботи перекладача, проблеми існування
перекладної літератури на видавничому ринку. Здійснюється спроба зафіксувати проблеми сучасного етапу роботи перекладачів.

Видання розраховане на філологів, перекладачів, фахівців видавничої та гуманітарної сфер, усіх, хто цікавиться сьогоденням української перекладної літератури.

неділю, 20 червня 2010 р.

Уйям Блекер на Бі-Бі-Сі

Позавчора в ефірі Української Служби Бі-Бі-Сі відбулася зустріч із перекладачем із української на англійську Уйямом Блекером (Uilleam Blacker) (ведуча - Світлана Пиркало). Нагадаю, Блекер, зокрема, прекрасно переклав англійською "НепрОстих" Тараса Прохаська. Перекладацьке інтерв'ю з Уйямом Блекером можна почитати тут.



суботу, 19 червня 2010 р.

Тімо Хар'ю: «Ми підливали їх великою кількістю кави»


Фінський поет Тімо Харю відбував свою обов’язкову державну громадянську службу працюючи в притулку для старих. Про цей досвід він написав свою першу збірку поезій. Книжка називається (здається) «Ми підливали їх великою кількістю кави» (Kastelimme heitä runsaasti kahvilla [We Watered Them Abundantly with Coffee], ntamo, 2009). «Хар’ю описує не пекло недбання, а звичайний добре утримуваний притулок для старих. Він досліджує не соціоекономічну проблематику, а — екзистенціальну» (Піа Інґстрьом у Hbl). Перекладач Девід МакДафф у себе на блозі публікує англійською чимало віршів зі збірки: ось тут — поезії з перших сторінок, тут — ще два вірші, а тут — останній (римований) вірш.

пʼятницю, 18 червня 2010 р.

"Хто плаче за Єммою Бломгофф": тексти Ліни Екдаль і Лінн Гансéн

Шведська поетично-акордеонна постановка "Хто плаче за Єммою Бломгофф" - проект двох поеток із Гетеборга Ліни Екдаль та Лінн Гансéн і музикантки Анни Ґуставссон. Від сьогодні всі тексти Екдаль і Гансéн у постановці в моєму перекладі можна почитати/завантажити/роздрукувати тут (а нижче подаю також "титульний" вірш Екдаль). Нагадаю, у вересні "Хто плаче за Єммою Бломгофф" приїде до Києва та Львова.


*

ЛІНА ЕКДАЛЬ
ХТО ПЛАЧЕ ЗА ЄММОЮ БЛОМГОФФ

Двісті гринд і сім дельфінів
викинулися на берег пляжу Наракупа
— Чути, як вони плачуть, — каже Ємма Бломгофф
місцеві мешканці та приїжджі відпочивальники поливають холодною водою 
обгортають гринд мокрими простиралами
гринди плачуть
дельфіни плачуть
місцеві мешканці плачуть
приїжджі відпочивальники плачуть
плачуть і поливають холодною водою
плачуть і обгортають мокрими простиралами, рушниками, покривалами
усім що можуть дістати

студенти витягають
плачуть і витягають
вдається їм винести гринденя
у море
двічі
гринденя повертається
двічі
студенти поливають і обгортають
плачуть і поливають
гринденя повертається
гринденя плаче
дельфіни плачуть
гринди плачуть
студенти плачуть
хто плаче за студентами
хто плаче за приїжджими відпочивальниками
хто плаче за місцевими мешканцями
на пляжі Наракупа

хто плаче за металістами
хто плаче за текстильницями
ткачами
прядильниками
хто плаче за шевцями
за аптекарями
хто плаче за ковалями
за мельниками
хто плаче за дільничим
за лоцманами
за моряками
за машинобудуванням
хто плаче за машинобудуванням
багато
багато хто плаче за машинобудуванням
хто плаче за плакальницями
хто плаче за вчительками
за шкільними медсестрами
за слідчими
прибиральниками
вахтерами
хто плаче за «Правом всіх людей»
хто плаче за «Законом про захист пляжів»
хто плаче за літом
хто плаче за селянином
за селянами

хто плаче за матерями
за матерями матерів

Кара-Су сімнадцятого травня дві тисячі п’ятого року
Матері матерів
зняли з себе свої хустки
махали й благали
у нас нема зброї
у нас нема зброї
сто кілометрів пройшли
й ось — прийшли
махали й кричали
liberté liberté liberté
у нас нема зброї
у нас нема зброї
а в нас є сказали солдати
прицілились і вистрілили

хто плаче за солдатами
хто плаче за різниками
хто плаче за волами
свиньми
курми
хто плаче за птахофермами, свинофермами
селами де є свиноферми
Флен
Ґетінґе
Кара-Су сімнадцятого травня
дві тисячі п’ятого року
хто плаче за місцевими мешканцями в селах
які приходять на пляж Наракупа
обгортають мокрими простиралами
поливають холодною водою
liberté, liberté
двісті гринд і сім дельфінів
— Чути, що вони плачуть, — каже Ємма Бломгофф, —
чути, як вони плачуть
Хто плаче за Єммою Бломгофф
Пер. Лев Грицюк

четвер, 17 червня 2010 р.

Алішанка на Форумі у Львові

Серед заявлених уже учасників П'ятого міжнародного літературного фестивалю на 17 Форумі видавців у Львові є прекрасний литовський поет Євгеніус (Еуґеніюс) Алішанка. Колись я переклав (зі шведської та англійської) один його вірш "есей про литовську літаратуру". Наразі Алішанка представляє Литву на 41 Міжнародному поетичному фестивалі в Амстердамі (11-18 червня). Вірші Алішанки можна почитати, наприклад, тут і тут.

UPD: на жаль, попередня інформація Форуму про приїзд Алішанки не підтвердилася.

середу, 16 червня 2010 р.

Gigapedia.Com: "beckett" = "300"

Пошук «beckett» на Gigapedia.Com добрався до кількості «300» —  вагомий доказ авторитетності Ґіґапедії. (А докладніший пошук «samuel beckett» наразі дає «124» результати). Gigapedia.Com — електронна бібліотека, звідки можна завантажувати книжки. На пару з Books.Google.Com, повторюся, — обов’язковий ресурс кожного сучасного бібліофіла. :-)

вівторок, 15 червня 2010 р.

Г'ю Кеннер про "Потоп" Жана Марі Ґюстава Ле Клезіо

Жан Марі Ґюстав Ле Клезіо (фото: Jerry Bauer)

Г'ю Кеннер рецензує роман Жана Марі Ґюстава Ле Клезіо "Потоп" порівнюючи його у двох останніх абзацах із Бекетовою прозою (зокрема, з романом "Молой"):


And another ghost beckons: that of Sam Beckett, whose virtuosities of the anticlimactic doubtless helped persuade literary Paris, when "The Flood" appeared there in 1966, that an honorable genre was being served. But Beckett is precisely the anti-virtuoso. His "Molloy" has no such fine passages as "The Flood" offers on every page, no such catholicities of iridescent   epithet. ("Rising through light like the length of a drawn sword, passing, joyfully into that agonizing effulgence, he vanishes from sight as the boiling, turbulent mass closes over him.") No, the prose of "Molloy," or of the stories in "No's Knife," is ascetic. It imports its own principle of resistance, that word after word exactly delineates the arc of a man's passion, a passion that includes, along with exactness, fastidious distaste for opulent words.


The arc of a man's passion, exactly that, is what we miss in "The Flood." Through the words, as in Beckett, we discern the airless humdrum. But behind the words, as not in Beckett, we detect not a disciplined sensibility, with a point of view about the airless humdrum and about the nature of the obligation to describe it, but simply a young Midas, a Midas enabled by syntax and by the dictionary to create fashionable vistas inexpensively, at the touch of the pen. Feats of creation, feats of annihilation, ought to be harder than he makes them look.


понеділок, 14 червня 2010 р.

Oleh Kotsarev: "The Driver Regroups"




OLEH KOTSAREV
THE DRIVER REGROUPS


those eyelashes of the turns of the road—those small bells of the past in the grass
the driver threads rivers one by one—
in that glazed tile of the night-and-river air,
his confident movements are cemented with a secret fright—
the driver regroups—
if he doesn’t regroup
a catastrophe awaits him.


Translated by Lev Hrytsyuk

неділю, 13 червня 2010 р.

Самюель Бекет про Авіґдора Ариху


САМЮЕЛЬ БЕКЕТ
АВІҐДОРОВІ АРИСІ
  
Знов облога недосяжного зовнішнього. Око і рука гарячково дошукуються не-себе. Око без упину змінюється рукою тієї ж миті, коли без упину змінює її. Погляд не перестає битись об невидиме і нездійсниме. Перемир’я для передачі та сліди того, як бути і як перед чимось перебувати. Глибокі сліди.
  
Пер. Лев Грицюк
за французьким ориґіналом і англійським перекладом автора

Авіґдор Ариха — художник, друг Бекета

Цю ліричну критику написано Бекетом 1966 року для паризької виставки Арихових ескізів. 1967 перекладено автором для Арихових виставок в Англії та Сполучених Штатах Америки

*


пʼятницю, 11 червня 2010 р.

"Якби вмер я під іншими небесами" Йоганнеса Анюру


Ніч перед Новим Роком, над островом Гісінґен падає дощ палаючих паперових літачків. Френсіс, успішний молодий митець, якому, одначе, дедалі важче самовиражатися, дивиться, як вони розпадаються на язички полум’я та розвіюються над висотними будинками. Зараз він — удома. Йому здається, що всередині нього є якась печаль — «море піску»; він постійно хоче бути кимось іншим, десь інде, в іншому місті.


Френсіс  Він їде до Мадрида, де зустрічає Ніну — також мисткиню. Він гадає, що всередині неї є відстороненість. Водночас вона має щось, що Френсіс завжди шукав, навіть якщо він не може точно сказати, що це. Можливо, це — вона. Ніна.


«Якби вмер я під іншими небесами» — роман про те прагнення зрозуміти, що проривається крізь кожне літо та кожне життя, поетична, проте все одно пронизливо чиста розповідь про кохання та дружбу, про пошук життєвої необхідності та водночас переслідування власною тінню.



Йоганнес Анюру дебютував 2003 року збіркою поезій «Тільки боги — нові». За нею вийшла збірка поезій «Омега» (2005). Торік Анюру видав збірку поезій «Міста всередині в’язниці», номіновану на престижну літературну премію Augustpriset. Роман «Якби вмер я під іншими небесами» виходить у серпні.

*

Вірші Анюру можна почитати тут, а також у моїй антології сучасної гетеборзької поезії «18 поетів із Гетеборга».

середу, 9 червня 2010 р.

"Вояки" Джузеппе Унґаретті


ДЖУЗЕППЕ УНҐАРЕТТІ
ВОЯКИ

Вони як
восени
з тополь
листя

Ліс Куртон, липень 1918
Пер. Тарас Федірко
і Лев Грицюк

*


вівторок, 8 червня 2010 р.

«Драма.UA»

Фестиваль сучасної драматургії «Драма.UA»

30 червня – 04 липня 2010 року

Фабрика повидла, Львів – Fort.Missia, Поповичі


понеділок, 7 червня 2010 р.

Марія Габлевич: «Анкета перекладача» (1985)

Як своєрідний бонус у моїй серії перекладацьких інтерв’ю, яких уже назбиралося чверть сотні, публікую з дозволу Марії Габлевич її «Анкету перекладача» (1985). Тут відбито досвід З5-літнього перекладача з офіційним стажем 6 років (дата першої публікації — 1979 р.).


*

МАРІЯ ГАБЛЕВИЧ
АНКЕТА ПЕРЕКЛАДАЧА (1985 р.)

  1. Ваш шлях до перекладу художньої літератури. Коли та як Ви почали перекладати? Коли переклад став для Вас життєвою необхідністю?

Все почалося з простенького віршика в університетському підручнику — перекласти його було нашим домашнім завданням. Потім — більш-менш вдалі спроби перекладу окремих віршів англійських класиків, драми Хемінгуея “П'ята колона”, казки Вайлда “Троянда і соловей”, над якою я щиро плакала, перекладаючи, а через деякий час так само щиро дивувалася, як можна було плакати над таким незугарним текстом. Далі бралася перекладати все, що мені особливо подобалося — вірші Марини Цвєтаєвої, веселу і смутну прозу Вільяма Сарояна, оповідання Хемінгуея, уривки драм Шекспіра, поезії Сільвії Плат, Емілі Дікінсон, прозу Гарвея Сводоса, Ділана Томаса, Дженніфер Джонстон, Джона Вейна, Теннессі Вільямса, Д.Г.Лоуренса, Джека Керуака... Отак переклад увійшов у моє життя, але коли він став необхідністю — сказати важко. Правда, пам'ятаю хвилину — було це на п'ятому році моєї педагогічної праці і на десятому — перекладацької — для себе, для розваги,  —  коли я, відірвана від улюбленої роботи, бо доглядала піврічну дочку, усвідомила, що без школи я жити можу, а без перекладу — ні.

  1. Чим повинен керуватися перекладач у виборі об'єкта для перекладу? Чи Вам завжди таланило вибрати для перекладу твір, що відповідає Вашим уподобранням та смакам? Якщо ні, то як Ви “перебудовуєтеся” у подібних випадках? Наскільки, на Вашу гадку, доречно зважати на інтереси замовника?

Власними уподобаннями. Якщо перекладач — людина високої культури, то твір, вибраний ним для перекладу, напевно буде цікавим і потрібним для читача. Особисто мені не доводилося перекладати нецікавих творів — і на замовлення теж. Не “перебудовуватися” треба, як гадаю, а “вживатися” у чужий світ, доки він не стане твоїм або, принаймні, близьким тобі; якщо ж є побоювання, що “вживання” не буде — краще взагалі не братися за переклад.

  1. У чому повинен полягати підготовчий етап до початку перекладання? Як Ви особисто його організуєте? Які труднощі при цьому стрічаєте та як їх перемагаєте?

Підготовка до перекладу — питання індивідуальне. У мене воно розбивається на три складові: 1) кого я буду перекладати? 2) що? і 3) як?
1)      Читаю біографічні матеріали, спогади, статті про літературну творчість письменника, інші його твори в оригіналі чи в перекладах.
2)      Прочитавши твір і проаналізувавши своє перше, читацьке враження від нього, прикидаю, яких знань мені бракує, що слід прочитати, щоб заповнити ці прогалини, якою довідковою літературою запастися.
3)      Питання “як перекладати?випливає з попереднього, “що?”, — по суті, невіддільне від нього, як форма від змісту. Як у форму рідної мови перелити чужомовний зміст? Яким повинен бути стиль твору? Якими мовними засобами доведеться мені оперувати?
Пошуки стилю — чи не найважливіша мета підготовки. Добре, якщо в рідній літературі можна знайти “аналог” стилю, хоч би приблизний. Мені дуже легко було перекладати Шекспіра, перечитавши всі драми Лесі Українки, написані тим самим п'ятистопним ямбом, не кажучи вже про зразкові переклади М.Рильського, Г.Кочура та інших. Та якщо автор перекладається вперше, стиль треба шукати самому. Працюючи над дитячою повістю Джека Керуака “Малий Пік”, достатньо було “втілитись” в одинадцятилітнього хлопчика-оповідача, як це зробив сам автор, і стиль виробився сам собою. Але для автобіографічної поетичної прози канадця Малькольма Лаурі, співця природи канадського узбережжя і краси людських стосунків, філософа і митця (повість “Лісова стежка до джерела”), одного лише “втілення” виявилось замало. Жовелося шукати “ключика” в українських прозаїків, зокрема в Коцюбинського, Яновського, Григора Тютюнника.

Щодо труднощів не творчого порядку. Іноді доводиться братися за переклад невідомого або маловідомого у вітчизняній літературі письменника майже що з голими руками і голими уявленнями про нього, оскільки біографічні матеріали, студії тощо можна знайти лише на мові оригіналу в Московській бібліотеці іноземної літератури, а бібліографічний пошук та очікування замовлених про МБА книжок (інколи й даремне) займає багато часу. Було б просто чудово, якби у видавництві “Дніпро” й редакції “Всесвіту” знайшлася посада штатного бібліографа і разом з договором на переклад, а то й раніше, перекладач міг би отримати бібліографічну довідку про автора.

  1. Що складає у Вашій особистій практиці інструментарій перекладача? Яких допоміжних засобів, на Вашу думку, перекладачам не вистачає?  Як Ви організуєте своє робоче місце? Як плануєте робочий час? Наскільки Вам допомагає чи, навпаки, заважає планування з боку видавництва чи редакції журналу?

Словники — двомовні і тлумачні, довідкова література. Не вистачає англо-українського — повного, багатого, справжнього — словника, словника синонімів та фразеологічного словника української мови, лінгвокраєзнавчих словників.

Щодо планування часу — працюю, скільки і коли можу. Відчувається, правда, брак кабінету. Щодо планів видавництва — намагаюся пристосуватись.

  1. Як Ви проводите попереднє вивчення оригіналу? Чи цікавитеся раніше опублікованими перекладами українською та іншими мовами? Якою мірою Ви ними користуєтеся? Чи використовуєте підрядник? Якщо так, то наскільки Ви йому довіряєте?

Перше прочитання прозового твору — без словника. Далі, по главах — із словником. Поезію — тільки зі словником.

Інших перекладів даного твору уникаю доти, доки не перекладу його сама. Якщо ж трапляються “важкі місця” — звіряю з усіма можливими перекладами, але знову ж таки — лише після того, як закінчу главу, розділ чи сцену. Запозичень уникаю.

Підрядника досі не використовувала, бо перекладаю лише з тих мов, які знаю.

  1. Чи цікавитеся Ви теорією художнього перекладу? Чи читаєте перекладознавчі студії?

Постійно цікавлюся, читаю абсолютно все, що стосується теорії художнього перекладу і буває у книгарнях.

  1. На які етапи у Вас поділяється безпосереднє перекладання оригіналу? Коли відшліфовується система образних засобів? Чи дозволяєте Ви собі, шліфуючи текст перекладу, на певному етапі зовсім абстрагуватися від оригіналу?

Етапів практично два — чорновий і чистовий варіанти. Шліфую текст впродовж написання чорнового варіанту. Чорновим називаю його умовно — це не підрядник, а текст, максимально наближений до остаточного варіанту, хоча іноді вношу правки значно пізніше, коли зрине в пам'яті або трапиться на очі лексичний відповідник, кращий від вже знайденого.

Повіністю абстрагуватись від оригіналу, гадаю, взагалі неможливо. Навіть у поезії, заміщаючи один конкретний образ зовсім іншим, ми повинні передати його суть, емоційне навантаження і стилістичне забарвлення. Та й сам тип конкретності — теж обмежувальний чинник.

  1. Ваш погляд на українську мову художніх перекладів. Чи має вона якісь особливі риси?

Дивно і сумно, що ця проблема — мова наших перекладів, прозових у першу чергу — досі не стала проблемою номер один. А ті нечисленні критики, які рецензують перекладні твори, очевидно, взагалі не бачать тут жодної проблеми, бо майже, а то й зовсім не торкаються питань стилю і мовних засобів — скорше всього, тому, що не мають змоги чи бажання хоч би вибірково порівняти переклад з оригіналом.

І все-таки, всупереч критичним публікаціям, широко побутує думка, що більшість прозових перекладів написані специфічною, “перекладною” мовою. “Літературною!” — підкреслюють прихильники. “Уніфікованою!” — обурюються противники. “Такий переклад житиме довше”, — переконують прихильники. “Він взагалі неживий”, — констатують противники.

Я належу до “противників”, причому переконаних, бо вважаю, що:
-        наш читач вже давно не вдовольняється самою лише інформацією про те, як живуть і що думають його сучасники за рубежем; йому мало цікавого сюжету (а в сучасній асоціативній прозі і цього, буває, не знайти) — наш читач прагне естетичної насолоди, якісного, не кількісного збагачення власної душі; і наступні покоління будуть ще вимогливіші;
-        ми не лише ображаємо автора такими перекладами, позбавляючи його власного живого дихання, нівелюючи його обличчя, а й ризикуємо втратити його для читача, який, прочитавши одну-дві сторінки, написані отакою сухою, правильною, ніякою мовою потягнеться до такого ж ніякого, але, принаймні, гостросюжетного “Зарубіжного детективу” або (дефіцит, все ж таки!) віддасть перевагу якомусь не найкращому зразку вітчизняної прози, ніякої за змістом, зате вправно написаної, в міру присмаченої просторіччям, красним або жаргонним слівцем.
Все сказане стосується перекладів сучасної зарубіжної прози, бо перекладати класиків доручають переважно майстрам своєї справи, та й ті в більшості випадків мають можливість опертися на традицію перекладу того чи іншого класика як не в українській, то, принаймні, в російській літературі.

Підвищена вимогливість до передачі стилю відлякувала б ремісників від перекладу, а здібних перекладачів спонукала б до пошуків нових стилетворчих засобів, що, безперечно, тільки сприяло б розвитку і збагаченню рідної мови.

  1. Ваш погляд на еквілінеарність при віршованому перекладі.

Вважаю, що еквілінеарність — по горизонталі і по вертикалі — необхідна вимога при перекладі традиційних форм вірша і верлібру, хоч і тут можливі незначні відхилення. У великих за обсягом віршованих творах, де немає поділу на строфи, вона може стати завадою. Так, дотримуватися вертикальної еквілінеарності при перекладі Шекспірових драм — значить неминуче їх збіднювати, спрощувати його образи. У таких випадках слід не дотримуватися еквілінеарності, а лише максимально наближатися до неї.

  1. Ваш погляд на реалії як перекладознавчу категорію.

Гадаю, що для сумлінного, вдумливого практика переклад реалій не повинен становити якоїсь особливої проблеми — тут на допомогу прийдуть словники, довідкова література і численні теоретичні розробки на цю тему. В крайньому випадку можна транскрибувати слово і дати тлумачення у виносці чи коментарях після тексту. Можна також витлумачити, описати реалію тут-таки в тексті, можна навіть замінити її іншою, якщо така заміна не спотворить змісту, а в особливо складних випадках і упустити її зовсім, коли ця реалія виступає в низці інших “бессчисленных мелочей и подробностей”, як, наприклад, у Гоголя, і самостійної смислової та стилістичної нагрузки не несе.

  1. Чи вважаєте доречними посторінкові виноски у художньому перекладі?

Хай би їх було якомога менше.

  1. Якого ступеня свободи може дотримуватися перекладач у відтворенні художньої форми оригіналу? Чи можна узгодити адресування оригіналу до читача рідномовного і адресування його перекладу до іншомовної аудиторії? Чи зустрічаєте Ви труднощі у перекладі, пов'язані з розбіжностями поетичних традицій нашого народу і народу, мовою якого створено оригінал?

У традиційному віршуванні цей ступінь свободи мінімальний і залежить від ступеня близькості між мовою-джерелом і мовою-реципієнтом. У великих за обсягом віршованих творах, не поділених на строфи, у верлібрі і прозі він більший і диктується стилістикою оригінального синтаксису та логікою думки.

Усе, що адресовано автором людському серцю і розуму, при сприянні талановитого перекладача дійде до них попри будь-які часові чи етнографічні бар'єри. Якщо ж автор ставить перед собою дрібніші цілі — наприклад, просто посмішити читача, — то “локальне вбрання”, звичайно, стає на заваді. Однак найкращі наші перекладачі довели, що й тут переадресування можливе і дає непогані плоди. Про це свідчить, наприклад, симпатична книжечка англійських лимериків, видана “Веселкою” (Едвард Лір, “Небилиці”, пер. О.Мокровольського). Хоча, мабуть, ніколи англійські лимерики не видаватимуться українському читачеві такими ж дотепними, як рідні веселі коломийки. Так само втрачені для нас (а частково і для самих англійців) жартівливі прозові вставки у деяких драмах Шекспіра, адресовані сучасній йому лондонській публіці — тут уже нічого не вдієш, але все ж таки якась доля гумору лишається, тому викидати їх, гадаю, не варто, хіба що при постановці на сцені.

Труднощі такого роду, мабуть, ще існують у перекладачів зі східних мов. Що стосується поетичних традицій тих народів, як говорять європейськими мовами, то тут можливі труднощі вже подолані попередніми поколіннями перекладачів.

  1. Кажуть, що стиль — це сам письменник. Але й перекладач — творча особистість. Повної адекватності між цими двома творцями не буває. Чи відчуваєте Ви це у своїй роботі? Які проблеми такого характеру перед Вами виникали?

Якщо бути точним, то перекладач не творець, а відтворювач. Спочатку йому треба вжитися, вчутися в чужий світ, побачити його очима автора, пройнявшись усіма нюансами авторського бачення, і тоді лише писати цей заданий світ, під заданим кутом зору, рідною мовою, з корекцією на рідномовного читача,

При ознайомленні з заданим світом — тобто, зі змістом твору — перекладач може зіткнутися з тими самими труднощами, що й не один оригінальний читач — браком знань з тієї чи іншої галузі науки, людського життя, яким вільно оперує автор (професійна термінологія, історичні алюзії тощо). Осмислюючи заданий автором кут зору, перекладач повинен проаналізувати всі літературні й художні якості твору, уявити загальний тон, ритм розповіді і зміни інтонації та ритму, відчути міру присутності автора в кожному наступному відрізку тексту, уяснити собі спосіб викладу думки і природу формування образів, бачити підтекст, асоціативні поля і роль кожної деталі у їх створенні... Ясно, що все це дається нелегко і залежить від духовного рівня перекладача, від суми його власного життєвого і літературного досвіду, від обізнаності з біографією і характером автора — творчим і людським, — врешті-решт, від його смаків, бажання і сумлінності.

Труднощі саме творчого характеру, як гадаю, виникають на другому етапі — перенесення з чужомовного в рідний ґрунт. Знайти якнайточніший відповідник, передати музику фрази, зберегти образ у всій його складноті чи, принаймні, у більшості складових і асоціацій, а то й замінити його іншим, але рівноважним у стилістичному плані, зберегти природу авторського мислення, спосіб викладу, логіку думки — і при цьому пріти, перекидаючи “тонни словесної руди”, не піддаючись спокусі написати, як легше, зручніше або “по-своєму”   — все це вимагає максимального напруження творчих сил і граничного відчуття самодисципліни.

 *

Попередні інтерв'ювовані: