*
ЮЛІЯ-ВАНДА МУСАКОВСЬКА
ЧОТИРИ СТІНИ
чотири стіни і глухо
неначе в танку
і це фіолетове плаття старе як світ
воно пам’ятає перші наші світанки
де липи немов обурені пуританки
до нас простягали кістляві долоні віт
чотири стіни,
і фото заплющить очі,
бо парко, бо тисне у скроні йому картон
і я забуваюся
просто забути хочу
неголені щоки зовсім дитячий почерк
на шиї родимку,
погляд
зухвалий тон
чотири стіни — коробка з-під черевиків,
з місцевої флори й фауни — цвіль та міль
і пилом осядуть спогади на повіки
нечувана річ —
довіритись чоловіку
і Шляхом Чумацьким
пустити його по сіль
1 коментар:
вважаю, що цю поезію не можна назвати просто жіночою... вона така глибока, як море всередині кожного з нас, хвилі якого вихлюпуються щоразу коли сумно... тривожно... боляче... а потім настає штиль...
описати цей стан неможливо... Юля одна з тих, хто невтомно намагається зрозуміти і описати людське єство... зазирнути в душу і вивернути її...
Дописати коментар