МАЙКЛ ОНДАТЖЕ
МИЛОЗВУЧНЕ, ЯК ВОРОНА
8-річній Гетті Кореа
“Сингали, поза сумнівом, — один із найменш музикальних народів у світі. Неможливо мати ще менше чуття тону, лінії чи ритму.” (Пол Боулз)
Твій голос звучить, як скорпіон, якого проштовхують
крізь скляну трубку,
як хтось, хто щойно наступив на паву,
як вітер, який виє в кокосі,
як іржава біблія, як хтось, хто тягне колючий дріт
кам’яним двором, як свиня, яка тоне,
як смажена ваттака,
кістка, яка ручкається,
жаба, яка співає в Карнегі-Холі.
Як ворона, яка плаває в молоці,
як ніс, у якого влучив плід манго,
як юрба на матчі Роял-Томіан,
матка з близнюками, пес-парія
із сорокою в пащі,
як опівнічний реактивний літак із Касабланки,
як аеропакістанське каррі,
друкарська машинка, яка горить, як сотня
пападамів, яких гризуть із хрумкотом, як хтось,
хто намагається запалити сірники в темній кімнаті,
звук клацання рифу, коли занурити голову в море,
дельфін, який розповідає епічну поезію сонній публіці,
звук вентилятора, коли хтось кидає в нього баклажани,
як ананаси, яких ріжуть на шматки на Петтахському ринку,
як сік бетелю, який улучає в метелика в повітрі,
як ціле село, яке вибігає наге на вулицю
і рве свої саронги, як сердита родина,
яка виштовхує джип із багнюки, як бруд на голці,
як 8 акул, яких везуть іззаду на велосипеді,
як 3 старих пань, замкнених у вбиральні,
як звук, якого я почув, коли спав по обіді,
а хтось пройшовся моєю кімнатою в браслетах на щиколотках.
Пер. Лев Грицюк 9 червня [2012 року]
МАЙКЛ ОНДАТЖЕ
ДАТИ
Стає очевидним, що я пропускаю [...].
Моє народження не ознаменувалося нічим іншим,
як річницею одруження Вінстона Черчилля.
Жодні пам’ятники не кровоточили, жодні інструменти
не зійшлися на [...] погоді.
То була сезонна незначущість.
Задовольняю себе материним восьмим місяцем.
Поки вона під час вагітності вкривалася потом на Цейлоні,
слуга неспішно ніс галявиною
тацю напоїв із льодом,
декілька друзів відвідували її,
аби [...], а я
пив лінії життя,
Воллес Стівенс сів собі в Коннектикуті
(склянка помаранчевого соку на столі,
спека така, що мав на собі лише шорти)
і на тильному боці листа
почав писати “Добре вдягненого пана з бородою”.
Тієї ночі, поки моя мама спала,
а її неабиякого живота охолоджував
вентилятор під стелею,
Стівенс складав докупи слова,
які проростали реченнями,
начисто голив їх,
формував, і сторінка враз
ставала думкою там, де не було нічого,
голова спрямовувала руку
туди, куди він хотів,
і він бачив, що його рука казала:
“Душа не є скінченною, ні, не є”,
а я ріс у материному животі,
як і квіти за вікнами в Коннектикуті.
Пер. Лев Грицюк [червень 2012 року]