"Навіть назва книги – цитатна. «Сльози речей» запозичені з 462-го вірша першої книги «Енеїди» Верґілія. У перекладі А. Содомори цей рядок звучить так: «Є таки сльози речей, і що смертне – торкається серця». У перекладі Михайла Білика так: «Вміють тут плакать над горем, бідою журитись людською» (Вергілій. Енеїда. – К.: Дніпро, 1972). Ось такі дві неподібні версії латинських слів, які Верґілій вкладає в уста Енея, коли той розглядає настінні фрески у храмі Юнони, зведеному за наказом цариці Дідони. Еней розпізнає на фресках епізоди Троянської війни, безпосереднім учасником якої був і він, і його воїни-блукальці, – і розчулюється. Версія М. Білика – це уникнення метафори, якої не зрозумів перекладач. В есеї про Гавриїла Костельника «Драбинка» А. Содомора з’ясовує своє розуміння цього тропу: «Не знаю, чи є десь у філософських творах о. Костельника згадка про знаменитий гекзаметр із Верґілієвої «Енеїди» (462-й з першої книги): у дивовижний спосіб передчуваючи нинішні міркування щодо тієї енергії (вони мали б об’єднати зусилля філософів, психологів і фізиків), поет назвав її «сльозами речей» (lacrimae rerum): «Є таки сльози речей, і що смертне – торкається серця»… Справді: саме сльоза унаочнює невидиме – ту таємничу енергію, внутрішній поштовх, доторк, що його називаємо зворушенням…» (С. 134)."
*
Немає коментарів:
Дописати коментар