АВҐУСТ СТРІНДБЕРҐ
СПІВЦІ!
Співці!
Як довго ще колискові співатимете
і бряжчатимете мóлоді брязкальцем?
Пощо ще сунете пляшечки й пипки?
Чи не бачили ви, що молоко солодке ніхто й не чіпав?
А дітям виросли зуби?
Співці!
Як довго ще малечу лякатимете
бабаями, в зогниле ганчір’я закутаними?
Зберіть панцирі й шпаги поржавілі
і пошліть їх тоді на огляд останній
до Нордичного Музею!
Співці!
Пощо бідкаєтеся всякчас, що ідеалам зраджено?
Кожен час свою думку має про речі;
і ми свою думку маємо про суще!
Лишайтеся ж вірні своїм ідеям;
своїх ми не зраджуємо!
Співці!
Пощо про високе співаєте тоном високим лиш?
Те високе в житті, що дано нам, найвищим і є!
Пощо ще ставите краси оману за істину?
Істина негарною є, поки оманою є краса.
Негарне є істина!
Співці!
Стихнуть хай серенади млосні під місячним сяйвом!
Хоч у вікні ще світло горить,
уклався ідеал у теплі ковдри:
старіти починає красень старий
у нічнім супокої!
Співці!
Якщо не зламало повітря нічне голосів ваших красних
і якщо пісень нових навчитися хочете, —
що ж, спати дайте красі старій!
Разом заспіваємо пісню дневі новому,
бо ж сонце зійшло!
Пер. Лев Грицюк
Зі збірки "Вірші римовані і прозою"
("Dikter på vers och prosa", 1883)
Зі збірки "Вірші римовані і прозою"
("Dikter på vers och prosa", 1883)
*
Немає коментарів:
Дописати коментар