Інтерв'ю з перекладачем: 30. Дмитро Чистяк

Як Ви стали перекладачем?

Переклад сам знайшов мене такого самого осіннього вечора, коли читалась «Осіння пісня» Верлена і під акорди осінніх скрипок бринів-лелів мій незграйний далекий голос за мотивами оригіналу. Скажу крамольну річ: переклад – завжди окультна таїна, яка пов'язує на надсвідомому рівні в інтертекстуальній гармонії з авторським текстом, коли фізично відчуваєш чужу, а часто навіть мертвотну присутність первісного слова. Н. Кузьміна назвала інтертекст «Логосом, здатним до саморозвитку». Я цілком згоден із нею. Тому перекладач – як і справжній письменник – шукач енергії того Логосу, що живив надсвідоме письменника і згодом перевтілилася у Слово оригінальне, а нині виплескується у Слово перекладне. Але для адекватної «ловитви» маємо досягати певного рівня розширення свідомості й інтелектуального рівня також – ідеться і про глибоке «оселення» в мові, культурі, картині світу оригіналу, і про ґрунтовне студіювання мово-, перекладо- та літературознавчих матеріалів, передусім пов’язаних із національною специфікою, а також ідіостилем автора. Цим я і займаюся у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, на кафедрі французької філології, де викладаю французьку мову й теорію та практику перекладу. Однак я б не переклав жодного путнього рядка, не відчувши його нутром, інакше це – пустопорожні мовні екзерсиси, в яких не вчувається Дух Тексту, і все-таки Дух пишу я з великої літери…

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Мова сама обрала мене – у дитинстві зовсім випадково втрапив до однієї доброї французької родини на Півночі Франції і там вжився у французький світ назавжди. Тому вільно розмовляю й пишу французькою, навіть вірші й новели, і перекладаю – з і на французьку. Вже назбирається із 40 авторів – бельгійських, канадських, марокканських, швейцарських ... Зі шкільних років трохи переклав із англійської та польської, останнім часом також із російської – вірменських, грузинських та узбецьких поетів. Почав вивчати німецьку, італійську й вірменську, але то ще вилами по воді…

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Гадаю, будь-який рід, вид, жанр та й інші літературні схематизації плинуть із одного джерела – надсвідомого. У поезії енергетичний сплеск раптовий, у прозі він відкочується довгою хвилею. Тут, як слушно завважив Андрєй Бєлий, важливо вхопити ритм – і… не відійти від нього. Відчути «голос тексту» (А. Мешоннік). Підготовча робота – довга. Спершу – осяяння якимсь чудотворним текстом. Так було в мене з Метерлінком, Віллемсом, Бонфуа, Верленом, Вутерс, Пер’є, зрештою, майже з усіма. Раптове розуміння, що цього ти не можеш не перекласти. Потім доскіплива праця літературознавча, мовознавча, критична, стилістична і ще з десяток інших «допоміжних філологічних дисциплін» стають у пригоді для проникнення на Периферію дива. І врешті – відчуття його Осердя, тобто власне Переклад. Тут треба мені цілковитої самотності й тиші, або – музики, класичної чи народної. Краще всього твориться на дачі, якщо сусіди не вмикають радіо «Шансон». Обкладаюся старожитніми й новожитніми словниками. Ставлю термос чайку. І чекаю, буває, дуже довго чекаю. Зате потім можу довго не зупинятись – до повного знесилення. Адже переклад, як і творчість – екстаз, раптовий чи довгий, часто – дуже тривалий оргазм. А тоді приходить проза життя – шліфування, редагування, гризня щодо гонорарів і коректури, інфаркти після одіозної верстки й дитячий захват від споглядання «живої» книжки…

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Здебільшого сам пропоную видавництвам книжки, що в них закохався, тому за жодного автора не соромно. Це, зрештою, головне. Шукаю фінансування в іноземних установах і приходжу до видавця з прожектиком. Пишемо листи до установ, і якщо на ці листи надходить добра звістка, ділимо кошти й видаємо. Так вийшли «П’єси» Моріса Метерлінка (2007) й «Людське питання» Франсуа Емманюеля (2009) у «Пульсарах». Так буде, мабуть, і з «Чорним творінням» Маргеріт Юрсенар (2012) та «Звогнілими птахами» Анни Пер’є (2011). Поезію друкую за спасибі по часописах, а потому видаю авторські книжки перекладів. Так було з «Першими проталинами» (2006) і, певне, буде з «Віднайденим краєм» (2012). Іноді надходять пропозиції з видавництв – на масовізм. Але відмовляюсь. Однаково великих статків на тих одноденних текстах не заживеш, а продаватися за копійки знаходиться чимало інших фахівців. Іноді видавництво звернається за порадою й видає переклади власним коштом. Таким робом готується перевидання «Блакитного птаха» М. Метерлінка у тернопільському «Богдані» й «Сніг» та «Зелене кошеня» П. Віллемса у київському «Євробуку».

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Мабуть, найбільша придоба перекладання – це причастя отим Логосом, здатним до саморозвитку. Я вже писав про екстаз чи оргазм. Але переклад – це також вихід за межі часу й простору, це перехід у все-присутність Духу, це справжнє буття. Така ось метафізика. Причащаючись до Слова сакрального, розумієш мізерність життя не-медитативного, не-природного, багато масок спадає з очей і зориш навкруги іншим, здається, чистішим зором. Розумієш, що найбільша проблема світу – проблема смерті, і прагнення розкрити її, страх її, очищення нею – ось те, що відчуваєш усім єством у момент перекладу, коли ти біля прірви, яка надихає на проростання словом із темряви, яка генерує, словами Якова Голосовкера, «імагінативний абсолют», незнищенні світлоформи фантазії. Я хотів казати про недоліки: копійчані гонорари, безкультур’я видавців, недбалість держави, однак поруч із означеними придобами всі вони – мізер-мізер, як співаться в одній середньовічній кантаті. Це добре розуміє той перекладач, який за 1 долар на сторінку творить у бідненькій хижці десь на краю села, поки пані з видавництва їздить по Франкфуртах і Парижах, хоча по-французькому ні бе, ні ме й фліртує із закордонними мсьє, забувши притчу про «вапновані стовпи»… 

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

На жаль, більшість моїх авторів відійшли у засвіти… Однак Франсуа Емманюелю я мав утіху поставити кілька запитань, почути його несьогосвітний голос і цілковите нерозуміння свого ж тексту. Зрештою з легким усміхом він зауважив: «Ви знаєте текст значно краще, ніж я. Я не знаю, як міг це написати». Але ж і я цілком не знатиму ніколи, як це переклав, як не помер від пронизливих нот Арво Перта, плачучи над убивством невинних єврейських дітей…

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Перекладач має бути письменником. А що таке письменник –  ніхто не скаже з певністю. Мені здається, він – контактер із трансцендентним началом, що виливається у Текст. Однак поруч із інтуїтивним відчуттям текстових глибин в перекладача має бути широка культурна ерудиція. Мовознавець. Літературознавець. Культуролог. Семіолог. Антрополог. Психолог. Філософ. Перелік можна ще довго продовжувати. Меж удосконаленню ж, як духовному, так і інтелектуальному, мабуть, немає. На щастя, залишається віра в неперебутність енергетики, а також надія на реінкарнацію чи, коли хочете, метемпсихоз…

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Торік Тарас Федюк, головред «Сучасності», запропонував мені перекласти добірку поезій Іва Бонфуа, що вийшла в травні цього року. Глибшого поета я не знаю. Він поставив собі за мету розкриття в сущому тут-і-тепер усезагального над-часового Буття. І хоча це надзавдання нікому ще не вдавалося, вірші Іва Бонфуа якнайближче підійшли до тієї межі, за якою стоїть небуття, а воднораз, яка, либонь, є усе-буттям. Хіба ж оця «Знадоба надії» не кредо будь-якого творця, і перекладача зокрема, який відчуває свою (і світу апокаліптичного) кінцевість, але також свою (і світу невечірнього, небесно-єрусалимного) нескінченність:

І – світ. Невже й лампада при кінці

Отак по знадобі надії, і лягла

Рука на дзеркало, туманне жаром

Того чекальця, що умерти не зумів?

Але таки направду невгасуща

Пала за нього, хай і небеса.

Тобі – при мерзлій шибі душ чаїних крик,

Сновидцю ранків, іншої ріки човенце.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Хочеться видати бодай п’ятитомне зібрання творів Моріса Метерлінка і повне зібрання доробку Поля Віллемса. Іще – ранні, символістські твори Андре Жіда. Іще – романи Жюльєна Ґрака. І багато-багато поезії!.. Як бачите, треба кілька вдалих метемпсихозів, або ж реінкарнацій, або хоч би ставок живої води…

*

Попередні інтерв'ювовані:

1. стронґовський

2. Христина Назаркевич

3. Андрій Савенець

4. Андрій Бондар

5. Остап Сливинський

6. Мар'яна Прокопович

7. Дзвінка Матіяш

8. Алла Татаренко

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера

*

Дмитро Чистяк народився в Києві 22 серпня 1987 р. Нині – асистент кафедри французької філології Інституту філології при КНУ ім. Тараса Шевченка. Автор поетичних і прозових творів,  літературознавчих і мовознавчих досліджень, літературно-критичних статей, перекладач з англійської, бельгійської, болгарської, вірменської, канадської, марокканської, польської, російської,  узбецької, французької та швейцарської літератур. Автор книжки поезій і перекладів «Перші проталини» (К.: ВПЦ «Київський університет», 2006), перекладу, передмови та коментування «П’єс» М. Метерлінка (К.: «Пульсари», 2007) повісті «Людське питання» Ф. Емманюеля (К.: «Пульсари», 2009) та вистав для дітей «Сніг. Зелене Кошеня» П. Віллемса. Переможець Міжнародних конкурсів франкомовних новелістів (Діжон, 2008; Крайнем, 2009; Ватерлоо, 2010) та перекладачів поезій Е. Неліґана (2006), Г. де Сен-Дені Ґарно (2008) й А. Ґранбуа (2009). Переможець Усеукраїнських поетичних конкурсів «Рукомесло» (2006), «Творчість молоді – скарб нації» (2006), Лауреат Україно-німецької недержавної премії ім. О. Гончара (2010), Премії видавництва «Смолоскип» (2010) , дипломант Міжнародного конкурсу молодих літераторів «Гранослов» (2008). Друкувався у Бельгії, Нагірному Карабаху, Німеччині, Румунії, Франції та Швейцарії. Учасник Всеукраїнських і Міжнародних наукових з’їздів і конференцій, присвячених актуальним проблемам лінгвістики художнього тексту, зокрема функціонуванню  символізму й міфопоетики. Лауреат Премії Посольства Канади в Україні (2006, 2007, 2008), Премії НАН України для молодих вчених (2008). Відзначений Грамотами Посольства Франції в Україні, Міністерства культури Королівства Бельгія, КМДА, НСПУ та ін. Був на перекладацькому та творчому стажуванні у Бельгії (2007, 2008, 2009, 2010), Франції (2006), Швейцарії (2008) та Вірменії (2009, 2010). Член Національної Спілки Письменників України та Асоціації перекладачів країн СНД і Балтії.