WhyTranslator

9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
28. Юрій Завгородній
29. Ярослава Шекера
30. Дмитро Чистяк
31. Андрій Антоновський
32. Катерина Міщенко
33. Юрій Завадський
34. Єлєна Марінічева
35. Анна Багряна
36. Володимир Чернишенко
37. Неля Ваховська
38. Катерина Калитко
39. Олег Король
40. Ігор Карівець
41. Катерина Міхаліцина
42. Андрій Савенко
43. Олександр Фразе-Фразенко
44. Володимир Діброва
45. Павло Мигаль
46. Василь Махно
47. Юрій Тарнавський
48. Віра Вовк
49. Олена Концевич

субота, 13 серпня 2016 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 49. Олена Концевич

Як Ви стали перекладачем?

Ніколи не бачила себе перекладачем, попри те, що це – мій фах. Однокашники по Львівському університету Франка постійно щось перекладали, а мене тягло більше до різної писанини, журналістики; зрештою, з роками це нікуди не поділося, бо переклад – не єдине, чим я займаюся по життю. Потім поволеньки прийшло усвідомлення, що можу й хочу перекладати, з’явився перекладацький «свербіж». А тоді раптом отримала пропозицію взяти участь у перекладі збірки Зорана Ферича «Полапка Волта Діснея» з хорватської. Для мене тоді це був виклик, це був пан або пропав. Я обрала пана. Ну, і закрутилося.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Це не я обрала мову – вона обрала мене. Я планувала вступати на польську філологію: гарно знала цю мову з дитинства. Однак мене записали у групу сербістів. Три роки я пручалася в небажанні вивчати сербську. А тоді поїхала на мовне стажування у Белград, і це була любов з першого погляду. Любов до цієї мови, країни, до цих людей, менталітету, якась глибинна спорідненість. Виникла нагальна, невідкладна потреба поділитися всім цим із моїми земляками, і переклад став чарівною паличкою, котра дуже цьому посприяла. Відтоді з Балканами не розлучаюся. «Мої» мови – сербська, хорватська, боснійська. Останнім часом все частіше експериментую з болгарською, англійською, польською. Часто працюю з російською – перекладаю як з неї, так і нею.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я сідаю, відкриваю текст і перекладаю. Не можу попередньо перечитувати кілька разів, розбирати на фрагменти, бо починаю акцентувати увагу на нюансах, непотрібних деталях – це відволікає від сприйняття книжки як єдиного цілого, губиться азарт і концентрація. Вже потім, в процесі редагування, сто разів кручу, змінюю і правлю до бажаного результату. Коли знайомлюсь із текстом, занотовую якісь заготовки, ідеї, часто навіть на полях книги. І зазвичай на фінішній прямій переконуюсь, що найкращими були саме ті відповідники чи звороти, котрі прийшли першими, спонтанно.

Це стосується, в основному, прози, бо з поезією все інакше. Поезія примхлива, вона вимагає не стільки концентрації, як натхнення. А ще не вмію працювати за системою. Перекладаю вкрай недисципліновано, керуюся винятково настроєм і якимись метафізичними силами, котрі диктують чи не диктують мені сьогодні потрібні слова.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Щоразу по-різному. Найчастіше ідея перекласти ту чи іншу книжку виникає негайно після її прочитання. Тоді починається пошук видавництва, фінансування і паперова тяганина, без якої, на жаль, не обійтися. Буває й навпаки – телефонують з видавництва і запитують, чи не хотіла б я перекласти те і те. Зазвичай я, звісно ж, хочу.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Недоліком особисто для мене є те, що переклад вимагає терпіння і всидливості. Я ж текстом не просуваюся, а галопую, часто доводиться повертатися і перевіряти саму себе. До недоліків можна віднести грошовий бік справи, але для мене переклад уже давно є насамперед задоволенням, а не засобом заробітку, тому ставлюся до цього по-філософськи. А загалом складно уявити більший бонус, ніж той, який отримує перекладач, запускаючи зуби в текст. Для мене цей процес має певний наркотичний ефект. Почуваєшся трішки Алісою в Країні див. Навіть коли втомлюєшся і змушений зробити паузу, аби відновився ритм твого філологічного дихання, не можеш спокійно ходити повз комп’ютер та стос нотаток – тягне сісти і знову у все це залізти. Художній переклад для мене – не робота, а пристрасть. А коли це щоразу нова пристрасть, що може бути краще?

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Коли перекладала оповідання для своєї першої друкованої збірки, мала мільйон запитань і стільки ж сумнівів, чи звертатися по допомогу. Було якось соромно – що це за перекладач, коли не може дати раду тексту? Врешті все ж написала авторові і отримала вичерпну консультацію. Запитувати варто і треба, надто якщо текст складний, якщо письменник полюбляє інтертексти, гру в слова і т.д. Не бачила автора, котрий відмовив би у допомозі (може, мені з цим просто пощастило).

Стараюся впоратись із роботою сама. Але оскільки найчастіше знаю автора особисто, існує цей незримий страхувальний трос, відчуття ліктя, навіть якщо допомога не знадобиться. Це підтримує.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Дуже часто, читаючи переклади навіть знаних фахівців, не можу позбутися відчуття, що жую картон. Переклад виважений до слова, вилизаний – і при цьому безнадійно казенний, сухий. Гарного перекладача відрізняє бездоганне відчуття мови – своєї і чужої, – вміння зіставляти, експериментувати. Не боятись слів – здається, Андрій Гаврилов, на кіно-дубляжах якого виросло щонайменше моє покоління, сказав, що коли перекладач перекладає слова нью-йоркського гангстера «I must go and shit now» як «Я піду до вбиральні», – він займається не своєю справою.

Перекладач повинен гарно знати менталітет народу, з мови якого перекладає; мусить уміти знаходити компроміс, аби читач забував, що має справу з перекладом. Плюс, гарний перекладач не повинен бути книжковим хробаком і пам’ятати, що мова – це не мета, а засіб. Коли починається гонитва за дослівністю і борсання в рамках чинного правопису – перекладові можна сміло співати реквієм. Ну і потрібна певна іскра, хист, я б назвала це навіть перекладацьким шармом. І, звісно, самокритичність, постійне самовдосконалення і впевненість, що можеш краще.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Кожен новий переклад – це новий досвід. Коли перекладала для часопису «Потяг 76» оповідання Ігора Мароєвича, змушена була відкласти роботу на кілька місяців, а перечитавши готовий текст, вжахнулася – настільки мені не сподобалась власна робота. Переробляла з нуля. Страшенно люблю експериментувати із складними, «непідйомними» текстами, наприклад, Сави Дам’янова – це справжній виклик. Дуже горда своїм перекладом його сороміцької «Казки про царя» – це віршований дрімучий ліс мовних покручів, архаїзмів, оксюморонів, сленгу і найвишуканішої лайки. Але, гадаю, я впоралась.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Краще не чіпати цю тему, бо перелік вийде нескінченний. Все частіше ловлю себе на тому, що більшість того, що взагалі читаю, – власне сербська та хорватська література. Ніколи не обмежую себе у перекладі того, що подобається. Навіть якщо це робиться «у шухляду» і немає схеми, що робити з цим в подальшому – перекладаю у вільний час для себе, вправляюся. Коли перекладаєш те, що обрав сам, щось близьке тобі за духом – робота йде швидше. Але жодних планів та імен розкривати не буду – хтозна, яким з них судилося бути втіленими у життя.

Попередні інтерв'ювовані:

четвер, 11 серпня 2016 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 48. Віра Вовк

Як Ви стали перекладачем?

Я ніколи не вважала себе перекладачем. Почала перекладати на португальську мову деяких українських клясиків, потім новаторів, бо то був зовсім невідомий світ у Бразилії

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Перекладала я з української на португальську й німецьку, і з португальської й німецької на українську, а також з німецької на португальську (для потреб своїх студентів). Це мови, якими вільно володію.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Перш усього, вибираю твори, які мені до вподоби, переважно поезію і короткі оповідання. Ніколи не перекладала романів.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Працюю для власного вдоволення, ніколи на замовлення. Свої переклади видаю сама і сама їх розсилаю авторам і бібліотекам. З видавництвами мала до діла тільки тоді, коли перекладала сучасну німецьку лірику. Видавництвам ішлося про гонорар за авторські права, якого я не могла заплатити. Однак ми без нього домовились, бо ішлось про університетське видання ("Fonte/ Antologia da Lírica Alemã" Editora "Velha Lapa", RJ, 1999).

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки? Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Переклад є визовом для мене. Мені цікаво, чи буду з нього вдоволена. Не знаю, чи є сенс запитувати авторів про переклад, хіба, коли йдеться про гонорар, або про його видання, з огляду на авторські права.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Перекладач мусить добре знати обі мови: ту з якої, і ту на яку перекладає. Крім того повинен бути обізнаний зі світом твору: його історією, культурою, побутом. Коли ідеться про поезію, треба мати поетичний хист, щоб віддати її авру.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Найважливішим своїм двомовним перекладом уважаю "Тіні забутих предків" М.Коцюбинського, вже хоч би тому, що я виростала в Карпатах, мені добре відомі всі їхні "пахощі й прянощі" і відчуваю себе їхнім спадкоємцем...

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Уже перед декількома роками, через "Літературну Україну" я об'явила, що покінчила з перекладами й надалі я - тільки письменниця.

Попередні інтерв'ювовані:

вівторок, 26 липня 2016 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 47. Юрій Тарнавський

Фото: Устя Тарнавська/АД Джеймсон

Як Ви стали перекладачем?

Пов’язане це з фактом, що я, як українець, проживав на чужині, де українська мова була чужою і нею мало-хто розмовляв. Якщо не помиляюся, моїм першим серйозним перекладом був переклад оповідання «Я» Хвильового на англійську мову. Було це, думаю, десь 1956-7 р. в місті Покіпсі, на північ від Нью-Йорку, де я недавно поступив на працю в компанії ІБМ. Твір цей мені дуже сподобався, і я чомусь хотів, щоб він існував англійською, хоч друкувати його я нікуди не посилав. Вийшов він тільки 1973 р. у двомовнім томику перекладів короткої української прози, укладенім Юрієм Луцьким п. н. Modern Ukrainian Short Stories, в який теж увійшли мої раніше зроблені з таких самих мотивів переклади оповідання «Новина» Стефаника та «На камені» Коцюбинського (останнє у співпраці з П. Килиною). «Я», до речі, я переклав не як «І», що було очевидне, а як «My Being» що відображувало моє проникнення екзистенціялізмом того часу. (Частинно, це теж було зумовлене фактом, що англійське «I» виглядало, як римське число «1». Але екзистенціялізм тут був вирішальним.)

Два вищезгадані оповідання друкувалися вперше в українськім студентськім англомовнім журналі Horizons, редактором якого я був у той час, перше 1961 р., а друге 1962. У цім виданні я теж друкував свої переклади поезії декого з моїх друзів, а саме Б. Бойчука, Ж. Васильківської, Б. Рубчака, та П. Килини, всі 1961 р.

Але першим моїм друкованим перекладом був досить таки великий вибір поезій Федеріка Ґарсії Льорки, які я переклав на прохання Ігоря Костецького для його видання Вибраний Ґарсія Льорка, що вийшов книжкою 1957 р.

1959 р. появилося перше число Нових поезій, видаване Нью-Йоркською Групою, редактором якого я був спільно з Бойчуком. Для нього я переклав поезію Пабля Неруди, Езри Павнда, та Ґеорґа Тракля, стовпів модерністичної поезії, з наміром зробити їх доступними українському читачеві, щоб таким чином усучаснити українську культуру. В пізніших числах, та й інших публікаціях, я друкував більше перекладів того ж таки типу, і з тим самим наміром.

З тієї ж самої причини, і приблизно в той сам час, взявся я за переклад українських дум, які я надзвичайно цінував, і які дальше ціную—спершу сам (першою була «Дума про Олексія Поповича»), а пізніше у співпраці з Килиною. Привело це до того, що вкінці зробили ми переклад усіх дум, який був виданий Українським Гарвардським Інститутом у двомовній книжці Ukrainian Dumy 1979 р.

Може варто згадати тут головніші переклади, які я зробив вже роками пізніше—оповідання «Голос трави» Валерія Шевчука, що вийшов у журналі Agni 1993 р., вибір поезій Володимира Цибулька, зібраний у книжках Angels in a Pyramid 2001 р. та An Eye in the Belfry 2006 р., та збірку поезій Романа Бабовала Око в небезпеці, частина яких була надрукована п. н. An Eye in Danger у Кур’єрі Кривбасу 2006 р. Залишається невиданим переклад Замість сонетів та октав Павла Тичини, який я розпочав ще десь в 1950-х, а переробив недавно. Хотілося б знайти видавця на нього.

Тобто, що спонукувало і далі спонукує мене стати перекладачем було і є бажання зробити українську літературу доступну неукраїнському читачеві, а неукраїнську—читачеві українському. А каталізатором цього, як я сказав, був факт, що жив я в чужомовнім оточенні.

Але мабуть найбільше перекладів зробив я із себе самого, з української на англійську, і навпаки. Прозу перестав я писати українською після виходу мого першого роману Шляхи, тому, що редактор Сучасности, де я тоді друкувався, втручався без дозволу в мою мову. Всі наступні мої прозові твори були написані спершу англійською, і уривки з деяких із них я переклав на українську, часами багато років пізніше. Найважливішою публікацією цього є вибір із семи моїх довгих англомовних прозових торів, п. н. Сім спроб, поміщений у книжці моєї вибраної прози, Їх немає 2000 р. Окремим явищем є збірка оповідань, Короткі хвости, що вийшла українською 2006 р., ще до появи ориґінального англомовного твору Short Tails, який появився тільки 2012 р. Десь від середини 1960-х років до середини 1980-х писав я поезію здебільшого англійською, хоч рідко-коли старався її видрукувати. Вкінці я переклав всі ці твори українською, і вийшли вони 1999 р. в другім томі моїх зібраних поезій Їх немає. Переклав я теж українською свої мініромани «Крик» та «Колишній піяніст Фітіпалду», які появилися, відповідно, перший у Кур’єрі Кривбасу 2003 р, а другий у журналі Всесвіт 2013 р. Окремим явищем тут є збірка Ось як я видужую, написана 1974-5 р., яку я писав в той сам час спершу англійською, а тоді українською, і яка появилася окремим виданням 1978 р. Є це симптом досить таки болючого для мене мого мовного роздвоєння, знову ж таки спричинений фактом, де я постійно проживаю.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Як зазначив я вище, більшість моїх перекладів зроблена з англійської мови на українську, і навпаки, зі згаданих причин. Досить багато поезії я переклав з еспанської на українську, щоб внести елементи цієї культури, які я вважав важливими, в українську культуру. Дещо я переклав з німецької, як уже згаданого Ґеорґа Тракля.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Для мене переклад схожий на особисту творчість, і я відтворюю ориґінали, як мені підказує мій смак та інтуїція. Тут я не відрізняю якихось особливих відмінностей у жанрах. Ручій ориґіналу підхоплює мене і несе куди тече, і я відтворюю це мовою перекладу. Але я не уважаю себе професійним перекладачем, а письменником, який в той час перекладає. Перекладати, до речі, я дуже не люблю, і роблю це тільки, так би мовити, в критичних ситуаціях. Від довшого вже часу, я не перекладаю інших авторів, і навряд чи це зміниться. Набридло мені теж перекладати себе самого. Це можливо ще більше осоружне мені, ніж перекладати когось іншого.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Замовлень я мав небагато, і майже все, що я переклав, робив із особистих потреб. Одним з небагатьох, був переклад Бекетового Krapp’s Last Tape, який я зробив на прохання Сучасности, і який вийшов в окремій книжці разом із перекладом Waiting for Godot, який зробив Бойчук. Переклав я заголовок як Остання стрічка Краппа. Існує переклад цього твору, зроблений кимось іншим п. н. Остання стрічка Среча. Я думаю, що це дуже невдалий, і напевно несмачний, вибір. «Crap» англійською рідко коли означає кал, а звичайно щось безвартісне, що Бекет напевно мав на думці. Мій вибір був теж не найкращим, і тепер я змінив би його на Остання стрічка Труппа. Думаю, що це чудово віддає Бекетів намір, і навіть фонетику, і, якщо б мій переклад колись передруковувався, я б назвав його саме так.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Ненавиджу його, і тому він не є моїм фахом. Є це завжди примушення.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Безперечно, якщо щось незрозуміле, то чудово могти запитати автора. Теж, мабуть варто порадитися з ним про вибір, коли існують різні можливості. Але автори не завжди розуміють себе і втручання може бути шкідливим.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Треба знати перфектно обі мови, а особливо мову перекладу. В Україні я бачив чимало перекладів на англійську, зроблених особами, які цією мовою не володіють плинно—це просто жах. Не розумію звідки походить така сaмопевність у людей, які на це не мають підстави. А взагалі, треба знати перфектно обидві культури і особливості стилю, який практикує автор ориґіналу.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Переклад дум є для мене мабуть найважливішим, у цій ділянці. Мені було цікаво розвинути спосіб їх перекладати. Часто, я робив переклад майже дослівним, і він виходив краще, ніж був би переклад «природний». Наприклад, «словами промовляли, сльозами умивали», я перекладав як “they spoke with words and cried with tears” радше, ніж “they spoke and cried.” Дослівний переклад віддав специфіку мови ориґіналу, а природний, був би просто сухим. «Словами промовляли«, наприклад, є теж дивним в українській мові, але вислів став частиною стилю творів цього жанру. І я хотів зробити це саме в англійській. А «вовки-сіроманці» я переклав як “gray-maned wolves,” тобто, «сивогриві вовки», передаючи цим трохи фонетику як теж і незвичність ориґіналу. “Gray wolves” знову ж звучало б сухо.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Тут є один виняток. Дуже хотів би перекласти Ілюмінації, Артюра Рембо, мого улюбленого поета. Український переклад цього твору, що вийшов у томику вибраних поезій Рембо українською два десятки років тому п. н. П’яний корабель, багато в дечому невдалий. Вже сам заголовок переложено неправильно, як Осяяння, тоді як Рембо мав на увазі ілюміновані середньовічні рукописи. І взагалі, слова у цій книжці часто розсипаються, немов тирса. Ще й до того місцями тут пробивається незнання французької мови, як наприклад, у поезії «Побожність», де “A ma seur Louise Vanaen Voringhem” переложено, як «Моїй сестрі Луїзі з Ворінгема», радше ніж «Сестрі Луїзі з Ворінгема», як було б треба. Адже маємо справу тут із законницею-монахинею а не з сестрою Рембо. Французькою “ma seur,” це титул, так само як “mon general.” Так, що переклад тут на часі. Хоч не знаю, чи зможу колись взятися за нього. Є інші важливіші пляни, і треба було б мені вивчити краще французьку. У прозі було б мені цікаво перекласти кілька оповідань Кляйста. Дуже подобається мені його суворо контрольований стиль, який має багато спільного з моїм. Але на це теж мабуть не матиму часу.

Юрій Тарнавський (Фото: Каріна Тарнавська)

Попередні інтерв'ювовані:

неділя, 17 липня 2016 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 46. Василь Махно

Як Ви стали перекладачем?

Я почав перекладати із нестримного зацікавлення іншими літературами. До того ж, я належу до покоління, коли у розмовах тодішніх «тусовок» виникали імена зі світової літератури, які потрібно було знати і твори яких потрібно було прочитати, щоби належати до «кола своїх». У 90-ті роки практично неможливо було прочитати мексиканця Хуана Рульфо, а його «Педро Парамо» морочив нам голови уже самою назвою. За «Хозарським словником» полювали, а діставши два примірники (як знаєте, чоловічий і жіночий) шукали той ключ, який власне ділить цю книгу на чоловічу і жіночу. Спочатку спробував був щось перекладати у віці 15 чи 16 років з російської поезії – Блок, Ахматова, Пастернак, але ті переклади так і залишилися у юначих зшитках. Після перших відвідин Польщі у 1988 році я привіз невелику збірку Чеслава Мілоша «Kroniki». Потім, виникло бажання перекласти Збіґнєва Герберта, на вірші якого я натрапив у журналі «Poezja». Як тих кілька чисел того журналу прибилися до Тернополя – не знаю? І вже точно не пригадую: у кого я їх позичив для читання. Згодом у мене з’явилася непогана бібліотека польської, словацької, сербської, румунської поезії. Якогось разу мені передали тлустий том віршів і прози Нікіти Станеску. Румунської мови я не знаю, окрім кількох слів і висловів, але мені був цікавий сам процес вчитування у незрозумілий іншомовний текст. Перекладання, звісно, інший процес, аніж писання своїх текстів. Це схоже на спів, коли потрібно перейти з однієї октави на іншу, не сфальшувавши.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Найбільше поетичних перекладів у мене з польської мови, дещо є з англійської, сербської і, навіть, німецької. З польської я перекладав Чеслава Мілоша, Збіґнєва Герберта, Богдана Задуру, Януша Шубера, Анну Фрайліх, з англійської – Джона Ешбері, Джін Валентайн, з німецької – Ґотфріда Бенна, з сербської – Васко Попа. Були, звичайно, якісь принагідні переклади віршів інших поетів, але це не та кількість, яку варто обговорювати як певний доробок.

Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?

Я не перекладав прози, а виключно вірші. Мабуть, саме мій суб’єктивний вибір відіграє і відігравав ключову роль.

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Коли йдеться про видані мною перекладні поетичні книжки, то їх небагато, лише дві – книжка Збіґнєва Герберта «Струна світла» (1996) і Януша Шубера «Спійманий у сіть» (2007). Першу я видав у Тернополі, дозволивши собі по молодечому поекспериментувати з віршами Герберта. Польський поет знав про вихід цієї книжки і дозволив її публікувати. Другу – вірші Шубера – я видавав уже у видавництві «Критика» з власної ініціативи і видавництво радо погодилося на таке видання. Тобто, коли йдеться про видання поетичних книжок, то годі очікувати замовлень від видавництв, бо комерційно ці проєкти ніколи стають успішними. Навіть, на Заході майже кожна поетична книжка, а особливо іноземного автора, фінансується фондами, які для таких цілей призначено.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Я гадаю, що у моєму випадку перекладацтво – це можливість відчути іншу поетичну мову, заглибившись у саму її серцевину.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Очевидно, що з’ясування певних речей тільки допомагає у якості перекладу.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Ну, по-перше – тонке відчуття слова. Я кажу про переклад виключно поезії. Коли поезію перкладає не поет, то, у переважній більшості, це відчутно. Є, звичайно, виключення – Кочур, Лукаш, Москаленко, але їх приклад лише підтверджує правило. Тому блискуче знання мови перекладачем ще не гарантує, що він якісно перекладе поетичний твір. У поезії приховано механізми, які для лінґвіста можуть бути зачинені. Що це за механізми – інтуїція, відчуття маґії слів, уміння впоратися з цим перекодуванням з однієї мови на іншу. Чогось можна навчитися, а чогось – ні.

Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.

Мабуть, це праця над книжкою Януша Шубера. Чому? Бо поезія Шубера локальна і універсальна. Сянік та околиці – це таке своєрідне Шуберове Макондо з усіма родинними та історичними перипетіями, з ламаними ліннями гірських пейзажів і урбаністикою маленького містечка, перетин і пограниччя культур та людських доль. Я переходив з поетом його містом від вірша до вірша і згадував щось зі свого життя і своїх загублених у часі і просторі галицьких містечок.

Якби Ви були цілком вільні обирати – яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Насправді я вільний обирати, тому, коли щось тепер і перекладаю, то виключно з того і тих, хто мені подобається. Ось, кинувши поглядом на щойно придбані книжки на моїх полицях – проза Рейнальдо Аренаса, Арундаті Рой, щоденники Йонаса Мекаса, оповідання про Чортків Карла-Еміля Францоза, романи Нормана Мані і т. д. Кажу в першу чергу про прозу, якої нема ще в українських перекладах. Перекладна література – класична і сучасна – це важлива частина культурного процесу, його тінь і доповнення. Тому перекладати потрібно!

Попередні інтерв'ювовані:

середа, 6 липня 2016 р.

Інтерв'ю з перекладачем: 45. Павло Мигаль

Як Ви стали перекладачем?

Закінчив Львівський університет і в результаті отримав кваліфікацію спеціаліста з міжнародних відносин і перекладача. Першим досвідом, який зацікавив перекладати ще в часи навчання, був переклад серіалу для львівського телебачення. Якийсь час займався перекладами усього, що замовляють, поки не закинув цю справу, оскільки достойної чи навіть прийнятної фінансової винагороди, на жаль, перекладацька діяльність не приносить. Десь два роки тому вирішив спробувати свої сили з художнім текстом, щоб не лише обурюватися відсутністю перекладів улюблених творів українською мовою, а й хоч якось долучитися до покращення стану речей і, на превеликий подив, виявив, що трудомістка, зле оплачувана, невдячна праця перекладача може бути цікавим і захопливим процесом.

З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?

Переважно з англійської на українську або навпаки. Менше досвіду маю з французькою та чеською. Саме ці мови вивчав в університеті, а як обирав їх — вже забув.

Наразі переклав філософське есе Хакслі “Двері сприйняття”, роман Алістера Кроулі “Щоденник наркомана” та почав працювати над перекладом романа Курта Воннеґута “Сирени Титана”. Збірки новел та віршів ще не доводилось перекладати, втім у “Щоденнику” Кроулі було чимало віршів. Спільне у перекладі прози і поезії, мабуть, те, що потрібно максимально зануритись і дослідити реалії твору, часів, коли його писали, аби якомога точніше передати кінцевою мовою саме те, що хотів сказати автор. А відмінне — філософське есе перекладати набагато важче ніж пригодницький чи науково-фантастичний роман, а вірші ще важче. :)

Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?

Перекладаю “до шухляди”, сам контактую з видавництвами і пропоную послуги перекладача. Маю надію дочекатися, коли почну перебирати замовленнями від видавництв.

Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?

Найпривабливішою є можливість максимально не залежати в роботі від так званого “людського фактору”, тобто можна практично все зробити самому до фінальної обробки тексту редактором. Недолік, мабуть, лиш один, але суттєвий — перекладацьку працю в Україні не цінують, звідси якість перекладів, які маємо, і їхня кількість.

Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?

Живих авторів художніх творів ще не перекладав, але якби була така можливість, обов’язково б ставив питання, яких під час перекладу виникає чимало. Це б спростило й прискорило процес.

Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?

Будь-який досвід і знання зайвими не будуть. Впертість, наполегливість життєво необхідні, оскільки процес тривалий і потребує великої затрати праці.

Найбільше врізався у пам’ять перший переклад (сценарій до серіалу) у часи навчання в університеті, коли ще не було таких зручних і необхідних помічників як інтернет, ноутбук, вікіпедія, а лише паперові словники та енциклопедії. Потрібно було щодня починати о шостій ранку, щоб встигнути зробити переклад серії і півдня ломати голову над новими для себе смисловими пасажами.

Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?

Так сталося, що поки перекладаю лиш те, що цілком вільно обираю. Якщо вистачить терпіння і зацікавленості, хотів би перекласти Карлоса Кастанеду, “Дюну” Френка Герберта, Воннеґута, підвденноафриканського Бена Окрі та багато інших.

Попередні інтерв'ювовані: