Інтерв'ю з перекладачем: 3. Андрій Савенець

Фото: Володимир Паньків

Черговий гість серії інтерв'ю з перекладачами художньої літератури – Андрій Савенець.

*

Як Ви стали перекладачем?

Важко сказати, як став, легше – як ставав. Мій перший досвід у цій сфері – дитячі спроби перекладати з польської на українську одну дитячу повість (щоб було смішніше, то була повість Кіра Буличова, перекладена польською з російської). Вже пізніше, після першого курсу інституту, мені до рук потрапила двомовна російська антологія американської поезії, і я відкрив для себе масу нових імен. Кілька десятків віршів просто переписав до зошита – тоді ще масово не користувалися копіювальними апаратами. Згодом, що стало несподіванкою для мене самого, на якійсь лекції з пам’яті переклав один вірш Емілі Дікінсон, а невдовзі за ним пішли й інші. Не можна сказати, що так я став перекладачем, але ті події відкрили новий розділ моєї самоосвіти й самоідентифікації.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Художню літературу перекладаю з польської та англійської на українську. Окремі вірші й оповідання переклав також із української на англійську. Англійську й українську філологію я студіював у інституті, до польської прийшов завдяки певним родинним пов’язанням – ще в дитинстві, натхненний родичкою, полоністкою з Київського університету Станіславою Левінською, почав вивчати польську й дещо нею читати. Пізніше зацікавився польською поезією по-дорослому, що, зрештою, спричинило відчутні зміни у моєму житті.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я не маю аж такого великого досвіду в перекладі прози – кілька оповідань та половина роману, перекладеного «до шухляди». Відмінність у моєму випадку полягає в тому, що переклад прози потребує зосередження й усамітнення за робочим столом, наодинці з текстом і комп’ютером, тоді як поезія, зазвичай, носиться і прокручується в голові, а переклад окремих рядків чи строф здійснюється в найнесподіваніших ситуаціях. Поза тим, методи роботи з текстом багато в чому збігаються: для мене, наприклад, майже обов’язковими елементами праці над власним перекладом певного тексту є аналіз його доступних перекладів на інші мови. У всіх випадках, незалежно від роду чи жанру, слід заховати першу версію перекладу на якийсь час, дати їй «відстоятися».

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Якщо йдеться про художню літературу, я ніколи не отримував замовлення від видавництв. Поза деякими винятками (переклад на прохання друзів), твори обирав самостійно. Беруся за переклад тих творів, які зачіпають особисто мене, отож і пошуки видавництва перетворюються на мою власну сверблячку.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Переклад є ідеальною формою рецепції літературного твору, апофеозом читацької насолоди. Ти маєш шанс стати ніби автором тексту, який тебе формував, привласнити його. Спершу ти є об’єктом, на який здійснює вплив суб’єкт – текст, а потім ви міняєтеся місцями. Усі позірні недоліки й незручності перекладацької праці, які спадають на думку, легко обернути на переваги, як будь-яку іншу перешкоду в житті, що спонукає до розвитку та змін і стимулює пошук.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Теоретично – так, хоча сам я цією можливістю ніколи не користувався, передовсім через те, що більшість авторів, яких я перекладав, уже не живуть, а ті, які живі, обгородили себе щільними мурами. У справах видавничих я контактував із ними через посередників. Разом з тим, у ході перекладу, здається, не виникало таких питань, відповідь на які міг би дати виключно сам автор. Поки що.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Не буду оригінальний, якщо перерахую мовну й культурну компетенцію, знання історії, біографії автора, бездоганне відчуття стилю. Не обійтися без цікавости світу й сформованої завдяки ній ерудиції. До цього необхідно додати знання перекладацьких традицій цільової культури. Нарешті – потрібна зухвалість і затятість, але поруч із ними потрібна недовіра до себе, потрібна покора.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Це був переклад англомовного оповідання, написаного 14-річною дівчинкою, що увійшло до фіналу одного міжнародного конкурсу. Завдяки цьому я познайомився із – парафразуючи Івана Малковича – «юною своєю майбутньою дружиною».

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Всі ми вільні обирати – і твори, які читаємо, і мови, які вивчаємо, і авторів, яких перекладаємо – всупереч моді, призвичаєнням, законам ринку, абсурдним правничим положенням про право на переклад тощо. Мене як перекладача притягує все, що стає викликом моїй філологічній спроможності, але й відкриває якусь правду про мене самого. У поезії – це Станіслав Бараньчак, над віршами якого працюю вже шостий рік і ще працюватиму. У прозі – можливо, роман «Мадам» Антонія Лібери.